СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/28399/25
пр. № 3/759/114/26
29 січня 2026 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду міста Києва Проскурня Олег Іванович, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
Постановою від 26.12.2024 серії ЕНА № 3731259, винесеною працівником поліції Хоменком П.В., ОСОБА_1 було піддано адміністративному стягненню у виді штрафу за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
17.11.2025 об 11 год. 55 хв. у м. Києві по проспекту Академіка Корольова, 5, ОСОБА_1 керував автомобілем «Кіа Magentis», номерний знак НОМЕР_2 , не маючи права керування таким транспортним засобом.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.1«а» Правил дорожнього руху, повторно протягом року після притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП керував автомобілем, не маючи права керування таким транспортним засобом, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнав, підтвердив обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, однак пояснив, що діяв у стані крайньої необхідності, оскільки він є онкохворим, 17.11.2025 прямував до лікарні для проходження лікування, інших осіб, які б могли його відвезти не було, просив закрити провадження у справі у зв'язку з вчиненням ним дій, що мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, у стані крайньої необхідності.
В судовому засіданні захисник Мітріцан Н.І. підтримала позицію особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та просила закрити провадження у справі у зв'язку з вчиненням ОСОБА_1 дій, що мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, у стані крайньої необхідності, тобто у зв'язку з неможливістю дістатитись лікарні, де ОСОБА_1 проходить лікування у спосіб, не пов'язаний з порушенням Правил дорожнього руху. Крім того, захисник вважає, що відеозапис з бодікамер працівників поліції є неналежним доказом, оскільки запис переривається, а місце складення протоколу про адміністративне правопорушення та місце вчинення є різними. Також захисник вважає, що повторність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення є недоведеною, оскільки в матеріалах справи відсутня довідка про притягнення останнього до адміністративної відповідальності протягом року.
Заслухавши усні пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, його захисника, дослідивши матеріали справи, суддя констатує, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується сукупністю наявних у справі доказів, зокрема:
- протоколом про адміністративне правопорушення, в якому зафіксовані обставини вчинення адміністративного правопорушення;
- витягом з адмінпрактики, який містить інформацію про те, що постановою від 26.12.2024 серії ЕНА № 3731259, винесеної працівником поліції Хоменком П.В., ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 гривень, який ОСОБА_1 сплатив 30.12.2024;
- відеозаписом, де зафіксовано автомобіль «Кіа Magentis», номерний знак НОМЕР_2 , за кермом якого перебував ОСОБА_1 (2 хв. 56 сек.), спілкування з працівниками поліції, в ході якого ОСОБА_1 не заперечував факту керування автомобілем та пояснив, що наразі посвідчення водія він не має, оскільки раніше був позбавлений права керування транспортними засобами (4 хв. 05 сек.);
- усними поясненнями ОСОБА_1 , даними в судовому засіданні.
З огляду на зазначене, в діях ОСОБА_1 вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Щодо клопотання захисника Мітріцан Н.І. про закриття провадження у справі у зв'язку з вчиненням ОСОБА_1 дій, що мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, у стані крайньої необхідності, суддею зазначається наступне.
Відповідно до пункту 2.1«а» Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 17 КУпАП, особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Відповідно до статті 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Слід зауважити, що стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинене у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.
Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Підставою крайньої необхідності є небезпека інтересам, які охороняються адміністративним законодавством. Ця небезпека може бути викликана: 1) протиправними діями людини: 2) діями тварин; 3) природними явищами; 4) джерелом підвищеної небезпеки (технічними та транспортними засобами) тощо. Крім того, крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В контексті ст. 280 КУпАП та конкретно викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин, що мали місце 17.11.2025 об 11 год. 55 хв. та які є предметом розгляду в даній справі, суддею критично оцінюються доводи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника щодо перебування у стані крайньої необхідності, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що на момент події існувала реальна небезпека, для уникнення якої не існувало інших способів, крім вчинення дій, що мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Так, для того, щоб дістатися лікарні цілком можливо було викликати таксі, скористатись громадським транспортом, викликати швидку медичну допомогу або скористатись допомогою друзів. Крім того, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 знав, що раніше його було позбавлено права керування транспортними засобами, знав також про адміністративне стягнення, накладене на нього постановою від 26.12.2024 серії ЕНА № 3731259, винесеною працівником поліції ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 126 КУпАП (4 хв. 05 сек.). Крім того, в процесі розмови з працівниками поліції ОСОБА_1 не згадує про необхідність відвідування ним лікарні, не згадує про крайню необхідність, працівникам поліції ОСОБА_1 пояснює, що йому необхідно дістатись помешкання сина, який нині воює, щоб зробити невеличкий ремонт (7 хв. 20 сек.).
Таким чином, аналізуючи наведене вище, враховуючи пояснення ОСОБА_1 та захисника Мітріцан Н.І., відсутність доказів, які б підтверджували існування стану крайньої необхідності, відсутність конкретної шкоди, задля відвернення якої ОСОБА_1 вчинив дії, що мають ознаки адміністративного правопорушення, суддя дійшов висновку, що ОСОБА_1 не діяв в стані крайньої необхідності, а клопотання захисника єнеобґрунтованим та не підлягає задоволенню.
При цьому твердження захисника про недоліки матеріалів справи про адміністративне правопорушення суддя оцінює критично. Так, відеозапис з бодікамер працівників поліції є належним та допустимим доказом, оскільки він безперервно фіксує весь час спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 з моменту зупинки автомобіля «Кіа Magentis», номерний знак НОМЕР_2 , за кермом якого перебував ОСОБА_1 до моменту завершення оформлення матеріалів та вручення ОСОБА_1 копії протоколу.
Різні місця вчинення адміністративного правопорушення та його оформлення не є порушенням з боку працівників поліції та не має наслідком недійсність протоколу про адміністративне правопорушення.
На підтвердження повторності вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 в матеріалах справи наявний витяг з адмінпрактики щодо винесення постанови від 26.12.2024 серії ЕНА № 3731259. Крім того, сам ОСОБА_1 на відеозаписі підтверджує, що раніше уже притягався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом без посвідчення водія (4 хв. 05 сек).
Обставини, які перешкоджають притягненню винної особи до адміністративної відповідальності та накладенню адміністративного стягнення, під час розгляду справи не встановлені.
ОСОБА_1 як особа з інвалідністю другої групи, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняється від сплати судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 9, 17, 18, 23, 40-1, 126, 221, 280, 283, 284 КУпАП, п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суддя,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (протокол серії ЕПР1 № 515547 від 17.11.2025), та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень в дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років, без оплатного вилучення транспортного засобу.
Відповідно до ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України.
Згідно зі ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Строк пред'явлення постанови до виконання три місяці з дня її винесення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд міста Києва.
Суддя Олег ПРОСКУРНЯ