Постанова від 29.01.2026 по справі 756/6155/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року

м. Київ

справа № 756/6155/23

провадження № 61-4919св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року у складі судді Белоконної І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Невідомої Т. О., Соколової В.В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Ощадбанк», Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання права власності та стягнення грошових коштів.

Позов мотивований тим, що вона з 1991 року разом з чоловіком переїхала до Держави Ізраїль на проживання. З початку переїзду до іншої держави вона планувала, що у пенсійному віці повернеться назад в Україну, у зв'язку з чим їй необхідно мати грошові заощадження. Тому вона домовилась із сестрою ОСОБА_5 , що буде передавати їй на збереження зароблені грошові кошти, поки не повернеться в Україну, після чого остання їх поверне.

Майже щороку вона приїжджала у відпустку в Україну. Під час таких відпусток у місті Києві у 1996 році вона придбала квартиру АДРЕСА_1 , а у 2001 році - квартиру АДРЕСА_2 , які ОСОБА_5 за усною домовленістю з нею здавала в оренду, а отримані від оренди грошові кошти повинна була зберігати у себе як майбутні заощадження до її остаточного повернення в Україну.

Також протягом 1991 - 2021 років з території Держави Ізраїль вона періодично робила банківські перекази грошових коштів в АТ КБ «ПриватБанк» та AT «Ощадбанк» на різні суми у валюті: долар США та євро, а банки за її дорученням здійснювали перекази коштів з призначенням платежу «власні кошти» на ім'я сестри - ОСОБА_5 , яка всупереч їхнім усним домовленостям, замість того, щоб зберігати грошові кошти у себе для неї, самовільно розміщувала перераховані грошові перекази на депозитні банківські рахунки в АТ КБ «ПриватБанк» та AT «Ощадбанк», відкриті на своє ім'я без будь-яких правових підстав, доручень та довіреностей від позивача. Про це вона дізналась тільки після свого повернення в Україну для постійного проживання наприкінці 2021 року. ОСОБА_5 ухилялась від повернення їй грошових коштів, мотивуючи це різними причинами.

Наголошує, що виходячи із характеру спільної домовленості, у її покійної сестри не було жодних причин вважати, що перераховані їй грошові перекази із Держави Ізраїль та платежі від здачі квартир позивача в оренду, призначались саме для неї, і позивач вправі була розраховувати на те, що такі грошові кошти нею правомірно набуті у власність.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 раптово померла. Після раптової смерті сестри 1/2 частина грошових коштів, перейшла до її чоловіка - ОСОБА_2 як такого, хто пережив другого з подружжя, а інша 1/2 частина депозитних вкладів перейшла порівну до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як спадкоємців за законом першої черги.

Майновий стан як її сестри ОСОБА_5 , так і її чоловіка ОСОБА_2 не дозволив би їм накопичити на депозитних рахунках таку значну суму коштів, що є предметом спору. Подружжя ОСОБА_6 мало невисокі заробітні плати та пенсії, додаткових заробітків у них не було.

01 травня 2023 року вона звернулася до ОСОБА_2 із заявою про повернення безпідставно отриманих коштів, проте останній неправомірно проігнорував вказану заяву, внаслідок чого вона змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

З урахуванням уточнення та зміни предмету позову ОСОБА_1 просила суд:

встановити правомірність належності на праві власності їй:

банківські грошові вклади, відкриті на ім'я померлої ОСОБА_5 та розміщені у АТ КБ «ПриватБанк» на рахунках:

- НОМЕР_1 у сумі 35 746,32 доларів США;

- НОМЕР_2 у сумі 6 518,94 доларів США;

- НОМЕР_3 у сумі 16 221,88 доларів США;

- НОМЕР_4 у сумі 10 001,80 євро;

- НОМЕР_5 у сумі 1 001,85 євро;

- НОМЕР_6 у сумі 1 001,86 євро;

та у АТ «Ощадбанк» на рахунках:

- НОМЕР_7 у сумі 131 029,88 грн;

- НОМЕР_8 у сумі 36 193,23 грн;

- НОМЕР_9 у сумі 35 140,14 доларів США;

- НОМЕР_10 у сумі 10 735,66 доларів США;

грошові кошти за оренду квартири АДРЕСА_1 протягом 31 серпня 2008 року по 30 червня 2021 року років у сумі 850 500,00 грн;

грошові кошти у сумі 44 104,20 доларів США, що передані позивачем ОСОБА_5 протягом 2008 - 2016 років;

визнати за нею право власності на безпідставно набуті за її рахунок померлою ОСОБА_5 на вказані банківські грошові вклади, грошові кошти за оренду квартири та особисто передані готівкою грошові кошти;

стягнути на її користь з відповідачів як спадкоємців померлої ОСОБА_5 , а саме з: ОСОБА_2 - 2/3 частини зазначених грошових коштів; ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частини з кожної.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем копії платіжних документів на підтвердження фактів переказів позивачем грошових коштів є лише заявами (запитами) на переказ коштів та не підтверджують тих обставин, що операції з переказу коштів відбулися успішно і запитувані відправником грошові кошти доставлені отримувачу - ОСОБА_5 . Крім того, квитанції № 847835183607 від 14 вересня 2020 року та № 860033042751 від 12 жовтня 2020 року взагалі не містять відомостей про особу одержувача, у зв'язку з чим суду не вдається встановити, що ОСОБА_5 дійсно отримувала перекази, які мала намір здійснити позивач.

Також на підтвердження своєї матеріальної можливості передати ОСОБА_5 впродовж 1991-2021 років грошові кошти, які є предметом позовних вимог, позивач надала заяву гр. Держави Ізраїль - ОСОБА_7 , в якій остання стверджує, що позивач у період з 01 січня 2008 року по 01 січня 2021 року працювала у її матері ОСОБА_8 в якості доглядальниці. За весь період часу її заробіток склав 826 000,00 нових ізраїльських шекелів. Вказана заява не містить дати, номеру та не посвідчена відповідним уповноваженим місцевим органом, а лише написана фізичною особою без будь-якого засвідчення.

На підтвердження свого доходу позивач лише після закриття підготовчого провадження 08 квітня 2024 року надала до суду довідку Пенсійного фонду Держави Ізраїль від 16 вересня 2020 року про перерахування на її рахунок 61 329,56 нових ізраїльських шекелів разом з клопотанням про долучення доказів. Проте клопотання позивача про долучення вказаної довідки суд залишив без розгляду як таке, що без поважних причин не було заявлено в підготовчому провадженні, оскільки довідка видана ще 16 вересня 2020 року, а підготовче провадження тривало з 14 червня 2023 року по 19 березня 2024 року. На думку суду, вказаного періоду було цілком достатньо для надання сторонами всіх необхідних доказів. До того ж, розмір доходу позивача та її фінансова спроможність не є предметом доказування у справі.

Позивач не надала суду достатніх та належних доказів того, що цільові призначення здійснюваних нею грошових переказів були спрямовані та отримані саме ОСОБА_5 задля подальшого зберігання грошових коштів для позивача. Зокрема, суду не надано відповідного договору зберігання та документального підтвердження виконання його сторонами. Визнання ОСОБА_4 тих обставин, що між позивачем та її матір'ю ОСОБА_5 була усна домовленість про отримання та збереження її грошових коштів, на думку суду, не може бути підтвердженням наявності між останніми договірних відносин, оскільки такі відносини не відповідають вимогам та формі, які передбачені частиною першою статті 937 ЦК України. Окрім того, відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт передачі грошових коштів.

Крім того, позивач не надала доказів того, що після виявлення безпідставного перерахування коштів, наприкінці 2021 року після повернення до України вона зверталася до банківської установи чи ОСОБА_5 з питанням щодо повернення коштів або ж з відповідною вимогою до останньої за її життя до 05 грудня 2022 року.

Зі слів ОСОБА_1 вона добровільно та регулярно тривалий час перераховувала своїй сестрі грошові кошти, не зазначаючи при цьому призначення платежу, що може розцінюватися лише як добровільний фінансовий переказ без зворотного обов'язку. Крім того, позивач мала можливість вказані кошти перераховувати на своє ім'я та на свій власний рахунок або самостійно зберігати. Доказів зворотного позивач не надала.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на грошові кошти за оренду квартири АДРЕСА_1 в період з 31 серпня 2008 року по 30 червня 2021 років у сумі 850 500,00 грн суд виходить з того, що ОСОБА_1 не надала доказів щодо безпідставного набуття коштів ОСОБА_5 за оренду її квартири, а з наявних у справі доказів неможливо встановити, які саме правовідносини виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , з яких підстав остання протягом такого тривалого часу здавала в оренду квартиру позивача та на якій правовій підставі. Також за період оренди квартири (з 31 серпня 2008 року по 30 червня 2021 років) та до смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) позивач не заявляла їй жодних претензій щодо здачі квартири та щодо отриманих, а також непереданих власнику орендних платежів, відтак можливий отриманий дохід від оренди квартири суд не може розцінювати як безпідставно набуте майно відповідно до статті 1212 ЦК України.

Також суд звертає увагу, що позивачем після закінчення підготовчого провадження 09 квітня 2022 року заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. У вказаному клопотанні позивач просила суд на вирішення судових експертів поставити питання, чи дійсно підписи на кожному платежі в рукописному графіку розрахунків по оренді квартири виконані саме ОСОБА_9 та ОСОБА_5 21 травня 2024 року. Суд відмовив у призначенні експертизи, оскільки автентичність підписів сторін договору найму квартири не є предметом доказування у спорі, що виник між позивачем та відповідачами, які є спадкоємцями ОСОБА_5 . Указані відомості відображені у протоколі судового засідання від 21 травня 2024 року.

Доводи ОСОБА_1 про те, що протягом 2008-2016 років вона передала ОСОБА_5 готівкою грошові кошти у сумі 44 104,20 доларів США, суд оцінює критично, оскільки такі доводи ґрунтуються на поясненнях сторони позивача та не підтверджуються будь-якими доказами.

Встановлено, що відповідно до довідки ГУ ПФ України у м. Києві № 2600-05-02-7/203481 від 16 жовтня 2023 року ОСОБА_5 у період з серпня 2011 року по грудень 2022 року отримала пенсійних виплат на загальну суму 629 839,69 грн. ОСОБА_2 у період з липня 2007 року по грудень 2022 року отримав пенсійних виплат на загальну суму 627 478,57 грн. Також 20 березня 2017 року ОСОБА_5 отримала у спадщину після смерті матері ОСОБА_10 грошові кошти, що зберігаються на рахунку в АТ КБ «ПриватБанк», у розмірі 23 267,77 доларів США. До того ж, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20 вересня 2021 року ОСОБА_2 продав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_3 за 1 100 000,00 грн. Наведені докази спростовують доводи позивача про неспроможність ОСОБА_5 та ОСОБА_2 набути у власність грошові кошти, що є предметом спору та знаходяться на банківських рахунках в АТ КБ «ПриватБанк» та AT «Ощадбанк».

За загальними принципами цивільного права, власність на майно, зокрема на грошові кошти, має бути підтверджена правовими актами, такими як договори, розрахункові документи тощо. Проте позивач не надала документів, які б беззаперечно свідчили про належність їй грошових коштів, що є предметом спору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди ОСОБА_1 з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано відмовлено у їх задоволенні.

Аргументи учасників справи

15 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов та стягнути з відповідачів судові витрати, понесені на сплату судового збору та професійну правничу допомогу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Між нею та сестрою, якій вона повністю довіряла, існувала усна домовленість про те, що вона буде передавати їй на збереження зароблені кошти, поки вона не повернеться в Україну. Вказана домовленість не була погоджена у визначеній законодавством України формі, проте, виходячи із характеру їхньої домовленості, у сестри не було жодних причин вважати, що передані на зберігання гроші від оренди квартир, заощадженні за роки тяжкої праці, призначались для неї і вона вправі була розраховувати на те, що такі грошові кошти нею правомірно набуті у власність. Їхня домовленість була чіткою, і ні у кого з них не виникало сумнівів щодо призначення цих грошей. Єдиною ціллю передачі грошових коштів було їх зберігання. Жодна її дія не свідчила про передачу грошових коштів ОСОБА_5 у власність.

У 1996 році вона придбала квартиру АДРЕСА_1 , а у 2001 році - квартиру АДРЕСА_2 , які ОСОБА_5 в її інтересах здавала в оренду, а отримані від оренди платежі за їхньою усною домовленістю повинна була зберігала у себе до її остаточного повернення в Україну. З наданих нею суду доказів вбачається, що за період здачі в оренду квартири № 175 ОСОБА_5 отримано наступні орендні платежі: готівкою згідно з графіком взаєморозрахунку - 583 000,00 грн (з липня 2008 року по грудень 2017 року); переказами на картковий рахунок ОСОБА_5 , відкритий у AT КБ «ПриватБанк», 267 500,00 грн (з квітня 2018 року по червень 2021 року), що загалом становило 850 500,00 грн. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не заперечували, що на рукописному графіку взаєморозрахунку підписи належали ОСОБА_5 . Під час судового розгляду ОСОБА_2 не надано жодного доказу правомірності розпорядження ОСОБА_5 отриманими коштами за здачу її квартири в оренду, а також що ці кошти було витрачено на проведення ремонтних робіт або на будь-які інші потреби на вказану квартиру. Виходячи з положень статті 1212 ЦК України, відносини між нею як власницею квартири та ОСОБА_5 , яка фактично розпоряджалась її квартирою, здаючи її в оренду за їх усною домовленістю та отримуючи орендні платежі без передачі їх власнику квартири, яка так і не отримала доходів від здачі своєї квартири, є за своїм змістом кондиційними.

Також у ОСОБА_5 , за усною домовленістю з нею, знаходилось на зберіганні 90 000,00 доларів США, які вона передавала частинами, а саме по 10 000,00 доларів США протягом 01 січня 2008 року по 24 серпня 2016 року під час перебування в України.Всупереч досягнутої між ними усної домовленості, замість того, щоб зберігати гроші у себе, ОСОБА_5 частину із них самовільно поклала на депозитні банківські рахунки в AT «Ощадбанк» на своє ім'я, чим безпідставно збагатилась за її рахунок. ОСОБА_5 внесла готівкою її грошові кошти, що були передані на збереження: 07 серпня 2013 року на рахунок № НОМЕР_11 /договір № 8919826 - 34 701,00 доларів США; 02 жовтня 2013 року на рахунок № НОМЕР_12 /договір № 11512926 - 7 000,00 грн; 08 серпня 2015 року на рахунок № НОМЕР_13 /договір № 106545826 - 22 000,00 грн; 23 серпня 2016 року на рахунок № НОМЕР_14 /договір № 93663226 - 70 000,00 грн. Дати розміщення зазначених грошей співпадають з її візитами в Україну, що підтверджено закордонними паспортами з відмітками віз при перетинанні кордону.

Також із виписок AT «Ощадбанк», наданих на виконання ухвали суду про витребування доказів, чотири депозитні рахунки на ім'я ОСОБА_5 з залишком коштів станом на 05 грудня 2022 року повністю сформовано із рахунків початково відкритих у 2013 та 2015 роках у AT «Ощадбанк», два із яких у національній валюті на загальну суму - 172 776,02 грн (рахунок № НОМЕР_23/договір № 19330757911 на суму 131 029,88 грн та рахунок № НОМЕР_15 /договір № 18009800711 на суму 36 193,23 грн) та два у доларах США на загальну суму: 45 910,09 дол. США (рахунок № НОМЕР_9 /договір № 18010293911 на суму 35 140,14 доларів США та рахунок № НОМЕР_10 /договір №19462289211 на суму 10 735,66 доларів США). Згідно з банківськими виписками рахунки № НОМЕР_16 , НОМЕР_17 повністю сформовано із рахунку № НОМЕР_11 , відкритого 07 серпня 2013 року.

Через рік після закінчення строку депозитного вкладу за рахунком № НОМЕР_11 , 08 серпня 2014 року депозитні гроші 37 088,49 доларів США (34 701,00 доларів США + 2387,49 доларів США відсотків за вкладом) перенесено на депозитний вклад № 74710026/рахунок № НОМЕР_18 , який поповнено готівкою на 412,00 доларів США (загальна сума депозитного вкладу становила 37 500,49 доларів США).

09 лютого 2016 року депозитні кошти 42 548,56доларів США (37 500,49 доларів США + 3 749,65 доларів США відсотків по вкладу + нараховані відсотки) перераховуються на рахунок БПК ОСОБА_5 . Через півроку 11 серпня 2016 року з БПК ОСОБА_5 42 548,56 доларів США поділено на два рахунки: № НОМЕР_36/договір №151471026 на суму вкладу 30 000 доларів США та № НОМЕР_20/договір № 151472826 на суму вкладу 12 548,00 доларів США. 14 серпня 2016 року грошові кошти у розмірі гроші 31 110,71 доларів США (30 000,00 доларів США + нараховані відсотки з рахунку) зараховано на картрахунок ОСОБА_5 № НОМЕР_19 . В той же день вказані кошти перераховуються на рахунок НОМЕР_16 /договір №18010293911. Станом на 05 грудня 2022 року залишок на рахунку № НОМЕР_16 /договір №18010293911 та з врахуванням нарахованих відсотків становить 35 140,14 доларів США, проте початково сформована з коштів внесених ОСОБА_5 на рахунок № НОМЕР_11 /договір 89198226, відкритий 07 серпня 2013 року.

Рахунок № НОМЕР_10 /договір № 19462289211 з сумою залишку 10 735,66 доларів США станом на 05 грудня 2022 року також початково був сформований 07 серпня 2013 року з коштів, внесених ОСОБА_5 на рахунок № НОМЕР_11 /договір № 89198226. 11 серпня 2016 року після поділу коштів 42 548,56 доларів США на два рахунки, одним із яких був рахунок № НОМЕР_20 / договір № 151472826 на суму вкладу 12 548,00 доларів США, який 15 травня 2017 року був перерахований на рахунок № НОМЕР_21 /договір №179168026 у сумі 9 763,05 доларів США з нарахуванням відсотків та з урахуванням 3 000,00 доларів США, знятих у цей же день. 15 листопада 2017 року депозитні гроші 9 879,83 доларів США (9 763,05 доларів США + нараховані відсотки) 15 травня 2018 року знято готівкою з рахунку. У цей же день вказану суму внесено готівкою на рахунок № НОМЕР_22 /договір № 19328065911. 15 травня 2019 року депозитні гроші у розмірі 10 160,17 доларів США (9 879,83 доларів США + нараховані відсотки) внесено готівкою на рахунок № НОМЕР_10 /договір № 19462289211, який станом на 05 грудня 2022 року складав 10 735,66 доларів США (10 160,17 доларів США + нараховані відсотки).

Отже, із банківських виписок AT «Ощадбанк» вбачається, що зазначені валютні рахунки з залишком коштів 35 140,14 доларів США та 10 735,66 доларів США повністю сформовано із грошей у сумі 34 701,00 доларів США, розміщених на рахунку № НОМЕР_11 , відкритого 07 серпня 2013 року та нарахованих на них процентів. Жодних інших поповнень рахунків, окрім нарахованих процентів згідно з умовами депозиту після строку його закінчення по зазначеним вкладам в період з 07 серпня 2013 року по 05 грудня 2022 року не здійснювалось.

Щодо грошей на гривневому рахунку № НОМЕР_7/договір № 19330757911 з залишком 13 1029,88 грн та гривневому рахунку НОМЕР_35/договір №18009800711 з залишком 36 193,23 грн, то ці рахунки сформовані у 2013 та 2015 роках. Згідно з банківською виписки рахунку № НОМЕР_23 /договір № 19330757911 він сформовано наступним чином: 02 жовтня 2013 року на рахунок № НОМЕР_12 /договір № 11512926 внесено готівкою 7 000,00 грн; 02 квітня 2015 року з вказаного рахунку знято готівку 7000,00 грн та в цей же день на рахунок № НОМЕР_24 /договір № 93663226 внесено готівкою 8 376,00 грн; 23 серпня 2016 року на рахунок № НОМЕР_24 /договір №93663226 внесено готівкою 70 000,00 грн до розміщених на ньому 8 376,00 грн. 27 лютого 2017 року на рахунок № НОМЕР_25 /договір № 170969726 внесено готівкою 200,00 грн, а 31 березня 2017 року перенесено з рахунку № НОМЕР_24 78 376,00 грн та загальна сума вкладу складала 83 976,00 грн. 27 листопада 2017 року з указаного рахунку знято готівкою 83 976, 00 грн. У той же день на рахунок № НОМЕР_26 /договір № 19145420411 внесено 84 000,00 грн. 29 травня 2018 року внесено на рахунок № НОМЕР_23 /договір № 19330757911 89 007,71 грн (84 000,00 грн + нараховані відсотки рахунок). Станом на 05 грудня 2022 року залишок на рахунку № НОМЕР_23 становить 131 029,88грн. Отже, джерелом коштів на цьому рахунку були готівкові гроші у розмірі 7 000,00 грн, внесені 02 жовтня 2013 року та 70 000,00 грн, внесені 23 серпня 2016 року ОСОБА_5 на рахунки, з яких вони далі переходили з рахунку на рахунок з нарахуванням відсотків, з докладанням суми у розмірі 5 400,00 грн, та остаточно сформували на зазначеному рахунку суму 131 029,88 грн.

Таким чином, ані гроші від спадщини після смерті матері у березні 2017 року, ані гроші від продажу квартири у вересні 2021 року, що належала ОСОБА_2 , не могли бути джерелом грошей, розміщених на цьому рахунку.

Таким же чином на рахунку № НОМЕР_15 /договір №18009800711 сформовано сума у розмірі 36 193,23 грн. Джерелом цих коштів була сума 22 000,00 грн, внесена 08 серпня 2015 року ОСОБА_5 готівкою на своє ім'я.

Єдиним джерелом коштів, розміщених на зазначених банківських рахунках, були її заощадження, передані на зберігання сестрі ОСОБА_5 під час візитів позивачки до України протягом 2008 - 2016 років.

Підтвердженням того, що ані у померлої сестри, ані у її чоловіка протягом 2013- 2015 років не було фінансової можливості для розміщення на вказаних банківських рахунках такої значної суми грошей, є інформація ГУ ДПС України та ГУ ПФУ в м. Києві щодо майнового стану подружжя ОСОБА_6 , із якої вбачається, що у період внесення коштів на депозитні рахунки вказаної банківської установи, подружжя разом та кожен окремо не мали можливості заощаджувати кошти у такому розмірі у зв'язку з низьким рівнем доходів, які складались виключно із пенсій. Так, у ОСОБА_5 за період з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2022 року дохід складав 4 641,51 грн на місяць, а на рік - 55 698,12 грн. У ОСОБА_2 за період з 17 липня 2007 року по 31 березня 2015 року на місяць дохід складав 1 988,40 грн, в рік - 23 860,80 грн, а з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2022 року дохід на місяць становив 4 758,68 грн, а в рік - 57 104,16 грн. Інших джерел доходів у них не було, окрім переданих нею на зберігання грошових коштів, що також підтверджується листами опитування AT «Ощадбанк» від 22 вересня 2016 року щодо майнового стану ОСОБА_5 та її чоловіка (при відкритті карткового рахунку № НОМЕР_27 ОСОБА_5 повідомила банківській установі, що джерело надходження коштів на її рахунок є пенсія (п. 6), очікувані обсяги надходжень коштів - 2-5 тис. грн (п. 7), свій фінансовий стан остання охарактеризувала наступним чином: основні джерела доходів є пенсія (п. 8.1.), сума основного доходу становить до 5 тис. грн (п. 8.2), орієнтовний місячний сукупний дохід сім'ї до 10 тис. грн). В заяві про приєднання до БТІ «Моя кредитка»/рахунок № НОМЕР_28 , відкритий 29 листопада 2018 року, ОСОБА_5 також зазначено подібні дані.

Щодо її доходу, то за період з 01 січня 2008 року по 01 червня 2021 року дохід в місяць становив 1 455,00 доларів на місяць, в рік 17 470,00 доларів США, а загалом за 156 місяців їй виплачено - 826 800,00 ізраїльських шекелів, що еквівалентно 227 114,73 доларів США, що підтверджено: копією довідки ПФ Ізраїль щодо звіту про накопичення права позивача в програмі Комплексна пенсія, сформованої 21 березня 2024 року з документами, що підтверджують особу роботодавця; копією заяви роботодавця - гр. Держави Ізраїль - Хави Топор з документами, що підтверджують її особу, щодо періоду та суми оплати заробітної плати, а також умов праці (з повним пансіоном/безоплатне проживання/харчування).

Після смерті матері у вересні 2016 року вона не приїжджала в Україну, проте перед поверненням на постійне проживання до України протягом липня-жовтня 2020 року нею перераховано дев'ятьма грошовими переказами з призначенням платежу «власні кошти» свої заощадження через сервісні служби Global Money - 33 500,00 доларів США і System та PrivatMoney - 30 000,00 євро для себе на ім'я сестри ОСОБА_5 . Проте сестра знову потайки від неї розмістила зазначені грошові перекази в день їх надходження на депозитні рахунки, відкриті на своє ім'я в AT КБ «Приват Банк» без будь-яких правових підстав, без будь-яких доручень та довіреностей. Рахунки № НОМЕР_29 , № НОМЕР_30 , № НОМЕР_31 в AT КБ «ПриватБанк» в євро повністю сформовано за рахунок переказу коштів позивачки через службу грошових переказів PrivatMoney № 847835183607 від 14 вересня 2020 року, № 860033042751 від 12 жовтня 2020 року та № 725254345166 від 26 жовтня 2020 року. При цьому надходження коштів на рахунки відбувалося в день надходження коштів через службу грошових переказів PrivatMoney.

Рахунок № НОМЕР_32 в AT КБ «ПриватБанк» сформовано частково за рахунок спадкових коштів в розмірі 23 573,67 дол. США та відсотків на них та від грошових переказів через сервісні служби PrivatMoney № 852295016449 від 01 вересня 2020 року та Global Money System № 7430086 від 06 липня 2020 року та № 7565474 від 03 серпня 2020 року (всі по 3 000 дол. США).

Рахунок № НОМЕР_33 в AT КБ «ПриватБанк» повністю сформовано з грошових переказів через сервісну службу Global Money System № 7472586 від 13 липня 2020 року, № 7512677 від 20 липня 2020 року, № 7565474 від 03 серпня 2020 року та PrivatMoney № 852295016449 від 01 вересня 2020 року, а всього на суму 16 000,00 доларів США.

Рахунок № НОМЕР_34 в AT КБ «ПриватБанк» повністю сформовано з грошових переказів позивача через сервісну службу Global Money System № 7565474 від 03 серпня 2021 року, № 7611060 від 10 серпня 2021 року та PrivatMoney № 852295016449 від 01 вересня 2020 року, а разом на суму 6 500 доларів США.

Розміщення на депозитних рахунках банківської установи набутих ОСОБА_5 грошей за рахунок позивача, у зв'язку з їхніми усними домовленостями, але не на їх виконання, тобто за обставин, які б свідчили про існування будь-якої розумної та справедливої підстави для отримання її сестрою та набуття у свою власність, не було, оскільки правова підстава для збагачення була відсутньою з самого початку. Сама по собі добровільність перерахування грошових коштів від позивача сестрі не створює правову підставу набуття таких коштів та відповідно не виключає застосування положень статті 1212 ЦK України, а відтак кошти, набуті покійною ОСОБА_5 за рахунок позивача у розмірі 30 000,00 євро та 33 500,00 доларів США, є безпідставно набутими, тому повинні бути їй повернуті.

З огляду на те, що доброї волі позивачки на передачу грошей у власність сестрі не було, остання не могла справедливо розраховувати на їх набуття шляхом розміщення на депозитних рахунках на своє ім'я у банківських установах (без дозволу), а тому відповідно у останньої виникли перед нею зобов'язання їх повернути. ОСОБА_5 не відмовлялась віддати їй гроші, проте під різними приводами ухилялась від їх повернення. Їх домовленість з сестрою не була погоджена у визначеній законодавством формі, проте з огляду на її характер сестра не мала підстав залишати грошові кошти у себе.

Спірні гроші, набуті померлою за рахунок позивача без будь-яких правових підстав, не можуть бути ані спільною сумісною власністю подружжя, так як не були результатом спільної праці подружжя та їх заощадженнями, ані бути включеними до спадщини, так як не належали останній на праві власності, яка за життя не була їх власником, а тому не могла передати спадкоємцям того, чим не володіла, відтак безпідставно набуті померлою за рахунок позивача гроші підлягають стягненню на її користь з відповідачів.

Їй без будь-якого обґрунтування було відмовлено у задоволенні клопотанні про виклик свідка - ОСОБА_11 ( ОСОБА_12 ), - орендаря квартири АДРЕСА_1 , яка орендувала квартиру з 24 липня 2008 року по 31 червня 2021 року (а. с. 132 т. 4, протокол с/з від 19.03.2024 14:53:50). Cудами не надано належного обґрунтування, з яких підстав відхилено як доказ безпідставного збагачення ОСОБА_5 шляхом присвоєння орендних платіжних у розмірі 850 500,00 грн за квартиру позивача - власника квартири, рукописний графік розрахунків до договору оренди від 24 липня 2008 року за період з 24 липня 2008 року по 31 березня 2018 року, де навпроти кожного платежу проставлений підпис ОСОБА_5 про отримання орендної плати готівкою у розмірі 5-7 тисяч грн та виписку з карткового рахунку ОСОБА_5 , на який з квітня 2019 року щомісяця орендарем зараховувались орендні платежі, а також копію паперового електронного листа орендаря - ОСОБА_9 від 11 березня 2024 року щодо підтвердження сплати останньою орендних платежів ОСОБА_5 протягом вказаного періоду, до якого було додано копію паспорта орендаря з огляду на те, що судом відмовлено позивачу у виклику даного свідка.

Суди не встановили правовідносини, які існували між позивачем, власницею квартири та ОСОБА_5 , яка фактично розпоряджалась квартирою позивачки, здаючи її в оренду за їх усною домовленістю та отримуючи орендні платежі без передачі їх позивачу, яка так і не отримала доходів від здачі своєї квартири в оренду, тоді як такі відносини виходячи із положень статті 1212 ЦК України є за своїм змістом кондиційними. Зважаючи на те, що ОСОБА_5 отримувала спірні кошти, вона має законні підстави вимагати повернення на її користь орендних платежів.

Суд не надав належної уваги, що вона повернулась в Україну у другій половині 2021 року, війна розпочалася на початку 2022 року, ОСОБА_5 померла раптово від інсульту 05 грудня 2022 року, відтак суд безпідставно відмовив їй у позові в частині стягнення безпідставно набутих шляхом присвоєння орендних платежів за оренду зазначеної квартири з підстав незаявлення нею до ОСОБА_5 жодних претензій щодо здачі квартири та щодо отриманих, а також непереданих їй орендних платежів, залишивши без уваги твердження про те, що покійна сестра хоча і не відмовляла останній повернути гроші, проте постійно ухилялась від цього.

Суди, визнавши довідку ГУ ПФУ у м. Києві від 16 жовтня 2023 року щодо отриманих пенсійних виплат ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ; витяг із спадкового реєстру від 20 березня 2017 року щодо спадкових грошей у сумі 23 267,77 доларів США, розміщених на рахунку в AT КБ «ПриватБанк» та договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 20 вересня 2021 року належними та достатніми доказами для спростування доводів позивача про неспроможність ОСОБА_5 та ОСОБА_2 набути у власність грошові кошти, що є предметом спору, не взяли до уваги того, що на момент отримання спадщини ОСОБА_5 у березні 2017 року та продажу квартири ОСОБА_2 у вересні 2021 року на депозитних рахунках AT «Ощадбанк» на валютному № НОМЕР_11 /договір №8919826 та гривневих рахунках № НОМЕР_13 /договір № 106545826 і № НОМЕР_14/договір № 93663226 вже були розміщені вклади на суму 34 701,00 доларів США від 07 лютого 2013 року, 22 000,00 грн від 08 серпня 2015 року і 70 000,00 грн від 23 серпня 2016 року відповідно, які згідно з рухом коштів на банківських рахунках і стали джерелом коштів, які ОСОБА_5 перекладались з рахунка на рахунок. Жодних інших поповнень рахунків, окрім нарахованих процентів згідно з умовами депозиту після строку його закінчення, в період з 07 серпня 2013 року по 05 грудня 2022 року не здійснювалось, що підтверджено банківськими виписками по вказаним рахункам. Згідно з банківськими виписками, ані гроші від спадщини після смерті матері позивачки у березні 2017 року, ані гроші від продажу квартири, що належала ОСОБА_2 у вересні 2021 року, не могли бути джерелом грошей, розміщених на цих рахунках.

Таким чином, суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що подружжя разом та кожен окремо не мали можливості заощадити таку значну суму коштів, розміщену на депозитних рахунках у AT «Ощадбанк» у зв'язку з низьким рівнем доходів, які складались виключно із пенсій, що явно не відповідає розміщеним сумам на депозитних рахунках. Інших джерел доходів у покійної сестри та її чоловіка окрім переданих нею на зберігання сестрі своїх власних грошей не було, до того ж чоловік ОСОБА_5 ніде не працював останніх п'ять років перед призначенням пенсії, а гроші від продажу квартири у вересні 2021 року, на які посилається ОСОБА_2 , жодного відношення до грошей, що стали предметом спору, не мають, оскільки були отриманні вже після повернення позивача до України і частину із яких було надано ОСОБА_4 на придбання автомобіля «SKODA» та деякої техніки згідно з її ж пояснень. Інших документів, які б підтвердили джерело набуття у власність ОСОБА_5 будь-яких коштів у період 2013 - 2016 роках відповідачем до суду не надано.

Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки поясненням ОСОБА_4 , яка визнала позов у повному обсязі і у судовому засіданні підтвердила факт оренди квартири в інтересах позивача починаючи з 2008 року до остаточного повернення тітки з Ізраїлю в Україну, факт щорічних приїздів тітки у відпустку до Києва з грошима, розмови мами та тітки про необхідність заощаджувати останній гроші на старість, а також про домовленість між ними на збереження грошей у зв'язку з кризовою ситуацією у банківській системі.

Перерахунок коштів за платіжними квитанціями на перекази євро від 14 вересня 2020 року, від 12 жовтня 2020 року, від 26 жовтня 2020 року та доларові перекази від 20 липня 2020 року, від 06 липня 2020 року, від 13 липня 2020 року, від 10 серпня 2020 року, від 03 серпня 2020 року, які містять коментар «ця операція не пов'язана з здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності» свідчить, що ці грошові перекази не призначались для будь-якої інвестиції/підприємництва, це були власні гроші позивача, її заощаджена заробітна плата та пенсійні страхові виплати, які вона переказала для себе на ім'я сестри, щоб та отримала, а потім після повернення позивача в Україну повернула згідно з домовленістю.

Виходячи з викладеного, відсутність підписаного зберігачем документа щодо предмету, ціни та терміну дії договору зберігання свідчить про недосягнення сторонами істотних умов договору, відтак до відносин, що склалися між позивачем та її покійною сестрою, не може бути застосована правова конструкція договору зберігання, оскільки грошові кошти направлялися позивачем ОСОБА_5 переказами за допомогою Міжнародної міжбанківської системи. Платіжні документи свідчать лише про переказ грошових коштів та не є доказом ймовірного укладання договору зберігання. Покійна сестра розміщувала передані їй від позивачки на зберігання гроші всупереч їхній домовленості, без будь-яких доручень останньої.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у своїх поясненнях, наданих у судових засіданнях, неодноразово підтверджували, що не знали нічого про перебування великої грошової суми на рахунках померлої, що ОСОБА_2 мав завжди підробіток і сім'я померлої не потребувала фінансової допомоги з боку позивача та за такою допомогою не зверталася, тому висновок судів про те, що регулярні та добровільні перерахування грошей позивачем своїй сестрі можна розцінюватися лише як добровільний фінансовий переказ без зворотного обов'язку спростовуються матеріалами справи та показаннями самих відповідачів.

В одному і тому ж судовому засіданні, на якому були присутні не всі учасники судового процесу, що підтверджується протоколом судового засідання, суд прийняв зміну предмета позову і відзив на нього тільки від одного учасника судового процесу - ОСОБА_2 , не пересвідчившись в отриманні іншими учасниками судового процесу зазначеної заяви про зміну предмета позову, та відразу закрив підготовче засідання без надання можливості іншим учасникам справи надати заяви по суті на змінений предмет позову, а позивачу відповідно надати на них відповіді.

Крім того, на засіданні було заявлено клопотання про долученим доказів позивача, які він отримав у електронному вигляді та зробив апостиль з країни Ізраїль, про підтвердження отриманого позивачем доходу, про офіційне працевлаштування у цій країні, а також про отримання позивачем виплати пенсійного страхування у розмірі 30 000,00 євро, які були надіслані позивачем шляхом банківського переказу своїй померлій сестрі для зберігання до часу повернення позивача на Україну. У цьому ж судовому засіданні представники позивача повідомляли суд, що оригінал цієї довідки скеровано поштою і просили не закривати підготовче засідання мотивуючи, що цей доказ є важливим для підтвердження матеріальної спроможності позивача та походження грошей, що є предметом спору, проте суд залишаючи вказану заяву поза увагою закрив підготовче засідання. У судовому засіданні, що відбулося 09 квітня 2024 року, вона повторно заявила клопотання про подовження строку на долучення зазначеного доказу до матеріалів справи з урахуванням того, що розгляд справи по суті ще не розпочався. На дату засідання вона не отримала поштового відправлення. Як з'ясувалося пізніше у поштовому відділенні, поштове відправлення з Ізраїлю прибуло на пошту 04 квітня 2024 року, але у прізвищі отримувача була зроблена помилка, тому воно не було видано і після спливу строку зберігання було скеровано відправнику до країни Ізраїль. На засіданні 21 травня 2024 року суд вирішив питання щодо долучення зазначеного доказу шляхом відмови.

Крім того, суд відмовив у задоволенні клопотання щодо проведення судової експертизи. На судовому засіданні від 28 травня 2024 року суд відмовив у розгляді повторного клопотання про долучення доказів у справі з підстав отримання позивачем довідки з Резервного та Пенсійного страхового фонду Ізраїлю 16 вересня 2020 року, без наявності поважних причин для неподання такого доказу у строк передбачений законодавством. Проте відповідні твердження не відповідають дійсності та поданим позивачем доказам, а саме підтвердженню про зняття грошових коштів з Пенсійного фонду, у якому зазначена дата зняття коштів позивачем - 16 вересня 2020 року з Пенсійного фонду у розмірі 61 329,56 шекелів, та звітом про накопичення права в програмі Комплексна пенсія, де зазначена дата складання документів (21 березня 2024 року). Судом проігноровано, що надання доказів позивачем ускладнено багатьма факторами, а саме змінами строків для вступу у спадщину, з часу воєнного вторгнення Ізраїльське посольство не працювало в Україні, а поновило свою роботу лише 16 лютого 2023 року не на постійній основі. Також її роботодавець у 2023 році тяжко хворіла та перенесла дві операції і тому тільки після певного одужання, змогла надати до пенсійного страхового фонду Ізраїля свій код, який був необхідним для проходження ідентифікації позивача у цьому фонді. Лише після ідентифікації позивач змогла отримати зазначену довідку шляхом надання довіреності та пересилання її оригіналу в Ізраїль для своєї довіреної особи, яка і отримувала її особисто у Ізраїлі. Також на час отримання цих доказів вплинула обставина перебування у воєнному стані України та війни у Ізраїлі.

Вказувала, що вона очікує понести витрати на правову допомогу, розмір яких становить 20 000,00 грн.

21 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» адвокат ОСОБА_2 - ОСОБА_13 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Відзив мотивовано тим, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 на її банківських рахунках були та є розміщені грошові кошти, що входять до спадкової маси, а саме: у АТ «Ощадбанк» 45 910,09 доларів США та 172 776,02 грн; у АТ КБ «ПриватБанк» 58 516,56 доларів США, 679 626,96 грн та 30 005,51 євро. Судами попередніх інстанцій досліджено, що ОСОБА_1 не була та не є власником грошових коштів, які розміщені на рахунках померлої ОСОБА_5 в банківських установах.

Посилання скаржниці на те, що у неї нібито були домовленості із ОСОБА_5 (рідною сестрою) про зберігання коштів від здачі в найм квартири у період з 2008 року по 2021 рік є ніщо іншим, як припущенням ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи таких доказів не містять. Посилання скаржниці на зміст договору оренди від 24 липня 2008 року, укладений строком на один рік, нібито між ОСОБА_5 та ОСОБА_14 , жодним чином не доводить отримання чи будь-яке подальше зберігання коштів. Сама по собі виписка по рахунках ОСОБА_5 , а також твердження скаржниці про перебування належних їй коштів у померлої ОСОБА_5 на зберіганні не підтверджують отримання останньою саме коштів ОСОБА_1 і, відповідно, не свідчить про безпідставність отримання нею цих коштів.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вводить в оману суд, що нібито з ксерокопій підтверджень вбачається, що ОСОБА_5 отримала готівкою 583 000,00 грн та переказами на картковий рахунок 267 500,00 грн (у період з квітня 2018 року по червень 2021 року). Такі твердження скаржниці є голослівними та не підтверджується жодним доказом. Копії рукописних записок, доданих нібито до договору оренди квартири, правильно було критично оцінені судами, оскільки не є належним доказом отримання чи зберігання коштів саме ОСОБА_5 . З самого договору оренди не вбачається, що ОСОБА_5 повинна була здавати в оренду довгі роки квартиру чи отримувати за це якісь гроші, тим більше на зберігання.

Судами надано належну оцінку зібраним у справі доказам та спростовано доводи позивача, що вона нібито за усною домовленістю із ОСОБА_5 передала їй на зберігання 90 000,00 доларів США.

Під час судового розгляду позивач, яка повернувшись назавжди у м. Києва у червні 2021 році, не змогла пояснити, чому аж до самої смерті своєї сестри ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та півроку після цього, не заявляла жодних претензій або вимог щодо так званих «коштів на зберіганні» або «безпідставно» переказаних грошових коштів. Разом з тим, доводи ОСОБА_1 під час судового процесу були суперечливими та взаємовиключними, оскільки з одного боку вона стверджує, що між нею та ОСОБА_5 , на її думку, були договірні правовідносини щодо зберігання коштів, а з іншого боку позивач стверджує, що начебто ОСОБА_5 набула безпідставно грошові кошти.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги в частині майнових претензій щодо грошових коштів, які, за словами заявника, були перераховані на підставі заяв про переведення коштів у період з липня по жовтень 2020 року. Так, судом ретельно досліджувалися надані копії заяв про переведення готівки у вказаний період. Жодна з квитанцій (заяв про переказ коштів) не містить даних про призначення платежу. Із даних копій, з огляду на внесені рукописні виправлення та дописи, відсутність перекладу з івриту на українську мову, наявність замальованих розділів «всього отримано» у заявах від 12 жовтня 2020 року, 14 вересня 2020 року, 26 жовтня 2020 року достеменно не можна встановити про реальність таких переказів, точну суму та цільове призначення. Звертає увагу, що у призначеннях платежу позивач зазначала переказ власних коштів. Оскільки ОСОБА_1 не була зобов'язана перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із ОСОБА_5 щодо зберігання коштів, а також будь-яких інших зобов'язань, проте вона наполягає, що здійснювала ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, добровільно (липень - жовтень 2020 року), а відтак її поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є суперечливою та недобросовісною. Суди правильно звернули увагу, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася лише у травні 2023 року, тобто майже ніж через 3 роки після переказів готівки, як вона стверджує. Позивач жодних дій щодо повернення, як вона вважає, безпідставно отриманих грошових коштів сестрою, не вчиняла, що свідчить про те, що позивач своєю бездіяльністю підтвердила наявність волі на перерахування сестрі ОСОБА_5 спірних коштів. Також судами було правильно встановлено, що дії ОСОБА_1 не були наслідком помилки, обману тощо.

Відповідно до довідки Управління Пенсійного фонду з липня 2011 року по грудень 2014 року ОСОБА_5 отримала пенсії 138 354, 33 грн, а ОСОБА_2 за період з липня 2007 року по грудень 2014 року отримав 177 270,00 грн пенсійних виплат. Загалом розмір пенсії на двох подружжя ОСОБА_6 отримало станом на грудень 2022 року у розмірі 1 000 000,00 грн, що підтверджується інформацією з органів ДПС. Отже, подружжя ОСОБА_6 мало змогу ще у 2013 році відкривати свої депозитні рахунки за рахунок спільної праці та пенсійних виплат. Крім того, судом досліджено, що ОСОБА_5 станом на березень 2017 року прийняла від покійної матері спадкове майно, а саме грошові кошти в національній та іноземній валюті у розмірі 23 000,00 доларів США, розміщені на рахунках в ПАТ КБ «ПриватБанк», що станом на час розгляду справи за рахунок відсотків збільшилося до 35 000,00 доларів США. Судами було досліджено договір купівлі-продажу квартири від 20 вересня 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_2 в якості продавця продав належну йому квартиру АДРЕСА_3 за ціною 1 100 000,00 грн. Усі одержані кошти від продажу він передав дружині, а вона вже розміщували ці кошти на своїх рахунках. Таким чином, твердження ОСОБА_1 «про начебто неможливість накопичення своїх коштів ОСОБА_5 » спростовано.

22 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» адвокат ОСОБА_3 - ОСОБА_13 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Відзив мотивовано тим, що позивач дуже часто приїжджала з Ізраїлю в Україну, проводила досить тривалий час у м. Києві. При цьому ОСОБА_1 неодноразово повторювала, що мала на меті заробити в Ізраїлі кошти, щоб купити нерухомість в Україні, що вона власне і зробила. У 1996 році та 2001 році ОСОБА_1 придбала у м. Києві квартири, одну з яких здає в оренду, а в одній проживає. Під час приїздів в Україну позивач жодного разу не пред'являла будь-яких претензій чи прохань щодо грошових коштів. При цьому, щорічно приїжджаючи в Україну вона мала змогу при потребі відкривати рахунки та розміщувати кошти, а також мала можливість вирішувати питання зі своїми квартирантами.

На підтвердження того, що за період роботи в Ізраїлі ОСОБА_1 нібито заробила 826 000,00 шекелів, вона надала довідку за підписом неуповноваженого органу чи роботодавця, а фізичної особи, яка проживає в Ізраїлі. Вказана довідка містить виправлення, видана неналежним суб'єктом та не може вважатися належним доказом про отримання доходів.

Звертає увагу, що її рідна сестра ОСОБА_4 фактично попала під вплив ОСОБА_1 , коли розпочався судовий процес, та не розуміючи наслідків такого через адвоката визнала позов.

Пред'явивши вимогу про визнання права власності на грошові кошти ОСОБА_5 позивач неправильно розуміє положення законодавства, адже визнання права власності на майно через суд не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує право власності. Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено, що грошові кошти, щодо яких позивач просить визнати право власності, належали за життя ОСОБА_5 та були розміщені на її рахунках у АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Ощадбанк».

Щодо посилання позивача на неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, то такі зроблено за інших фактичних обставин.

Позивачем не надано доказів, що грошові кошти на рахунках її сестри ОСОБА_5 неминуче повинні були вибути із її володіння, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою. Позивачем не доведено, що вона саме «втратила» якесь своє майно. Також обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України). Так, ОСОБА_1 повідомила на питання суду чи були її дії помилкою, коли вона переказували гроші своїй сестрі у липні-жовтні 2020 року на підставі, як вона стверджує, дев'яти переказів, що такі її дії не були зумовлені її помилкою, це була її воля та ініціатива.

Судами надано належну оцінку тому факту, що позивач, здійснюючи перекази грошових коштів у 2020 році на користь рідної сестри ОСОБА_5 (якщо таке мало місце), знаючи, що між ними відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) з повернення коштів, а тому поведінка позивача ОСОБА_1 є суперечливою (тобто потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).

18 вересня 2025 року до Верховного Суду ОСОБА_1 надіслала заяву про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу у наступних розмірах: у суді першої інстанції - 36 500,00 грн; у апеляційному суді - 10 000,00 грн; у касаційному суді - 22 000,00 грн.

Заява мотивована тим, щоз метою отримання правової допомоги щодо ведення справи вона уклала договір про надання правової допомоги від 03 березня 2023 року №03/1 ц-23 та додаткові угоди до договору, за якими за правову допомогу при розгляді справи АО «Омнія» отримало відповідну плату за даним договором. При наданні правової допомоги АО «Омнія» було витрачено 36,5 годин робочого часу у Оболонському районному суді м. Києва, 10 годин - у Київському апеляційному суді та 22 години - у Касаційному цивільному суді в складі Верховного Суду. За попередньою домовленістю АО з позивачем година роботи адвокатів АО оплачується у розмірі 1 000,00 грн, консультація - 300,00 грн, копіювання документів та відправка - 400,00 грн.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії оскаржених судових рішень відмовлено.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 17 лютого 2022 року у справі №365/388/20, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/6422/21, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про зупинення дії оскаржених судових рішень відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2025 року заяви ОСОБА_1 від 03 липня 2025 року про зупинення виконання оскаржених судових рішень залишено без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2025 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5

20 cічня 2023 року Двадцять перша київська державна нотаріальна контора завела спадкову справу щодо майна ОСОБА_5 за номером № 56/2023 (у спадковому реєстрі № 70164799).

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є: чоловік ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 , які вступили у спадщину.

Позивач є сестрою померлої ОСОБА_5 .

Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 08 лютого 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230208/28875, на ім'я ОСОБА_5 станом на вказану дату відкриті наступні рахунки:

НОМЕР_2 - сума залишку 6 518,94 доларів США;

НОМЕР_3 - сума залишку 16 221,88 доларів США;

НОМЕР_4 - сума залишку 10 001,80 євро;

НОМЕР_1 - сума залишку 35 745,32 доларів США;

НОМЕР_5 - сума залишку 1 001,85 євро;

НОМЕР_6 - сума залишку 1 001,86 євро.

Відповідно до довідки АТ «Ощадбанк» від 16 лютого 2023 року № 46/12-05/2431БТ, на ім'я ОСОБА_5 станом на вказану дату відкриті наступні рахунки:

НОМЕР_8 - сума залишку 36 687,47 грн;

НОМЕР_9 - сума залишку 35 168,66 доларів США;

НОМЕР_7 - сума залишку 133 098,30 грн;

НОМЕР_10 - сума залишку 10 741,43 доларів США.

Відповідно до довідки ГУ Пенсійного фонду України у м. Києві № 2600-05-02-7/203481 від 16 жовтня 2023 року ОСОБА_5 у період з серпня 2011 року по грудень 2022 року отримала пенсійних виплат на загальну суму 629 839,69 грн.

ОСОБА_2 у період з липня 2007 року по грудень 2022 року отримав пенсійних виплат на загальну суму 627 478,57 грн.

20 березня 2017 року ОСОБА_5 отримала у спадщину після смерті матері ОСОБА_10 грошові кошти, що зберігаються на рахунку в АТ КБ «ПриватБанк», у розмірі 23 267,77 доларів США.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20 вересня 2021 року, ОСОБА_2 продав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_3 за 1 100 000,00 грн.

З 1996 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

З 2001 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .

Згідно з копіями договору найму житлового приміщення (квартири) від 24 липня 2008 року та електронного листа гр. ОСОБА_9 від 11 березня 2024 року ОСОБА_5 в період з 24 липня 2008 року по 30 червня 2021 року здавала ОСОБА_9 в оренду квартиру позивача АДРЕСА_1 зі щомісячної орендною платою у розмірі 5-7 тис. грн. Розрахунок відбувався готівкою, на підтвердження чого позивачем надано рукописний графік розрахунків, де навпроти кожного платежу проставлений підпис ОСОБА_5 про отримання орендної плати.

У договорах оренди, копії яких долучено до матеріалів справи, орендодавцем вказана ОСОБА_5 , у який відсутні посилання на те, що ОСОБА_1 є власницею квартири.

На підтвердження тверджень щодо переказів коштів з Держави Ізраїль на ім'я сестри ОСОБА_5 позивач надала суду наступні платіжні документи:

- копія заяви на відправлення переказу PrivatMoney, контрольний номер 860033042751, дата відправлення 12.10.2020, сума і валюта переказу 10 000 EUR. Відомості про відправника (на мові оригіналу) «ОСОБА_1», « ОСОБА_15 ». Інформація про одержувача коштів відсутня;

- копія заяви на відправлення переказу PrivatMoney, контрольний номер 847835183607, дата відправлення 14.09.2020, сума і валюта переказу 10 000 EUR. Відомості про відправника - відсутні. Інформація про одержувача коштів - відсутня;

- копія заяви на відправлення переказу PrivatMoney, контрольний номер 725254345166, дата відправлення 26.10.2020, сума і валюта переказу 10 000 EUR. Відомості про відправника (на мові оригіналу) «ОСОБА_1», «Израиль». Інформація про одержувача (на мові оригіналу) shabanova svitlana, Украина. У згаданій заяві також на мові оригіналу зазначено наступне: «эта операция не связана с осуществлением предпринимательской и инвестиционной деятельности»;

- копія квитанції PrivatMoney System № 350437651 щодо запиту на переказ іноземної валюти за кордон від 20.07.2020, сума і валюта переказу 5 000 USD. Відомості про відправника - «ОСОБА_1». Інформація про одержувача коштів - «ОСОБА_5»;

- копія квитанції PrivatMoney System № 718299576625 щодо запиту на переказ іноземної валюти за кордон від 10.08.2020, сума і валюта переказу 2 500 USD. Відомості про відправника - «ОСОБА_1». Інформація про одержувача коштів - «ОСОБА_5»;

- копія квитанції PrivatMoney System № 654633278187 щодо запиту на переказ іноземної валюти за кордон від 03.08.2020, сума і валюта переказу 7 000 USD. Відомості про відправника - «ОСОБА_1». Інформація про одержувача коштів - «ОСОБА_5»;

- копія квитанції PrivatMoney System № 6774144993626 щодо запиту на переказ іноземної валюти за кордон від 06.07.2020, сума і валюта переказу зазначена написом від руки «5 000». Відомості про відправника - «ОСОБА_1». Інформація про одержувача коштів - «ОСОБА_5»;

- копія квитанції MoneyGram № 88037611 щодо запиту на переказ іноземної валюти за кордон від 13.07.2020, сума і валюта переказу 5 000 USD. Відомості про відправника - «ОСОБА_1». Інформація про одержувача коштів - «ОСОБА_5»;

- копія квитанції PrivatMoney Send Form № 852295016449, дата відсутня, сума і валюта переказу 9 000 USD. Відомості про відправника - «ОСОБА_1». Інформація про одержувача коштів - «ОСОБА_5».

Також позивач надала заяву гр. Держави Ізраїль - ОСОБА_7 , в якій остання стверджує, що позивач у період з 01 січня 2008 року по 01 січня 2021 року працювала у її матері ОСОБА_8 в якості доглядальниці. За увесь період часу її заробіток склав 826 000,00 нових ізраїльських шекелів. Вказана заява не містить дати, номеру та не посвідчена відповідним уповноваженим місцевим органом, а лише написана фізичною особою без будь-якого засвідчення.

Суду не надано доказів щодо призначення та підстав здійснюваних позивачем грошових переказів ОСОБА_5 .

Суду не надано доказів, що позивач зверталась до ОСОБА_5 за її життя з відповідною вимогою щодо повернення коштів.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та інші).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі

№ 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина першої статті 1212 ЦК України).

Тлумачення статті 1212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Необхідною умовою для задоволення вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави для цього, тобто безпідставне збагачення однієї зі сторін.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (стаття 1282 ЦК України).

Згідно зі статтею 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), на які посилається заявник, вказано, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «за змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».

У постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі

№ 6-1216цс17 викладено правовий висновок, що «зі змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Відмовляючи в задоволенні позову із зазначених вище підстав, суд залишив поза увагою вимоги пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України, відповідно до яких положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Отже, зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв'язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року у справі № 127/13491/21-ц зазначено, що «встановивши, що договір купівлі-продажу частини належного ОСОБА_4 будинку між сторонами не був укладений, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що отримана ОСОБА_3 від імені ОСОБА_4 сума коштів є отриманою безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України, а тому підлягає позивачці. Зобов'язання по поверненню грошових коштів не є таким, що нерозривно пов'язане з особою спадкодавця (стаття 1219 ЦК України), а тому відповідно до статті 1218 ЦК України є таким, що входить до складу спадщини. Спадкоємці боржника відповідають за зобов'язаннями спадкодавця пропорційно до вартості успадкованого майна. У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_3 добровільно під час розгляду справи повернула позивачці 150 000 грн, правильно дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 іншої частини - 300 000,00 грн за рахунок звернення стягнення на належні ОСОБА_2 2/3 частини спадкового майна, що складається з 37/50 частини житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , отриманих нею у спадщину після смерті ОСОБА_4».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року в справі № 585/2836/16-ц вказано:

«Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 14-48гс20) зазначила, що звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема, із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження потрібно розглядати як пред'явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 ЦК України (пункт 117).

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора. Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості. У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, зробивши помилковий висновок, що кредитор не звернувся у порядку вимог статті 1281 ЦК України із вимогами до спадкоємців боржника, не досліджували питання задоволення вимог кредитора спадкодавця його спадкоємця, а отже, наявні підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції».

Отже, спадкоємець, який прийняв спадщину та набув у власність спадкове майно, зобов'язаний погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Саме суд при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника встановлює необхідні для цього обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у встановлені строки; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; дійсний розмір вимог кредитора; частки спадкоємців у спадщині; обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця. До обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника. Якщо спадкоємець (спадкоємці) заперечує проти вимог кредитора спадкодавця щодо меж його відповідальності за зобов'язаннями спадкодавця, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен такий спадкоємець, оскільки, з огляду на характер спірних правовідносин, кредитор не завжди може визначити яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна. Тому не допускається відмова в позові з тих підстав, що позивачем не надано відповідних доказів. В такій ситуації, задовольняючи позов кредитора до спадкоємця, суд в резолютивній частині рішення зазначає дійсний розмір заборгованості, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та встановлює, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину. Цим суд встановлює порядок виконання рішення про стягнення заборгованості спадкодавця (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року у справі № 201/8538/16-ц).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2025 рок у справі № 444/1177/20 вказано, що:

«в ситуації, коли суд не може визначити точний обсяг спадкової маси та вартість такого майна, задовольняючи позов кредитора до спадкоємця, суд в резолютивній частині рішення зазначає дійсний розмір заборгованості, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та встановлює, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину. Цим суд встановлює порядок виконання рішення про стягнення заборгованості спадкодавця. У зв'язку з цим з'ясування обсягу спадкового майна, його вартості (проведення оцінки) здійснює виконавець в порядку Закону України «Про виконавче провадження», який, виходячи із вартості успадкованого майна, і визначає остаточну суму, яку належить стягнути зі спадкоємця (спадкоємців), за наявності - враховує виконані та/або які перебувають на стадії виконання судові рішення за вимогами інших кредиторів спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого ним майна та його часткою у спадщині;

законом не передбачена солідарна відповідальність спадкоємців між собою, кожен із яких зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Тому борг спадкодавця підлягає стягненню з кожного спадкоємця в рівних частках».

Згідно з частинами першою, четвертою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У частині шостій статті 263 ЦПК України передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц вказано, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 червня 2023 року у справі № 910/5361/22 вказано, що «суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17)».

Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України (частина перша статті 4 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини першої статті 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону.

У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження (частини друга та третя статті 32 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.

У справі, що переглядається:

звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала, що за роки перебування в Ізраїлі, де вона працювала, накопичила грошові кошти, які періодично передавала своїй сестрі ОСОБА_5 на зберігання за попередньою усною домовленістю у готівковій формі (під час візитів в Україну), шляхом грошових переказів, а також ОСОБА_5 здавала в оренду її квартири, за що також отримувала грошові кошти. Таким чином, ОСОБА_5 безпідставно набула: 850 500,00 грн за період з липня 2008 року по листопад 2021 року за оренду квартири АДРЕСА_1 ; 30 000,00 євро, що перераховані грошовими переказами від 14 вересня 2020 року, від 12 жовтня 2020 року та від 26 жовтня 2020 року, а також 33 500,00 доларів США на підставі шести платіжних доручень від 06 липня 2020 року, від 13 липня 2020 року, від 20 липня 2020 року, від 10 серпня 2020 року, від 01 вересня 2020 року; 90 000,00 доларів США, які вона привозила особисто сестрі у Київ протягом 2008-2016 років. Сестра без її дозволу розмістила її особисті кошти на депозитних рахунках у відділеннях АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Ощадбанк». ІНФОРМАЦІЯ_1 її сестра померла, після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшли безпідставно набути за її рахунок зазначені грошові кошти. Відповідачі у справі є спадкоємцями ОСОБА_5 ;

позивач просила встановити правомірність належності їй на праві власності грошових коштів, розміщених на рахунках померлої ОСОБА_5 , зазначених у прохальний частині уточненої позовної заяви (т. 4, а. с. 57), грошових коштів за оренду квартири та особисто переданих готівкою грошових коштів, визнати за нею право власності на вказані безпідставно набуті банківські грошові вклади та кошти, а також стягнути з відповідачів на її користь ці грошові кошти як спадкоємців померлої ОСОБА_5 у відповідних частках;

суди вважали, що позовні вимоги є недоведеними;

суди не врахували, що правовідносини, що виникли між кредитором та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитором та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України. За змістом позову ОСОБА_1 спадкодавець відповідачів отримувала він неї відповідні грошові кошти для зберігання. Зазначені грошові кошти сестра без погодження з нею розміщувала на банківських рахунках на своє ім'я, у зв'язку з чим набула їх без достатніх правових підстав, а тому які відповідно до статті 1212 ЦК України підлягали поверненню позивачці. Зобов'язання по поверненню грошових коштів не є таким, що нерозривно пов'язане з особою спадкодавця (стаття 1219 ЦК України), а тому відповідно до статті 1218 ЦК України входить до складу спадщини;

належним способом захисту прав кредитора за наявності грошових вимог є примусове виконання обов'язку в натурі - стягнення заборгованостізі спадкоємців пропорційно до вартості успадкованого майната розміру його частки у спадщині або ж звернення стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі, а не встановлення правомірності належності кредитору на праві власності грошових коштів, визнання права власності на безпідставно набуті банківські грошові вклади та кошти;

тому у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на безпідставно набуті банківські грошові вклади та кошти судам належало відмовити у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу;

звернення до суду з позовною вимогою про встановлення правомірності належності кредитору на праві власності грошових коштів не відповідає завданням цивільного судочинства, оскільки така вимога не може бути використана для захисту будь-якого цивільного права чи інтересу, і тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, як і взагалі не підлягає судовому розгляду. Відсутність у позивача юридичної можливості пред'явити позовну вимогу про встановлення правомірності належності кредитору на праві власності грошових коштів є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права, за наявності можливості пред'явити належну вимогу про примусове виконання обов'язку в натурі (стягнення коштів). Тому суди зробили помилковий висновок про можливість розгляду по суті зазначеної позовної вимоги;

позивач просила стягнути на її користь з відповідачів як спадкоємців померлої ОСОБА_5 , а саме з: ОСОБА_2 - 2/3 частини зазначених грошових коштів; ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частини з кожної. При визначенні часток у спадщині позивач виходила з того, що з ОСОБА_2 слід також стягнути відповідні грошові кошти, які він набув як співвласник, який пережив другого з подружжя. Разом з тим, позивач не обґрунтувала самостійних підстав для стягнення коштів з ОСОБА_2 поза межами відносин, що виникли між ними як кредитором та спадкоємцем боржника. Тому вимога про стягнення з нього як спадкоємця ОСОБА_5 2/3 частини грошових коштів є необґрунтованою, яка може вирішувалися в межах його частки у спадщині, що становить - 1/3, у зв'язку з чим у задоволенні вимог до ОСОБА_2 в іншій частині суди мали б відмовити з цієї підстави;

суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду щодо необґрунтованості доводів ОСОБА_1 , що вона протягом 2008-2016 років під час візитів в Україну передала 90 000,00 доларів США ОСОБА_5 , оскільки таких доказів позивач не надала;

належним чином обґрунтованими є і висновки судів на спростування доводів ОСОБА_1 в частині вимог, пов'язаних зі здачею в оренду квартири АДРЕСА_1 в період з 31 серпня 2008 року по 30 червня 2021 років у сумі 850 500,00 грн, оскільки позивач не надала доказів розпорядження коштами орендної плати ОСОБА_5 на свою користь, її безпідставного збагачення за рахунок таких коштів і до її смерті, протягом такого тривалого часу, позивач не заявляла жодних претензій щодо здачі квартири в оренду та щодо отриманих, а також непереданих власнику орендних платежів;

проте в частині оцінки доводів ОСОБА_1 про здійснення на користь ОСОБА_5 грошових переказів суди надали оцінку окремим платіжним документам, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги, звернули увагу на певні недоліки їх оформлення та відсутності окремих реквізитів, у зв'язку з чим зробили висновок, що ці заяви на переказ коштів не підтверджують тих обставин, що операції з переказу коштів відбулися успішно і запитувані відправником грошові кошти доставлені отримувачу;

разом з тим суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду. Аналіз матеріалів справи свідчить, що на виконання запиту Оболонського районного суду міста Києва 30 жовтня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» надана інформація, що протягом липня-жовтня 2020 року ОСОБА_5 розміщувала грошові кошти на рахунках у АТ КБ «ПриватБанк», зокрема: 20 липня 2020 року, 14 вересня 2020 року, 12 жовтня 2020 року, 16 жовтня 2020 року (т. 2, а. с. 82-84). 10 серпня 2020 року ОСОБА_5 уклала договір банківського вкладу на суму 3 500,00 доларів США (т. 2, а. с. 96), 14 вересня 2020 року ОСОБА_5 уклала договір банківського вкладу на суму 10 000,00 євро (т. 2, а. с. 86), 26 жовтня 2020 року - на суму 10 000,00 євро (т. 2, а. с. 87), 12 жовтня 2020 року - на суму 10 000,00 євро (т. 2, а. с. 83). Разом з тим, суди правової оцінки вказаним доказам не надали з урахуванням того, що зазначені банківські вклади сформовані у період здійснення відповідних переказів, на які посилалася позивач, а відповідачі не надали жодних доказів щодо інших джерел їх формування за короткий час впродовж липня - жовтня 2020 року;

суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, також виходив з того, що позивач не надала суду достатніх доказів, що здійснювані нею грошові перекази були отримані ОСОБА_5 задля подальшого зберігання грошових коштів для позивача, що може розцінюватися лише як добровільний фінансовий переказ без зворотного обов'язку. Конкретний вид договору суди не визначили. Разом з тим, якщо відносини у зв'язку з набуттям майна або його збереження набувачем за рахунок іншої особи не врегульовані спеціальними інститутами цивільного прававони є предметом регулювання глави 83 ЦК України, а висновків про фінансові перекази без зворотного обов'язку суди не обґрунтували;

крім того, суди не звернули уваги, що відносини між позивачем ? іноземцем та спадкодавцем відповідачів щодо валютних переказів з Держави Ізраїлю мають характер правовідносин з іноземним елементом, у зв'язку з чим не розглянули питання, не з'ясували і не визначили право, що підлягає застосуванню до цих правовідносин з іноземним елементом (України чи Ізраїлю), тому зробили передчасний висновок про застосування права України до спірних правовідносин;

також суди помилково вважали, що визнання одним з відповідачів ( ОСОБА_4 ) позовних вимог не є підставою для задоволення позовних вимог та не звернули увагу, що кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині, та пропорційно до вартості успадкованого майна. Оскільки законом не передбачена солідарна відповідальність спадкоємців між собою, саме лише заперечення іншими спадкоємцями позовних вимог не свідчить про те, що визнання позову одним зі спадкоємців суперечить закону. Тому судам необхідно було окремо вирішити ці позовні вимоги до ОСОБА_4 у зв'язку з визнанням нею позовних вимог, пред'явлених до неї, роз'яснити ОСОБА_4 наслідки відповідної процесуальної дії.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

За таких обставин оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на безпідставно набуті банківські грошові вклади та кошти, а також в частині стягнення з ОСОБА_2 1/3 частини цих грошових коштів належить змінити в мотивувальній частині, скасувати в частині вимоги про встановлення правомірності належності на праві власності грошових коштів та закрити провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, скасувати в частині відмови у стягненні безпідставно набутих за її рахунок 30 000,00 євро, 33 500,00 доларів СШАв межах вартості часток спадкового майна ОСОБА_5 , одержаних у спадщину, - з ОСОБА_2 - 1/3 частки, ОСОБА_3 - 1/6 частки, ОСОБА_4 - 1/6 частки і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Оскільки встановлено підстави для часткового скасування оскаржених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на безпідставно набуті банківські грошові вклади та кошти, а також в частині стягнення з ОСОБА_2 1/3 частини цих грошових коштів належить змінити в мотивувальній частині, скасувати в частині вимоги про встановлення правомірності належності на праві власності грошових коштів і закрити провадження у справі в цій частині, скасувати в частині вимоги про стягнення безпідставно набутих за її рахунок 30 000,00 євро, 33 500,00 доларів США в межах вартості часток спадкового майна і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині - залишити без змін.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 141, 255, 400, 409 - 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на безпідставно набуті банківські грошові вклади та кошти, а також в частині стягнення з ОСОБА_2 1/3 частини цих грошових коштів змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року в частині вирішення позовних вимогОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих за її рахунок 30 000,00 євро, 33 500,00 доларів СШАв межах вартості часток спадкового майна ОСОБА_5 , одержаного у спадщину, - з ОСОБА_2 - 1/3 частки, ОСОБА_3 - 1/6 частки, ОСОБА_4 - 1/6 частки - скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року в частині вирішення позовних вимогОСОБА_1 про встановлення правомірності належності на праві власності грошових коштів скасувати та закрити провадження у справі в цій частині.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року залишити без змін.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко