04 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 927/730/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 (колегія суддів Сітайло Л. Г., Шапран В. В., Коробенко Г. П.) у справі
за заявою ОСОБА_1
до Приватного акціонерного товариства «УкрАгро НПК»
про забезпечення позову до подання позовної заяви,
1. Короткий зміст судових рішень
1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Чернігівської області з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- заборони Приватному акціонерному товариству «УкрАгро НПК» (далі - ПрАТ «УкрАгро НПК») в будь-який спосіб вимагати від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (далі - СТОВ «Батьківщина») виконання будь-яких зобов'язань (в тому числі, грошових) за договором поставки від 28.03.2023 №Р137 та договором оренди сільськогосподарської техніки від 28.03.2023 №Р138, укладеними між ним та СТОВ «Батьківщина», до набрання законної сили рішенням у цій справі;
- заборони СТОВ «Батьківщина» здійснювати виконання умов договору поставки від 28.03.2023 №Р137 та договору оренди сільськогосподарської техніки від 28.03.2023 №Р138, укладених між ПрАТ «УкрАгро НПК» та СТОВ «Батьківщина», в тому числі щодо сплати грошових зобов'язань за цими договорами, до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Заявник вважає, що незастосування зазначених заходів забезпечення позову призведе до настання незворотних наслідків для майнового стану СТОВ «Батьківщина», прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , адже до моменту ухвалення остаточного судового рішення у цій справі ПрАТ «УкрАгро НПК» або іншими особами можуть бути вчинені протиправні та умисні дії, які унеможливлять або значно ускладнять ефективне поновлення порушених прав ОСОБА_1 .
1.2. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.07.2025 у справі № 927/730/25 заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову до подачі позову задоволено.
В ухвалі зазначено про розумність, обґрунтованість та адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а тому заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, зустрічне забезпечення не застосовується.
1.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 у справі № 927/730/25 ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 21.07.2025 у справі №927/730/25 скасовано. Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Постанова аргументована тим, що предмет позову, з яким позивач має намір звертатися до суду у цій справі, стосується недійсності договору поставки від 28.03.2023 №Р137 та договору оренди сільськогосподарської техніки від 28.03.2023 №Р138. Метою вжиття заявленого заходу забезпечення позову є унеможливлення ПрАТ «УкрАгро НПК» стягнення коштів з позивача у справах №927/994/23 та №927/997/23.
Суду першої інстанції було достеменно відомо про зміст ухвали Господарського суду Чернігівської області від 30.05.2024 у справі №927/997/23, якою накладено арешт на грошові кошти ПрАТ «УкрАгро НПК» в межах ціни зустрічного позову СТОВ «Батьківщина» у розмірі 321 398 608,06 грн.
Отже, ПрАТ «УкрАгро НПК» позбавлене можливості ухилитися від виконання судового рішення у випадку визнання договорів недійсними. Таким чином, вжиття заходів забезпечення позову не потребує додаткового вжиття аналогічних заходів забезпечення позову судом.
Вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ПрАТ «УкрАгро НПК» стягувати кошти з СТОВ «Батьківщина» у справах №927/994/23 та №927/997/23, не є співмірним із заявленими позивачем вимогами, порушує баланс інтересів між сторонами, оскільки забороняє ПрАТ «УкрАгро НПК» здійснювати захист своїх прав шляхом звернення з позовом до суду та права на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що прямо перебачено Конституцією України та Законом.
У той же час, звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивачем не наведено обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення та не надано жодного доказу в підтвердження вчинення ПрАТ «УкрАгро НПК» дій, направлених на унеможливлення в подальшому виконати рішення суду про визнання договорів недійсними.
Заборона ПрАТ «УкрАгро НПК» вчиняти певні дії, як процесуальний захід забезпечення позову, має на меті обмежити активну поведінку особи, щодо якої вживається такий захід, шляхом встановлення судом певного зобов'язання особи, яке виникає безпосередньо з відповідного процесуального документа (ухвали суду про забезпечення позову) та покликане забезпечити виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову і забезпечує ефективний захист, поновлення порушених прав позивача.
Суд першої інстанції не звернув належної уваги, що запропонований заявником спосіб забезпечення позову, виходячи з предмета та підстав позову, має ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводиться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину.
2. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
2.1. ОСОБА_1 звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 року у справі № 927/730/25 і залишити в силі ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 21.07.2025.
Скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 15.07.2025 у справі № 904/128/25 вказано на те, що для застосування заходів забезпечення позову необхідним є лише достатньо обґрунтоване припущення про наявність ризику, а не сам факт його настання.
На думку заявника, у поданій заяві належним чином була обґрунтована необхідність застосування відповідних заходів, а також деталізовано наслідки, які можуть настати у випадку їх незастосування.
У випадку задоволення позову у справі № 927/994/23 до остаточного вирішення питання про недійсність спірного договору поставки у цій справі, це призведе до передчасного виконання зобов'язань за потенційно недійсним правочином та фактично унеможливить належне застосування правових наслідків визнання договору недійсним.
При застосуванні критерію співмірності, апеляційний суд, перш за все, мав би визнати, що публічний інтерес у запобіганні фінансуванню держави-агресора, значно переважає право відповідача на виконання судового рішення. Апеляційний суд не здійснив належного співвідношення негативних наслідків, які можуть настати у випадку незастосування заходів забезпечення позову і подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Враховуючий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 910/13624/23, заявник наголошує, що арешт, накладений на грошові кошти Відповідача у справі № 927/997/23 є майновим заходом забезпечення, метою якого є виключно забезпечення можливого грошового стягнення в межах зустрічного позову СТОВ «Батьківщина». Натомість, заходи забезпечення позову, заявлені у цій справі № 927/730/25, є немайновими заходами, які спрямовані на запобігання вчиненню дій та збереження існуючого правового статусу спірних договорів.
Посилаючись на висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 17.01.2025 року у справі № 903/497/24, скаржник стверджує, що заборона Відповідачу та СТОВ «Батьківщина» виконувати зобов'язання за спірними договорами є виключно тимчасовим, немайновим заходом, який, діє лише до набрання остаточним рішенням суду законної сили, не може бути розцінений як вирішення спору по суті, оскільки він не встановлює юридичного факту недійсності Спірних правочинів.
3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
3.1. За змістом статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3.2. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
3.3. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватися до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватися для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК України.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
3.4. Як слідує із оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції зазначив, що зміст ухвали Господарського суду Чернігівської області від 30.05.2024 у справі №927/997/23, якою накладено арешт на грошові кошти ПрАТ «УкрАгро НПК» в межах ціни зустрічного позову СТОВ «Батьківщина» у розмірі 321 398 608,06 грн. На думку апеляційного господарського суду, ПрАТ «УкрАгро НПК» позбавлене можливості ухилитися від виконання судового рішення у випадку визнання договорів недійсними і вжиття заходів забезпечення позову не потребує додаткового вжиття аналогічних заходів забезпечення позову судом.
Однак, колегія суддів вважає такі висновки помилковими, оскільки сам лише факт забезпечення позову в іншій справі не виключає можливості звернутися із заявою про забезпечення позову у цій справі та доводити обґрунтованість відповідних доводів та застосування заходів забезпечення, які будуть належними, співмірними та адекватними у межах відповідного спору.
3.5. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що постановою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 зазначено таке:
«Згідно з пунктом 2 частини першої статті 137 ГПК позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Відповідно до частини одинадцятої статті 137 ГПК не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17).
Водночас статтею 204 ЦК передбачено, що правомірність правочину презюмується.
Закріплена зазначеною статтею ЦК презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.»
Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК, від яких об'єднана палата не вбачила підстав відступати, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц.
У зв'язку з цим об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 наголосила на тому, що вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам виконувати зобов'язання за оспорюваним правочином вочевидь створює непереборні перешкоди для реалізації прав сторін такого правочину та унеможливлює виконання ними своїх обов'язків, що не відповідає зазначеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які (висновки) за змістом норм частини четвертої статті 236 ГПК та статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню судами при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
З метою формування єдиної правозастосовчої практики в питанні застосування норм частин першої, одинадцятої статті 137 ГПК та статті 204 ЦК в такій категорії спорів (визнання недійсними договорів про закупівлю робіт за державні кошти) та недопущення можливостей довільного трактування цих норм, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 зазначила:
«за загальним правилом чинний ГПК дозволяє застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти певні дії (сплачувати кошти, виконувати роботи, надавати послуги тощо), однак у справі за позовом про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти не допускається застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам (замовнику та підряднику) вчиняти дії (сплачувати кошти та виконувати роботи), спрямовані на виконання зобов'язань за оспорюваним правочином, оскільки така заборона не відповідає встановленій законом презумпції правомірності правочину, сутність якої полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, вжиті заходи забезпечення позову у виді заборони відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов'язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що в силу положень частини 11 статті 137 ГПК є неприпустимим.
Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її та порушує при цьому збалансованість інтересів сторін договору.
Водночас у разі, якщо укладений між сторонами договір про закупівлю підрядних робіт за державні кошти стосується будівництва, капітального ремонту або реконструкції об'єктів критичної інфраструктури (дамби, гідроелектростанції, атомні електростанції тощо), то тривале невиконання сторонами оспорюваного договору може призвести до критичних наслідків та надзвичайних ситуацій техногенного характеру (їх руйнування, аварії, завдання істотної шкоди навколишньому природньому середовищу та населенню), що, у свою чергу, може спричинити для державного та/або місцевого бюджетів додаткові витрати на оперативне усунення зазначених негативних наслідків.
За таких обставин об'єднана палата висновує, що в спорі про визнання недійсним договору про закупівлю вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона сторонам оспорюваного договору виконувати договірні зобов'язання: 1) не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами; 2) порушує збалансованість інтересів сторін такого договору; 3) є неспівмірним із негативними наслідками, що можуть настати в результаті вжиття судом такого заходу забезпечення позову; 4) спрямоване на втручання в господарську діяльність сторін оспорюваного договору; 5) фактично підмінює собою судове рішення у справі, яке має ухвалюватися за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог».
3.6. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вживаючи заходи забезпечення позову шляхом заборони в будь-який спосіб вимагати від- СТОВ «Батьківщина виконання будь-яких зобов'язань (в тому числі, грошових) за договором поставки від 28.03.2023 №Р137 та договором оренди сільськогосподарської техніки від 28.03.2023 №Р138 та - заборони СТОВ «Батьківщина» здійснювати виконання умов договору поставки від 28.03.2023 №Р137 та договору оренди сільськогосподарської техніки від 28.03.2023 №Р138, не врахував, що така заборона не відповідає встановленій законом презумпції правомірності правочину, сутність якої полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили. Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.
У зв'язку із цим, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо неспівмірності таких заходів.
Доводи касаційної скарги щодо помилкових висновків суду апеляційної інстанції про відмову у забезпеченні позову не враховують наведених вище ключових правових позицій Верховного Суду і вимог частини одинадцятої статті 137 ГПК України.
У питанні застосування приписів статей 136, 137 ГПК України під час розгляду заяв про забезпечення позову, колегія суддів виходить з того, що оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. У цьому контексті, колегія суддів не убачає підстав вважати, що оскаржена постанова не відповідає висновкам, які викладені у постанова Верховного Суду від 15.07.2025 у справі № 904/128/25, від 28.02.2024 у справі № 910/13624/23, від 17.01.2025 у справі № 903/497/24, на які посилається скаржник.
Апеляційний господарський суд змістовно дійшов правильного висновку щодо необхідності скасування ухвали суду першої інстанції та відмові у задоволенні заяви про забезпечення позову з огляду на неспівмірність таких заходів, а тому Верховний Суд не убачає підстав вважати, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 суперечить приписам процесуального законодавства.
Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не підтверджують обставин можливості задовольнити заяву позивача про забезпечення позову у наведеній редакції.
3.7. Таким чином, доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції не підтвердилися, а підстав для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 у справі № 927/730/25 Верховним Судом не встановлено.
4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
4.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
4.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
4.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5. Розподіл судових витрат
5.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржену постанову, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 у справі № 927/730/25 залишити без змін.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ