03 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 140/6939/25 пров. № А/857/43951/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Волдінер Ф.А.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
24 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати йому, як члену сім'ї померлого військового пенсіонера пенсії, що підлягає виплаті та залишилась недоодержаною у зв'язку із смертю батька, ОСОБА_2 ; стягнути з бюджетних асигнувань на його користь, як члена сім'ї померлого військового пенсіонера ОСОБА_2 суму пенсії, що підлягала виплаті та залишилась недоодержаною у зв'язку з його смертю в сумі 219 315 грн 77 коп.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач 02.04.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою та відповідними документами з метою отримання недоотриманої померлим батьком пенсії. Проте у відповідь отримав лист про відсутність підстав для отриманння пенсії. Позивач вважає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо виплати недоодержаної пенсії її померлим батьком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є протиправною та порушує право позивача, встановлене статтею 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо невиплати ОСОБА_1 , як члену сім'ї померлого військового пенсіонера пенсії, що підлягаю виплаті та залишилась недоодержаною у зв'язку із смертю батька, ОСОБА_2 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію батька - ОСОБА_2 після його смерті в розмірі 219 315,77 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або члена сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше шести місяців після смерті пенсіонера. При цьому дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що неотримання коштів відбувається не з вини органу Пенсійного фонду, а у зв'язку з відсутністю фінансування.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.10.2022 у справі № 140/5992/22, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задоволено, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_2 з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії (з урахуванням раніше виплачених сум) на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 25.08.2022 № ХА11157, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , із обов'язковим урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.10.2022 у справі № 140/5992/22 здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_2 розмір доплати складає 207 315,77 грн та 12 000,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , як син померлого, звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера та відповідними документами.
Листом ГУ ПФУ у Волинській області від 12.03.2025 позивача повідомлено, що за матеріалами пенсійної справи померлого військового пенсіонера недоодержана пенсія згідно статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
За приписами пункту 1 частини другої статті 26 цього Закону непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі по тексту - Закон № 2262-ХІІ).
Згідно з частиною другою статті 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до статті 61 Закону № 2262-ХІІ суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.
За змістом частини третьої статті 61 Закону № 2262-ХІІ зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до пункту 4 вказаного Порядку заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім'ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Отже, згідно наведених приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або члена сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше шести місяців після смерті пенсіонера. При цьому дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Із матеріалів справи слідує, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.10.2022 у справі № 140/5992/22 ГУ ПФУ у Волинській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_2 та нараховано доплату за період з 01.04.2019 по 31.12.2022 в розмірі 207 315,77 грн та за період з 01.01.2023 по 30.06.2023 в сумі 12 000,00 грн.
Отже, пенсійним органом за життя пенсіонера ОСОБА_2 було нараховано останньому доплату пенсії за вислугу років за період з 01.04.2019 по 31.12.2022 в розмірі 207 315,77 грн та за період з 01.01.2023 по 30.06.2023 в сумі 12 000,00 грн.
ГУ ПФУ у Волинській області не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виплати ОСОБА_2 заборгованості з виплати пенсії, яка виникла внаслідок перерахунку пенсії на виконання рішення суду за період з 01.04.2019 по 31.12.2022 в розмірі 207 315,77 грн та за період з 01.01.2023 по 30.06.2023 в сумі 12 000,00 грн, а отже, пенсійний орган має заборгованість з виплати пенсії перед пенсіонером ОСОБА_2 в сумі 219 315,77 грн.
З огляду на викладене вище та враховуючи те, що син ОСОБА_1 , померлого пенсіонера звернувся до пенсійного органу за відповідними виплатами після смерті пенсіонера у межах строку встановленого законом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач як син померлого має право на одержання суми пенсії, яка підлягала виплаті померлому пенсіонерові з числа військовослужбовців, але не була виплачена пенсійним органом ОСОБА_2 у зв'язку з його смертю.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію батька - ОСОБА_2 після його смерті в розмірі 219 315,77 грн.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі № 140/6939/25 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін