Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 лютого 2026 року Справа№200/3747/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
22.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягала в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 в період з 26.02.2022 по 19.05.2023 (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 26.02.2022 по 31.12.2022 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 29.09.2024 по 29.03.2025 (включно) із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
27 травня 2025 року ухвалою суду (суддя Череповський Є.В.) відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено розгляду за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, а в разі, якщо такий строк пропущено, - поважності причин його пропуску та наявності підстав для його поновлення, будуть вирішені судом під час розгляду справи після встановлення відповідних фактичних обставин на підставі наданих сторонами доказів; витребувано Військової частини НОМЕР_2 належним чином засвідчені копії: довідку про розмір застосованого прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 01 січня якого саме календарного року) при здійсненні розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 26.02.2022 по 19.05.2023 (включно); відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 26.02.2022 по 28.09.2024 (включно) в розрізі місяців; розрахунок грошового забезпечення позивача (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 26.02.2022 по 19.05.2023 (включно), обчислений із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; довідку з детальним розрахунком середньоденного грошового забезпечення позивача, обчисленим у відповідності до статті 27 Закону України “Про оплату праці», пунктів 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням, з урахуванням індексації грошового забезпечення; копію грошового атестата позивача; копію/витяг з журналу реєстрації вихідної документації в частині запису про видачу/ вручення грошового атестата позивачу; копію картки особового рахунка позивача з відміткою (під підпис військовослужбовця) щодо дати видачі/вручення грошового атестата.
10 червня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначив, що тримісячний строк звернення до суду після закінчення карантину розпочався з 01.07.2023 року.
11 серпня 2025 року ухвалою суду (суддя Кониченко О.М.) прийнято до розгляду адміністративну справу № 200/3747/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, розгляд справи розпочато спочатку.
14 січня 2026 року ухвалою суду залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
26 січня 2026 року від позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.
27 січня 2026 року ухвалою суду в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено та продовжено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на строк не більше 5 днів.
02 лютого 2026 року позивач звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку звернення до суду.
03 лютого 2026 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою; залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 в частині позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягала в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 в період з 19.07.2022 по 19.05.2023 (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020); зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 19.07.2022 по 31.12.2022 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказаною ухвалою продовжено розгляд справи № 200/3747/25.
З 22 серпня 2025 року по 12 вересня 2025 року суддя знаходився у щорічній відпустці, з 22 жовтня 2025 року про 24 жовтня 2025 року суддя знаходився у додатковій відпустці, 21 листопада 2025 року суддя знаходився у відпустці, з 22 листопада 2025 року по 28 листопада 2025 року суддя знаходився у відрядженні, з 30 грудня 2025 року по 07 січня 2026 року суддя знаходився у відпустці.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач в обґрунтування позовної заяви зазначає, що у період з 26.02.2022 по 28.09.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Після звільнення з військової служби позивачу стало відомо, що у період з 26.02.2022 по 19.05.2023 відповідач нараховував йому грошове забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, що на думку позивача є протиправним, адже призвело до ненарахування та невиплати в повному розмірі грошового забезпечення, а тому порушує його законні права та інтереси, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року за справою № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», тобто з 29.01.2020 та на сьогоднішній день пункт 4 Постанови № 704 діє в попередній редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.».
Отже, з 29.01.2020 розмір посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців має бути обчислений шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Окрім того, виходячи з обставин цієї справи, відповідачем при звільненні не був проведений остаточний розрахунок із позивачем, у зв'язку з чим відповідач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має сплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що згідно з Постановою КМУ № 704 (в редакції Постанови КМУ № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
З огляду на викладене, командування військової частини вважає помилковою позицію позивача щодо незастосування військовою частиною при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, оскільки зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не є нормами права та не узгоджуються з п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774.
Ураховуючи те, що додатки 1 і 14 до Постанови КМУ № 704 затверджені 30 серпня 2017 року, а п. 4 цієї ж постанови змінено 21 лютого 2018 року на підставі Постанови КМУ № 103, то пріоритетним в цьому випадку є положення саме п. 4 Постанови КМУ № 704.
Щодо стягнення середнього заробітку відповідач зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.09.2024 № 286, позивач не звільнявся, а лише виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби за контрактом у Військовій частині НОМЕР_5 , оскільки станом на 28.09.2024 (дата виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача) звільнення позивача з військової служби не відбулось, тому не являється можливим покласти на відповідача такої відповідальності, яка передбачається статтею 117 КЗпП України, а саме, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки виключення зі списків особового складу відповідача у зв'язку з продовженням військової служби в іншому органі не є тотожнім виключенню зі списків особового складу у зв'язку із звільненням з військової служби.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обставини справи щодо невиплати грошового забезпечення позивачу виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно додатків 1-14 до постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, у період з 26.02.2022 року по 18.07.2022 року (включно) визнаються відповідачем, тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII установлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Згідно ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року № 1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно ст. 1-2 Закону № 2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова №704) (набрання чинності 01.03.2018 року) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; […] схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; […].
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 установлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно п. 4 Постанови № 704 в редакції чинні на момент її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, згідно яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Згідно з п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374; 2018 р., № 4, ст. 165), виклавши пункт 4 Постанови № 704 в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції від моменту набрання чинності.
Поряд з цим, текст примітки, додатків 1 та 14 до Постанови № 704 у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 не змінився, що зумовило невідповідність тексту примітки положенням пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній зі змінами внесеними пунктом 6 Постанови № 103.
Водночас, Кабінет Міністрів України Постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив означену невідповідність, виклавши, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: «1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень».
В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
В подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту 6 Постанови № 103 та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту 6 Постанови № 103 задоволено: визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Таким чином, з 29 січня 2020 року, з дня набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18, п. 6 Постанови № 103 втратив чинність та відновила дію первісна редакція п. 4 Постанови № 704, якою встановлено визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до ч. 5 чт. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 зазначив, що застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду Верховного Суду у постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у якій суд виснував, що: «на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ураховуючи наведену правову позицію Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 року у справі № 420/6572/22 виснував, що з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом також у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 120/648/22-а, у постанові від 4 січня 2023 року у справі № 640/17686/21, у постанові від 10 січня 2023 року у справі № 440/1185/21, у постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, у яких викладено висновок стосовно того, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX, не встановлює застережень відносно застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого для визначення посадових окладів працівників державних органів на відповідний рік, та водночас з 29.01.2020 року відновлено дію первинної редакції п. 4 Постанови № 704, то визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців з 26.02.2022 року по 18.07.2022 року (включно), здійснюється відповідно до п. 4 Постанови № 704, в редакції чинній на момент прийняття означеної постанови, тобто із застосуванням у якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Щодо стягнення на користь позивача суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 29.09.2024 по 29.03.2025 суд зазначає наступне.
Згідно ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» № 1934-ХІІ від 06.12.1991 року (далі Закон № 1934-ХІІ) визначено, що організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Згідно ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII ( далі Закон № 2232-XII) Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно статі 6 Закону № 2232-XII, військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.
Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
Військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.
Згідно приписів статті 26 Закону № 2232-XII «1. Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби.
3. Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, звільняються із служби на підставах:
а) у зв'язку із закінченням встановлених строків військової служби;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби;
в) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
г) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання (крім позбавлення військового звання у період дії воєнного стану);
д) у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років;
е) у зв'язку з припиненням громадянства України;
є) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
и) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
4. Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
1) під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану):
а) у строки, визначені Указом Президента України (у строки, визначені рішенням Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, - для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період);
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби;
в) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
д) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
е) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу та/або проти них не порушено кримінальне провадження, передбачене законами України);
є) у зв'язку з обранням народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
ж) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя;
2) під час дії воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я:
на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);
з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.»
Пунктом 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 ( далі Положення №1153/2008) визначено, що цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
РозділомПоложення №1153/2008 «Звільнення з військової служби» передбачені права посадових осіб щодо звільнення з військової служби, порядок звільнення та підстави звільнення, які кореспондуються зі статті 26 Закону № 2232-XII.
Відтак, з матеріалів справи суд встановив, що позивач проходив військову службу у відповідача з 26.02.2022 року по 29.09.2024 та 29.09.2024 року був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_2 у зв'язку з переведенням на посаду офіцера відділення сил підтримки Військової частини НОМЕР_5 , згідно Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 28.09.2024 року № 286.
У зазначеному наказі відсутні будь-які посилання на приписи статті 26 Закону № 2232-XII, розділПоложення №1153/2008 (звільнення з військової служби), щодо підстав виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_2 .
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що позивач був звільнений з військової служби згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 28.09.2024 року № 286, тому у відповідача відсутній обов'язок щодо сплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд у постанові від 18 липня 2024 року у справі №200/6596/23.
Щодо позовних вимог в частині компенсації відповідачем позивачу суми податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
Згідно п.п. 2, 3 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Оскільки нарахування та виплата грошового забезпечення мало бути здійснено відповідачами саме з моменту набуття позивачем права на його нарахування та виплату, тому нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічна правова позиція виснувана Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.
Відтак, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в цій частині.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Надавши оцінку встановленим судом обставинам справи на підставі наданих сторонами доказів в контексті правових норм, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, про часткове задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір», відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягала в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 в період з 26.02.2022 по 18.07.2022 (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплати грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 26.02.2022 по 18.07.2022 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 03 лютого 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до ст. 297 КАС України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко