Справа №643/4285/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/504/26
Категорія: ч.4 ст.186 КК України
27 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в режимі відеоконференції, провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , 1983 року народження, строком на 60 днів, тобто до 06 лютого 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу скасувати, змінити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою на інший, не пов'язаний з позбавленням волі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на відсутність обґрунтованої підозри щодо обвинуваченого, а також на невірну кваліфікацію дій обвинуваченого на початковій стадії кримінального провадження. Зазначає, що твердження про те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого корисливого злочину, не відповідає дійсності, а вирок Московського районного суду м. Харкова від 17.12.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 - скасовано, справа направлена на новий судовий розгляд.
Наголошує, що обвинувачений раніше не судимий, мешкав у м. Харкові від початку повномасштабного вторгнення рф та готувався до вступу до лав Збройних Сил України, має позитивну характеристику за час перебування в слідчому ізоляторі.
Зазначає, що ОСОБА_7 страждає на хронічне психічне захворювання у формі шизотипового розладу та на момент вчинення кримінального правопорушення перебував у стані психічного розладу, не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. Окрім цього страждає на ряд інших захворювань - гіпертонічн хвороба 1 ступеню, хронічний гепатит, стадія судкомпенсації, неврологічний стан: розсіяна мікросимптоматика.
Наголошує, що ОСОБА_7 перебуває під вартою понад 1 рік та 7 місяців.
Вказує, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, прокурором не доведені.
Вважає, що застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді домашнього арешту буде відповідати його особі та обставинам справи.
Крім того, до початку судового засідання обвинуваченим ОСОБА_7 надане клопотання з письмовими поясненнями, в яких останній просить змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на інший, не пов'язаний з позбавленням волі, а саме домашній арешт у нічний час доби.
В обґрунтування клопотання обвинувачений посилається на те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався, має постійне місце проживання, рухоме та нерухоме майно, міцні соціальні зв'язки: батьків пенсійного віку, брата, невістку, племінницю. Наголошує на готовності родичів взяти його на особисті поруки.
Зазначає, що не мав корисливого мотиву та наміру збагачуватись за рахунок чужого майна, а потерпілу сприйняв за ДРГ. Наголошує на суттєвих відмінностях у показаннях потерпілої і свідків, допитаних в суді першої інстанції. Матеріальна шкоду повною мірою відшкодована його родичами.
Вказує, що страждає на хронічне захворювання у формі шизотипового розладу, під час перебування в СІЗО стан його здоров'я суттєво погіршився.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, просив проводити судове засідання без його участі.
Тому апеляційний розгляд проведено за його відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника та обвинуваченого, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що ОСОБА_7 , з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років, на що обґрунтовано послався суд у своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти власності, а саме у відкритому викраденні чужого майна (грабежу), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, вчиненому в умовах воєнного стану, - на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій, є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що, в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також неналежного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Додатково підтверджують наявність ризику переховування від суду ті обставини, що у обвинуваченого відсутні міцні соціальні зв'язки, неодружений, не має осіб на утриманні.
Крім того, відповідно до матеріалів провадження, обвинувачений ОСОБА_7 офіційно не працює, постійного доходу немає, що додатково підтверджує наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.
Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність в даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений раніше не судимий, мешкав у м. Харкові від початку повномасштабного вторгнення рф та готувався до вступу до лав Збройних Сил України, має позитивну характеристику за час перебування в слідчому ізоляторі, в давному випадку не можуть бути визнані такими, що істотно знижують ризики встановлені судом та слугувати підставою для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, враховуючи те, що останній обвинувачується у грабежі.
Щодо доводів захисника в апеляційній скарзі про те, що на момент вчинення кримінального правопорушення обвинувачений перебував у стані психічного розладу, не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, то зазначені обставини підлягають встановленню під час судового розгляду для з'ясування стану осудності чи обмеженої осудності обвинуваченого і не вирішуються під час розгляду питання про продовження запобіжного заходу.
Посилання захисника та обвинуваченого про наявність у останнього хронічного психічного захворювання у формі шизотипового розладу, а також ряду інших захворювань, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки відомостей про неможливість перебування останнього в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», не надано.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Доводи захисника в апеляційній скарзі на невірну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 , а також на відсутність обґрунтованої підозри, колегія суддів вважає позбавленими підстав, оскільки зазначені обставини, повинні бути оцінені судом при ухвалені остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 і відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами спільної апеляційної скарги захисників.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: