Справа № 759/13335/24 Головуючий у суді І інстанції Шум Л.М.
Провадження № 22-ц/824/2269/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
28 січня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва про визнання протиправним та скасування наказу,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 21 серпня 2023 року він обіймає посаду лікаря-стоматолога-терапевта кабінету спеціального фонду філії № 1 комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва (далі - КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва).
09 травня 2024 року директором КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва видано наказ за № 100, відповідно до якого позивача було зобов'язано надати письмові пояснення з приводу невиконання плану надходжень від надання платних стоматологічних послуг до спеціального фонду лікарем-стоматологом-терапевтом стоматологічного відділення спеціального фонду філії № 1 ОСОБА_1
13 травня 2024 року позивачем надані пояснення, відповідно до яких він не мав можливості виконати план у зв'язку з тим, що у філії № 1 понад 3 місяці не працює дентальний рентген-апарат, що унеможливлює лікування зубів згідно протоколу, відсутнє належне забезпечення його відповідачем стоматологічними матеріалами, а також, безумовно, в умовах воєнного стану через відключення світла та численні повітряні тривоги виконати план є неможливим і вказані обставини не залежать від волевиявлення позивача та не можуть бути розцінені як винні дії або бездіяльність.
28 травня 2024 року відповідачем був виданий наказ № 160-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря-стоматолога-терапевта ОСОБА_1 ».
Із тексту вказаного наказу вбачається, що відповідач, керуючись статтями 139, 147-149 КЗпП України, пунктами 3.5.3., 10.2 Положення про Спеціальний фонд КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва та пунктами 2.43, 2.57, 2.58, 4.1, 4.6 Посадової інструкції, наказу № 55 від 14 лютого 2023 року «Про доведення плану надходжень від наданих платних стоматологічних послуг на 2023 рік», наказу № 192 від 29 грудня 2023 року «Про продовження терміну дії наказу КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва від лютого 2023 року № 55 «Про доведення плану надходжень від наданих платних стоматологічних послуг на 2023 рік», вважає, що позивач не виконав план надходжень від наданих платних стоматологічних послуг, які надаються поза договорами про медичне обслуговування населення, укладеними з НСЗУ у квітні 2024 року. У зв'язку з чим, відповідачем було прийнято рішення застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Також з тексту наказу вбачається, що в його основу покладена доповідна головного бухгалтера від 06 травня 2024 року та доповідна записка заступника директора з «експерти тимчасової непрацездатності» Л.Колотенко від 28 травня 2024 року.
Наказ № 161-к від 28 травня 2024 року був направлений позивачу листом з описом складення, який він отримав 12 червня 2024 року.
Позивач вважав, що оскаржуваний наказ є протиправним та таким, що порушує його права і свободи, не відповідає вимогам трудового законодавства, оскільки у ньому не зазначено, які саме дії (бездіяльність) лікаря-стоматолога-терапевта призвели до порушення або неналежного виконання трудових обов'язків, не зазначені ані дата вчинення ним порушень трудових обов'язків, ані фактичних чи конкретних обставин щодо порушення трудової дисципліни, а також не зазначені будь-які докази його вини та наявність причинного зв'язку між її діями (бездіяльністю) і неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків, а отже підлягає скасуванню.
Зазначав, що наказ № 161-к мотивований не конкретними об'єктивно існуючими порушеннями, а виключно суб'єктивними мотивами керівництва, мобінгом по відношенню до позивача зі сторони директорки КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва, яка за останні півроку винесла йому 7 доган, при тому, що він за весь свій трудовий стаж понад 29 років не був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, дотримувався фінансової дисципліни, правильно складав документацію та не порушував прав пацієнтів. Претензії у керівництва відповідача виникли лише після ініціювання судових процесів щодо незаконного скорочення позивача та інших лікарів, публічного виступу проти знищення безкоштовної стоматологічної допомоги населенню Святошинського району м. Києва.
Крім того, зневажлива поведінка керівництва відносно позивача принижує його честь та гідність в очах колег, друзів і пацієнтів. Тиск з боку керівництва, відверто зухвалі і неправомірні дії примушують його припинити активну громадську діяльність та відмовитися від публічної конструктивної критики в сторону керівництва КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва.
Враховуючи умисний характер дій відповідача, тривалість та глибину душевних страждань, яких він зазнав, тяжкість вимушених змін у житті, значний час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, відсутність з боку відповідача жодних дій щодо добровільного поновлення його порушених прав та законних інтересів, позивач вважав розумним, виваженим та справедливим просити суд зазначити розмір одноразового відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва 15 липня 2025 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва понесені витрати на правову/правничу допомогу адвоката у розмірі 22 800,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Герасимову Т.Г. подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції обставин норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що ним не заперечується той факт, що 14 лютого 2023 року наказом № 54 було введені тарифи на платні послуги з медичного обслуговування та наказом від 14 лютого 2023 року № 55 затверджено план надходжень від надання платних стоматологічних послуг на 2023 рік.
Проте про існування наказу № 192 від 29 грудня 2023 року, яким план надходжень було продовжено на 2024 рік, позивачу стало відомо лише під час судових засідань у даній справі, коли відповідач долучив до відзиву на позовну заяву вказаний документ.
З наказом № 192 від 29 грудня 2023 року позивач не був ознайомлений і в матеріалах справи не має цьому підтвердження, рівно як і підтвердження вчинення відповідачем, як роботодавцем, будь-яких дій задля доведення до відома своєму працівнику змісту наказу № 192, попередження про необхідність дотримання його вимог та виконання певного плану і у 2024 році.
Другим важливим моментом є вибірковість притягнення працівників відповідача до дисциплінарної відповідальності, що підтверджує факт особистої неприязні зі сторони роботодавця до позивача та бажання принизити та позбавитися працівника, який створює роботодавцю проблеми своєю громадською позицією та активністю у сфері захисту прав медичних працівників.
Звертає увагу, що жодним нормативним документом та локальним актом (статутом, положенням про спеціальний фонд, посадовою інструкцією тощо) не передбачена градація ступеню невиконання працівників плану надходжень. Існує чітке поняття виконання плану - це 100 %, а тому, аналізуючи подані відповідачем таблиці виконання плану надходжень інших лікарів, можливо прийти до висновку, що тільки декілька з них виконали план, а більшість ні, але при цьому до дисциплінарної відповідальності був притягнутий лише лікар ОСОБА_1 .
Вважає, що застосування дисциплінарного стягнення до нього є вибірковим, непропорційним та фактично зведене до форми тиску через його активну громадську позицію, що є неприпустимим як з позиції трудового законодавства, так і з позиції конституційних прав працівника.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач в особі представника - адвоката Лисенко Г.О. просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги, вказує, що позивач був ознайомлений із наказом № 192 від 29 грудня 2023 року, що підтверджується актом від 06 березня 2024 року, складеним завідувачем філії № 1 Майструк С.В., старшою сестрою медичною філії № 1 В. Дьяконовою, секретарем Д. Чікаліною. Акт від 06 лютого 2024 року був поданий до суду першої інстанції із клопотанням про приєднання доказів від 03 грудня 2024 року.
Вказаний акт повністю спростовує доводи позивача та підтверджує, що останній знав про обсяг плану надходжень, який він повинен щомісячно виконувати. Тим більше, що із самим обсягом надходжень згідно плану він був ознайомлений, що ним визнається.
Водночас відповідач звертає увагу суду, що надаючи пояснення перед притягненням до дисциплінарної відповідальності та у поданому до суду позові позивач не заявляв, що його нібито не ознайомлено із наказом № 192 від 29 грудня 2023 року.
Підставами пред'явленого позову визначив відсутність у наказі № 160-к від 28 травня 2024 року достатнього обґрунтування, відсутність вини у його діях та шкоди внаслідок невиконання плану.
Суд не досліджує ті обставини, що не заявлені сторонами, а позивач заяву про зміну підстав позову не подавав, тому його доводи про нібито необізнаність із наказом № 192 від 29 грудня 2023 року не можуть розглядатись під час апеляційного перегляду справи.
Предметом розгляду цієї справи є наказ № 160-к від 28 травня 2024 року, за яким до дисциплінарної відповідальності притягнуто позивача за вчинений саме ним дисциплінарний проступок - невиконання плану надходжень у квітні 2024 року.
Відтак, з'ясуванню у межах цієї справи підлягають виключно дії самого позивача на предмет наявності чи відсутності у них дисциплінарного проступку, за який оголошена догана. Посилання позивача на інших працівників не стосуються предмету доказування та не спростовують дисциплінарного проступку, який вчинив позивач.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник - адвокат Герасимова Т.Г.підтримали аргументи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Представник КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва- адвокат Лисенко Г.О. в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що починаючи з 01 листопада 2013 року до 20 серпня 2023 року ОСОБА_1 обіймав посаду завідувача відділенням, лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії № 1 згідно з наказом № 321-к від 01 листопада 2013 року.
02 серпня 2023 року наказом № 338-к ОСОБА_1 було переведено з 21 серпня 2023 року з посади завідувача відділення, лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії № 1 із 0,50 ст. з окладом 4 695,41 грн на посаду лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії №1 спеціального фонду на 0,50 ст. з окладом 4 268,55 грн.
Наказом № 54 від 14 лютого 2023 року «Про введення в дію тарифів на платні послуги з медичного обслуговування» були визначені ціни на послуги, які надаються лікарями КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва.
14 лютого 2023 року наказом № 55 «Про доведення плану надходжень від наданих платно стоматологічних послуг на 2023 рік» було затверджено відповідний план, згідно із яким встановлено такі суми надходжень, зокрема для лікаря-терапевта-стоматолога: на 1,00 штатну одиницю - 58 358,55 грн; на 0,50 штатної одиниці - 29 258,82 грн; на 0,25 штатної одиниці - 14 629,41 грн.
29 грудня 2023 року наказом № 192 «Про продовження терміну дії наказу КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва від 14 лютого 2023 року № 55 «Про доведення плану надходжень від надання платних стоматологічних послуг на 2023 рік», згідно із яким було вирішено продовжити дію вказаного наказу на 2024 рік.
06 травня 2024 року головним бухгалтером О. Андрієнко було виявлено невиконання лікарем-стоматологом-терапевтом ОСОБА_1 плану надходжень від надання платних стоматологічних послуг за квітень 2024 року, у зв'язку з чим в цей же день складено доповідну записку, якою встановлено, зокрема, що позивачем у квітні 2024 року було виконано лише 48,61 % (14 582,00 грн) плану надходжень коштів, що являє собою найменший показник виконання плану у філії № 1.
Згідно інформаційної довідки по доходам і витратам за період із січня по квітень 2024 року від наданих стоматологічних послуг сума надходжень від позивача за цих чотири місяці становила 56 303,00 грн, що у два рази менше запланованого обсягу.
Вказані вище обставини підтверджені у доповідній записці заступника директора з експертизи тимчасової непрацездатності ОСОБА_2 від 28 травня 2024 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт невиконання позивачем фінансового плану від надання платних стоматологічних послуг є підтвердженим належними та допустимими доказами. Лікар-стоматолог-терапевт спеціального фонду, яким є позивач, відповідно до пункту 4.6 Посадової інструкції зобов'язаний виконувати план надходжень за надання платних стоматологічних послуг, а у разі його невиконання несе відповідальність. Отже, позивач не виконав план надходжень, що є порушенням його трудових обов'язків, а тому, на думку суду, дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани на нього накладеного правомірно. Враховуючи, що вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від позовної вимоги про скасування наказу № 161-к від 28 травня 2024 року, в задоволенні якої відмовлено, вказана позовна вимога також не була задоволена.
Проте апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 140 КЗпП Українивизначено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана.
У відповідно до частин першої, четвертої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов'язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які стали підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення.
Роботодавець має право вимагати від працівника виконання лише тих трудових обов'язків, які обумовлені між ними, і застосовувати дисциплінарну відповідальність за вчинення працівником проступку, тобто не просто за виявлення факту порушення трудової дисципліни, а за наявності встановленої особи працівника, яка порушила трудові обов'язки, її вини, характеру порушення трудової дисципліни, шкідливих наслідків виявленого правопорушення, встановлення причинного зв'язку між правопорушенням та шкідливими наслідками.
Отже, ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника, які полягають у порушенні або неналежному виконанні покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Разом з цим, саме на роботодавця покладається обов'язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена провина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
При розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок тощо.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він не вчиняв дисциплінарного проступку, не порушував вимоги посадової інструкції, а також інших нормативно-правових актів, порушення яких йому поставлено у вину при накладенні дисциплінарного стягнення.
Накладаючи дисциплінарне стягнення, відповідач виходив з того, що позивач у квітні 2024 року порушив пункти 1.5, 2.43, 2.57, 2.58, 4.1, 4.6 Посадової інструкції, не виконав обов'язків, передбачених пунктами 3.5.3, 10.2 Положення про Спеціальний фонд КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва, що полягало у невиконанні плану надходжень від наданих платних стоматологічних послуг.
Згідно із пунктом 1.2 Положення про Спеціальний фонд КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва, затвердженого наказом № 126 від 18 серпня 2023 року (далі - Положення про Спецфонд), спеціальний фонд - це кошти, які надходять від надання платних медичних послуг, які не покриваються програмою медичних гарантій медичного обслуговування населення, надходжень від здачі в оренду нерухомого майна (приміщень), надходжень від реалізації майна (здачі відходів та металобрухту), а також в інших випадках, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
За пунктом 3.5.3 Положення про Спецфонд медичні працівники зобов'язані дотримуватися трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку та посадової інструкції, без поважних причин самовільно не залишати робоче місце та не перебувати на ньому поза межами робочого часу.
Відповідно до пункту 10.2 Положення про Спецфонд медичні працівники Спеціального фонду несуть персональну відповідальність за не виконання планів надходжень від наданих послуг.
Як визначено у пункті 1.5 Посадової інструкції лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії № 1 Спеціального фонду у своїй роботі лікар-стоматолог-терапевт стоматологічного відділення спеціального фонду філії № 1 керується Положенням про спеціальний фонд КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва, наказами Центру, чинним законодавством України про охорону здоров'я, кодексом законів про працю та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров'я.
Відповідно до пункту 2.43 Посадової інструкції лікар-стоматолог-терапевт зобов'язаний невідкладно сповіщати завідувача філії про несправність обладнання.
Згідно із пунктом 2.57 Посадової інструкції лікар-стоматолог-терапевт зобов'язаний виконувати затверджений Центром план надходжень від надання платних стоматологічних послуг, які надаються поза договорами про медичне обслуговування населення, укладеними з Національною службою здоров'я України.
Пунктом 2.58 Посадової інструкції передбачено, що лікар-стоматолог-терапевт зобов'язаний звітувати бухгалтерії Центру першого числа місяця (якщо перше число припадає на неробочий день, то надавати звіт в перший за ним робочий день) за надані платні стоматологічні послуги протягом попереднього місяця відповідно до форми, затвердженої Центру.
Відповідно до пункту 4.1 Посадової інструкції лікар-стоматолог-терапевт несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, помилкові дії чи бездіяльність, неприйняття рішень, що входять у сферу його компетенції, а також за невикористання або неповне використання свої функціональних прав, що передбачені цією посадовою інструкцією, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку в межах, визначених чинним законодавством України про працю та кримінальним законодавством України.
У відповідності до пункту 4.2 Посадової інструкції лікар-стоматолог-терапевт несе відповідальність, зокрема за порушення трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку, медичної етики і деонтології.
Відповідно до пункту 4.6 Посадової інструкції лікар-стоматолог-терапевт несе відповідальність за невиконання фінансового плану надходжень затвердженого КНП «КДЦ», від надання платних стоматологічних послуг, які надаються поза договорами про медичне обслуговування населення, укладеними з Національною службою здоров'я України.
Отже, посадовою інструкцією передбачений обов'язок лікаря виконувати затверджений Центром план надходжень від надання платних стоматологічних послуг і передбачена відповідальність за невиконання цих посадових обов'язків.
Відповідач вважав, що позивач порушив свої посадові обов'язки, визначені в пункті 2.57 Посадової інструкції, а тому наклав на нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани і суд першої інстанції визнав такі дії відповідача правомірними.
Проте поза оцінкою суду залишилась оцінка наявності вини працівника у невиконанні зазначеного пункту посадової інструкції, оскільки невиконання плану є порушенням трудової дисципліни, якщо плани були реальними, зафіксованими в обов'язках, а працівник не виконував їх без поважних причин.
Тобто для правомірного притягнення роботодавцем працівника до дисциплінарної відповідальності необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
Водночас колегія суддів не може погодитись із висновками суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що роботодавець довів вину працівника у невиконання плану надходжень від надання платних послуг.
Так, основною трудовою функцією лікаря стоматолога є надання своєчасної кваліфікованої лікувально-діагностичної та консультативної стоматологічної допомоги населенню (пункт 1.4. Посадової інструкції лікаря-стоматолога-терапевта).
Виконання плану надання платних послуг не відноситься до основної трудової функції лікаря-стоматолога, а випливає із завдань Спеціального фонду, який створено для надання медичних послуг для населення за встановлену та затверджену плату (пункти 1.1., 1.3, 2.2 Положення про Спецфонд).
Зазначення в пункті 10.2 Положення та пункті 4.6 Посадової інструкції про відповідальність працівників за невиконання планів надходжень від наданих платних послуг не є безумовною підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності без встановлення причин такого невиконання.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 надав КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва письмові пояснення щодо причин невиконання плану надходжень, які зводились до того, що протягом трьох місяців не працював дентальний рентген-апарат, що унеможливлювало лікування зубів згідно протоколу, відсутнє належне забезпечення відповідачем стоматологічними матеріалами позивача, а також наявні періодичні відключення філії від електро- і водопостачання, постійні повітряні тривоги (а.с. 85, т. 1).
Відповідач надав суду довідку від 02 грудня 2024 року про те, яким діагностичним обладнанням забезпечене КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва і просив приєднати її до матеріалів справи (а.с. 124, т. 1).
Проте ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 27 травня 2025 року, в задоволенні клопотання відповідача про приєднання нових доказів було відмовлено, оскільки стадія підготовчого засідання була закінчена (а.с. 177зв., т. 1).
Таким чином відповідач не спростував належними і допустимими доказами наведених ОСОБА_1 в письмових поясненнях причин невиконання плану надходжень від надання платних послуг.
Також відповідач не вказав, які саме винні дії позивача призвели до порушення ним пункту 2.57 Посадової інструкції лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії № 1 Спеціального фонду.
З матеріалів справи вбачається, що тарифи на послуги і плани надходжень від надання цих послуг були затверджені КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва, отже відповідач вважав їх реальними і такими, що можуть бути виконані.
Разом з тим, для виконання цих планів мають бути забезпечені умови, а саме наявність необхідної кількості пацієнтів та умов для надання послуг (обладнання, медикаменти, безпека).
До посадових обов'язків лікаря-стоматолога не входить пошук пацієнтів, організація роботи лікарні з врахуванням військового часу та пов'язаних з цим викликів, маркетингу та просування своїх послуг. Отже, лікар не може вплинути на кількість пацієнтів, які звертаються до лікарні і записані до нього на прийом, складність і вартість лікування. А саме від цього і залежить кількість грошових надходжень за надані платні послуги.
Відповідач не довів, що наведені ОСОБА_1 причини невиконання плану були відсутні, не навів суду переконливих доводів на доведення того, що саме з вини позивача у нього були відсутні пацієнти або він з порушенням нормативів часу проводив прийом пацієнтів чи інші причини.
Відповідно до матеріалів справи із 35 лікарів-стоматологів лише три лікаря виконали у квітні 2024 року плани надходжень від надання платних послуг, що додатково може свідчити про наявність об'єктивних причин невиконання таких планів або про їх нереалістичність.
На думку колегії суддів, невиконання лікарем-стоматологом планових показників, які не мають під собою медичної доцільності, а є лише фінансовим інструментом, не може бути підставою для притягнення такого лікаря до дисциплінарної відповідальності. Відповідальність лікаря настає лише у випадку його дій (бездіяльності) з порушенням трудової дисципліни, а не за результати комерційної діяльності закладу.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до пункту 5.1 Положення про Спецфонд оплата праці працівників структурних підрозділів спеціального фонду проводиться за відрядно-преміальною формою, що дозволяє роботодавцю виплачувати заробітну плату з врахуванням виконання лікарями плану надходжень від платних послуг.
Ця система оплати праці сама по собі стимулює працівників збільшувати обсяг наданих послуг, а тому встановлення в пункті 2.57 Посадової інструкції дисциплінарної відповідальності лікарів за невиконання планів може бути розцінене судом як механізм впливу на окремих лікарів, до яких роботодавець має упереджене ставлення.
Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позивача про відсутність його вини у невиконанні плану надходжень від надання платних послуг у квітні 2024 року, а відтак й відсутності в його діях дисциплінарного проступку.
За наведених обставин оскаржуваний наказ КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва від 28 травня 2024 року № 160-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря-стоматолога-терапевта ОСОБА_1 » є незаконним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то вони, на думку апеляційного суду, підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині, ОСОБА_1 посилався на те, що моральна шкода полягає в приниженні його гідності, в душевних переживаннях у зв'язку тим, що відповідач протягом короткого строку декілька разів притягував його до дисциплінарної відповідальності за надуманими підставами і в цьому позивач вбачає сплановані дії, направлені на його звільнення. Також моральна шкода полягає й у порушенні нормальних життєвих зв'язків, через психологічну обстановку, нервову напругу та переживання у позивача погіршився загальний емоційний стан, сон, втратився апетит, він змушений докладати зусиль для захисту своїх трудових прав.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом вказаної норми підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно із роз'ясненнями, викладеними у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами)судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
З урахуванням встановленого факту порушення прав ОСОБА_1 у сфері трудових відносин, пов'язаних з незаконним притягненням до дисциплінарної відповідальності, що призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що також вимагало додаткових зусиль для організації життя та захисту інтересів в судах, й з огляду на обставини справи, суті позовних вимог, наданих сторонами доказів і негативних наслідків, що настали в результаті протиправних дій КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що йому безумовно була спричинена моральна шкода.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, виходячи із презумпції того, що порушення прав людини прямо суперечить головним конституційним нормам і завжди викликає у людини негативні емоції, істотність вимушених змін у її житті та вжиття додаткових зусиль для відновлення трудових прав і, врахувавши, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості, дійшов висновку про необхідність відшкодування відповідачем моральної шкоди позивачу у розмірі 5 000,00 грн.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення Святошинського районного суду м. Києва 15 липня 2025 року про відмову в задоволенні позовних вимог у даній справі не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до КНП «КДЦ» Святошинського район м. Києва про визнання протиправним та скасування наказу, відшкодування моральної шкоди.
Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі.
Отже, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього.
У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Святошинського районного суду м. Києва 15 липня 2025 року по суті спору у даній справі, то додаткове рішення цього ж суду від 25 липня 2025 року, яким вирішено питання щодо розподілу витрат сторін на професійну правничу допомогу, також слід скасувати.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, шостій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в дохід держави в особі Державної судової адміністрації України стягується судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 рокута додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва від 28 травня 2024 року № 160-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря-стоматолога-терапевта ОСОБА_1 ».
Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 3 028,00 грн судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 січня 2026 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній