Справа № 308/18756/25
1-кс/308/7121/25
29 січня 2026 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 про скасування постанови дізнавача сектору дізнання Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_4 від 22.11.2025 про закриття кримінального провадження, відомості стосовно якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N? 42025072030000117 від 01 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,-
ОСОБА_3 звернуся до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із заявою (скаргою) про скасування постанови дізнавача сектору дізнання Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_4 від 22.11.2025 про закриття кримінального провадження, відомості стосовно якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N? 42025072030000117 від 01 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Так, у заяві (скарзі) вказано на те, що рішення про закриття кримінального провадження №42025072030000117 прийнято незаконно та необґрунтовано. Зазначає що його для надання показів ніхто не викликав. У постанові не вказано про результати СМЕ №720 від 15-06-2007 року, при цьому вказано що СМЕ заявник не робив. При цьому вказує що тілесні ушкодження не були легкими.
Заявник просить скасувати постанову та провести розумно слідство.
18 грудня 2025 року ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , відкрити провадження за вказаною скаргою та призначено дату розгляду судового засідання.
Судові засідання призначались неодноразово. В судові засідання заявник не з'являється, про причини неявки не повідомляє, заяв про відкладення розгляду справи не подає.
14.01.2026 заявником ОСОБА_3 до суду подано заяву про відвід слідчого судді ОСОБА_1 . В обґрунтування якої вказував, що суддя ОСОБА_1 його в холодах, вітрах та снігах 10.01.2026 року заставив йти на пошту за листом, в якому він повинен прийти на засідання 06.01.2026 року. На підставі наведеного, заявляв відвід судді ОСОБА_1 .
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 січня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про відвід слідчого судді ОСОБА_1 від розгляду скарги ОСОБА_3 про скасування постанови про закриття кримінального провадження №42025072030000117.
У судове засідання призначене на 29.01.2026 ОСОБА_3 повторно не з'явився, разом із тим подав заяву про заміну судді у справі за скаргою ОСОБА_3 про скасування постанови про закриття кримінального провадження №42025072030000117. Інших заяв на клопотань ним не подано.
Ухвалою слідчого судді від 29.01.2026 заява про заміну судді залишена без розгляду.
Слідчий суддя констатує, що заявник ОСОБА_3 , про час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином в порядку передбаченому нормами процесуального законодавства. Так, судова повістка у вигляді sms повідомлення доставлено на його мобільний номер телефону, який вказаний особисто заявником в поданій до суду заяві по суті справи у мобільному додатку Viber, що підтверджується довідкою про доставку повідомлення на судові засіданні, які призначались на 14.01.2026 року та 29.01.2026 року.
Поряд з цим, 14.01.2026 року та 29.01.2026 року в дати призначених судових засідань ОСОБА_3 через канцелярію суду подав процесуальні заяви, що свідчить про обізнаність заявника про дати та час призначених судових засідань.
Окрім того, інформацію щодо часу та місця розгляду зазначеної справи розміщено на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: https://court.gov.ua/fair/sud0712.
Слідчим суддею прийнято рішення про проведення розгляду скарги за відсутності скаржника, оскільки останній будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду скарги, в судове засідання не з'явився, залишення скарги без розгляду суперечить правовим приписам ст. 307 КПК України, а відтак, скаргу слід вирішити на підставі поданих доказів.
До вказаних висновків, слідчий суддя прийшов виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 306 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п'яти днів з моменту надходження скарги. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого, дізнавача чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У частині 5 ст.9 КПК України зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Судом встановлено, що скаржник будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду скарги, в судові засідання (14.01.2026 та 29.01.2026) не з'являється, а відтак, судом вирішено провести розгляд скарги за його відсутності, що на думку слідчого судді не суперечить правовим приписам кримінально-процесуального закону. Слідчий суддя позбавлений можливості прийняти інше, аніж передбачено ст. 307 КПК України, судове рішення по скарзі.
У своїх рішеннях ЄСПЛ визначає правові підходи щодо розуміння порушення права особи на участь у судовому розгляді як з точки зору принципу процесуальної рівності, так й самої процесуальної поведінки сторони провадження, та наголошує, що сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, а також участь у його розгляді («Трух проти України», «Пономарьов проти України»), а тому, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд приходить до висновку про можливість розгляду даної заяви без участі заявника, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання КПК України, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків.
Прокурор та дізнавач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду скарги повідомлялися належним чином, заяв та клопотань не подавали.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали скарги, матеріали кримінального провадження, прийшов до наступних висновків.
За змістом ст.26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК, при цьому сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, прокурора визначено главою 26 Кримінального процесуального кодексу України, параграф №1, ст.ст. 303 - 308. Так, ч.1 ст.303 КПК України передбачено перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які підлягають оскарженню під час досудового провадження, та ким такі рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені. Встановлений даною нормою перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора які можуть бути оскаржені на стадії досудового провадження є вичерпним.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: 4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, одним із близьких родичів або членом сім'ї, коло яких визначено цим Кодексом, та/або захисником померлого, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
Згідно ч.1 ст.304 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування визначений ст. 306 КПК України. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням відповідних положень глави 26 КПК України. Скарги на рішення про закриття кримінального провадження, розглядаються не пізніше п'яти днів з моменту надходження скарги.
Слідчим суддею встановлено, що у провадженні сектору дізнання Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області перебувала кримінальне провадження №42025072030000117 відомості, якого внесеного Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.10.2025, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Постановою дізнавача від 22 листопада 2025 року кримінальне провадження, відомості стосовно якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025072030000117 від 01 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України - закрито, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з встановленням в діянні відсутності кримінального правопорушення.
Зі змісту постанови вбачається, що в рамках кримінального провадження на підставі ст. 40-1 КПК України було скеровано на виконання доручення працівникам ВКП Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області та поставлено на виконання наступне: вжити оперативно-розшукові заходи направлені на встановлення невідомої особи, яка спричинила тілесні ушкодження гр. ОСОБА_3 та вразі встановлення, опитати його з приводу обставин події; провести слідчі (розшукові) дії спрямовані на встановлення свідків, яким можуть бути відомі обставини вчинення кримінального правопорушення, та вразі їх встановлення допитати їх з цього приводу; встановити камери відеоспостереження, які б могли охоплювати місце події. На виконання доручення було отримано відповідь, що встановити винну особу, або осіб які б бачили обставини кримінального правопорушення проступку не надається можливим. Також що встановити камери відеонагляду, які б могли охоплювати місце події відсутні.
Дізнавач також зазначає, що гр. ОСОБА_3 до сектору дізнання для отримання та проходження судово-медичної експертизи не звернувся, у зв'язку з чим відсутні докази, що підтверджують ступінь тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень. А тому, відповідно до ч.1 п.1 ст. 477 КПК України кримінальне провадження щодо кримінального правопорушення передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення і може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.
Слідчим суддею під час розгляду клопотання досліджено надані дізнавачем матеріли кримінального провадження. Так, встановлено, що Ужгородською окружною прокуратурою розпочато кримінальне провадження № 42025072030000115 від 19.09.2025 за ч. 1 ст. 125 КК України за заявою ОСОБА_3 щодо нанесення останньому тілесних ушкоджень, на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 24.09.2025 у справі N? 308/13791/25.
У рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження дізнавачем 10.11.2025 було надано доручення у порядку ст.. 40-1 КПК України, ВКП Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області про проведення оперативно-розшукових заходів направлених на встановлення особи яка спричинила заявнику тілесні ушкодження та вразі їх встановлення опитати їх з приводу обставин події, встановлення свідків або очевидців даної події, та вразі встановлення таких допитати в якості свідків, встановлення камер відео спостереження, які б могли охоплювати місце події, та вразі встановлення таких повідомити сектор дізнання, проведення слідчих (розшукових) дій спрямованих не встановлення свідків, яким можуть бути відомі яким можуть бути відомі обставини вчинення кримінального правопорушення , та вразі їх встановлення допитати їх.
Згідно рапортів ВКР Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області від 20.11.2025 не встановлено камер зовнішнього та внутрішнього відео спостереження які б охоплювали місце вчиненні кримінального правопорушення. Також не встановлено особу яка спричинила тілесні ушкодження заявнику та свідків або очевидців вказаної заявником події.
Як встановлено з матеріалів клопотання дізначачем допитано потерпілого ОСОБА_3 13.11.2025. Зі змісту протоколу допиту вбачається, що останній описує подію, що мала місце 13 липня 2007 року та відповідає обставинам вказаним у витягу з ЄРДР. При цьому ОСОБА_3 вказує на те, що по даному факту було порушено кримінальну справу за ст..ст. 296 та 129 КК України.
Таким чином доводи ОСОБА_3 наведені ним в скарзі про те, що його для надання показів ніхто не викликав, не відповідають дійсності та є необґрунтованими.
Поряд з цим, згідно матеріалів кримінальної справи до заяви про злочин від 17.09.2025 ОСОБА_3 додав повідомлення начальника Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області від 19.07.07 Пр(Н) -43 та від 27.11.14 №35/40294.
У повідомленні від 17.07.07 вказано на те, що по результатам перевірки звернення ОСОБА_3 , було прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за мотивами ст. 6 п. 2 КПК України, так як в діях гр. ОСОБА_5 відсутній склад злочину передбачений ст. 129 КК України (погроза вбивством) та ст. 296 КК України (хуліганство). Окрім того зазначено, що згідно акту судово-медичного обстеження №720 від 15.06.2007 року отримані ОСОБА_3 тілесні ушкодження від гр. ОСОБА_5 , кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
При цьому зазначено, що гр. ОСОБА_5 викликався в Ужгородський МВ УМВС України в Закарпатській області, де з ним було проведено профілактичну бесіду про недопустимість скоєння ним в майбутньому неправомірних дій відносно ОСОБА_3 , був офіційно попереджений та притягнутий до адміністративної відповідальності. Заявнику також, по спірним питанням з приводу отримання ним легких тілесних ушкоджень від гр. ОСОБА_5 , рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.
Як вбачається зі змісту листа від 27.11.14 ОСОБА_3 повідомлено про те, що за результатами його звернення від 07.11.2014 року яке надійшло з прокуратури м. Ужгород від 24.11.2014 року було становлено, що в ході розгляду матеріалів факту грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільних норм моралі з боку гр. ОСОБА_5 відносно заявника встановлено не було, та те то він з СМЕ не звертався, шо унеможливлює встановити ступінь важкості отриманим ним тілесних ушкоджень, а тому розгляд його звернення припинено, а матеріали перевірки направлено до секретаріату Ужгородського МВ УМВС.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження вказані обставини, зокрема щодо фактів звернення до поліції ОСОБА_6 у 2007 та 2014 роках, проходження ним СМЕ, у рамках даного кримінального провадження не встановлено. Зокрема у матеріалах справи відсутній висновок СМЕ, відсутні матеріали (висновки) за результатами проведення перевірок.
Поряд із цим у заяві про злочин від 17.09.2025 ОСОБА_3 , вказує на те, що у 2007 році ОСОБА_5 безпідставно наніс йому тілесні ушкодження. При цьому зазначає, що за результатами медичного обстеження складено висновок судово-медичної експертизи №720 від 15.06.2007 року яким підтверджується наявність тілесних ушкоджень.
Дізнавачем у ході проведення досудового розслідування не з'ясовано чи звернення ОСОБА_3 у 2007 році до поліції (міліції) з приводу неправомірних дій відносно нього ОСОБА_5 , стосуються чи пов'язані із подією, що вказана ним у поданій заяві про злочин, на підставі якої відомості винесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N? 42025072030000117 від 01 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
При цьому, вказана у заяві подія, а саме вчинення неправомірних дій, зі слів заявника ОСОБА_5 відносно потерпілого ОСОБА_7 , відбулася у 2007 року та за твердженням заявника він проходив медичний огляд за результатами якого було складно висновок СМЕ.
Під час розгляду скарги встановлено, що в матеріалах кримінального провадження та в постанові про закриття кримінального провадження від 22 листопада 2025 року не вказано: на вчинення дізнавачем дій щодо з'ясування чи мало місце звернення потерпілого за фактом нанесення йому тілесних ушкоджень гр.. ОСОБА_5 раніше та результати розгляду таких звернень, та чи проходив ОСОБА_6 СМЕ, натомість вказано що він «до сектору дізнання для отримання та проходження судово-медичної експертизи не звернувся», хоча в заяві він зазначає про наявність висновку СМЕ, також в матеріалах провадження відсутні відомості щодо виклику та допиту дізнавачем особи на яку вказує ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_5 .
Натомість у постанові про закриття кримінального провадження зазначено, що згідно відповіді на доручення, у вказаному кримінальному провадженні,встановити винну особу, або осіб які б бачили обставини кримінального правопорушення проступку не надається можливим. Також камери відео нагляду, які б могли охопити місце події відсутні.
Слід зауважити що ОСОБА_3 чітко вказує на особу яка, за його словами завдала йому тілесні ушкодження, а саме на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також зі змісту повідомлення від 19.07.07, направленого ОСОБА_3 за результатам його звернення, вказується що ОСОБА_5 офіційно попереджено та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Однак під час розслідування даного кримінального провадження такі обставини дізначачем не встановлювались взагалі.
Поряд із цим, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61 Конституції України).
Стаття 4 Протоколу N 7 до Конвенції передбачає право не бути притягненим до суду або покараним двічі.
Пункт 1 ст. 4 Протоколу N 7 до Конвенції визначає, що нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.
Положення пункту 1 не перешкоджають відновленню провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи (п. 2 ст. 4 Протоколу № 7).
Відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ поняття «те саме правопорушення» - елемент idem принципу non bis in idem, у ст. 4 ПротоколуN7 до Конвенції, належить розуміти як заборону кримінального переслідування або судового розгляду у справі щодо другого «правопорушення», якщо вони витікають з ідентичних, або, по суті, одних і тих самих фактів.
У свою чергу поняття «кримінальна процедура», що містяться у тексті ст.4 Протоколу № 7, повинна тлумачитися у світлі загальних принципів, які стосуються відповідних понять «кримінальне обвинувачення» і «покарання» у статтях 6 і 7 Конвенції («Хаарвіг проти Норвегії», 2007р.; «Резенквіст проти Швеції», 2004р.; «Манассон проти Швеції», 2003р.; «Гектан проти Франції», 2002р.; «Маліж проти Франції», 1998 р.; «Нільссон проти Швеції», 2005 р. та ін.).
Крім цього, закріплена у ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції заборона подвійного притягнення особи до відповідальності за одне й те саме правопорушення, поширюється на випадки, коли така відповідальність більш як один раз реалізується судом у межах проваджень, які за своєю суттю є кримінальними.
Завданнями кримінального провадження, відповідно до ст. 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
На підставі ч. 2 ст. 9 КПК України керівник органу досудового розслідування, слідчий, дізнавач зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених випадках, - на потерпілого.
Статтею 93 КПК України встановлено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У свою чергу, дізнавач, слідчий, прокурор під час досудового розслідування, зобов'язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву.
Зокрема, якщо слідчим, дізнавачем закрито провадження за відсутністю в діях особи складу злочину чи самої події, то він має звернути увагу на те, що б така постанова у обов'язковому порядку містила детальний виклад обставин, за яких заявник вважав, що особою (особами) вчинено злочин, а у разі, якщо особі (особам) ставилося в вину декілька протиправних діянь, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то чи містить вона висновки щодо відсутності вини особи (осіб) у вчиненні кожного з них.
До повноважень слідчого судді у відповідності до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Частиною 2 ст. 307 КПК України встановлено, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Слідчим суддею встановлено, що під час проведення перевірки обставин, кримінального провадження, дізнавачем не проведені в повному обсязі слідчі дії з метою одержання фактичних даних вчиненого кримінального правопорушення для всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, не надано їм належної правової оцінки, зокрема, питання щодо проходження потерпілим та наявності висновку СМЕ (про що вказує потерпілий), не встановлено особу на яку вказує заявник як ОСОБА_5 , не викликано його для надання пояснень, не з'ясовано чи звертався потерпілий за фактом нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_5 в порядку цивільного судочинства, та чи притягався ОСОБА_5 до іншої юридичної відповідальності, що свідчить про формальний підхід до розслідування вказаного кримінального правопорушення та як наслідок про неефективне досудове розслідування кримінальної справи.
Згідно ч.1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Обов'язок доказування лежить саме на дізнавачу та потерпілому, однак враховуючи вищенаведене, слідчий суддя вважає, що дізнавачем не вжито достатньо заходів для повного та всебічного дослідження обставин справи, а також встановлення об'єктивної істини у справі.
Суддя, виходячи з положень ч. 5ст. 40 КПК України, позбавлений змоги надати конкретні вказівки (зобов'язання) слідчому, дізнавачу у кримінальному провадженні на здійснення конкретних слідчих дій, оскільки останній є самостійним у своїй процесуальній діяльності, а слідчий суддя наділений лише правом судового контролю та оцінки зібраних слідством доказів на етапі розслідування, однак він не може переймати на себе функції слідства, дізнання (п. 18 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.22 КПК України)
Згідно ч.5ст.110 КПК України постанова слідчого має бути вмотивована, однак ці вимоги процесуального закону при закритті провадження дотримані не були, із постанови про закриття кримінального провадження вбачається, що слідчим по даному кримінальному провадженню не допитано жодного свідка, не надано оцінки письмовим доказам по справі.
При цьому, вказані вище сумніви дізнавачем під час досудового розслідування не перевірялися та не усунуті, що вказує на те, що постанова дізнавача про закриття кримінального провадження є передчасною, оскільки не було проведено досудове розслідування по вказаному кримінальному провадженню в повному обсязі та без з'ясування всіх обставин вчинення кримінального правопорушення, у зв'язку з чим вказана постанова підлягає скасуванню.
Поряд з цим, згідно ст.ст. 2, 284 КПК України, закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам.
Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість їх у збиранні, перевірці та оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов'язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК, та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
У відповідності до положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення.
Закриття кримінального провадження - це закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження або за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Подальше розслідування, після закриття кримінального провадження, є неможливим до того часу, коли постанова про закриття кримінального провадження не буде скасована в установленому КПК порядку.
Відсутність складу кримінального правопорушення як підстава закриття справи застосовується, коли встановлено, що подія, щодо якої надійшли заява або повідомлення, відбулася, була результатом вчиненого особою діяння (дії або бездіяльність), але сама по собі не є злочином, оскільки: а) відсутній хоча б один із елементів складу кримінального правопорушення (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона); б) наявні діяння, що виключають злочинність діяння.
Так, закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1ст. 284 КПК України можливе лише щодо конкретної особи за умови, що в її діях відсутній склад кримінального правопорушення, але є наявною подія кримінального правопорушення.
В оспорюваній постанові дізнавача підставою до закриття кримінального провадження зазначено п. 2 ч. 1ст. 284 КПК України.
Проте, у розумінні вимог кримінального провадження, відсутність в діянні складу кримінального правопорушення передбачає наявність самої події, у якій відсутні певні ознаки (обов'язкові елементи конкретного складу) кримінального правопорушення. За таких обставин рішення слідчого повинно містити вказівку на те, яке діяння мало місце (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) та які ознаки кримінального правопорушення в діях конкретної особи відсутні.
У той же час, у мотивувальній частині рішення дізнавача не зазначено, який із елементів складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, відсутній. Одночасно у мотивувальній частині рішення дізнавача зазначено, «що в даному випадку відсутній об'єкт кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 125 КК України». При цьому, об'єктом кримінального правопорушення передбаченого ст.. 125 КК України є здоров'я людини.
Закриття кримінального провадження за відсутністю конкретного складу кримінального правопорушення можливе лише відносно певних осіб, а дізнавач зазначив лише про відсутність події кримінального правопорушення, проте керувався п. 2 ч. 1ст. 284 КПК України, що є підставою для скасування постанови, у зв'язку з її невідповідністю вимогам КПК України.
Щодо вимог про провести розумно слідство з урахуванням викладених у скарзі доводів, то вказані вимоги заявника є безпідставними, оскільки не передбачені ст. 307 КПК України, як результат розгляду скарги на постанову слідчого (дізнавача) про закриття кримінального провадження і тому задоволенню не підлягають.
За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала (ст.307 КПК).
Таким чином, слідчий суддя, розглянувши скаргу в межах питань, які були винесені на його розгляд сторонами кримінального провадження, та перевіривши надані в обґрунтування цих питань докази, з урахуванням викладеного приходить до висновку, що скарга на постанову про закриття кримінального провадження, з наведених мотивів підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.303, 304,306,307,309,369 КПК України слідчий суддя -
Скаргу ОСОБА_3 про скасування постанови про закриття кримінального провадження №42025072030000117 - задовольнити частково.
Постанову дізнавача сектору дізнання Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_4 від 22.11.2025 про закриття кримінального провадження, відомості стосовно якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N? 42025072030000117 від 01 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України - скасувати.
У задоволенні іншої частини скарги відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1