03 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 917/1125/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп"
на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 (суддя Сірош Д. М.)
і постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 (головуючий суддя Мартюхіна Н. О., судді Лакіза В. В., Тарасова І. В.)
у справі № 917/1125/25
за позовом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп"
про стягнення 640 480,24 грн,
У червні 2025 року Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" про стягнення 468 764,20 грн основного боргу, 66 564,52 грн пені, 32 813,49 грн штрафу за прострочення понад тридцять днів, 46 876,42 грн штрафу, 199 90,55 грн інфляційних втрат та 5 471,06 грн 3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору про закупівлю товару за державні кошти № Бн/28860 від 12.12.2024 відповідач, як постачальник, мав поставити позивачу, як покупцю, паливо у кількості 28 860 л бензину А-95 на суму 1 540 835,40 грн.
Позивач зазначив, що своєчасно та повністю здійснив оплату, виконавши передбачені договором зобов'язання, а відповідач, в свою чергу, порушив зобов'язання за договором, оскільки не забезпечив готового до передання позивачу, як покупцю, товару (бензину А-95) у кількості 8 780 л. у визначеному договором місці на суму 468 764,20 грн.
22.09.2025 рішенням Господарського суду Полтавської області, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2025, позовні вимоги задоволено повністю.
Задовольняючи вимоги позовної заяви господарський суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, предметом якого є саме поставка палива, а не талонів, тому передача талонів не свідчить про повне виконання умов договору поставки.
Суди встановили, що позивач виконав свої зобов'язання з оплати переданих талонів (28 860 л. бензину на 1 540 835,40 грн) у повному обсязі, однак залишок палива по талонах мережі АЗС "Авіас" у кількості 8 780 л. позивач не в змозі отримати на АЗС з вини відповідача, отже факт поставки палива за відповідними талонами повністю не відбувся з незалежних від замовника обставин.
Отже, суди дійшли висновку про задоволення позову, оскільки відповідач порушив взяті на себе за договором про закупівлю товару за державні кошти № Бн/28860 від 12.12.2024 зобов'язання, не забезпечивши поставку бензину на суму 468 764,20 грн, то відповідно до норм як договору, так і законодавства (ст. 611 ЦК України) має понести відповідальність.
14.01.2026 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 у справі № 917/1125/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2026 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 у справі № 917/1125/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Предметом позову у цій справі є стягнення коштів у розмірі 640 480,24 грн, що становить менше ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позовів в загальному до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Посилання скаржника на ряд постанов Верховного Суду, які містяться у касаційній скарзі, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки висновки у справах, на які він посилається, мають загальний характер і зроблені судами за інших встановлених обставин, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідних судових рішень.
Отже, доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 у справі № 917/1125/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил