04 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/2983/25 пров. № А/857/18625/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Матковської З.М.,
Суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі №380/2983/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа Державне підприємство «Інфоресурс» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, (головуючий суддя першої інстанції Качур Р.П., час ухвалення не вказано, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 07.04.2025),-
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач), від імені якого діє адвокат Гук Ольга Олегівна, звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства освіти і науки України (далі по тексту відповідач), третя особа Державне підприємство «Інфоресурс» (далі по тексту третя особа-1), третя особа Національний університет «Львівська Політехніка» (далі по тексту третя особа-2) , у якій просив:
- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, щодо внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести до Єдиної державної електронної бази з питань освіти відомості про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , д.н. 18.04.1997 року) на денній формі навчання освіти рівня магістр за спеціальністю 174 «Автоматизація, комп'ютерно-інтегровані технології та роботехніка» в Національному університеті «Львівська політехніка».
В обґрунтування позову зазначив, що згідно з інформацією зазначеній у довідці ОСОБА_1 , в 2014 році отримав атестат про повну середню освіту серія НОМЕР_2 . В 2018 році здобув диплом бакалавра серія НОМЕР_3 у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
З 01 вересня 2024 році ОСОБА_1 є здобувачем ступеня магістра за денною формою навчання в Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Автоматизація, комп'ютерно-інтегровані технології та робототехніка». Повідомив, що ОСОБА_1 було сформовано довідку з Єдиної державної електронної бази з питань освіти, зі змісту якої слідує, що він порушує послідовність здобуття освіти, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», оскільки був відрахований в 2019 році із Національного університету «Львівська політехніка» за спеціальністю «Освітні, педагогічні науки» другого (магістерського) рівня вищої освіти.
Позивач стверджує, що здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/ доктор мистецтва.
Магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов'язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків. Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.
Частиною другою статті 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу освіту» установлено, що вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста після набрання чинності цим Законом прирівнюється до вищої освіти ступеня магістра. Статтею 7 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Зазначає, що ОСОБА_1 не завершував навчання за освітньо-професійним ступенем «Магістр», не проходив відповідну атестацію та не отримував диплома магістр за спеціальністю «Освітні, педагогічні науки», як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму, оскільки був відрахований наказом ректора від 04 жовтня 2019 року № 3927-4-10 за власним бажанням.
Отже, на переконання позивача, вказані факти не можуть свідчити про здобуття відповідного рівня освіти у зв'язку із незавершеністю процесу здобуття освіти.
Вважає, що оскільки навчання за освітньо-професійним рівнем магістр не завершено, то повторне зарахування на навчання за прирівняним освітньо-кваліфікаційним рівнем не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту».
Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду із цим позовом, та просить позовні вимоги задовольнити повністю.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту».
Зобов'язано Міністерство освіти і науки України внести до Єдиної державної електронної бази з питань освіти відомості про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», ОСОБА_1 на денній формі навчання освіти рівня Магістр за спеціальністю 174 «Автоматизація, комп'ютерно-інтегровані технології та робототехніка» в Національному університеті «Львівська політехніка».
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Апелянт зазначає, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у 2014 році був зарахований до Львівського національного університету імені Івана Франка за освітнім ступенем бакалавр за спеціальністю 6.040301 «Прикладна математика», завершено навчання 30.06.2018 р.
У 2019 році позивач зарахований до Національного університету «Львівська політехніка» (початок навчання 01.09.2019) за освітнім ступенем магістр за спеціальністю 011 «Освітні, педагогічні науки», відраховано 04.10.2019 р. У 2024 році був зарахований до Української академії друкарства (початок навчання 01.09.2024) за освітнім ступенем магістр за спеціальністю 174 «Автоматизація, комп'ютерноінтегровані технології та робототехніка», відраховано 02.09.2024 р.
У 2024 році позивач поновлений до Національного університету «Львівська політехніка» (початок навчання 01.09.2024) за освітнім ступенем магістр за спеціальністю 174 «Автоматизація, комп'ютерно-інтегровані технології та робототехніка».
Відповідач вважає, що суд помилково дійшов висновку стосовно того, що позивач здобуває освіту в послідовному порядку.
Вказує, що Міністерство освіти і науки України є відповідальною особою за організаційне забезпечення ЄДЕБО та встановлення вимог апаратного та програмного забезпечення.
Разом з тим, ані організаційні повноваження, ані повноваження із встановлення вимог апаратного та програмного забезпечення не є предметом спору у цій справі. Організаційне забезпечення системи передбачає регламентування організаційної структури її роботи, а також взаємодію з комплексом засобів системи.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивач не подав. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що відповідно до копії диплому бакалавра серії НОМЕР_3 від 30.06.2018 ОСОБА_1 закінчив у 2018 році Львівський національний університет імені Івана Франка, здобув кваліфікацію «Бакалавр» за напрямком «Прикладна математика»; професійна кваліфікація «Бакалавр прикладної математики».
Згідно з архівною довідкою від 30.09.2024 № 69-43-792 ОСОБА_1 навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» на денній формі навчання, другого (магістерського) рівня вищої освіти Інституту права, психології та інноваційної освіти за спеціальністю «Освітні, педагогічні науки» з 01 вересня 2019 року; з 04 жовтня 2019 року відрахований з університету за власним бажанням.
ОСОБА_1 відповідно до виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти про історію навчання здобувача освіти з 02.09.2024 є студентом Національного університету «Львівська політехніка» денної форми навчання за спеціальністю 174 «Автоматизація, комп'ютерно-інтегровані технології та робототехніка», освітнього ступеня (рівня) «Магістр», що також не заперечується відповідачем.
Позивачу видано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 439201 від 21.10.2024, у графі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» наявне значення «Ні, порушує».
Позивач не погоджується із довідкою № 439201 від 21.10.2024, а також діями відповідача щодо відмови у внесення відомостей у Єдину державну електронну базу з питань освіти в частині порушення послідовності здобуття освіти, шляхом зазначення у відповідній колонці відмітки «Так, не порушує», тому звернувся до суду із цим позовом.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив, виходячи з тих підстав, що позивач не завершував навчання за освітньо-професійним ступенем магістра, не проходив відповідну атестацію та не отримував диплома магістра за спеціальністю 174 «Автоматизація, комп'ютерно-інтегровані технології та роботехніка», як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму, оскільки відповідно до виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти про історію навчання здобувача освіти позивача відраховано із навчання у Національному університеті «Львівська політехніка» денної форми навчання за спеціальністю 011 «Освітні, педагогічні науки», освітнього ступеня (рівня) «Магістр».
Крім того, у вищезазначеній довідці наявна інформація про те, що з 27.08.2024 позивача зараховано на навчання в Українську академію друкарства денної форми навчання за спеціальністю 174 «Автоматизація, комп'ютерно-інтегровані технології та робототехніка», освітнього ступеня (рівня) «Магістр», та відраховано 02.09.2024.
За таких обставин, оскільки позивач не завершив навчання за освітньо-професійним рівнем магістра, його повторне зарахування на навчання за цим же освітньо-кваліфікаційним рівнем не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України “Про освіту».
У зв'язку із викладеним, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги адміністративного позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону №2145-VIII, та зобов'язання відповідача замінити запис в Єдиній державній електронній базі з питань освіти відомостей про порушення позивачем ч. 2 ст. 10 Закону № 2145-VIII, що стосуються здобуття ним на денній формі навчання рівня вищої освіти «Магістр» за спеціальністю 174 «Автоматизація, комп'ютерно-інтегровані технології та робототехніка» в Національному університеті «Львівська політехніка», у вигляді «НІ ПОРУШУЄ» на запис «ТАК, НЕ ПОРУШУЄ».
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України, законодавець визначив критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частин першої-третьої статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Частиною першої статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Додатком 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560), затверджено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
Додатком 9 до Порядку № 560 затверджено форму довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.
З урахуванням наведеного право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
При цьому, документом, що підтверджує право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО.
Так, спірним у цій справі є питання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», у контексті застосування пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а отже правомірність формування довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.
Апеляційний суд встановив, що на ім'я позивача сформовано довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 21.10.2024 № 439201, у одній із граф, яка має назву: «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» зазначено «Ні, порушує»».
Колегія суддів зазначає, що суспільні відносини, які виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, що беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регламентовані приписами Закону України «Про освіту».
Згідно з частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» рівнями освіти є:
Дошкільна освіта;
Початкова освіта;
Базова середня освіта;
Профільна середня освіта;
Перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;
Другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;
Третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;
Фахова передвища освіта;
Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;
Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти;
Другий (магістерський) рівень вищої освіти;
Третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про освіту» фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про освіту» вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
За приписами статті 40 Закону України «Про освіту» після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.
Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності.
Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до ЄДЕБО в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
З матеріалів справи встановлено, що позивач не завершував навчання за освітньо-професійним ступенем магістра, не проходив відповідну атестацію та не отримував диплома магістра, оскільки відповідно до виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти про історію навчання здобувача освіти, позивача відраховано із навчання у Національному університеті «Львівська політехніка» денної форми навчання за спеціальністю 011 «Освітні, педагогічні науки», освітнього ступеня (рівня) «Магістр».
Крім того, згідно із архівною довідкою Національного університету «Львівська політехніка» від 30 вересня 2024 року № 69-43-792, 04 жовтня 2019 року, на підставі наказу від 04 жовтня 2019 року № 3927-4-10, ОСОБА_1 відрахований з університету за власним бажанням.
Також, у вищезазначеній виписці про історію навчання наявна інформація про те, що з 27.08.2024 позивача зараховано на навчання в Українську академію друкарства денної форми навчання за спеціальністю 174 «Автоматизація, комп'ютерно-інтегровані технології та робототехніка», освітнього ступеня (рівня) «Магістр», звідки згодом ОСОБА_1 відраховано.
На факт незавершеності здобуття позивачем вищої освіти за освітнім рівнем магістра безумовно вказують також відомості з ЄДЕБО, згідно із якими до цієї бази включено такі документи про освіту: диплом бакалавра серії НОМЕР_3 ; атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 ; свідоцтво про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_4 .
Варто також врахувати, що позивач з 02.09.2024, у зв'язку із поновленням на навчанні, є студентом Національного університету «Львівська політехніка» денної форми навчання за спеціальністю 174 «Автоматизація, комп'ютерно-інтегровані технології та робототехніка», освітнього ступеня (рівня) «Магістр», що не заперечується відповідачем.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, оскільки позивач не завершив навчання за освітньо-професійним рівнем магістра, його повторне зарахування (поновлення) на навчання за цим же освітньо-кваліфікаційним рівнем не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України “Про освіту».
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту».
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 5 Закону України «Про вищу освіту» підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти:
початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;
перший (бакалаврський) рівень;
другий (магістерський) рівень;
третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.
Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Молодший бакалавр - це освітній або освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньої програми, обсяг якої становить 120 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня молодшого бакалавра на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180- 240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90- 120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов'язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків.
Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 6 Закону України «Про вищу освіту» атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.
Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).
Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.
Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Згідно з приписами статті 7 Закону України «Про вищу освіту» документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями:
диплом молодшого бакалавра;
диплом бакалавра;
диплом магістра;
диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до ЄДЕБО.
Аналіз наведених правових норм дає змогу дійти висновку, що фізична особа вважається такою, яка здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, що відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання необхідного обсягу відповідної освітньої програми та проходження атестації.
Таким чином, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що має підтверджуватись відповідним документом про освіту.
Суд апеляційної інстанції встановив, а також матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_1 раніше не отримував документа про вищу освіту за рівнем вищої освіти - магістр.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що послідовність здобуття позивачем освіти відповідає положенням частини другої статті 10 Закону України «Про освіту», оскільки ОСОБА_1 здобуває рівень вищої освіти, який є вищим за раніше здобутий.
Щодо питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, яке затверджене наказом МОН України від 08.06.2018 № 620, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.10.2018 за № 1132/32584 (далі - Положення №620).
Зазначене Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» з метою визначення порядку функціонування ЄДЕБО в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб. Такі приписи містяться у абзаці першому пункту 1 розділу I вказаного Положення.
У абзаці четвертому пункту 2 розділу I цього ж Положення № 620 наведений перелік уповноважених суб'єктів, а саме: розпорядник ЄДЕБО, технічний адміністратор ЄДЕБО, державні органи, органи управління у сфері освіти, Державна служба якості освіти України, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, Український центр оцінювання якості освіти, суб'єкти освітньої діяльності, підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління розпорядника ЄДЕБО, інші особи, яким надається доступ до ЄДЕБО або окремих її складових у порядку та обсягах, визначених законодавством.
Власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є МОН України, технічним адміністратором - ДП «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО. Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО (пункт 5 розділу I Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти).
Згідно зі змістом приписів підпункту 5 пункту 2 розділу ІІ Положення № 620 ЄДЕБО функціонує з метою забезпечення, зокрема, формування, реєстрації та обліку інформації для видачі суб'єктами освітньої діяльності документів у сферах, у тому числі вищої освіти.
Уповноважений суб'єкт має доступ до інформації, внесеної або сформованої ним в ЄДЕБО, а також до інформації, доступ до якої передбачений відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО, що передбачено пунктом 12 розділу III цього Положення.
Відповідно до норм, що містяться у підпунктах 1, 3 та 6 пункту 1 розділу IV Положення № 620 розпорядник ЄДЕБО як уповноважений суб'єкт виконує, зокрема, такі основні функції: вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО.
Суб'єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти, відповідно до пункту 8 розділу IV Положення № 620 уповноважені: вносити до ЄДЕБО та підтримувати в повному, актуальному та достовірному стані інформацію за переліком, визначеним у відповідних пунктах Положення; підтверджувати зазначену в ЄДЕБО інформацію про себе один раз на рік, якщо інше не визначено розпорядником ЄДЕБО; здійснювати в ЄДЕБО інші дії у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
З огляду на вищевказані норми Положення № 620 апеляційний суд дійшов висновку, що формування інформації з ЄДЕБО для видання документів у сферах, зокрема, вищої освіти здійснюється автоматизовано з використанням програмного забезпечення, вимоги до якого встановлює Міносвіти як розпорядник зазначеної системи, який також є володільцем вказаної інформації та має повний доступ до неї як уповноважений суб'єкт.
При цьому, за змістом пункту 2 розділу IV Положення про ЄДЕБО забезпечення функціонування ЄДЕБО здійснюється технічним адміністратором системи в порядку, визначеному Міносвіти як розпорядником ЄДЕБО, у тому числі й стосовно здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення.
Суб'єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти не мають повноважень на встановлення вимог до програмного забезпечення ЄДЕБО та зміни технічних параметрів й алгоритмів його функціонування.
Це означає, що заклад освіти, в якому, станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, навчався позивач, в силу своїх повноважень в ЄДЕБО, не має технічної можливості для формування та видання позивачу довідки з іншим, аніж у спірних відносинах змістом відомостей щодо поточного здобуття освіти, порушення або непорушення послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», оскільки такий документ формується автоматично з використанням засобів програмного забезпечення, вимоги до якого визначає МОН України.
Саме дії щодо формування довідки з ЄДЕБО й оскаржує позивач у справі, що розглядається. Колегія суддів враховує, що хоча формування довідки з ЄДЕБО й здійснюється автоматично у цій системі, однак порядок вчинення таких дій визначається безпосередньо МОН України шляхом забезпечення функціонування ЄДЕБО і встановлення вимог до апаратного та програмного забезпечення вказаної системи. Тобто формування довідки про здобувача освіти є результатом виконання вказаним Міністерством закріплених за ним у законі повноважень. Це ж Міністерство є володільцем усієї інформації, яка міститься в ЄДЕБО, має повний доступ до неї та не позбавлене технічної можливості і повноважень сформувати довідку про здобувача освіти з дотриманням вимог законодавства.
На підставі аналізу вищевказаного нормативного регулювання колегія суддів зауважує, що саме МОН України та технічний адміністратор ДП «Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», натомість навчальний заклад, в якому навчається позивач, виконує лише технічну функцію, оскільки довідка формується автоматично на підставі даних ЄДЕБО, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення цих позовних вимог, оскільки такі є підставними та обґрунтованими.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 29.10.2025 у справі № 200/5372/24, від 12.11.2025 у справі № 620/16629/24.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскільки підстави для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі № 380/2983/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін