03 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 592/12323/20
провадження № 61-4827св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні питання про самовідвід судді Фаловської Ірини Миколаївни від участі в розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, стягнення компенсації за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвокатки Якименко Ольги Ігорівни на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року у складі судді Бичкова І. Г. та постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у складі колегії суддів Собини О. І., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю. та
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, стягнення грошової компенсації.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що з 1995 року він проживав із ОСОБА_2 однієї сім'єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 .
Під час спільного проживання сторони набули (придбали) у власність земельну ділянку, чотирикімнатну квартиру, дві однокімнатні квартири, а також спірну двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачкою.
Вказував, що у період спільного проживання ОСОБА_2 неодноразово виїжджала за кордон на заробітки, а 19 вересня 2011 року відповідачка офіційно одружилася з громадянином Швейцарії.
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 пред'явила до нього позов про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя. Водночас відповідачка вирішила поділити лише майно, яке було оформлено на його ім'я, а тому не включила до переліку предметів поділу спірну двокімнатну квартиру.
Ковпаківський районний суд м. Суми рішенням від 17 червня 2020 року у справі № 587/2197/19, яке змінено постановою Сумського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року, задовольнив вказаний позов ОСОБА_2 .
Уважав, що, оскільки факт проживання сторін однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу встановлено судовим рішенням у іншій справі, то спірна двокімнатна квартира також є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу.
Спірну квартиру придбано за кредитні кошти, які відповідачка взяла у банку, проте щомісячні платежі за кредитом здійснював позивач.
Оскільки 18 квітня 2014 року без його відома та згоди відповідачка відчужила спірну квартиру, вартість якої згідно з висновком експертного дослідження станом на 25 жовтня 2020 року становила 806 400,00 грн, то він має право на отримання грошової компенсації половини вартості цього майна.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:
визнати двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , набуту відповідачкою 22 листопада 2006 року, спільною сумісною власністю сторін;
стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію половини вартості зазначеної квартири у розмірі 403 200,00 грн.
Ковпаківський районний суд м. Суми рішенням від 21 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , набуту відповідачкою 22 листопада 2006 року, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (до 18 квітня 2014 року).
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки у праві спільної сумісної власності, а саме: 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , в розмірі 403 200,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Сумський апеляційний суд постановою від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвокатки Якименко О. І. задовольнив. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Верховний Суд у складі колегії суддів Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Фаловської І. М. постановою від 23 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнив частково. Постанову Сумського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Сумський апеляційний суд постановою від 18 березня 2025 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвокатки Якименко О. І. задовольнив частково. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року в частині визнання квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (до 18 квітня 2014 року), скасував та ухвалив цій частині нове рішення про відмову в позові.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року в частині присудженого до стягнення розміру судового збору змінив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 486,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року залишив без змін.
Вирішив питання про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції.
10 квітня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокатка Якименко О. І. засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2025 року, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
28 квітня 2025 року Верховний Суд ухвалою відкрив касаційне провадження та витребував справу із Ковпаківського районного суду м. Суми.
13 травня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду та протоколом автоматизованого розподілу судової справи розподілена колегії суддів у складі Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
Суддя Фаловська І. М.заявила про самовідвід задля недопущення виникнення обставин, які могли б викликати в учасників справи, зокрема у сторін та сторонніх спостерігачів, сумніви щодо неупередженості судді та забезпечення довіри учасників справи до судових рішень Верховного Суду.
З метою виключення будь-якого законного сумніву у сторін та сторонніх спостерігачів щодо справедливого розгляду справи незалежним та безстороннім судом, заявлений суддею Верховного Суду Фаловською І. М. самовідвід підлягає задоволенню з огляду на таке.
У частині першій статті 39 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом.
Конвенційні норми-принципи зобов'язують суд у межах своїх повноважень бути безстороннім, не мати жодної упередженості або упереджень, суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами.
Розгляд справи безстороннім судом передбачає, що суд повинен діяти на підставі закону та законним складом суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) під час тлумачення положень пункту 1 статті 6 Конвенції неодноразово зауважував, що неупередженість судді зазвичай означає відсутність у нього упереджень і необ'єктивності, що може бути встановлено різними способами. При цьому думка учасників справи є важливою, однак не має вирішального значення, а саме лише незгода з процесуальним рішенням, ухваленим суддею, не є легітимною підставою для сумнівів у неупередженості суду. Вирішальним у цьому випадку є те, чи можна вважати побоювання особи щодо упередженості судді об'єктивно обґрунтованим у кожній конкретній справі.
ЄСПЛ послідовно дотримується дуального підходу до неупередженості суду, виокремлюючи два її види (критерії):
суб'єктивну неупередженість, що оцінюється з урахуванням особистих переконань, уподобань і поведінки конкретного судді;
об'єктивну неупередженість, що перевіряється шляхом встановлення того, чи забезпечив сам суд, а також конкретний склад суду у справі, незалежно від поведінки будь-кого з його членів, достатні гарантії для виключення будь-яких сумнівів щодо неупередженості суду.
Об'єктивна неупередженість вимагає, щоб суд надавав достатні гарантії для усунення будь-яких обґрунтованих сумнівів у його безсторонності. У зв'язку з цим навіть зовнішні прояви мають значення, адже «правосуддя має не лише здійснюватися, однак має бути видно, що воно здійснюється». Тож кожен суддя, щодо якого існують легітимні підстави сумніватися у його неупередженості, має заявити самовідвід. Вимоги об'єктивної неупередженості суду тісно пов'язані з вимогою незалежності суду, а тому ЄСПЛ часто констатує одночасне порушення обох цих гарантій права на справедливий судовий розгляд.
ЄСПЛ наголошує, що факт того, що суддя двічі був членом колегії Верховного Суду, яка переглядала справу щодо заявника в касаційному порядку, сам собою не є достатнім для того, щоб викликати об'єктивно обґрунтовані сумніви щодо його неупередженості.
Однак вказане правило не поширюється на випадки, коли попередні рішення у справі містять висновки, які фактично вирішують питання по суті спору в наступних провадженнях (справа «Поппе проти Нідерландів» («Poppe v. the Netherlands»), заява № 32271/04, пункт 26, від 24 березня 2009 року).
ЄСПЛ звертає увагу на декілька аспектів, які підлягають перевірці, для усунення чи підтвердження сумнівів у неупередженості суду, а саме:
чи висловлювався суд касаційної інстанції щодо оцінювання доказів у справі, що свідчать про те, що він de facto перевіряв обставини справи;
чи довів національний суд, що він фактично провів новий розгляд справи під час другого провадження, зокрема, коли з рішення в другому провадженні випливає, що остаточний аналіз справи заявника був проведений на основі нових наданих доказів та аргументів, заслуханих під час другого судового розгляду;
чи були фактично оцінені дії заявника в рішенні за результатами першого касаційного провадження, що може свідчити про кваліфікацію дій заявника та висновки щодо вирішення його спору, що є обов'язковими для нового розгляду справи у суді нижчої інстанції.
У справі, що переглядається, колегія суддів, до складу якої входиласуддя Фаловська І. М., під час ухвалення постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року (провадження № 61-3039св23) частково задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_1 , зокрема урахувавши доводи заявника про те, що апеляційний суд не визначив правильної дати початку перебігу позовної давності, а саме моменту, коли позивач дізнався або міг дізнатися про вибуття спірної квартири до іншої особи, та безпідставно відмовив у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.
У вказаній постанові колегія суддів у складі Петрова Є. В.(суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Фаловської І. М., перевіривши доводи касаційної скарги з посиланням на практику Верховного Суду, виснувала, що:
апеляційний суд залишив поза увагою те, що початок перебігу позовної давності за вимогами про поділ майна, набутого подружжям за час шлюбу або особами, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відліковується з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а не з моменту вчинення проти волі (без відома та за відсутності згоди) цієї особи правочину щодо відчуження спірного майна;
апеляційний суд не визначив правильної дати початку перебігу позовної давності, а саме моменту, коли позивач дізнався або міг дізнатися про вибуття спірної квартири до іншої особи.
Тобто неправильне застосування апеляційним судом правових норм щодо застосування позовної давності становило підставу скасування постанови суду апеляційної інстанції від 18 квітня 2023 року Верховним Судом у постанові від 23 жовтня 2024 року.
Під час нового розгляду справи апеляційний суд у постанові від 18 березня 2025 року з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у цій справі у постанові від 23 жовтня 2024 року,погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення компенсації вартості 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру.
Оскільки суддя Фаловська І. М. у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року (провадження № 61-3039св23) у складі колегії суддів вже висловила правову позицію щодо визначення правильної дати початку перебігу позовної давності, то подальший розгляд цієї справи суддею Фаловською І. М. у складі колегії суддів у провадженні № 61-4827св25, у якому буде проведено остаточний аналіз справи на підставі наявних доказів та аргументів заявниці, може призвести до об'єктивно виправданих сумнівів у стороннього спостерігача в її неупередженості, оскільки вона вже висловлювала свої аргументи, заслухані під час попереднього судового розгляду.
Враховуючи викладене, з метою недопущення виникнення обставин, які б могли викликати сумніви щодо неупередженості судді Фаловської І. М., і забезпечення довіри учасників справи та сторонніх спостерігачів до судових рішень ВерховногоСуду колегія суддіввиснує про наявність обґрунтованих підстав для задоволення заяви судді Фаловської І. М.про самовідвід.
Керуючись статтями 33, 36, 40, 260 ЦПК України, Верховний Суд
Заяву судді Верховного Суду Фаловської Ірини Миколаївни про самовідвід задовольнити.
Відвести суддю Верховного Суду Фаловську Ірину Миколаївну від участі у розгляді справи № 592/12323/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, стягнення компенсації за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Якименко Ольги Ігорівни на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 листопада 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2025 року.
Справу № 592/12323/20 передати на автоматизований розподіл.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська