28січня 2026 року
м. Київ
справа № 947/10842/23
провадження № 61-15696св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2023 року замінено первісного позивача ОСОБА_4 на її правонаступника - ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року в задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у цій справі відмовлено.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач та її представник повторно не з'явилися, про час та місце його проведення повідомлялись належним чином. Крім того, представник відповідача ОСОБА_2 просила залишити позовну заяву без розгляду. Тому існують підстави для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційний суд виходив з того, що висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Суд апеляційної інстанції вказав, що аналіз пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дає підстави для висновку, що право суду на залишення позовної заяви без розгляду з цієї підстави можливе лише в тому випадку, коли позивач належним чином повідомлений про розгляд справи і від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.
При зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 зазначала, що оскільки її попередній представник - адвокат Швець В. Ю. прийняв рішення вступити добровольцем до лав Збройних Сил України, вона 02 лютого 2024 року уклала договір про надання правничої (правової) допомоги із адвокатом Федоркіним В. М., який в цей же день - 02 лютого 2024 року через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про вступ у справу в якості представника позивача з наданням необхідних підтверджуючих документів, а також клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за його участі. Ці заяви були зареєстровані в суді першої інстанції 02 лютого 2024 року. Незважаючи на те, що клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було подано заздалегідь (за 10 днів) до дати судового засідання, а копії клопотання були направлені всім учасникам справи, суд дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд встановив, що дійсно 02 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Федоркін В. М. через підсистему «Електронний суд» подав клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за його участі шляхом проведення відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного підпису з посиланням на особливість здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан.
Проте ухвалою суду від 12 лютого 2024 року в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено з підстав відсутності технічної можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції, а саме у зв'язку із тим, що в залі судових засідань № 259 Київського районного суду м. Одеси немає технічного обладнання (відеокамери для відтворення та реалізації відео-конференцзв'язку).
У матеріалах справи відсутні будь-які дані про повідомлення позивача про відмову у задоволенні його клопотання. Більш того, в цей же день, 12 лютого 2024 року, оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції позов залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.
Аналіз норм статей 223, 257 ЦПК України свідчить, що суд залишає позов без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки 02 лютого 2024 року, тобто у встановлений законом строк, представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, обґрунтувавши його особливістю здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, то суд першої інстанції фактично позбавив позивача та його представника права на участь у розгляді справи у визначеному ЦПК України порядку.
Вказані обставини спростовують мотиви оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про неявку у судове засідання позивача, з одночасним порушенням судом вимог статті 212 ЦПК України, що в сукупності призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 через представника Слободян Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
норми частини п'ятої статті 223 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дисциплінують позивача як ініціатора судового розгляду, стимулюють його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити затягування розгляду справи. Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, що бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Вказані наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути і поважними. Отже, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма є імперативною та дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Тож, під час вирішення питання про залишення позову без розгляду правове значення має виключно належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача;
матеріали цієї справи свідчать, що:
- ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2023 року відкрито провадження у справі №947/10842/23, підготовче засідання призначено на 31 травня 2023 року об 09 год 30 хв;
- ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 31 травня 2023 року в задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено з підстав відсутності в залі судових засідань № 259 Київського районного суду м. Одеси технічного обладнання;
- 31 травня 2023 року сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином. У представника позивача - адвоката Швеця В.Ю. та у позивача ОСОБА_1 наявні кабінети в модулі ЄСІТС, а всі процесуальні документи по справі відображаються в такому кабінеті. Судове засідання відкладено на 04 вересня 2023 року;
- ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 року в задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено з підстав відсутності в залі судових засідань № 259 Київського районного суду м. Одеси технічного обладнання;
- 04 вересня 2023 року сторони брали участь у судовому засіданні, зокрема зі сторони позивача був присутній адвокат Швець В. Ю. Судове засідання відкладено на 15 вересня 2023 року;
- 15 вересня 2023 року судове засідання відкладено на 14 листопада 2023 року в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді;
- ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2023 року в цій справі замінено первісного позивача ОСОБА_4 на її правонаступника ОСОБА_1 ;
- 13 листопада 2023 року адвокат Швець В. Ю. подав клопотання про відкладення судового засідання, а 14 листопада 2023 року судове засідання відкладено;
- 21 грудня 2023 року сторони у судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили, але були повідомлені належним чином. У представника позивача - адвоката Швеця В.Ю. та у позивача ОСОБА_1 наявні кабінети в модулі ЄСІТС, а всі процесуальні документи по справі відображаються в такому кабінеті;
- 12 лютого 2024 року в судове засідання позивач чи її представник не з'явились, хоча були повідомлені належним чином.
Таким чином, позивач та її належний представник повторно не з'явились у підготовче засідання, не повідомили про причини неявки, від них не надходила заява про розгляд справи за їх відсутності і їх неявка перешкоджала розгляду справи (не зрозуміло, які саме позовні вимоги первинного позивача вона (новий позивач) підтримує, а які ні; чому первинний позивач відступив право вимоги ОСОБА_1 право вимоги на всю суму позики, якщо відповідач повернув первинному позивачу частину боргу та ін.). Проте апеляційний суд проігнорував факт повторної неповажної неявки позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Швеця В. Ю. Слід також звернути увагу на те, що матеріали справи відсутні клопотання як ОСОБА_1 про те, що її адвокат Швець В. Ю. припинив свої повноваження представника, так і самого адвоката Швеця В. Ю. Більш того, доказів того, що адвокат Швець В. Ю. «вступив в лави ЗСУ» як вказано в апеляційній скарзі до суду не надано;
проведення судового засіданні в режимі відеоконференції є правом, а не обов'язком суду. Суд апеляційної інстанції проігнорував норми статті 212 ЦПК України та не врахував висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року в справі № 906/943/18. Одеському апеляційному суду достеменно відомо, що у Київському районному суді м. Одеси відсутня технічна можливість на проведення судових засідань в режимі відеоконференції. Це підтверджується даними з Єдиного державного реєстру судових рішень, в якому міститься велика кількість ухвал Київського районного суду м. Одеси про відмову заявникам в задоволенні клопотань про проведення судових засідань в режимі відеоконференції внаслідок відсутньої технічної можливості на проведення судових засідань в режимі відеоконференції. Більш того, зазначене підтверджується і матеріалами цієї справи, зокрема ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 року. Отже, належному представнику позивача - адвокату Швецю В. Ю. було відомо про відсутність технічного обладнання в Київському районному суді м. Одеси, а саме відеокамери для відтворення та реалізації відеоконференцзв'язку, і він час від часу з'являвся у судові засідання під час розгляду справи;
суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що другий представник ОСОБА_1 - Федоркін В. М. при подані клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції від 02 лютого 2024 року на підтвердження своїх повноважень не надав жодного належного документа, що посвідчував би його цивільну процесуальну дієздатність як повноважного представника позивача на підписання та подання будь - яких процесуальних документів в інтересах ОСОБА_1 . Так, адвокатом Федоркіним В. М. на підтвердження своїх повноважень надано ордер серії ДП № 1149 (старої форми), який не згенеровано у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України www.unba.org.ua слідуючи командам системи та який не містить Двовимірний штрих-код (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/). Тобто, суд першої інстанції правомірно не допустив неналежного представника ОСОБА_1 - адвоката Федоркіна В. М. до розгляду справи. Водночас це жодним чином не позбавляв позивача права доступу до правосуддя, оскільки і вона, і її належний представник - Швець В. Ю. мали можливість участі в розгляді справи, але повторно, без поважних причин не з'являлись до суду. Крім того, ухвалою від 23 лютого 2024 року апеляційним суд у цій справі вже повертав апеляційну скаргу з підстав непідтвердження повноважень представника - адвоката Федоркіна В. М. ордером серії ДП № 1149. Таким чином, документ, який надав адвокат Федоркін В. М. на підтвердження своїх повноважень як представника позивача у цій справі, не є належним. Отже, будь-які документи, що подані адвокатом Федоркіним В. М. в інтересах ОСОБА_1 в цій справі ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції братись до уваги не могли;
апеляційний суд під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 не дотримався принципу змагальності сторін та всебічного встановлення обставини справи. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заявив клопотання, щодо визнання явки особи, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_1 в судове засідання обов'язковою, оскільки зі змісту самої апеляційної скарги очевидно, що автор апеляційної скарги не володіє інформацією щодо укладених правочинів ОСОБА_1 та відносно обставин справи як такої. Твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, суперечили один одному та матеріалам справи, не відповідали дійсності. Тому з метою встановлення дійсності подання саме ОСОБА_1 апеляційної скарги до суду, спростування певних суперечностей, роз'яснення нею обставин необхідним була її особиста участь в судовому засіданні. Проте такі обґрунтовані сумніви відповідача і його клопотання апеляційний суд проігнорував, відповідне клопотання не розглянув, внаслідок чого ухвалив протиправне та необґрунтоване рішення. Крім того, в оскарженій постанові взагалі відсутні мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, як і будь-які посилання чи зазначення доказів, на яких могло б ґрунтуватися судове рішення. Таким чином, судом апеляційної інстанції порушено вимоги частини другої статті 367, частини першої статті 382 ЦПК України;
апеляційний суд порушив строки розгляду апеляційної скарги. Відповідна апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції була розглянута 03 жовтня 2024 року, тобто через 183 дні із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, що значно перевищує строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, який визначений частинами першою, другою статті 371 ЦПК України. При цьому у матеріалах справи відсутнє клопотання будь-кого із сторін про продовження строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції.
Короткий зміст заяв та клопотань учасників справи
14 січня 2025 року від ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшла заява, яка мотивована тим, що між нею і ОСОБА_2 стосовно залишку боргу укладено мирову угоду.
ОСОБА_1 просила:
прийняти заяву про затвердження мирової угоди та закрити провадження у справі № 947/10842/23 за її позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та врахувати її при прийнятті рішення у справі;
затвердити мирову угоду у справі за її позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики;
прийняти відмову від основної частини позову та закрити провадження у справі за її позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
06 лютого 2025 року від ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшла заява про відмову від позову (всіх або частини позовних вимог).
У цій заяві позивач просила:
прийняти її відмову від частини позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а саме про стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики в розмірі 4 811 474,26 грн та закрити в цій частині провадження;
частину позову, а саме про стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики в розмірі 584 656,39 грн, що еквівалентно 14 007,00 дол. США залишити без розгляду.
Крім того, позивач зазначала, що відмова від частини позову є безвідкличною, наслідки відмови від частини позову, передбачені статтями 206, 256 ЦПК України, їй відомі.
Листами судді Верховного Суду від 14 лютого 2025 року та від 17 березня 2025 року запропоновано ОСОБА_1 :
конкретизувати взаємовиключні клопотання - часткова відмова від позову та мирова угода чи часткова відмова від позову і залишення позову без розгляду;
у разі укладення мирової угоди - конкретизувати текст заяви про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі № 947/10842/23 шляхом зазначення конкретного розміру позовних вимог, від яких вона відмовляється;
уточнити текст мирової угоди, залучивши у разі необхідності до її укладення іншого відповідача ОСОБА_3 або додатково подати до суду заяву про відмову від позовних вимог до неї; надати текст мирової угоди з підписом відповідача
(-ів), а також зазначенням дати її укладення.
18 березня 2025 року від ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшла заява на виконання листа судді Верховного Суду від 14 лютого 2025 року № 3862/0/222-25, в якій позивач просила:
заяву про затвердження мирової угоди від 14 січня 2025 року залишити без розгляду;
розглянути та задовольнити заяву про часткову відмову від позову та залишення позову без розгляду від 06 лютого 2025 року;
прийняти її відмову від частини позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 4 811 474,26 грн, а провадження у цій частині закрити;
частину позову про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в розмірі 584 656,39 грн, що еквівалентно 14 007,00 дол. США, залишити без розгляду.
18 березня 2025 року від ОСОБА_4 як від первинного позивача надійшла заява про відсутність майнових та немайнових вимог (претензій) до ОСОБА_2 та ОСОБА_3
30 червня 2025 року до суду надійшла заява про припинення повноважень представника ОСОБА_2 - адвоката Слободян Ю. В.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 947/10842/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У січні 2025 року матеріали справи № 947/10842/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі № 947/10842/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 367/252/24 (провадження № 14-21цс25).
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2025 року касаційне провадження у справі № 947/10842/23 поновлено.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 грудня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Стосовно вирішення заяв та клопотань позивача (її представника)
а) щодо відмови позивача від частини позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 4 811 474,26 грн
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу (пункт 1 частини другої статті 49 ЦПК України).
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (пункт 4 частини першої та частини другої статті 255 ЦПК України.
Відповідно до статті 408 ЦПК України незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.
З урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та поданої ОСОБА_1 заяви про відмову від частини позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 4 811 474,26 грн та розуміння позивачем наслідків вчинення такої процесуальної дії, Верховний Суд приймає відмову від указаної частини позову та закриває провадження в справі у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в розмірі 4 811 474,26 грн за договором позики.
б) щодо залишення без розгляду заяви про затвердження мирової угоди від 14 січня 2025 року та про залишення без розгляду частини позовних вимогпро стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 584 656,39 грн
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частині третій статті 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (стаття 209 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 217 ЦПК України з оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.
За правилами частини першої статті 227 ЦПК України суд заслуховує вступне слово позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших учасників справи. Таким чином, що розгляд справи розпочинається зі вступного слова позивача.
Результат аналізу цих норм дає підстави для висновку, що відповідно до статті 414 ЦПК України, якою передбачена можливість залишення позову без розгляду, позов не може бути залишений без розгляду судом касаційної інстанції за заявою позивача, оскільки він вже вирішений по суті шляхом ухвалення судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій, а позивач наділений правом на залишення без розгляду його позову лише за умови подання ним такої заяви до початку розгляду справи по суті (див. постанови Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 404/10645/14-ц (провадження № 61-22206св19), від 16 вересня 2021 року в справі № 445/1198/17 (провадження № 61-7332св20)).
Отже, заява про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 584 656,39 грн, що еквівалентно 14 007,00 дол. США, на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України, задоволенню не підлягає.
Крім того, ураховуючи клопотання позивача, заяву про залишення без розгляду заяви про затвердження мирової угоди від 14 січня 2025 року cлід задовольнити.
Колегія суддів звертає увагу на те, що підстав для визнання нечинними ухвали Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року немає, оскільки позивач частково відмовився від позовних вимог, тому касаційне провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 584 656,39 грн підлягає подальшому розгляду.
Стосовно вирішення касаційної скарги по суті заявлених вимог
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 212 ЦПК України учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки (пункт 2 частини третьої статті 223 ЦПК України).
Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача. При цьому повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, від 20 травня 2021 року у справі № 522/13928/15, від 18 серпня 2021 року у справі № 495/9414/15-ц, від 10 лютого 2022 року в справі № 756/16448/18, від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 756/6049/19 вказано, що «залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з'явився. Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого учасник справи самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез'явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача».
Наведені правові висновки неодноразово викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 20 вересня 2018 року у справі № 756/8612/16-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 569/347/16-ц, від 28 лютого 2019 року у справі № 752/9188/13-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, від 06 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 522/7428/15, від 26 вересня 2019 року у справі № 295/19734/13-ц, від 07 жовтня 2019 року у справі № 612/403/16-ц, від 27 березня 2020 року у справі № 522/22303/14-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18, від 11 березня 2021 року у справі № 558/9/18, від 05 жовтня 2022 року у справі № 465/6745/17 та інших.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2021 року у справі № 227/2751/19 (провадження № 61-16065св20) зазначено, що «процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть за наявності доказів поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Правове значення в цьому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача».
Отже, законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
у провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики;
у судове засідання, яке було призначене на 21 грудня 2023 року, сторони не з'явились. Про причини неявки не повідомили, хоча були про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Ці обставини сторони не заперечували;
02 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Федоркін В. М. через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про вступ у справу як представника та клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за його участі шляхом використанням власних технічних засобів;
ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року в задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у цій справі відмовлено з підстав відсутності в суді технічної можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції;
надалі ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Суд першої інстанції виходив з того, що позивач та її представник повторно не з'явилися, про час та місце його проведення повідомлялись належним чином. Крім того, представник відповідача Лавреки В. В. просила залишити позовну заяву без розгляду;
в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що у зв'язку із тим, що її попередній представник - адвокат Швець В. Ю. прийняв рішення вступити добровольцем до лав Збройних Сил України, 02 лютого 2024 року вона уклала договір про надання правничої (правової) допомоги з адвокатом Федоркіним В. М., який в цей же день, 02 лютого 2024 року, через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про вступ у справу в якості представника позивача з наданням необхідних підтверджуючих документів та клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за його участі. Ці заяви були зареєстровані в суді першої інстанції 02 лютого 2024 року. Незважаючи на те, що клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було подано завчасно (за 10 днів) до дати судового засідання, а копії клопотання були направлені всім учасникам справи, суд дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду;
суд апеляційної інстанції встановив, що у матеріалах справи відсутні будь-які дані про повідомлення позивача (та/або її представника) про відмову в задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України (у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання) постановлено у цей же день, 12 лютого 2024 року;
оскільки 02 лютого 2024 року, тобто у встановлений законом строк, представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, а відмова у задоволенні такого клопотання 12 лютого 2024 року, тобто у день проведення судового засідання, позбавляла позивача (та/або її представника) як можливості вчинити відповідні процесуальні дії (прибути у судове засідання / подати заяву про розгляд справи без її (їх) участі / подати заяву про відкладення та ін.), так і права взяти участь у розгляді цієї справи у визначеному ЦПК України порядку.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 584 656,39 грн.
Доводи касаційної скарги про відсутність у представника ОСОБА_1 - адвоката Федоркіна В. М. повноважень для представництва інтересів позивача є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції фактично допустив його до участі та вирішив подане ним клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по суті.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду в частині вимог про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 584 656,39 грн - без змін.
Оскільки оскаржене судове рішення підлягає залишенню без змін, то підстав для здійснення нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 257, 400, 408, 409, 410, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Заяву ОСОБА_1 про залишення без розгляду заяви про затвердження мирової угоди, відмову від частини позовних вимог, залишення частини позовних вимог без розгляду задовольнити частково.
Заяву ОСОБА_1 про затвердження мирової угоди від 14 січня 2025 року залишити без розгляду.
Прийняти відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 4 811 474,26 грн.
Закрити провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 4 811 474,26 грн.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про залишення без розгляду її позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в частині стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 584 656,39 грн відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року щодо скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 584 656,39 грн залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко