28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 369/6745/22
провадження № 61-2843св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - GROUPE S INC.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до GROUPE S INC., у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04 серпня 2022 року, остаточно просив суд:
- розірвати договір купівлі-продажу автомобіля Volkswagen Tiguan 2,0, 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , укладений між ним та GROUPE S INC. 06 грудня 2021 року;
- стягнути з GROUPE S INC. на його користь вартість товару - автомобіля Volkswagen Tiguan 2,0, 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 - в сумі 7 625,9 дол. США; банківську комісію за здійснені ним SWIFT-перекази в розмірі 1 857,43 грн; 110,00 дол. США, сплачені ним за послуги банку щодо повернення SWIFT-переказів; неустойку в розмірі 16 719,54 дол. США; відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн;
- стягнути з GROUPE S INC. на його користь судові витрати, пов'язані із наданням правничої допомоги адвоката.
Позовну заяву обґрунтував тим, що в грудні 2021 року він вирішив придбати автомобіль Volkswagen Tiguan 2,0 2014 року випуску VIN: НОМЕР_1 (далі - автомобіль), скориставшись послугами відповідача GROUPE S INC., який здійснював продаж автомобілів через вебсайт: https://canadacars.biz/. 05 грудня 2021 року він зв'язався в телефонному режимі із представником відповідача за номером телефону: НОМЕР_2 (вайбер), який вказаний на вебсайті відповідача https://canadacars.biz/, а саме із ОСОБА_2 , який підтвердив наявність в інтернет-магазині обраного позивачем автомобіля. В цей же день сторони погодили вартість автомобіля, строки виконання поставки автомобіля в Україну. Зокрема, домовились про вартість автомобіля із доставкою до порту в м. Одеса, яка складала 8 800,00 дол. США. 06 грудня 2021 року через Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») він сплатив на рахунок відповідача суму в розмірі 4 300,00 дол. США, а 08 грудня 2021 року - суму в розмірі 4 500,00 дол. США.
Зазначив про те, що після здійснення повної оплати вартості автомобіля, відповідач перестав відповідати на його телефонні дзвінки, крім того, відповідач відмовив йому здійснити інспекцію огляду автомобіля та в подальшому заблокував його номер телефона. Цього ж дня, в мережі Інтернет він знайшов негативні відгуки постраждалих осіб від недобросовісного продавця - відповідача. Тому прийняв рішення про розірвання договору та повернення йому відповідачем сплачених грошових коштів, про що листом повідомив відповідача. Натомість відповідач відмовився повертати йому гроші за автомобіль, запевнив його в тому, що автомобіль вже 09 грудня 2021 року відвантажений в порт, і надав йому номер контейнера, а саме: TCNU1583886, за яким останній зможе відслідковувати його кроки прямування до м. Одеси.
Вказував на те, що надалі відповідач повідомив його про те, що в контейнері № TCNU1583886 його автомобіля немає, та одночасно повідомив йому інший номер контейнера oolu9890371, в якому перебуває автомобіль позивача. Через напад рф на територію України, контейнер вже з іншим номером (oolu9890371), де зі слів відповідача мав знаходитися придбаний позивачем автомобіль, мав прибути в Німеччину, замість порту в м. Одеса. Проте після розвантаження контейнера № oolu9890371 автомобіля в ньому не було.
Наголошував на тому, що після того, як він продовжив звертатися до відповідача з вимогою повернути гроші, 26 травня 2022 року відповідач визнав свою провину та повернув йому частину сплачених коштів у розмірі 1 174,10 дол. США, а тому позивач вважав, що остаточна сума боргу відповідача складає 7 625,90 дол. США. Також переконував, що відповідач має повернути йому і банківські комісії та інші витрати, пов'язані із здійсненням ним SWIFT -переказів.
Також переконував, що внаслідок неотримання ним обіцяного автомобіля, неповернення йому коштів за автомобіль, відповідач має сплатити йому неустойку за невиконання взятих на себе зобов'язань, сплата якої прямо визначена Законом України «Про захист прав споживачів», а також відшкодувати моральну шкоду.
Крім того, зазначив, що він користувався послугами адвоката, який надавав йому правничу допомогу, а тому вважав, що з відповідача підлягають стягненню понесені ним такі витрати. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду попередній розрахунок понесених витрат, договір з адвокатом тощо.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір купівлі-продажу автомобіля Volkswagen Tiguan 2,0, 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , від 06 грудня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та GROUPE S INC. Стягнуто з GROUPE S INC. на користь ОСОБА_1 вартість товару в сумі 7 625,90 дол. США, банківську комісію за здійснені ним SWIFT-перекази в розмірі 1 857,43 грн, 110,00 дол. США за послуги банку з приводу повернення SWIFT-переказів, неустойку в розмірі 16 719,54 дол. США, відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн, понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 000,00 грн, судовий збір за заяву про забезпечення позову в розмірі 496,20 грн, витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 63 500,00 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач не виконав зобов'язання за договором купівлі-продажу автомобіля від 06 грудня 2021 року, не доставив позивачу оплачений ним автомобіль та не повернув на його вимогу повну вартість товару і має борг у сумі 7 625,9 дол. США, то вимоги позивача про розірвання укладеного договору купівлі-продажу автомобіля та стягнення з відповідача на його користь залишкової вартості автомобіля в сумі 7 625,9 дол. США і здійснених позивачем інших витрат підлягають задоволенню як такі, що є законними та обґрунтованими.
Також суд першої інстанції дійшов висновків про те, шо з урахуванням частини дев'ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка за період з 09 січня до 25 липня 2022 року у загальній сумі 16 719,54 дол. США.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у зв'язку з протиправними діями відповідача позивачу було завдано моральної шкоди, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 50 000,00 грн на її відшкодування.
Водночас суд першої інстанції вказав про те, що заявлений позивачем розмір відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, наданих йому адвокатом Андруцькою Г. О., в сумі 63 500,00 грн, є доведеним і обґрунтованим, який узгоджується із критеріями розумності та відповідає обсягу виконаних адвокатом робіт та кількістю підготовлених процесуальних документів адвокатом, а тому також підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року апеляційну скаргу GROUPE S INC. задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2023 року, а саме арешт на грошові кошти в межах заявлених позовних вимог - 26 696,18 дол. США, що є еквівалентом 1 067 847,20 грн, що знаходяться на рахунку в банку відповідача GROUPE S INC. - Банк Canadian Imperial Bank of Commerce (CIBC), 1155 Rene-Levesque BLVD WEST, Montreal, QC, H3B3Z4, Account Name: Groupe S INC., SWIFT: CIBCCATT, Account: (00001)0254215. Вирішено питання судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до вирішення спору сторін права України, оскільки компанія GROUPE S INC. зареєстрована за законодавством Канади та проводить господарську діяльність, зокрема з надання посередницьких, сервісних та логістичних послуг, виключно на території Канади, а отже, не є суб'єктом торгівлі України.
Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що в цьому випадку спір сторін повинен розглядатись відповідно до права Канади.
Також апеляційний суд звернув увагу на те, що на вебсайті відповідача GROUPE S INC. розміщено інформацію, в якій детально описані умови співпраці з ним (https://canadacars.biz/how-to-order), а також Стандартні торгові умови (https://canadacars.biz/standard-trading-conditions) та інша інформація. При цьому Стандартні торгові умови містять чіткі та недвозначні застереження, зокрема, про те, що: усі відносини між сторонами регулюються законодавством провінції Квебеку (Канада), а суперечки вирішуються виключно в судах Квебеку (на території Канади); уся кореспонденція, пов'язана з виконанням угод, має вестися французькою або англійською мовами; відповідальність GROUPE S INC. за угодами обмежується сумами, сплаченими на користь GROUPE S INC; кожна сторона звільняється від своїх зобов'язань за угодами у випадках стихійних лих або військових дій, у місцях, де такі події роблять неможливим виконання зазначених зобов'язань; та інше.
Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що матеріали справи не місять доказів місцезнаходження будь-якого представництва або майна відповідача в Україні. Також відсутні докази й того, що місцем виконання договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного між компанією та позивачем, є адреса, що відноситься до територіальної підсудності Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2025 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі № 947/18611/21 та від 16 червня 2023 року у справі № 926/4889/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:
- безпідставно скасував правильне та законне рішення суду першої інстанції;
- не надав належної оцінки тому, що оскільки відповідач за договором купівлі-продажу не доставив позивачу автомобіль на територію України, а саме в порт м. Одеси, тобто дія або подія, яка стала підставою для подання позову, мала місце саме на території України, то відповідно до пункту 7 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» є підстави для прийняття до розгляду судом України цієї справи з іноземним елементом;
- проігнорував, що оскільки у цій справі заявлені вимоги про відшкодування шкоди позивачем, який має місце проживання в Україні, то відповідно до пункту 5 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» справа підсудна судам України;
- не врахував, що матеріали справи не містять доказів того, що сторони між собою уклали угоду про застосування права та вибір суду, який має розглядати спір;
- безпідставно не застосував положення статей 45, 50 Закону України «Про міжнародне приватне право»;
- обмежив право заявника на судовий розгляд;
- не надав відповіді на всі доводи та аргументи заявника тощо.
10 березня 2025 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв'язку подав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року, в яких просив, зокрема, поновити строк на їх подання.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема уточнення підстав касаційного оскарження. Також прийнято до спільного розгляду з первинно поданою касаційною скаргою доповнення заявника до цієї касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Києво-Святошинського районного суду Київської області матеріали справи № 369/6745/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2025 року матеріали справи № 369/6745/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року справу № 369/6745/22 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у грудні 2021 року позивач вирішив придбати автомобіль Volkswagen Tiguan 2,0 2014 року випуску VIN: НОМЕР_1 , скориставшись послугами відповідача - компанії GROUPE S INC. в онлайн режимі через сайт https://canadacars.biz/.
Для того, щоб придбати обраний на сайті відповідача автомобіль, позивач зв'язався в телефонному режимі із відповідачем за вказаним на вебсайті продавця https://canadacars.biz/ номером телефону: +1(514)549- 8577.
06 грудня та 08 грудня 2021 року позивач здійснив оплату вартості обраного ним автомобіля, сплативши на рахунок відповідача GROUPE S INC. його вартість в сумі 8 800,00 дол. США.
Також під час здійснення SWIFT-переказу позивач сплатив комісію банку в розмірі 1 857,43 грн.
Після здійснення оплати вартості автомобіля, позивач прийняв рішення про розірвання договору та повернення йому сплачених коштів за автомобіль у розмірі 8 800,00 дол. США, про що повідомив відповідача листом від 09 грудня 2021 року на його електронну адресу: canadacars.biz@gmail.com.
Водночас 09 грудня 2021 року за заявою позивача АТ КБ «ПриватБанк» здійснило запит відповідачу на повернення SWIFT-переказу, що додатково коштувало позивачу 110,00 дол. США.
Відповідач не повернув позивачу сплачену ним суму вартості автомобіля в розмірі 8 800,00 дол. США, але повідомив позивачу, що придбаний та оплачений ним автомобіль 09 грудня 2021 року вже відвантажений в порт, і надав йому номер контейнера, а саме № TCNU1583886, за яким останній зможе відслідковувати його доставку до м. Одеси.
28 січня 2022 року відповідач повідомив позивачу про знаходження придбаного ним автомобіля в іншому контейнері, а саме № oolu9890371, а ніж в тому, що був зазначений раніше (№ TCNU1583886).
Листом від 17 травня 2022 року на запит адвоката позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Вая Малтіма» повідомило про те, що позивач не є відправником/отримувачем вантажу у контейнері № oolu9890371, та про відсутність у ньому автомобіля.
26 травня 2022 року GROUPE S INC. повернуло позивачу 1 174,10 дол. США.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що GROUPE S INC. зареєстроване за законодавством Канади та проводить господарську діяльність, зокрема з надання посередницьких, сервісних та логістичних послуг, виключно на території Канади.
Інформація про діяльність компанії, в тому числі розміщується на її вебсайті в мережі Інтернет за посиланням: https://canadacars.biz.
Зокрема, на вищевказаному вебсайті розміщено інформацію, в якій детально описані умови співпраці з Компанією (https://canadacars.biz/how-to-order), а також Стандартні торгові умови (https://canadacars.biz/standard-trading-conditions) та інша інформація. При цьому Стандартні торгові умови містять чіткі та недвозначні застереження, зокрема, про те, що: усі відносини між сторонами регулюються законодавством провінції Квебеку, Канада, а суперечки вирішуються виключно в судах Квебеку (на території Канади); уся кореспонденція, пов'язана з виконанням угод, має вестися французькою або англійською мовами; відповідальність GROUPE S INC. за угодами обмежується сумами, сплаченими на користь GROUPE S INC.; кожна сторона звільняється від своїх зобов'язань за угодами у випадках стихійних лих або військових дій, у місцях, де такі події роблять неможливим виконання зазначених зобов'язань; та інше.
Посилання на Стандартні торгові умови міститься і у рахунках, сплачених позивачем.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що відповідачGROUPE S INC. не виконав зобов'язання за договором купівлі-продажу автомобіля від 06 грудня 2021 року, не доставив йому оплачений ним автомобіль та не повернув на його вимогу повну вартість товару і має борг у сумі 7 625,9 дол. США, а тому просив його позовні вимоги задовольнити.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні цього позову, апеляційний суд, зокрема, виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до вирішення спору сторін права України, оскільки компанія GROUPE S INC. зареєстрована за законодавством Канади та проводить господарську діяльність, зокрема, з надання посередницьких, сервісних та логістичних послуг виключно на території Канади, а отже, не є суб'єктом торгівлі України.
Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що в цьому випадку спір сторін повинен розглядатись відповідно до права Канади.
Верховний Суд не може цілком погодитись із вказаним висновком апеляційного суду з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Таким чином, суди, вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов'язані з'ясувати, в судах якої країни відповідно до міжнародних зобов'язань України підлягає розгляду справа з іноземним елементом.
Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справи визначається за правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.
Згідно з частинами першою, третьою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій. Розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Згідно зі статтею 4-1 Закону України «Про міжнародне приватне право» учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з такими правовими відносинами. Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України. Угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України. Недійсність правочину, складовою частиною якого є угода про вибір суду, не тягне за собою недійсність угоди про вибір суду.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Відповідно до статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Згідно зі статтею 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках публічно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об'єктом такого партнерства, зокрема об'єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об'єкт; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.
Зміст статті 497 ЦПК України, статей 4-1, 75-77 Закону України «Про міжнародне приватне право» свідчить про те, що при визначенні підсудності цивільних справ за участі іноземного елемента можуть мати місце договірна, загальна, альтернативна та виключна підсудність.
Відповідно до договірної підсудності сторони заздалегідь своєю угодою можуть обрати будь-який судовий орган певної країни, який вони визнають компетентним при розгляді їх цивільної справи.
При цьому з аналізу статей 76, 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» випливає, що у випадку наявності між сторонами договору, в якому встановлена умова про договірну підсудність справи іноземним судам, суди України не мають права розглядати спори між сторонами спору, які уклали угоду про розгляд спорів у іноземному суді, за виключенням випадків, коли такий спір відноситься до переліку справ, визначених у статті 77 Закону, що підпадають під виключну юрисдикцію судів України.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, встановлено, що у грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 вирішив придбати автомобіль Volkswagen Tiguan 2,0 2014 року випуску VIN: НОМЕР_1 , скориставшись послугами відповідача - компанії GROUPE S INC. в онлайн режимі через сайт https://canadacars.biz/.
Для того, щоб придбати обраний на сайті відповідача автомобіль, позивач зв'язався в телефонному режимі із відповідачем за вказаним на вебсайті продавця https://canadacars.biz/ номером телефону: +1(514)549- 8577.
Відповідач GROUPE S INC. направив позивачу рахунки (інвойси) від 05 грудня 2021 року № 6/05122021/ та № 5/05122021/, за автомобіль VOLKSWAGEN TIGUAN 2,0 2014 року випуску VIN: НОМЕР_1 , на загальну суму 8 800,00 дол. США, в яких, зокрема, зазначено про те, що усі послуги надаються відповідачем відповідно до його Стандартних торгових умов, а також вказано вебсайт відповідача (https://canadacars.biz/) (т. 1 а. с.10-15).
На вебсайті відповідача GROUPE S INC. розміщено інформацію, в якій детально описані умови співпраці з ним (https://canadacars.biz/how-to-order), а також Стандартні торгові умови (https://canadacars.biz/standard-trading-conditions) та інша інформація. При цьому Стандартні торгові умови містять чіткі та недвозначні застереження, зокрема про те, що: усі відносини між сторонами регулюються законодавством провінції Квебеку (Канада), а суперечки вирішуються виключно в судах Квебеку (на території Канади); уся кореспонденція, пов'язана з виконанням угод, має вестися французькою або англійською мовами; відповідальність GROUPE S INC. за угодами обмежується сумами, сплаченими на користь GROUPE S INC.; кожна сторона звільняється від своїх зобов'язань за угодами у випадках стихійних лих або військових дій, у місцях, де такі події роблять неможливим виконання зазначених зобов'язань; та інше.
Позивач ОСОБА_1 відповідно до квитанцій АТ КБ «ПриватБанк» від 06 грудня 2021 року № RC_KFS035T4K8FM2G1A0PFW9 та від 08 грудня 2021 року № RC_KFS035T582B0SA13Y89S0 (т. 1 а. с.16) сплатив за вказаними рахунками (інвойсом) відповідача GROUPE S INC. загальну суму 8 800,00 дол. США, а тому він погодився із вказаними особливостями надання послуг відповідачем та порядком вирішення спорів із ним. Заперечень щодо цього позивач відповідачу на висловив.
Таким чином, сторони уклали між собою угоду про застосування права та вибір суду, який має розглядати спір між ними.
Водночас матеріали цієї справи не містять доказів того, що така угода сторін суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Доводи касаційної скарги заявника про те, що оскільки відповідач за договором купівлі-продажу не доставив позивачу автомобіль на територію України, а саме в порт м. Одеси, тобто подія, яка стала підставою для подання позову, мала місце саме на території України, то відповідно до пункту 7 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» є підстави для прийняття до розгляду судом України цієї справи з іноземним елементом, Верховний Суд відхиляє, оскільки позивач, сплативши другий остаточний платіж за договором купівлі-продажу автомобіля, в цей же день відмовився від послуг відповідача та повідомив йому про це листом. Як підставу для розірвання договору сторін позивач вказав на те, що відповідач перестав відповідати на його телефонні дзвінки, відмовив йому здійснити інспекцію огляду автомобіля, а також на наявність негативних відгуків про послуги відповідача у мережі Інтернет. Замовлений позивачем автомобіль не був переданий відповідачем логістичній компанії для доставки в порт м. Одеси. Відповідач відмовився повертати кошти позивача, що сплачені за товар. Таким чином, підстава, визначена пунктом 7 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», для прийняття до розгляду судом України справи з іноземним елементом, а саме: дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України, не знайшла свого підтвердження.
Аргументи касаційної скарги заявника про те, що оскільки у цій справі заявлені вимоги про відшкодування шкоди позивачем, який має місце проживання в Україні, то відповідно до пункту 5 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», то справа підсудна судам України, Верховний Суд також відхиляє, оскільки аналіз змісту позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі свідчить про те, що основною його позовною вимогою у цій справі є розірвання договору купівлі-продажу автомобіля та стягнення коштів, натомість позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є лише похідною від задоволення цих позовних вимог позивача.
Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій справі про задоволення позову ОСОБА_1 , апеляційний суд правильно виходив із того, що спір сторін повинен розглядатись судами Канади.
Водночас апеляційний суд всупереч положенням пункту 12 частини першої статті 257 ЦПК України, частини першої статті 377 ЦПК України дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , замість залишення такого позову без розгляду.
Отже, оскаржуване судове рішення апеляційного суду у цій справі не може бути визнаним законним та обґрунтованим.
Не підлягає залишенню в силі і рішення суду першої інстанції, яке обґрунтовано скасоване апеляційним судом.
Таким чином, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню із винесенням Верховним Судом нової постанови про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду з підстав, визначних пунктом 12 частини першої статті 257 ЦПК України.
Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що посилання заявника у касаційній скарзі на обмеження його права на судовий розгляд є безпідставними.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (§ 47 рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Diya 97 v. Ukraine», заява №19164/04).
ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, заяви № 29458/04, № 29465/04, § 24) вказав, що фраза «установленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Отже, враховуючи норми ЦПК України та компетенційну складову у понятті «судом, установленим законом», колегія суддів вважає, що використання судом повноважень, не передбачених чинним процесуальним законодавством, є недопустимим.
З огляду на вказане, в цьому випадку спір позивача з GROUPE S INC. як особою, яка є іноземним елементом, не може бути предметом розгляду в суді на території України, оскільки такий не є «судом, установленим законом».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
З наведених у мотивувальній частині цієї постанови підстав, Верховний Суд вважає, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року підлягають скасуванню, а позовОСОБА_1 залишенню без розгляду з підстав, визначених пунктом 12 частини першої статті 257 ЦПК України.
Керуючись статтями 257, 400, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до GROUPE S INC. про розірвання договору купівлі-продажу автомобіля, відшкодування майнової та моральної шкоди залишити без розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк