02 лютого 2026 рокуСправа №160/16553/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , до відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
02.06.2025р. (згідно відомостей Нова Пошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 27.06.2025р., просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачеві в період з 20.03.2022 по 11.07.2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши її розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення за період з 20.03.2022 по 11.07.2022р., а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши її розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 20.03.2022 року по 11.07.2022 року, при цьому, згаданою військовою частиною протиправно, починаючи з 20.03.2022р. розраховувалося його грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн.), що призвело до порушення майнових прав та до зменшення розміру його грошового забезпечення, гарантованого йому ст.9 Закону №2011-ХІІ. Також позивач вказав на те, що про розмір грошового забезпечення, у тому числі зазначених вище його складових, йому стало відомо тільки з листа в/ НОМЕР_3 від 04.04.2025р. Позивач вважає такі дії в/ч НОМЕР_1 протиправними, вчиненими всупереч вимогам чинного законодавства, посилаючись на те, що, починаючи з 29.01.2020р. з урахуванням висновків постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, його грошове забезпечення та всі його складові мали бути відповідачем обчислені із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМУ №704, оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб згідно із ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України» становив станом на 01.01.2022р. - 2481,00 грн., тобто, такий прожитковий мінімум для працездатних осіб збільшувався. Проте, позивач зазначив, що відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 04.04.2025р. його було проінформовано про розміри його грошового забезпечення, яке розраховувалося у спірний період з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеній законом на 01.01.2018р. (1762,00грн.), що на думку позивача, є неправомірним та нижчим за прожитковий мінімум на 1 січня відповідного календарного року. Тому, на переконання позивача, різниця розміру прожиткового мінімуму на зазначені вище періоди впливає на визначення розміру грошового забезпечення та всіх його складових, а саме: грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, премії, та з моменту набрання вищенаведеним судовим рішенням законної сили, тобто з 29.01.2020р. позивач вважає, що він має право на отримання грошового забезпечення, обчисленого із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. та помноженого на відповідний коефіцієнт. Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого за вказаний період грошового забезпечення із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на відповідний рік із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, то позивач зазначив, що відповідна компенсація має здійснюватися одночасно з виплатою йому грошового забезпечення, що передбачено п.2-5 Порядку №44.
Ухвалою суду від 02.07.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов'язано військову частина НОМЕР_1 протягом 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази, що підтверджують проходження позивачем військової служби у в/ч НОМЕР_1 (витяги з наказів); надати докази відсутності бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем - в/ч НОМЕР_1 у його електронному кабінеті 05.06.2025р. (адміністративний позов з додатками), 03.07.2025р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
15.07.2025р., на виконання вищевказаної ухвали суду, через систему "Електронний суд" відповідач - в/ч НОМЕР_1 подав до суду відзив на позов (підписаний представником Лукашовим Р.О.), в якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що використання позивачем розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 є помилковим, так як пунктом 5 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено спеціальну норму, якою визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, що становить - 2102 грн., зазначив, що згідно ст.9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовців встановлюється Кабінетом Міністрів України, а порядок виплати - Міністром оборони України; на час спірних правовідносин в період з 01.06.2022 по 11.07.2022 існувала чинна редакція положення пункту 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017р., вказане положення є діючим та не скасованим і використовувалось в/ч НОМЕР_1 при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення позивачеві; відповідно до ст.22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що у 2022 році для всіх категорій працівників бюджетної сфери, державних органів розмір заробітної плати (грошового забезпечення) може змінюватися виключно в межах бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, відтак, застосування актуального показника прожиткового мінімуму станом на 01 січня кожного календарного року, а не показника прожиткового мінімуму, який визначений у постанові КМУ №704 (1762 грн.) суперечить ст.22 згаданого Закону; в/ч НОМЕР_1 вважає, що за таких обставин у неї були відсутні правові підстави для обчислення розміру грошового забезпечення військовослужбовців з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, тому вважає, що нею використовувалась розрахункова величина для розрахунку посадових окладів військовослужбовців - 1762 грн. встановлена п.4 Постанови КМУ №704 правомірно. Щодо стосується перерахунку грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, то представник в/ч НОМЕР_1 посилається на те, що відповідно до наказу №178 від 11.07.2022 у період проходження військової служби у згаданій військовій частині позивач таку грошову допомогу не отримував, а відтак, вважає, що і підстави для її перерахунку відсутні. Щодо виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.4 Порядку №44, то ці позовні вимоги військова частина НОМЕР_1 вважає передчасними, тому такими, що не підлягають задоволенню.
Окрім того, у згаданому вище відзиві на позов представник в/ч НОМЕР_1 заявив клопотання та просив у даній справі залучити у статусі співвідповідача військову частину НОМЕР_2 посилаючись на те, що військова частина НОМЕР_1 у період з 20.03.2022 по 01.07.2022р. перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , а відтак, грошове забезпечення у цей період нараховувалось та виплачувалось саме військовою частиною НОМЕР_2 , а починаючи з 01.07.2022р. нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям здійснювалося в/ч НОМЕР_1 у зв'язку з відкриттям окремого фінансового господарства відповідно до рішення т.в.о командира Сухопутних військ ЗСУ від 19.06.2022 №39086.
Ухвалою суду від 08.08.2025р. наведене вище клопотання в/ч НОМЕР_1 про залучення співвідповідача у даній справі було задоволено та Військову частину НОМЕР_2 було залучено до участі у даній справі в якості другого відповідача на підставі ст.48 КАС України.
Зазначеною ухвалою суду було зобов'язано відповідача-2 (в/ч НОМЕР_2 ) протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.162, 261 КАС України, надати докази правомірності бездіяльності відповідача-2 у даних спірних правовідносинах у спірний період з 20.03.2022р. по 30.06.2022р., виходячи з вимог ч.2 ст.77 КАС України.
Згадана вище ухвала суду була отримана в/ч НОМЕР_2 (відповідач-2) у електронному кабінеті - 10.08.2025р., що є належним повідомленням відповідача-2 про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
На виконання вимог наведеної ухвали суду, 13.08.2025р. відповідачем-2 через систему «Електронний суд» було подано відзив на позов (також підписаний представником ОСОБА_2 ), у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що повноваження щодо нарахування та виплати позивачеві грошового зобов'язання цілком пов'язані з військовою частиною НОМЕР_1 (що була зарахована на фінансове забезпечення в/ч НОМЕР_2 ), яка видавала вищенаведені накази, перевірка правильності зазначення у наказах нарахованих належних усіх сум до виплати не входить до повноважень в/ч НОМЕР_2 , а відтак, вважає, що право на виплату грошового забезпечення у повному обсязі порушене саме в/ч НОМЕР_1 , а не в/ч НОМЕР_2 та саме в/ч НОМЕР_1 є головним відповідачем по справі за всі спірні періоди, що підтримано і правовою позицією П'ятого апеляційного адміністративного суду у постанові від 03.04.2025 по справі №420/23604/24. Додатково зазначив, що наведені у позові доводи позивача щодо того, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін, невірними, так як після набрання законної сили згаданим судовим рішенням зміни до пункту 4 Постанови КМУ №704 не вносились, а відтак, ця норма діяла у редакції, на момент набрання чинності Постанови КМУ №704 (01.03.2018р.), яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018р., тобто, 1762 грн. та вказав на те, що автоматичне відновлення судом положень нормативного акта КМУ не узгоджується з положеннями Указу Президента України від 10.06.1997 №503/97. За викладеного, представник відповідач-2 вважає, що, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року, відповідач-2 діяв правомірно. Далі, представник відповідача-2 Лукашов Р.О., який складав і відзив на позов від в/ч НОМЕР_1 (відповідача-1 у цій справі) послався на ті ж самі обставини та підстави, які наведені ним були і у відзиві на позов в/ч НОМЕР_1 .
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 02.02.2026р. у зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, велику завантаженість справами та, як наслідок, об'єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 02.02.2026р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 02.02.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 20.03.2022р. по 11.02.2022р., є особою з інвалідністю 2 групи внаслідок війни про що свідчать копія паспорту позивача серії НОМЕР_4 (сторінка 1, 11), копія посвідчення серії НОМЕР_5 від 08.10.2024р. (посвідчення видане до 01.10.2025р.), а також відомостями, які містяться у копії військового квитка серії НОМЕР_6 від 16.12.1998р., копії листів відповідача-1 від 21.02.2025р. №850/ФС, від 04.04.2025р. 31584/ФС та витягів із наказів від 20.03.2022р. №65, від 11.07.2022р. №178, наявних у справі.
Зі змісту копій Витягів із наказів командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №65 від 20.03.2022, №178 від 11.07.2022 року видно, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_7 період з 20.03.2022 по 11.07.2022р.
У подальшому, на заяву позивача та на адвокатський запит, відповідачем-1 (в/ч НОМЕР_1 ) 21.02.2025р. згідно листів №850/ФС, від 04.04.2025р. №1584/ФС було повідомлено, що нарахування всіх видів грошового забезпечення позивача у період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р. здійснювалося у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ №704 з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018р. (становив 1762 грн.).
Тобто, із наведених обставин слідує, що відповідачем-1 (в/ч НОМЕР_1 ) у спірний період фактично здійснювалося нарахування та виплата позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії) із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р., що становив 1762,00 грн., що підтверджено та не заперечується і відповідачем-1 у відзиві на позов.
При цьому, судом також встановлено, що у період з 20.03.2022р. по 30.06.2022р. військова частина НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , а з 01.07.2022р.Військова частина НОМЕР_1 (відповідача-1 у справі) у зв'язку із відкриттям окремого фінансового господарства переведена на самостійне фінансування, відтак, нарахування та виплату грошового забезпечення позивачеві у період з 01.07.2022р. по 11.07.2022р. здійснювалося військовою частиною НОМЕР_1 , що підтверджено змістом рішення т.в.о. командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.06.2022 року №39086.
За таких обставин та враховуючи, що в/ч НОМЕР_1 у спірний період з 20.03.2022 по 30.06.2022р. перебувала на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_2 , належним відповідачем у даній справі за вказаний період має бути саме в/ч НОМЕР_2 .
В той же час, за спірний період з 01.07.2022р. по 11.07.2022р. за нарахування та виплату грошового забезпечення має відповідати саме в/ч НОМЕР_1 .
Позивач у позові зазначив, що обчислення його грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії) за період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р. мало бути проведене відповідачами-1,2 із величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: на 01.01.2022р. (2481 грн.) відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».
З огляду на викладене, позивач вважає, що він має право на нарахування такого грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії) за згаданий вище період із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., у зв'язку із чим просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати йому грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії) з 20.03.2022р. по 11.07.2022р. на підставі пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт з одночасною компенсацією грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова КМУ №704).
Зазначеною Постановою КМУ №704 було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018р.
Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова КМУ № 103), якою внесено зміни до Постанови КМУ № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови КМУ № 103).
Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови КМУ №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
З огляду на вказане, слід дійти висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови КМУ №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.
Тож, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на нарахування та виплату грошового забезпечення, яке визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови КМУ № 704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постанови КМУ №103 (тобто, до 24.02.2018р.) із використанням для його визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Таким чином з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, діяв п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13,14.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21.
При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018р. - 1762 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020р. - 2102 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. - 2270 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. - 2481 грн.
Отже, із аналізу наведених норм слідує, що протягом згаданого періоду - 2018-2022 роки прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня календарного року збільшувався.
При цьому, слід зазначити, що різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020, 2021, 2022 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020р., тобто, з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справ №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (2020, 2021, 2022 роках), на відповідний тарифний коефіцієнт.
А відтак, із наведеного слід дійти висновку, що у спірний період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р. позивач мав право на отримання грошового забезпечення (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії), обчисленого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) згідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та із застосуванням наведеного вище розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року згідно Закону України «Про Державний бюджет України» на 2022р.
Наведена правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, яка є обов'язковою для врахуванням адміністративним судом у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у спірний період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р. грошове забезпечення позивача з усіма його складовими (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії) мало б обчислюватися та виплачуватися позивачеві відповідачами із використанням величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. (2481 грн.).
Так, судом вище було встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у спірний період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р.
При цьому, у спірний період з 20.03.2022р. по 30.06.2022р. в/ч НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпечення у в/ч НОМЕР_2 , що підтверджується вище дослідженими судом відомостями, які містяться у матеріалах справи та не оспорюються учасниками справи.
Разом з тим, доказів застосування відповідачами-1,2 величини розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік станом на 2022 рік при обчисленні, нарахуванні та виплаті позивачеві у спірний період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р. грошового забезпечення позивача (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії) згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, яка діяла в редакції з 29.01.2020р. та була чинною у спірний наведений період, матеріали справи не містять, а відповідачами суду не надано.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії) позивачеві за період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р.включно з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, згідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р. (2481 грн.), слід визнати протиправною.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачами у відзиві на позов не наведено жодних обґрунтованих підстав, як і не було надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідачів щодо не застосування при нарахуванні та виплаті позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії) розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, згідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р. ( 2481 грн.) за період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р.включно всупереч пункту 4 постанови КМУ №704 (в редакції, чинній з 29.01.2020 до 19.05.2023р.) з урахуванням встановлених судом вище обставин та аналізу чинного законодавства, які не спростовані.
Є безпідставними та не обґрунтованими посилання відповідачів у відзивах на позов, які були складені одною особою - представником в/ч НОМЕР_1 та в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_2 , на приписи пункту 5 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», яким встановлено спеціальну норму, зокрема, визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, що становить 2102 грн., з огляду на те, що наведені приписи цього Закону на обчислення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, що є предметом цього спору, не поширюються.
Також судом критично надається оцінка аргументам представника відповідачів з приводу того, що обчислення грошового забезпечення військовослужбовців шляхом множення показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року суперечить ст.22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», оскільки саме у такій редакції діяв пункт 4 Постанови КМУ №704 у спірний період з 20.03.2022 по 19.05.2023р., з урахуванням правових висновків, викладених у судовому рішенні, яке набрало законної сили, та яке мало виконуватися як законодавцем при формуванні державного бюджету та наступний рік, так і відповідачами при виконанні його повноважень в силу ст.129-1 Конституції України, а відтак, бездіяльність держави у цій частині та пасивна поведінка відповідачів як суб'єктів владних повноважень не може свідчити про порушення ст.22 згаданого Закону.
Ігнорування законодавцем та суб'єктами владних повноважень, а також їх посадовими осами, зокрема, у даному випадку і представником відповідачів, починаючи з 29.01.2020р. правових висновків, викладених у вищезгаданому судовому рішенні, яке набрало законної сили та численних правових висновків з даного питання упродовж 2020-2026 років, висловлених у постановах Верховного Суду є підривом авторитету судової гілки влади в очах суспільства, що є неприпустимим.
У даному контексті суд звертає увагу відповідачів-1,2 на те, що рішення судів, які набрали законної сили, правові висновки Верховного Суду з даного питання є сталими та послідовними, а відтак, не можуть оспорюватися представником-1,2 у аналогічних (подібних) правовідносинах, останні не наділені повноваженнями надавати таким правовим висновкам правову оцінку поза межами їх апеляційного або касаційного перегляду.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи представника відповідачів-1,2 з приводу того, що у спірний період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р. позивачеві грошова допомога для оздоровлення не виплачувалась, про що зазначено у наказі від 11.07.2022р. №178, що, в свою чергу, виключає можливість її нарахування та перерахунку, з огляду на те, що зазначені твердження спростовуються наданою до відзиву на позов самим представником відповідачів, довідкою про нараховане та виплачене позивачеві грошове забезпечення у в/ч НОМЕР_1 від 15.07.2025р. за №3267/ФС зі змісту якої видно, що позивачеві була нарахована та виплачена грошова допомога для оздоровлення у червні 2022 року в сумі 13637,10 грн.
А відтак, суд приходить до висновку, що вказана грошова допомога для оздоровлення за червень 2022 року також підлягає перерахунку.
Що стосується доводів відповідача-2 з приводу того, що останній не має повноважень перевіряти правильність нарахування та виплати в/ч НОМЕР_1 грошового забезпечення військовослужбовцям, то у цій частині аргументи представника відповідача-2 є неспроможними, оскільки обов'язок в/ч НОМЕР_2 , як основного бюджетного держателя, перевіряти та коригувати фінансові відомості, накази про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 , саме тому, протиправні дії, а фактично бездіяльність, були вчинені як в/ч НОМЕР_1 , так і в/ч НОМЕР_2 , що призвело до зменшення розміру грошового забезпечення позивача у спірний період.
При цьому, суд звертає увагу представника відповідачів ОСОБА_2 на те, що його аргументи з приводу того, що головним відповідачем за цим позовом має бути лише військова частина НОМЕР_1 є неспроможними, оскільки саме за його клопотанням, як представника відповідача-1 (в/ч НОМЕР_1 ), судом було залучено до участі у справі в якості відповідача-2 в/ч НОМЕР_2 згідно ухвали суду від 08.08.2025р. на підставі ст.48 КАС України.
А відповідно, відновити порушене соціально-матеріальне становище позивача у даному випадку має не тільки в/ч НОМЕР_1 за період з 01.07.2022 по 11.07.2022р., а й в/ч НОМЕР_2 за період з 20.03.2022р. по 30.06.2022р. на фінансовому забезпеченні якої знаходилася в/ч НОМЕР_1 у згаданий спірний період.
З огляду на наведене, всі інші аргументи представника відповідачів-1,2 уважно вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням сталих та послідовних правових висновків Верховного Суду, вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідачів-1,2 щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії) з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р. включно, суд приходить до висновку, що відповідач-1,2, як суб'єкти владних повноважень, діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, вказаною вище бездіяльністю відповідачів-1,2 щодо не нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії) з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р.включно всупереч вимогам пункту 4 постанови КМУ № 704 (в редакції, чинній з 29.01.2020р., яка діяла у спірний період з 20.03.2022 до 11.07.2022р.), відповідачі, допустили порушення прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких такою бездіяльності відповідачів протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідачів-1,2 здійснити позивачеві перерахунок та виплату за період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р. включно грошового забезпечення (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії), визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідної календарного року, а саме: встановленого Законом України “Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022р. (2481 грн.), з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправну бездіяльність відповідачів-1,2 у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єктів владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідачів-1,2 здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії) за період з 20.03.2022р. по 11.07.2022р. включно, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. та у спірний наведений період (з 20.03.2022р. по 11.07.2022р.), а також і здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Що стосується визнання протиправною бездіяльності відповідачів-1,2 щодо не нарахування та не виплати позивачеві у період з 20.03.2022р. по 11.07.2022 року грошового забезпечення, у тому числі, і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та зобов'язання останніх здійснити її перерахунок, то в цій частині позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки таку матеріальну допомогу за 2022 рік позивач не отримував про що свідчить зміст Витягу із наказу від 11.07.2022р. №178 та відомості, які містяться у копії Довідки від 15.07.2025р. №3267/ФС (інших доказів позивачем суду не надано).
А відтак, оскільки позивачем матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік не отримувалась, то і підстави для перерахунку у складі грошового забезпечення розрахованого із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 року, що є предметом цього спору, відсутні.
Також і позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідачів здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення та провести виплату різниці з урахуванням виплачених сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 постанови КМУ №44 за спірний наведений у позові період, задоволенню не підлягають, з огляду на те, що така грошова компенсація виплачується з виплатою грошового забезпечення одночасно згідно п.2-5 Порядку №44, а оскільки перерахунок спірного грошового забезпечення позивачеві ще не проведено і не виплачено, відтак, суд приходить до висновку, що ці позовні вимоги направлені на захист ще не порушеного права, тобто направлені на захист права на майбутнє, що суперечить та не відповідає вимогам ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ці позовні вимоги суд вважає передчасними.
Аналогічний правовий висновок міститься і у пункті 63 постанові Верховного Суду від 17.03.2020р. у справі №815/5826/16, які є застосовними і до правовідносин у цій справі в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки жодних доказів, які б підтверджували понесення саме судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання цього позову до суду першої інстанції, позивачем не надано з урахуванням того, що він звільнений від сплати судового збору за подання позову, предметом якого є невиплата заробітної плати (грошового забезпечення) у повному обсязі згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , до відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії) згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції, чинній з 29.01.2020р., яка діяла до 19.05.2023р., виходячи з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) шляхом їх множення на відповідні тарифні коефіцієнти за період з 20.03.2022 року по 11.07.2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 ) - грошового забезпечення (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2481 грн.), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній з 29.01.2020р. по 19.05.2023р.), за період з 01.07.2022р. по 11.07.2022р. включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 ) - грошового забезпечення (у тому числі, і посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, грошової допомоги для оздоровлення, премії), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2481 грн.), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній з 29.01.2020р. по 19.05.2023р.), за період з 20.03.2022р. по 30.06.2022р. включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва