Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 лютого 2026 року Справа№200/8060/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Зінченка О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі- відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 30.04.2017 по 08.08.2022 у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 53 311,56 гривень;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 30.04.2017 по 08.08.2022 у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 53 311,56 гривень
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 11.03.2015 по 29.04.2017 проходив військову службу на посадах структурного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_1 - посадах ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На день звільнення, а саме 29.04.2017, з позивачем не було проведено повний розрахунок. Даний факт підтверджується рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 у справі №200/7044/21. Остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 09.08.2022 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 у справі №200/7044/21. За результатом розгляду заяви про виплату середнього заробітку за час розрахунку при звільненні відповідачем надано відмову.
На думку позивача, він має право на виплату середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 24 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав відзив на позовну заяву, зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.
Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України здійснюється у відповідності до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з 01.03.2018, до цього - постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294), наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (з 01.03.2018, до цього - наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260).
Виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Відповідні роз'яснення наведені в листі Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці 09.12.2019 року № 9300/4/4.1-дп-19, листі Директорату норм та стандартів гідної праці Міністерства соціальної політики України від 19.12.2019 року № 1880/0/206-19 та листі Департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 року № 774/13/84-13.
Положення Закону № 2011-XII не передбачають такого виду відповідальності військової частини як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про право військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) проходив військову службу на посадах у ІНФОРМАЦІЯ_3 та у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі 200/3034/23 від 01.11.2023 встановлено наступне:
« ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_3 , з 11.03.2015 по 29.04.2017 та з 06.11.2017 по 04.07.2020 проходив військову службу на посадах у ІНФОРМАЦІЯ_3 та у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 від 04.07.2020 №188 ОСОБА_1 з 04.07.2020 виключено зі списків особового складу у зв'язку зі звільнення з військової служби.
Згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 у справі № 200/7044/21 ІНФОРМАЦІЯ_7 зобов'язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01.01.2016 по 29.04.2017 та з 06.11.2017 по 28.02.2018 із застосування місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін - січня 2008 року, грошове забезпечення з 01.03.2018 по 31.03.2018 із застосування місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін - березня 2018 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, та компенсацією втрат доходів громадян відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Виплати відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 у справі № 200/7044/21 відповідач здійснював: 09.08.2022 у розмірі 57135,47 грн.; 07.02.2023 у розмірі 33549,60 грн., що підтверджується банківськими довідками.
Згідно із рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.02.2022 у справі № 200/15117/21 ІНФОРМАЦІЯ_7 зобов'язаний перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та інші види додаткових виплат за період з 29.01.2020 р. по 04.07.2020 р. із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відповідно до Постанови КМУ від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050- III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 з Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Виплати відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.02.2022 у справі № 200/15117/21 відповідач здійснював: 07.09.2022 у розмірі 14 406,17 грн.; 07.02.2023 у розмірі 11 836,47 грн., що підтверджується банківськими довідками.
Згідно із рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.01.2023 у справі № 200/4959/22 ІНФОРМАЦІЯ_7 зобов'язаний нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 04.07.2020 з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
10.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою щодо виплатити середній заробіток за час затримки у розмірі середнього заробітку за шість місяців, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення в межах судової справи № 200/15117/21.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.05.2023 року № 09/02/296 ОСОБА_1 відмовлено у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі 200/3034/23 від 01.11.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ст.117 КЗпП., зобов'язання нарахувати та виплати середній заробіток за шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ст.117 КЗпП ОСОБА_1 .
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_7 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ст.117 КЗпП в сумі 20000,00 грн.
В задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції.
В мотивувальній частині постанови Першого апеляційного адміністративного суду по справі 200/200/3034/23 від 16 травня 2024 року визначений розмір заробітної плати позивача та період, за який на користь позивача підлягає виплаті середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні:
«Відповідно до довідки-розрахунку про розмір грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 04.07.2020 від 15.08.2022 №09/02/149, з урахуванням перерахунку за рішенням суду у справі №200/15117/21, розмір заробітної плати позивача складає 546,90 грн.
Щодо визначення періоду, за який на користь позивача підлягає виплаті середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що остання виплата на користь позивача на виконання судового рішення у справі №200/7044/21 фактично була здійснена відповідачем 07.02.2023, за справою №200/15117/21 - 28.11.2022, а за справою №200/4959/22 - ще не проводилась.
За період з 20.07.2022 року по 20.01.2023 року, відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців.
Отже, за вказаний період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином.
Період шість місяців з 20.07.2022 року по 20.01.2023 року складає 185 календарних днів.
Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 546,90 грн Х 185 днів = 101 176,50 грн.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні (з урахуванням строкових обмежень, передбачених чинною редакцією статті 117 КЗпП України) в загальній сумі 101 176,50 грн.».
Судом апеляційної інстанції наведеною вище постановою рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.11.2023 у справі №200/3034/23 змінено в мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови. Також в абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.11.2023 у справі №200/3034/23 слова та цифри “ 20000,00 грн.» замінено словами та цифрами “ 101 176 (сто одна тисяча сто сімдесят шість) гривень 50 копійок». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.11.2023 у справі №200/3034/23 залишено без змін.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Як встановлено судом вище, в мотивувальній частині постанови Першого апеляційного адміністративного суду по справі 200/200/3034/23 від 16 травня 2024 року визначений розмір заробітної плати позивача з урахуванням перерахунку за рішенням суду у справі №200/15117/21 та період, за який на користь позивача підлягає виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням того, що остання виплата на користь позивача на виконання судового рішення у справі №200/7044/21 фактично була здійснена відповідачем 07.02.2023.
Суд зазначає, що предметом цього спору є визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 30.04.2017 по 08.08.2022 у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 53 311,56 гривень та стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 30.04.2017 по 08.08.2022 у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 53 311,56 гривень на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 у справі №200/7044/21.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).
Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов'язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).
Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Аналогічні правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року по справі № 489/6074/23.
Приймаючи до уваги, що у межах справи 200/3034/23 постановою Першого апеляційного адміністративного суду зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_7 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ст.117 КЗпП в сумі 101 176 (сто одна тисяча сто сімдесят шість) гривень 50 копійок за цей же проміжок періоду його служби, тобто визначено компенсацію позивачу майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, що, на переконання суду, виключає можливість повторного стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку.
Отже, в розглядуваному випадку позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись 2, 3, 5- 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 94, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення прийнято в порядку письмового провадження 03 лютого 2026 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.В. Зінченко