30 січня 2026 рокуСправа №160/29841/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
15.10.2025р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо вилучення запису «Ні, порушує», який проставлений в Єдиній державній електронній базі з питань освіти в графі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» в особовій картці позивача та внесення запису «Так, не порушує»;
- зобов'язати відповідача вилучити запис «Ні порушує», що проставлений в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» в особовій картці позивача та внести запис «Так, не порушує».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є студентом Університету митної справи та фінансів, де здобуває освітній ступінь «Магістр» на денній формі навчання за спеціальністю D5 «Маркетинг», куди був зарахований відповідним наказом №680кс від 29.08.2025р. Вступ для здобуття позивачем наступного другого рівня освіти «Магістр» відбувся на підставі наявного у нього першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, що підтверджені дипломами бакалавра. Оскільки позивач, як здобувач вищої освіти денної форми навчання має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, з метою отримання такої відстрочки, він звернувся за отриманням відповідної довідки з ЄДЕБО, у якій, на його думку, безпідставно було зазначено, що поточне здобуття ним освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Позивач зазначив, що на його звернення, відповідач листом від 25.09.2025 за №3/8166-25 повідомив, що позивач здобуває освіту в непослідовному порядку, оскільки уже навчався та був відрахований з вищого навчального закладу і відповідно йому уже надавалися освітні послуги, у зв'язку із чим МОН України відмовило позивачу у внесенні змін до Єдиної Державної електронної бази з питань освіти щодо невірно зазначеної послідовності освіти. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки він здобуває освіту в порядку, визначеному, зокрема, Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту» з дотриманням відповідної послідовності, так як раніше, 06.02.2019р. був відрахований з Національного університету «Львівська політехніка», курс навчання на заочній формі навчання за освітнім рівним «Магістр» у даному навчальному закладі не завершував, відповідного диплому не отримував. Окрім того, позивач вказав і на те, що оскільки МОН України є розпорядником ЄДЕБО та володільцем інформації, що у ній міститься, відповідно, саме відповідач має повноваження вносити до неї зміни згідно Положення про ЄДЕБО, затвердженого наказом МОН України від 08.06.2018 №620, а відтак, вважає бездіяльність відповідача щодо вилучення з ЄДЕБО запису «Ні, порушує» є протиправною. У відповіді на відзив представник позивача виклав ті ж самі обставини і підстави, які наведені у позові.
Ухвалою суду від 04.11.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду та адміністративний позов з додатками відповідачем були отримані у його Електронному кабінеті 15.10.2025р. (адміністративний позов з додатками), 07.11.2025р. (ухвала суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявних у справі.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду, 14.11.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що МОН відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» та з метою реалізації п.62 Порядку призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. №560 згідно з дорученням Міністра освіти і науки України від 31.05.2024р. №1/34-Д-24 встановлено алгоритм визначення послідовності здобуття освіти, здійснено розроблення технічного опису та забезпечено доопрацювання відповідно до нього програмного забезпечення ЄДЕБО, 03.06.2024р. Міністерство надіслало керівникам закладів професійної (професійно-технічної), фахової підвищеної та вищої освіти листа за №1/9758-24, яким роз'яснив особливості правильного формування довідки про здобувача освіти на основі даних ЄДЕБО, при цьому, представник відповідача зазначив, що такі листи не є нормативно-правовими актами і не можуть встановлювати норми права, а лише мають інформаційний, роз'яснювальний характер. Представником відповідача також зазначено, що звернення позивача було розглянуто та листом від 25.09.2025р. №3/8166-25 його проінформовано про те, що повторне зарахування на навчання на такий самий освітній рівень, означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності, що в термінах визначення послідовності здобуття освіти свідчить про здобуття освіти в непослідовному порядку, а оскільки в ЄДЕБО міститься інформація про те, що позивач, як здобувач освіти 30.08.2018р. був зарахований на навчання з освітнім рівнем магістра до Національного університету «Львівська політехніка», відрахований 06.02.2019р. за невиконання вимог навчального плану, 29.08.2025р. повторно зарахований на навчання за освітнім рівнем магістра до Університету митної справи та фінансів, відповідно, позивач здобуває освіту в непослідовному порядку, тому у довідці, сформованій відповідно до вимог законодавства на підставі даних, які містяться в ЄДЕБО, у відповідному полі зазначено «Ні, порушує». Також представник відповідача посилається і на те, що п.5 Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2025р., затвердженого наказом МОН України від 10.02.2025р. №168 передбачено, що у разі зарахування на навчання та здобуття певного ступеня вищої освіти особи, яка в минулому здобувала такий самий або вищий ступінь вищої освіти і відповідний ступінь не було присуджено, особа вважається такою, що здобуває рівень освіти, що не є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а відповідно до Положення про ЄДЕБО саме суб'єкти освітньої діяльності (навчальні заклади), що надають освітні послуги вносять до ЄДЕБО та підтримують в повному, актуальному та достовірному стані інформацію, за переліком, визначеним у пунктах 6-9 розділу ІІІ цього Положення, тобто, питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності, відтак, представник відповідача вважає, що МОН України у даних правовідносинах діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Щодо позовної вимоги про зобов'язання МОН внести зміни до даних, що містяться в ЄДЕБО, то представник відповідача вказала на те, що внесення згаданих вище відомостей щодо здобувачів освіти покладена на суб'єктів освітньої діяльності та їх територіальні відокремлені структурні підрозділи та послалася на аналогічну судову практику, викладену у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду та Третього апеляційного адміністративного суду, численний перелік яких наведено у відзиві на позов.
Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 30.01.2026р. у зв'язку з перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, великим навантаженням справ та, як наслідок, об'єктивну неможливість здійснення адміністративного судочинства та прийняття судових рішень у даний період, на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України строк розгляду цієї справи було продовжено до 30.01.2026р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 30.01.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є студентом Університету митної справи та фінансів, де здобуває освітній ступінь «магістр» на денній формі навчання за спеціальністю D5 «Маркетинг», про що свідчить паспорт позивача №004061415 від 16.10.2019р. та інформація, яка міститься у Довідці ЄДЕБО №750171 від 15.09.2025р., яка не оспорюється учасниками справи.
Також, зі змісту копії Довідки ЄДЕБО №750171 від 15.09.2025р. встановлено, що позивач отримав наступні дипломи, а саме:
- ІНФОРМАЦІЯ_2 . Диплом бакалавра серії НОМЕР_1 ;
- 27.06.2019р. Диплом бакалавра серії НОМЕР_2 .
30.08.2018р. позивач був зарахований на навчання за освітнім рівнем магістра до Національного університету «Львівська політехніка», заочної форми навчання за спеціальністю 073 «Менеджмент, відрахований 06.02.2019р. за невиконання вимог індивідуального навчального плану, що підтверджується змістом копії Витягу з наказу від 06.02.2019р. за №387-4-10, наявною у справі.
Позивач не закінчив навчання у цьому навчальному закладі та не отримував відповідного диплому освітнього ступеня магістра (таких доказів матеріали справи не містять).
У подальшому, наказом Університету митної справи та фінансів від 29.08.2025р. за №680кс ОСОБА_1 (позивача у справі) було зараховано до Університету, де на даний час позивач здобуває вищу освіту за освітнім ступенем «магістр» за спеціальністю D5 «Маркетинг», на денній формі навчання про що свідчить зміст копії Довідки ЄДЕБО №750171 від 15.09.2025р., яка у цій частині учасниками справи не оспорюється.
Разом з тим, у вказаній Довідці ЄДЕБО №750171 від 15.09.2025р. про здобувача освіти за даними ЄДЕБО у графі: «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» містяться відомості - «Ні порушує».
У відповідь на звернення позивача, Міністерство освіти і науки України листом від 25.09.2025р. за №3/8166-25 повідомило, що позивач здобуває освіту в непослідовному порядку, тому у довідці, на підставі даних що містяться в Єдиній Державній електронній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено "Ні, порушує". Міністерство освіти і науки України керувалось положеннями статті 10 Закону України «Про освіту», де зазначені рівні освіти. Відповідач зазначив, що позивач здобуває освіту в непослідовному порядку, оскільки уже навчався та був відрахований з вищого навчального закладу і відповідно йому уже надавалися освітні послуги. Також внесення інформації щодо здобувача освіти до Єдиної державної електронної бази з питань освіти належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності.
Тобто, у відповідь на звернення позивача Міністерство освіти і науки України листом від 25.09.2025р. за №3/8166-25 відмовило йому у внесенні змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо невірно зазначеної послідовності освіти.
Вважаючи протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо вилучення запису з ЄДЕБО у графі - «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - «Ні порушує» та внесення запису «Так, не порушує», які стосуються позивача, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
При цьому, вирішуючи даний спір, суд вважає, що представником позивача у даних спірних правовідносинах обраний неефективний та не належний спосіб захисту права позивача в контексті того, що жодної бездіяльності (пасивної поведінки суб'єкта владних повноважень) відповідачем щодо прав та інтересів позивача не вчинялося, а фактично мали місце активні дії суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо формування у Довідці ЄДЕБО №750171 від 15.09.2025р., яка була видана позивачеві, із зазначенням у ній відомостей про порушення послідовності отримання освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» - «Ні, порушує», відтак, саме ці дії мають бути перевірені судом на предмет їх правомірності чи протиправності в силу ч.2 ст.2 КАС України, тому у цій частині суду слід вийти за межі позовних вимог, що передбачено ч.2 ст.9 наведеного Кодексу.
Отже, предметом спору у цій справі є правомірність формування Міністерством освіти і науки України у Єдиної державної електронної бази з питань освіти відомостей з видачею позивачеві відповідної Довідки ЄДЕБО №750171 від 15.09.2025р. про порушення позивачем послідовності отримання освіти.
Частинами 1-3 статті 53 Конституції України визначено, що кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює Закон України «Про освіту».
Відповідно до частин першої і другої статті 3 цього Закону, передбачено, що кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.
В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров'я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.
Частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» встановлено, що рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про освіту» метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань.
Вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти.
Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність закладів вищої освіти (для закладів вищої освіти культурологічного та мистецького спрямування - мистецька діяльність) є обов'язковою та невід'ємною складовою частиною їхньої освітньої діяльності.
Складовою освітньої програми вищої освіти мистецького спрямування є асистентура-стажування, яке проводиться в університетах та академіях на основі ступеня магістра і є основною формою підготовки мистецьких виконавських кадрів вищої кваліфікації.
Пунктами 5, 19 частини першої статті 1 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти; результати навчання - знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми (програмні результати навчання) або окремих освітніх компонентів.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що кожен має право на вищу освіту.
Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти на конкурсній основі, якщо певний ступінь вищої освіти громадянин здобуває вперше за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Громадяни України вільні у виборі закладу вищої освіти, форми здобуття вищої освіти і освітньої програми.
Громадяни України, які не завершили навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним ступенем освіти, мають право повторно безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти за тим самим ступенем освіти, за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівців, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Здобувачами вищої освіти у розумінні пункту 1 частини другої статті 61 Закону України «Про вищу освіту» є студент - особа, зарахована до вищого навчального закладу з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.
Відповідно до абзаців 1-5 статті 5 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про вищу освіту» здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
За правилами частин другої і четвертої статті 5 Закону України «Про вищу освіту» особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Частинами першою і другою статті 6 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.
Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).
Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.
Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Рішення про присудження ступеня вищої освіти та присвоєння відповідної кваліфікації скасовується закладом вищої освіти у разі виявлення фактів порушення здобувачем вищої освіти академічної доброчесності, зокрема наявності у кваліфікаційній роботі академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої і шостої статті 7 Закону України «Про вищу освіту» Документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Документ про вищу освіту видається закладом вищої освіти лише за акредитованою відповідно до цього Закону освітньою програмою. У документі про вищу освіту зазначається найменування органу (органів) акредитації, а в додатку до документа про вищу освіту - інформація про видані ним (ними) відповідні акредитаційні сертифікати, рішення.
Пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Пунктом 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560) визначено, що здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період подають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, за формою згідно з додатком 9.
За формою довідки про здобувача освіти, наведеної у додатку 9 до вказаного Порядку, у ній зазначається, зокрема, така інформація: на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - ТАК/НІ.
Нормативне визначення поняття «послідовності поточного здобуття освіти» у законі відсутнє, однак є ключовим критерієм для підтвердження того, що навчання є основним пріоритетом і не є способом уникнення військової служби.
Зі змісту норм частини другої статті 10 Закону України «Про освіту» розуміється, що це дотримання визначеної Законом України «Про освіту» ієрархії рівнів освіти, що передбачає послідовний перехід від нижчого рівня до вищого. Зокрема, перший (бакалаврський) рівень вищої освіти є вищим за раніше здобутий особою рівень повної загальної середньої освіти й така послідовність здобуття освіти відповідає положенням зазначеної статті.
Законодавством встановлено чітку послідовність освітніх рівнів: базова середня освіта, професійна (професійно-технічна), фахова передвища, вища освіта (бакалавр, магістр) та аспірантура/докторантура. Послідовним вважається здобуття наступного рівня освіти після успішного завершення попереднього. Наприклад, вступ на магістратуру після бакалаврату, або на бакалаврат після фахового молодшого бакалавра/молодшого спеціаліста.
Закон передбачає, що особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію, присуджується відповідний ступень вищої освіти, у тому числі бакалавр, та видається документ про вищу освіту, зокрема, диплом бакалавра. З моменту отримання документа про вищу освіту особа вважається такою, що завершила навчання і фактично здобула вищу освіту за відповідним ступенем.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 07.11.2025 у справі №160/31314/24, від 29.10.2025 у справі №200/5372/24, і відступу від них на момент розгляду даної справи згаданий Суд не робив.
Таким чином, зі змісту аналізу наведених приписів чинного законодавства, слід зробити висновок, що порушенням послідовності вважається, якщо особа одночасно або повторно здобуває освіту того ж самого або нижчого рівня, вже маючи завершений вищий рівень освіти. Наприклад, якщо особа з дипломом магістра вступає на ще одну магістерську програму або на бакалаврат, це розцінюється як порушення послідовності.
Такий самий правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 14.11.2025р. у справі №160/30918/24, який сформований у подібних правовідносинах та є релевантним і до спірних правовідносин у даній справі, тому підлягає застосуванню в порядку, встановленому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, у ході судового розгляду даної справи судом було встановлено, що позивач отримав освіту першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, зокрема, Дипломи бакалавра, а саме: 26.06.2018р. Диплом бакалавра серії НОМЕР_1 ; 27.06.2019р. Диплом бакалавра серії НОМЕР_2 про що свідчить зміст самої копії Довідки з ЄДБЕБО №750171 від 15.09.2025р., наявної у справі.
Як уже зазначалося судом вище, 30.08.2018р. позивач був зарахований на навчання за освітнім рівнем магістра до Національного університету «Львівська політехніка», заочної форми навчання за спеціальністю 073 «Менеджмент, проте, був відрахований 06.02.2019р. за невиконання вимог індивідуального навчального плану, що підтверджується змістом копії Витягу з наказу від 06.02.2019р. за №387-4-10, наявною у справі.
Тобто, із аналізу наведених встановлених судом обставин слідує, що позивач фактично не закінчував навчання у цьому навчальному закладі та не отримував відповідного диплому освітнього ступеня магістра.
Відповідних доказів матеріали справи не містять, а відповідачем таких доказів суду не надано.
За викладених обставин та враховуючи те, що судом вище встановлено, що раніше позивач не отримував жодного документу про отримання ним другого (магістерського) рівня вищої освіти за ступенем - магістр, суд приходить до висновку, що послідовність здобуття позивачем освіти відповідає положенням частини другої статті 10 Закону України «Про освіту», оскільки позивач здобуває другий (магістерський) рівень вищої освіти, який є вищим за раніше (бакалавр) здобутий ним рівень вищої освіти.
А відтак, слід зробити висновок, що при формуванні відповідачем у Єдиній державній електронній базі з питань освіти Довідки ЄБЕБО №750171 від 15.09.2025р. із зазначенням у ній відомостей про те, що позивач здобуває вищу освіту з порушенням послідовності її отримання, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» - «Ні, порушує», відповідач допустив протиправні дії, які, в свою чергу, призвели до порушення права позивача на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із чим такі дії відповідача підлягають визнанню судом протиправними.
Що стосується аргументів відповідача з приводу того, що ведення реєстру, формування інформації про навчання студентів, видача довідок з ЄДЕБО віднесено до повноважень не Міністерства освіти і науки України, а до повноважень суб'єктів освітньої діяльності, які надають такі послуги, суд зазначає про наступне.
Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, яке затверджене наказом МОН України від 08.06.2018 № 620, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.10.2018 за № 1132/32584 (далі - Положення № 620).
Зазначене Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» з метою визначення порядку функціонування ЄДЕБО в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб. Такі приписи містяться у абзаці першому пункту 1 розділу I вказаного Положення.
У абзаці четвертому пункту 2 розділу I цього ж Положення № 620 наведений перелік уповноважених суб'єктів, а саме: розпорядник ЄДЕБО, технічний адміністратор ЄДЕБО, державні органи, органи управління у сфері освіти, Державна служба якості освіти України, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, Український центр оцінювання якості освіти, суб'єкти освітньої діяльності, підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління розпорядника ЄДЕБО, інші особи, яким надається доступ до ЄДЕБО або окремих її складових у порядку та обсягах, визначених законодавством.
Власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є МОН України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс» (далі - ДП «Інфоресурс»), що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО. Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО (пункт 5 розділу I Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти).
Згідно зі змістом приписів підпункту 5 пункту 2 розділу ІІ Положення № 620 ЄДЕБО функціонує з метою забезпечення, зокрема, формування, реєстрації та обліку інформації для видачі суб'єктами освітньої діяльності документів у сферах, у тому числі вищої освіти.
Уповноважений суб'єкт має доступ до інформації, внесеної або сформованої ним в ЄДЕБО, а також до інформації, доступ до якої передбачений відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО, що передбачено пунктом 12 розділу III цього Положення.
Відповідно до норм, що містяться у підпунктах 1, 3 та 6 пункту 1 розділу IV Положення № 620 розпорядник ЄДЕБО як уповноважений суб'єкт виконує, зокрема, такі основні функції: вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО.
Суб'єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти, відповідно до пункту 8 розділу IV Положення № 620 уповноважені: вносити до ЄДЕБО та підтримувати в повному, актуальному та достовірному стані інформацію за переліком, визначеним у відповідних пунктах Положення; підтверджувати зазначену в ЄДЕБО інформацію про себе один раз на рік, якщо інше не визначено розпорядником ЄДЕБО; здійснювати в ЄДЕБО інші дії у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
З огляду на вищевказані норми Положення № 620 Верховний Суд дійшов висновку, що формування інформації з ЄДЕБО для видання документів у сферах, зокрема, вищої освіти здійснюється автоматизовано з використанням програмного забезпечення, вимоги до якого встановлює Міносвіти як розпорядник зазначеної системи, який також є володільцем вказаної інформації та має повний доступ до неї як уповноважений суб'єкт.
При цьому за змістом пункту 2 розділу IV Положення про ЄДЕБО забезпечення функціонування ЄДЕБО здійснюється технічним адміністратором системи в порядку, визначеному Міносвіти як розпорядником ЄДЕБО, у тому числі й стосовно здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення.
Суб'єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти не мають повноважень на встановлення вимог до програмного забезпечення ЄДЕБО та зміни технічних параметрів й алгоритмів його функціонування.
Це означає, що заклад освіти, в якому станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин навчається ОСОБА_1 (позивач у справі), в силу своїх повноважень в ЄДЕБО, не має технічної можливості для формування та видачі позивачу довідки з іншим, аніж у спірних відносинах змістом відомостей щодо поточного здобуття освіти, порушення або непорушення послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», оскільки такий документ формується автоматично з використанням засобів програмного забезпечення, вимоги до якого визначає МОН України.
Саме дії щодо формування довідки з ЄДЕБО й оскаржує позивач у справі, що розглядається. Суд враховує, що хоча формування довідки з ЄДЕБО й здійснюється автоматично у цій системі, однак порядок вчинення таких дій визначається безпосередньо МОН України шляхом забезпечення функціонування ЄДЕБО і встановлення вимог до апаратного та програмного забезпечення вказаної системи. Тобто формування довідки про здобувача освіти є результатом виконання вказаним Міністерством закріплених за ним у законі повноважень. Це ж Міністерство є володільцем усієї інформації, яка міститься в ЄДЕБО, має повний доступ до неї та не позбавлене технічної можливості і повноважень сформувати довідку про здобувача освіти з дотриманням вимог законодавства.
На підставі аналізу вищевказаного нормативного регулювання, суд приходить до висновку, що саме МОН України та технічний адміністратор ДП «Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», натомість, навчальний заклад, в якому навчається позивач, виконує лише технічну функцію, оскільки довідка формується автоматично на підставі даних ЄДЕБО, а тому позовні вимоги в цій частині, заявлені саме до МОН України також є підставними та обґрунтованими.
Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений і у постанові Верховного Суду від 29.10.2025 у справі № 200/5372/24, яка підлягає застосування у цих правовідносинах в силу ч.5 ст.242 наведеного Кодексу.
За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 наведеного Кодексу, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, у ході судового розгляду справи правомірність дій відповідача щодо формування Довідки з ЄДЕБО №750171 від 15.09.2025р., виданій позивачеві, із зазначенням у ній відомостей про те, що позивач порушує послідовність отримання вищої освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» - «Ні, порушує» з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу чинного законодавства, що наведений вище, правових висновків Верховного Суду з цього питання, жодними належними, достатніми та допустимими доказами, відповідачем не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, посилання представника відповідача у відзиві на позов на правові позиції, які містяться у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду та Третього апеляційного адміністративного суду, оскільки наведені у них висновки спростовуються правовими висновками, викладеними Верховним Судом у наведених вище постановах та саме правові висновки згаданого Суду мають застосовуватися адміністративними судами у подібних відносинах за ч.5 ст.242 КАС України, чого і дотримався суд при розгляді даної справи.
Інші доводи відповідача уважно вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищенаведеного, перевіривши за критеріями, встановленими у ч.2 ст.2 згаданого вище Кодексу, правомірність вчинення відповідачем дій щодо формування у Довідці з ЄДБЕО №750171 від 15.09.2025р., виданій позивачеві, із зазначенням у ній відомостей про порушення позивачем послідовності отримання (здобуття) вищої освіти, визначеною ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» - «Ні, порушує», суд приходить до висновку, що відповідач та його посадові особи, вчиняючи такі дії, діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, вчиняючи дії щодо формування у Довідці з ЄДБЕО №750171 від 15.09.2025р., виданій позивачеві, із зазначенням у ній відомостей про порушення позивачем послідовності отримання (здобуття) вищої освіти, визначеною ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» - «Ні, порушує», які судом визнані протиправними, допустив порушення прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій відповідача протиправними.
Враховуючи наведене та те, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо формування у Довідці з ЄДБЕО №750171 від 15.09.2025р., виданій позивачеві, із зазначенням у ній відомостей про порушення позивачем послідовності отримання (здобуття) вищої освіти, визначеною ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» - «Ні, порушує», то ефективним відновленням порушеного права позивача має бути саме зобов'язання відповідача відновити становище позивача з урахуванням приписів ч.2 ст.9 та ч.3 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.
При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняті рішення про, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів - ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб'єкта владних повноважень.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача щодо формування у Довідці з ЄДБЕО №750171 від 15.09.2025р., виданій позивачеві, із зазначенням у ній відомостей про порушення позивачем послідовності отримання (здобуття) вищої освіти, визначеною ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» - «Ні, порушує», суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень та/або вчинення дій.
Отже, за викладених обставин, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання відповідача внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо не порушення позивачем послідовності здобуття ним вищої освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі - «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» - зазначити: «Так, не порушує», та виходячи з того, що, на переконання суду, є згаданий спосіб є найбільш ефективним способом захисту, який призведе до відновлення порушеного права позивача у даних правовідносинах згідно приписів ст.13 Конвенції.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Міністерства освіти і науки України на користь позивача понесені ним згідно квитанції №2.355359931.1 від 15.10.2025р. судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. з урахуванням коефіцієнту 0,8 (подання позову через систему «Електронний суд») у розмірі, встановленому ст.4 Законом України «Про судовий збір».
Керуючись статтями ст.ст. 2-10, 11,12, 47, 52, 72-77,94,122,132,139,193,241-246,250,251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо формування у Єдиній державній електронній базі з питань освіти та Довідці ЄДЕБО №750171 від 15.09.2025р., яка була видана ОСОБА_1 , із зазначенням у ній відомостей про те, що ОСОБА_1 порушує послідовність отримання (здобуття) вищої освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» - «Ні, порушує».
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України (01135, Київська область, місто Київ, пр.Берестейський, будинок 10, код ЄДРПОУ 38621185) внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо не порушення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) послідовності здобуття вищої освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі - «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» - зазначити: «Так, не порушує».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (01135, Київська область, місто Київ, пр.Берестейський, будинок 10, код ЄДРПОУ 38621185) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Рішення суду може бути може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва