04 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/26744/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року (суддя Озерянська С.І.) про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 30 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 30 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Позивачем подана апеляційна скарга, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ч. 2 ст.312 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року було позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, а саме вказати інші підстави та надати докази поважності причин пропуску строку звернення до суду; надати докази на підтвердження наведених в позовній заяві обставин, а саме копію листа відповідача про розрахунок грошового забезпечення від 05.03.2025 року, з наданням його копії для відповідача або зазначити причини неможливості надання таких доказів.
Позивачем на виконання вимог ухвали суду від 22.09.2025 подано заяву про поновлення процесуального строку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 29 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Колегія суддів зазначає наступне.
На час виникнення спірних правовідносин стаття 233 КЗпП України діяла у новій редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, і передбачала, що Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
На час звільнення позивача з військової служби трудове законодавство України установлювало тримісячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах, зокрема, про виплату всіх сум, які належать працівникові при звільненні.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
У зазначеній постанові Судова палата, серед іншого, сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, і виснувала, що до позовних вимог, які стосуються періоду, який починається з 19 липня 2022 року застосуванню підлягають положення статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.
Судова палата зазначила, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.
Чинне законодавство не передбачає форми документа, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, а також способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов'язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об'єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об'єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальне законодавство не встановлює обов'язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов'язок.
Положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Обумовлений приписами цієї статті обов'язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
Таким чином, для встановлення дат, з якими частина друга статті 233 КЗпП України пов'язує початок обчислення строку звернення до суду з відповідним позовом, суд повинен з'ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов'язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів. Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду, суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2025 року у справі № 460/7194/24.
У матеріалах справи відсутні належні документи, зі змісту яких було б за можливе встановити суми всіх виплат, які були нараховані позивачу при звільненні (з детальним розрахунком по кожній виплаті).
Таким чином, суд першої інстанції не дотримався принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення процесуального питання (у цій справі - встановлення дати одержання позивачем письмового повідомлення про суми, з детальним розрахунком, які були нараховані та виплачені йому при звільненні), у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом та, як наслідок, повернення позовної заяви.
Наявна в матеріалах справи відповідь на адвокатський запит від 05.03.2025, не є документом, який підтверджує інформацію про обсяг і характер виплачених позивачу сум при звільненні у розумінні положень статті 110 КЗпП України.
Керуючись ст. ст. 315, 320, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Постанова у повному обсязі складена 04 лютого 2026 року.
Головуючий - суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш