Справа № 211/11847/25
Провадження № 2-о/211/56/26
02 лютого 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Н.О. Сарат
присяжних Д.О. Норіна та О.С. Рибки
за участю секретаря судового засідання С.М. Зоріної
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , заінтересована особа: Відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради про визнання фізичної особи безвісти відсутньою, -
Заявник ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулася до суду з заявою, заінтересована особа: Відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради про визнання фізичної особи безвісти відсутньою, а саме заявниця просить суд визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області безвісти відсутнім.
В обґрунтування вимог заявником зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі. В період спільного проживання у шлюбі мали двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . З 2014 року спільне життя з відповідачем не складалося. Через різні погляди на сімейне життя, ведення спільного господарства, діаметрально-протилежні характери, психологічну несумісність, погіршення стосунків між нею та чоловіком, вона була змушена подати позов до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу на стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, дітьми пішла мешкати за адресою: АДРЕСА_1 , де і мешкає по теперішній час, а ОСОБА_4 залишився жити за місцем своєї реєстрації, АДРЕСА_2 , де мешкав і де має мешкати по теперішній час. Заявник не подавала заяву до суду про розірвання шлюбу вважая , що вони з відповідачем згодом знайдуть спільну мову в вирішенні сімейних питань та взаємовідносин між нами, але такого не сталося. На початку 2020 року заявник подала позовну заяву до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу про розірвання шлюбу з ОСОБА_4 . 12 жовтня 2020 року судом її позов був задоволений і шлюб між ними був розірваний. Але вони і підтримували стосунки заради двох неповнолітніх доньок ОСОБА_4 зустрічався з доньками, гуляв з ними по місту як батько з дітьми. Справно сплачував аліменти, окремо і допомогав їм матеріально. З серпня 2024 року будь який зв'язок з ним було втрачено, за місцем постійного проживання він не з'являвся і не з'являється по теперішній час. Сусіди також нічого не знають про місце його перебування. Заявник намагалася встановити його місцезнаходження. З цією метою зв'зувалася із їх спільними знайомими, питала їх про його місце перебування. Але ніхто нічого про його місце знаходження не знає. Тоді заявник з заявою звернулася до поліції ВП №3 Криворізького РУП ГУНП В Дніпропетровській області , про встановлення місця знаходження ОСОБА_4 . Через деякий час заявник отримала з поліції довідку про його відсутність за місцем реєстрації та проживання. І до теперішнього часу його місцезнаходження не встановлено. За місцем його реєстрації також більше одного року нараховуються комунальні платежі, людина відсутня за місцем проживання. Заявник одна утримує і вихову двох неповнолітніх доньок і має право на соціальну допомогу чи призначення пенсії при умові визнання батька її дітей безвісно відсутнім. Тому заявник вимушена звернутись до суду з заявою про визнання батька її доньок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - безвісно відсутнім. А про місце перебування ОСОБА_4 немає відомостей більше року, цей факт підтверджується довідкою з поліції. Останні 10 років він офіційно ніде не працював. Батьки його померли, а інших родичів немає.
Ухвалою суду від 09.10.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами окремого провадження за участю заявника та заінтересованих осіб.
Заявник ОСОБА_1 надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, наполягала на задоволенні заяви.
Від представника заінтересованої особи заяв не надано.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
В період спільного проживання у шлюбі мали двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З 2014 року спільне життя з відповідачем не складалося і заявник з дітьми пішла мешкати за адресою: АДРЕСА_1 , де і мешкає по теперішній час.\
ОСОБА_4 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .
Рішенням суду з ОСОБА_4 стягнуто аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
12 жовтня 2020 року шлюб між заявницею та ОСОБА_4 був розірваний. а.с. 9.
Заявник отримала з поліції довідку у 2024 році, що згідно з обліками на 2020 рік ОСОБА_4 мешкав за адресою АДРЕСА_2 . Актуальна інформація по облікам відсутня. а.с. 12.
Крім того, надано довідку від Відділення поліції № 3 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про те, що ОСОБА_4 з 26.12.2024 року перебуває у розшуці як дезертир.
На запит суду Відділення поліції № 3 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, повідомили, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у розшуці як особа, яка переховується від ДБР, кримінальне провадження № 62024150030000184 від 09.07.2024 року.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17 зроблено висновок, що безвісна відсутність це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо. Причому вказана презумпція має спростовний характер.
При цьому перш за все має бути з'ясовано місце постійного проживання особи на час її зникнення, заходи, які приймав заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутньою, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.
Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються:
а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання;
б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості;
в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи або з дня, визначеного відповідно до частини другоїстатті 43 ЦК України;
г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.
Указане відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постановах: від 07 травня 2018 року в справі № 225/1297/17 (провадження № 61-3902св18), від 22 листопада 2018 року в справі № 225/882/17 (провадження № 61-34068св18), від 05 лютого 2020 року в справі № 756/17293/17 (провадження № 61-16093св19), від 06 травня 2020 року в справі № 760/3112/16-ц (провадження № 61-48362св18). Судова практика є сталою.
Наведені юридичні факти й утворюють юридичний склад, необхідний для визнання особи безвісно відсутньою.
Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено поняття місця проживання, а саме: місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає.
Отже суд може визнати особу безвісно відсутньою за умови, якщо протягом одного року в місціїї постійногопроживання немає відомостей, що вона проживає у своєму житлі, і місце її перебування має бути невідомим.
У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи та дату отримання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи.
Зазначена норма регулює правовідносини у разі їх невизначеності, яка викликана тим, що тривала відсутність громадянина у місці його постійного проживання за відсутності відомостей про його місце перебування зачіпає права та інтереси фізичних та юридичних осіб, з якими він знаходиться у правових зв'язках.
Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена у статтях 12, 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до принципу диспозитивності обов'язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд приймає до уваги, що для визнання фізичної особи безвісно відсутньою потрібні такі умови: 1) особа відсутня у місці свого постійного проживання протягом року; 2) протягом цього року в місці, де вона постійно проживала немає відомостей про місце її перебування; 3) встановити місце перебування особи неможливо; 4) згідно зі статтею 306 ЦПК України необхідно, щоб були серйозні причини, які б обумовлювали необхідність визнання фізичної особи безвісно відсутньою (наприклад, особи, яких вона зобов'язана за законом утримувати, знаходяться у скрутному матеріальному становищі, її майно без нагляду зазнає шкоди тощо) і 5) виключення припущення про навмисність її відсутності, яка може бути обумовлена ухиленням від здійснення покладених на неї законом обов'язків щодо утримання дітей, повернення боргів, встановленого законом порядку розірвання шлюбу, ухиленням від кримінальної відповідальності тощо.
Так судом встановлено, що ОСОБА_4 з 26.12.2024 року перебуває у розшуці як дезертир, Відділенням поліції № 3 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, повідомлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у розшуці як особа, яка переховується від ДБР, кримінальне провадження № 62024150030000184 від 09.07.2024 року.
Сама заявниця долучає до матеріалів справи довідку від 14.10.2025 року № 315712 від державного виконавця, в якій вказано, що згідно з повідомленням В/ч НОМЕР_1 станом на 03.04.2025 року заборгованість ОСОБА_4 по аліментах на дітей складає 299231,18 грн.
Тобто, в даному випадку не йде мова про безвісти зниклу особу, в розумінні ЦПК України, а йде мова про особу, яка переховується від органів поліції, перебуває в розшуці органами ДБР та відносно нього внесені відомості до ЄРДР кримінальне провадження № 62024150030000184 від 09.07.2024 року, а тому дані обставини не мають відношення до заяви про визнання особи безвісти відсутньою, та не є підставою для такого визнання.
Крім того, суд має визначити коло заінтересованих у розгляді справи осіб та їх процесуальний статус. Коло таких осіб зумовлюється метою, для якої заявникові необхідно визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою.
Заявник ОСОБА_1 є колишньою дружиною ОСОБА_4 та не є його членом родини чи близьким родичем, а сам по собі факт втрати зв'язку заявника із батьком своїх дітей, та стягнуті аліменти чи заборгованість зі сплати аліментів, не є безумовною підставою для визнання ОСОБА_4 безвісно відсутнім, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2025 року у справі № 202/14972/23 (провадження № 61-17316св24) та у постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 229/4416/21 (провадження № 61-2850св24). 09 жовтня 2024 року у справі № 754/7858/23 (провадження № 61-9385св24).
Оскільки сторона заявника жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, не надала, а суд таких доказів у порядку частини другої статті 294 ЦПК України не встановив, тому доходить висновку про відмову у задоволенні заяви.
Керуючись статями 43, 45 ЦК України, статями 10, 12, 13, 81, 263, 265, 295-300 ЦПК України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , заінтересована особа: Відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради про визнання фізичної особи безвісти відсутньою - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщов судовомузасіданні булопроголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику )учасників справи, зазначений строк обчислюється здня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 02 лютого 2026 року.
Суддя: Н. О. Сарат
Присяжні Д.О. Норін
О.С. Рибка