Унікальний номер справи 367/12091/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/2076/2026
Головуючий у суді першої інстанції Д. С. Кухленко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
21 січня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач Фізична особа - підприємець
ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2025 року, постановлену у складі судді Кухленка Д. М., в примішенні Ірпінського міського суду Київської області,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти неповернутого авансового платежу за договором №2193К від 09 грудня 2023 року у розмірі 141 287 грн 00 коп., матеріальні збитки, як різницю втраченої вартості неповернутого авансу у гривні до долара США станом на 02 вересня 2024 року у розмірі 17 377 грн 00 коп., пеню у розмірі 91 757 грн 71 коп., моральну шкоду у розмірі 15 000 грн.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 10 грудня 2024 року було залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення коштів авансу, пені та моральної шкоди за договором.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 10 грудня 2024 року скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 28 квітня 2025 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення коштів авансу, пені та моральної шкоди за договором.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив накласти арешт на транспортний засіб марки BMW X5, 2016 року випуску, об'єм двигуна 1995 см-3, номер кузова НОМЕР_1 , дата реєстрації 05.11.2021, який на праві власності належить ОСОБА_2 .
В обгрунтування заяви зазначив, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 09.12.2023 №2193К, 13.12.2023 було погоджено всі істотні умови передбачені п.1.5-1.6 Договору, а саме 13.12.2023 підписані всі ескізні проекти та специфікація, які є додатками до цього договору, що підтверджується оплатою авансу на суму 126 287 грн на розрахунковий рахунок Продавця, згідно банківської квитанції від 09.12.2023 № 18311170 та підписано ескізного проекту-специфікацію за допомогою КЕП. Вартість (ціна Договору) узгоджена сторонами у розмірі 180 410,00 грн. Фактично цей договір є змішаною формою Договору підряду, тому всі умови відповідають правовому регулюванню за Договором побутового підряду. Так як містить умови щодо поставки не існуючого товару, який повинен створитися (виконання робіт) Продавцем за замовленням (технічним завданням) Покупця, яким є ескізний проект затверджений Покупцем (замовником) і підписаний Продавцем, з урахуванням всіх замірів та розрахунків, які повинен зробити Продавець згідно ескізного проекту та змонтувати вироби у кінцевий продукт - меблі, який набуває статусу Товару. Так згідно п.1 Договору: «Продавець зобов'язується, за замовленням Покупця, виготовити та встановити замовленні ним меблі, надалі «Товар», що відповідає вимогам законодавства. Згідно п. 1.4 цього Договору у будь-якому разі, згідно п. 1.4 Договору початок строку виконання не повинен початися пізніше ніж через 7 днів з дати підписання договору. Отже з 13.12.2023 почався строк виконання п. 1 Договору, який закінчився 11.03.2024.
20.03.2024, за проханням Продавця, не зважаючи на прострочення зобов'язання за Договором щодо строків поставки товару, було збільшено аванс та сплачено відповідачу додатково 40 000 грн для прискорення виготовлення та поставки товару. Таким чином сума авансу була збільшена до 166 287 грн. 27.03.2024, у зв'язку з тим, що продавець не поставив товар, не виконав умови договору та прострочив виконання зобов'язання щодо поставки товару, позивачем було направлено претензію про розірвання договору та повернення суми авансового платежу у розмірі 166 287 грн. На виконання вимог претензії сторона Продавця повернула позивачу частину авансу у сумі 5000 грн.
Позивач вказав, що фактично станом на 07.04.2024 Товар не поставлено і кошти не повернуті. 08.04.2024 згідно банківської квитанції №163137 від 08.04.2024, повернуто повторно частину авансу на суму 20 000 грн. від ФОП ОСОБА_2 з позначкою «повернення авансу за Договором 2193-К».
Проте з 08.04.2024 відповідач безпідставно користується чужими коштами у розмірі 141 287 грн, у зв'язку з розірванням договору.
Додав, що на повторні нагадування позивача щодо виконання грошових зобов'язань відповідач не реагує та відмовляється повернути аванс переконуючи покупця придбати товар за меншою ціною та іншої якості.
11.04.2024 з офіційної електронної адреси Продавця, надійшло повідомлення про те, що сторона Покупця визнає факт порушення істотних умов договору щодо строків виготовлення та поставки Товару, та пропонує знижку у розмірі 32 000 грн. Покупець 11.04.2024 запропонував новий Договір вартістю 135 000 грн, та строком виконання робіт 10 календарних днів з 15.04.24 до 25.04.24. Відповіді Продавець не надав. У зверненні Продавця від 26.04.2024 зазначено, що Продавець без погодження Покупця змінив умови Договору щодо матеріалу «Дуб бруніко 3264», який було замінено на інший матеріал, що на думку Продавця повинен подобатися Покупцю, тим самим Продавець визнає і порушення строків виконання Договору. Однак позивач не погодився на знижку від відповідача та вимагав повернення авансового платежу в повному обсязі без будь-яких фінансованих санкцій передбачених ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2025 рокуОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з ухвалою суду про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, позивачем надано належні докази на обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову, вказаних у заяві, чого судом враховано не було.
Відмовляючи у забезпеченні позову суд також не врахував, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль відповідача, що на час розгляду справи належить одноосібно на праві власності відповідачу, призведе до порушення вимог щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача та унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити апеляційну скаргу та накласти арешт на автомобіль відповідача.
Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився. Від його представника - адвоката Орловської В. А. надійшло клопотання про розгляд справи без участі відповідача та його представника. Просила вархувати подані стороною відповідача пояснення, у яких заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи їх безпідставними та необгрунтованими, у задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, посилаючись на обставини, викладені у письмових поясненнях.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Враховуючи те, що відповідач та його представник були повідомлені належним чином про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності відповідача та його представника.
Заслухавши пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення не відповідає.
Так, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову, тому відсутні підстави для застосування заходів забезпечення позову, про що просить позивач.
Проте із такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодитися не може, оскільки вони суперечать матеріалам справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 виснувала, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.
Тобто, необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Отже, ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач просив суд застосувати захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рухоме майно, що належить на праві власності відповідачу.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом спору між сторонами є невиконання відповідачем укладеного між сторонами умов договору щодо виготовлення та поставки товару, за умовами якого позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти. Позивач вказує, що відповідач умов договору не виконав, та попри звернення позивача не повертає отримані за цим договором грошові кошти.
Згідно адвокатського запиту було отримано лист - повідомлення Регіонального центру ГСЦ МВС в м. Києві (вх. № 1163аз від 31.07.2024) з інформацією, що за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , обліковується зареєстрованим транспортний засіб BMW X5, 2016 року випуску, об'єм двигуна 1995см-3, номер кузова НОМЕР_1 , дата реєстрації 05.11.2021.
Тобто ОСОБА_1 має на меті захистити своє право, яке вважає порушеним.
У справі, яка переглядається, колегія суддів установила наявність реального спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі у випадку задоволення позову; співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами.
Крім того, дійсна мета звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про забезпечення позову це отримання певних гарантій отримання від відповідача грошових коштів сплачених ним за договором у випадку задоволення позову.
Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.
Колегією суддів враховує усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд не урахував докази, надані заявником на підтвердження своїх вимог, не пересвідчився, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник реальний спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не з'ясував обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Ураховуючи те, що предметом заявленого позову є вимоги про стягнення грошових коштів, а відповідач є власником належного йому на праві власності автомобіля, та не обмежений у праві розпорядження цим майном, зокрема відчужити його на користь третіх осіб, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішив порушене заявником питання щодо забезпечення позову без дотримання практики ЄСПЛ щодо ефективного способу захисту прав позивача у національному законодавстві та безпідставно відмовив у застосуванні заходів забезпечення позову ОСОБА_1 .
Колегія суддів, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, вважає за необхідне застосувати вид забезпечення позову як накладення арешту на належний відповідачу на праві власності автомобіль, оскільки такий вид забезпечення позову співмірний заявленим позовним вимогам, та є єдиним ефективним способом захисту прав позивача.
Апеляційний суд вважає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування такого виду забезпечення позову, оскільки таке майно після подання позивачем позову до суду та відкриття провадження у справі було може бути відчужене відповідачем на користь інших осіб. Такий захід забезпечення позову може гарантувати виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.
Вказаний вид забезпечення позову колегія суддів вважає найефективнішим заходом захисту прав позивача, оскільки цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Зокрема колегія суддів зазначає, що згідно ч.4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Враховуючи викладене, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття такого заходу забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються.
Також слід відмітити, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті спору, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовується для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Слід відмітити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Окрім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
З огляду на викладене колегія суддів, з'ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивач, заявленим позовним вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого позивач звернулася до суду, дійшла висновку, що захід забезпечення позову, обраний позивачем, є співмірними із вимогами позовної заяви та позивачем достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову.
Інтереси та права третіх осіб таким забезпеченням не будуть порушені або обмежені, оскільки заходи забезпечення позову мають виключно тимчасовий характер і після вирішення спору по суті, вони будуть скасовані і у випадку ухвалення рішення не на користь позивача, власник майна і надалі зможе користуватися належним йому автомобілем, проте буде тимчасово обмежений у праві розпорядження цим майном.
Стороною позивача належними та допустимими доказами доведено, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення, у випадку ухвалення на її користь.
За таких обставин, враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, обраний вид забезпечення є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що, в силу положень статей 149-153 ЦПК України, свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову.
Так, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першоїстатті 376 ЦПК Україниє порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, та накласти арешт на транспортний засіб марки BMW X5, д.н.з. НОМЕР_3 , 2016 року випуску, об'єм двигуна 1995 см-3, номер кузова НОМЕР_1 , дата реєстрації 05.11.2021, який на праві власності належить ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на транспортний засіб марки BMW X5, д.н.з. НОМЕР_3 , 2016 року випуску, об'єм двигуна 1995 см-3, номер кузова НОМЕР_1 , дата реєстрації 05.11.2021, який на праві власності належить ОСОБА_2 .
Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
Боржник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Постанова підлягає негайному виконанню.
Строк пред'явлення постанови до виконання три роки.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 03 лютого 2026 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна