Справа № 757/6488/25-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5062/2026
Головуючий у суді першої інстанції: Ільєва Т.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
27 січня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2025 року, ухвалене у м. Києві у складі судді Ільєвої Т.Г., повний текст якого складено 07 жовтня 2025 року, у справі № 757/6488/25-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське агентство розмінування» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
У лютому 2025 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське агентство розмінування» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Зазначав, що 24 грудня 2024 року наказом № 197-к/тр від 24.12.2024 року його було звільнено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин, у зв'язку з відсутністю на роботі протягом усього робочого дня 23 та 24 грудня 2024 року. Вважає, що вказаний наказ є незаконним та безпідставним, оскільки 11.12.2024 року він подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 24.12.2024 по 05.01.2025 року. Роботодавець не попереджав його про звільнення та не ознайомив з наказом про звільнення, а про той факт, що його звільнили з роботи він дізнався з листа №403 від 25.12.2024 року. Окрім цього, вказував, що відповідно до консультативного заключення Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 2 від 26.12.2024 року він мав проблеми з правим плечовим та ліктьовим суглобами, що потребувало лікування. Тобто протягом вищевказаної відпустки він проходив лікування. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив визнати недійсним наказ № 197-к/то від 24.12.2024 року ТОВ «Українське агентство розмінування», яким 24.12.2024 року звільнено його, помічника фахівців з піротехнічних, саперних та підривних робіт, з роботи за прогул без поважних причин згідно п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України; поновити його на посаді помічника фахівців з піротехнічних, саперних та підривних робіт в ТОВ «Українське агентство розмінування» та стягнути з ТОВ «Українське агентство розмінування» на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2024 року по день ухвалення рішення суду, та 100 000,00 грн. відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі. Посилався на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним встановлення м обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що на період зимових свят, а саме з 26.12.2024 року по 05.01.2025 року вся група гуманітарного розмінування, керівником якої є ОСОБА_2 , писали заяви та йшли у відпустку за свій рахунок. Тому він теж 14.12.2024 року написав та надав особисто керівнику заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати з 24.12.2024 року по 05.01.2025 року та 23.12.2024 року. Дані звернення були прийняті та погоджені відповідачем. Про те, що відповідачем не виносився по них відповідний наказ йому не було відомо. Відповідачем не було повідомлено ні усно, ні письмово, що йому відмовлено в наданні зазначених відпусток. Вказує, що відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про відпустки» роботодавець повинен задовольнити вимогу працівника про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, та не може відмовити працівнику в оформленні цієї відпустки, навіть якщо це позначиться на робочому процесі установи або відділу. Оскільки керівництвом йому не було відмовлено в отриманні вказаних відпусток, він не виходив на роботу та поїхав до м. Києва для проходження медичного обстеження стосовно проблем з правим плечовим та ліктьовим суглобами й подальшого лікування, що підтверджується консультативним заключенням Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 2 від 26.12.2024. Проте керівник групи гуманітарного розмінування ОСОБА_2 , знаючи що він буде відсутній та по якій причині (так як сам, в усній формі після отримання його заяв, надав йому погодження на відпустку), 23.12.2024 подав доповідну записку № 23/12/2024 про те, що він 23.12.2024 року не з'явився на роботу в м. Миколаєві. Аналогічні дії відбулися і 24.12.2024 року. Вказані дії керівника групи мають риси зловживання своїми правами у вигляді введення його в оману задля реалізації своїх особистих мотивів. Також зазначає, що вирішальним для визначення законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності працівника. Відповідач не звертався до нього, службове розслідування не проводив. Вказане призвело до його звільнення того ж дня, коли був встановлений прогул, без можливості себе захистити та щось пояснити. При цьому, відповідач мав можливість отримати від нього письмові пояснення з приводу імовірних порушень трудової дисципліни, однак, не вчинив жодних дій для отримання від нього пояснень, чим допустив порушення його трудових прав. Твердження відповідача про те, що він відмовився надати письмові пояснення не відповідають дійсності та не підтвердженні жодними доказами.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав.
Тацишина О.П., яка діє в інтересах ТОВ «Українське агентство розмінування», проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно з наказом ТОВ «Українське агентство розмінування» №167-к/тр від 15 листопада 2024 року про прийняття на роботу, ОСОБА_1 було прийнято на посаду помічника фахівця з піротехнічних, саперних та підривних робіт з терміном випробування 1 місяць з 18 листопада 2024 року (а.с. 79).
18 листопада 2024 року між ТОВ «Українське агентство розмінування» та ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір №18/11/2024 строком на 1 рік до 18 листопада 2025 року (а.с. 80-87).
Відповідно до наказу ТОВ «Українське агентство розмінування» №178-к/тр від 27.11.2024 року, ОСОБА_1 разом з іншими саперами та помічниками було відряджено в село Любимівка Миколаївської області для виконання робіт з гуманітарного розмінування з 01.12.2024 по 26.12.2024 року терміном на 26 днів (а.с. 88-89).
23 грудня 2024 року від керівника групи гуманітарного розмінування ОСОБА_2 надійшла доповідна записка №23/12/2024 про те, що помічник фахівця з піротехнічних питань, саперних та підривних робіт ОСОБА_1 23 грудня 2024 року не з'явився на роботу в м. Миколаєві, про причини відсутності не повідомив. Під час телефонної розмови на пропозицію ОСОБА_2 забрати його за місцем проживання та на автомобілі доставити на робоче місце, ОСОБА_1 повідомив, що він перебуває в м. Києві (а.с. 90).
23 грудня 2024 року комісією у складі: керівника групи гуманітарного розмінування ОСОБА_2 , фахівців з піротехнічних, саперних та підривних робіт ОСОБА_3 та ОСОБА_4 складено акт № 1/2024 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місця в м. Миколаєві протягом усього робочого дня з 9:00 до 18:00 (а.с. 91).
24 грудня 2024 року від керівника групи гуманітарного розмінування ОСОБА_2 , надійшла доповідна записка № 24/12/2024, відповідно до якої помічник фахівця з піротехнічних, саперних та підривних робіт ОСОБА_1 24 грудня 2024 року не з'явився на роботі (а.с. 92).
24 грудня 2024 року комісією у складі: керівника групи гуманітарного розмінування ОСОБА_2 , фахівця з піротехнічних, саперних та підривних робіт ОСОБА_3 та ОСОБА_4 складено акт № 2/2024 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місця в м. Миколаєві (а.с. 93).
Того ж дня, комісією у складі начальника відділу з управління персоналом Макушинської О.Р., юриста ОСОБА_5 , головного бухгалтера ОСОБА_6 та бухгалтера ОСОБА_7 складено акт про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу причин відсутності на робочому місці 23 та 24 грудня 2024 року (а.с. 94).
24 грудня 2024 року наказом ТОВ «Українське агентство розмінування» № 197-к/тр від 24.12.2024 року ОСОБА_1 було звільнено, на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин, у зв'язку з відсутністю його на роботі протягом усього робочого дня 23 та 24 грудня 2024 року.
Вважаючи вищевказаний наказ незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Українське агентство розмінування» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
У постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29246/22 (провадження № 61-13250св23) зазначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частиною другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції від 15 березня 2022 року чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
Статтею 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення). Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки», без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».
Як було встановлено судом, ОСОБА_1 у період з 23 грудня 2024 року по 24 грудня 2024 року, був відсутній на робочому місці, що було розцінено ТОВ «Українське агентство розмінування» як прогул.
Заявляючи вимоги про поновлення на роботі, ОСОБА_1 посилався на те, що 11 грудня 2024 року він подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 24 грудня 2024 року по 05 січня 2025 року, а також 23 грудня 2024 року подав заяву про надання аналогічної відпустки строком на 1 день 23 грудня 2024 року.
Разом з тим, надання працівнику відпустки без збереження заробітної плати оформляється відповідним наказом роботодавця. Як було встановлено, накази про надання ОСОБА_1 відпусток без збереження заробітної плати в період 23 грудня 2024 року, а також з 24 грудня 2024 року по 05 січня 2025 року ТОВ «Українське агентство розмінування» не видавалися.
Крім того, за змістом вищенаведених норм КЗпП України, Закону України «Про відпустки»,Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відпустка без збереження заробітної плати надається виключно за погодженням з роботодавцем.
При цьому, відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку, зокрема, учасникам війни, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, проте тривалістю лише до 14 календарних днів щорічно. Відпустка без збереження заробітної плати терміном понад 14 календарних днів щорічно надається виключно за погодженням з роботодавцем.
Разом з тим, надання ветеранам війни гарантій щодо надання відпустки без збереження заробітної плати не вказує на те, що надання працівнику такої відпустки можливе без винесення роботодавцем відповідного наказу.
Натомість, з матеріалів справи вбачається, що за заявою ОСОБА_1 , йому було надано відпустку без збереження заробітної плати 07.12.2024 року та в період часу з 09.12.2024 по 11.12.2024 року. Колегія суддів звертає увагу на те, що кількість днів відпусток без збереження заробітної плати, в яких позивач перебував протягом року, та загальна кількість днів аналогічних відпусток, які позивач мав намір отримати, перевищує 14 календарних днів, що свідчить про необхідність обов'язкового погодження з роботодавцем отримання такої відпустки.
Таким чином, визначаючи свою поведінку, ОСОБА_1 мав пересвідчитися, що роботодавець видав наказ про надання йому відпустки. Водночас, ОСОБА_1 не вчинив таких дій та безпідставно вважав за достатнє подання роботодавцю заяви про надання йому відпустки.
Крім того, як було встановлено, підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади ТОВ «Українське агентство розмінування» визначило відсутність його на роботі 23 та 24 грудня 2024 року.
Заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати 23 грудня 2024 року ОСОБА_1 написав 23 грудня 2024 року, тобто того ж дня коли мав намір отримати таку відпустку, що також ставить під сумнів належне погодження з роботодавцем можливості її отримання.
При цьому, на підставі наказу ТОВ «Українське агентство розмінування» №178-к/тр від 27.11.2024 року ОСОБА_1 було відряджено в село Любимівка Миколаївської області для виконання робіт з гуманітарного розмінування на період з 01.12.2024 року по 26.12.2024 року терміном на 26 днів.
Невихід на роботу в зв'язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17 та в постанові Верховного Судувід 03 грудня 2018 року у справі№686/21222/16-ц.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ТОВ «Українське агентство розмінування» обґрунтовано кваліфікувало відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 23 та 24 грудня 2024 року, як прогул, що і було підставою для звільнення позивача з посади відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу № 197-к/то від 24.12.2024 року ТОВ «Українське агентство розмінування» про його звільнення та поновлення його на роботі, а також про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на порушення роботодавцем процедури притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Позивач не спростовував відсутності його на роботі 23 та 24 грудня 2024 року. При цьому ТОВ «Українське агентство розмінування» було надано йому можливість надати пояснення щодо відсутності його на роботі у вказані дні, на що він відмовився, що підтверджується актом комісії у складі начальника відділу з управління персоналом Макушинської О.Р., юриста ОСОБА_5 , головного бухгалтера ОСОБА_6 та бухгалтера ОСОБА_7 . Позивачем не було доведено фальсифікації вказаного акту.
Колегія суддів не вбачає порушень судом норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2025 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 02 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді