Справа № 308/18756/25
1-кс/308/7121/25
29 січня 2026 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 про скасування постанови дізнавача сектору дізнання Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_4 від 22.11.2025 про закриття кримінального провадження, відомості стосовно якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025072030000117 від 01 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,-
В провадженні слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває скарга ОСОБА_3 про скасування постанови дізнавача сектору дізнання Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_4 від 22.11.2025 про закриття кримінального провадження, відомості стосовно якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025072030000117 від 01 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
18 грудня 2025 року ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , відкрито провадження за вказаною скаргою та призначено дату розгляду судового засідання.
Судові засідання призначались неодноразово.
14.01.2026 заявником ОСОБА_3 до суду подано заяву про відвід слідчого судді ОСОБА_1 . В обґрунтування якої вказував, що суддя ОСОБА_1 його в холодах, вітрах та снігах 10.01.2026 року заставив йти на пошту за листом, в якому він повинен прийти на засідання 06.01.2026 року. На підставі наведеного, заявляв відвід судді ОСОБА_1 .
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 січня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про відвід слідчого судді ОСОБА_1 від розгляду скарги ОСОБА_3 про скасування постанови про закриття кримінального провадження №42025072030000117.
У судове засідання призначене на 29.01.2026 ОСОБА_3 повторно не з'явився, разом із тим подав заяву про заміну судді у справі за скаргою ОСОБА_3 про скасування постанови про закриття кримінального провадження №42025072030000117.
В обґрунтування заяви вказує, що після звернення 14.01.2026 року просив замінити суддю ОСОБА_1 , який викликав його 10.01.2026, на судове засідання призначене на 06.01.2026 року, яке залишається без розгляду. Вказує що пошта працює нормально, по телефону судової повістки не отримував. На підставі наведеного, просить замінити суддю ОСОБА_1 на якогось іншого суддю.
Що стосується вищевказаної заяви слідчий суддя зазначає наступне.
У кожному кримінальному провадженні незалежність і об'єктивність судді забезпечується, серед іншого, закріпленням загального переліку підстав для відводу від участі у цьому провадженні.
Згідно з частинами першою та другою статті 80 КПК за наявності підстав, передбачених статтею 75 цього Кодексу, судді може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Суддя не може брати участь у справі за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості (п. 4 ч. 1ст. 75 КПК).
Згідно з ч. 1ст. 21 КПК кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися згідно з суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах: «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).
Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
Заявлений відвід слідчому судді ОСОБА_1 не містить належних та підтверджених даних, які б свідчили про наявність підстав для відводу, що передбачені вказаними нормами КПК України.
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Беззаперечно, інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи - це одна із найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес.
Водночас, такий інститут не є інструментом затягування розгляду заяв, скарг клопотань в межах кримінального провадження, тощо.
Водночас, такий інститут не є інструментом перегляду судового рішення чи додаткового роз'яснення мотивів його ухвалення.
Незгода з судовим рішенням має втілюватися у його апеляційному оскарженні або, якщо рішення окремому оскарженню не підлягає, - у включенні заперечень проти таких рішень до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1ст. 392 КПК.
Таким чином, незгода учасника кримінального провадження із судовим рішенням не може бути розцінена як прояв упередженості суду, а тому не може бути підставою для його відводу.
Суд звертає увагу, що процесуальні рішення судді, їх зміст та форма, не можуть бути підставою для відводу судді. Незгода з рішеннями судді має здійснюватись у порядку, передбаченому чинним процесуальним законодавством України, яким передбачено процедуру оскарження будь-яких процесуальних рішень судді окремо або разом з кінцевим процесуальним рішенням по кримінальному провадженню з наведенням мотивів такої незгоди, а заперечення на ухвалу суду, що не підлягає оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду за наслідками розгляду справи.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в ухвалах від 10 травня 2018 року (справа №800/592/17) та від 1 жовтня 2018 року (справа №9901/673/18).
В ухвалі від 18 грудня 2018 року у справі №910/2968/18 Верховний Суд визнав відвід завідомо безпідставним, а його заявлення зловживанням процесуальними правами, оскільки вказаний відвід по суті «є висловленням незгоди з процесуальним рішенням Верховного Суду після того, як суд мотивував таке рішення».
Слідчий суддя констатує, що заявник ОСОБА_3 , про час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином в порядку передбаченому нормами процесу. Так, судова повістка у вигляді sms повідомлення доставлено на його мобільний номер телефону який вказаний особисто заявником в поданій до суду заяві по суті справи у мобільному додатку Viber, що підтверджується довідкою про доставку повідомлення на судові засіданні, які призначались на 14.01.2026 року та 29.01.2026 року.
В судові засідання заявник не з'являється, про причини неявки не повідомляє, заяв про відкладення розгляду справи не подає. Поряд з цим, 14.01.2026 року та 29.01.2026 року в дати призначених судових засідань ОСОБА_3 через канцелярію суду подав заяви про відвід, що свідчить про обізнаність заявника про дати та час призначених судових засідань.
Слідчий суддя вважає за необхідне вказати на те, що учасник судового процесу має користуватися процесуальними правами саме з метою виконання завдання судочинства, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо ж такий учасник здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей, він виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Учасник справи може мати сумніви у тому, чи відповідають дії суду чинному законодавству, а також у неупередженості або об'єктивності суддів. Він вправі висловлювати ці сумніви у поданій до суду заяві про відвід, проте він не повинен зловживати таким правом.
Відповідно до ч. 4 ст. 81 КПК України, якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду.
Положення ч. 4 ст. 81 КПК України не пов'язують наявність зловживання правом на відвід із особою заявника відводу. Зловживання наявне, якщо відвід заявлений з метою затягування кримінального провадження будь-ким з учасників повторно у межах одного кримінального провадження.
Щодо наявності підстав для висновку про зловживання стороною захисту правом на відвід.
Кримінальний процесуальний кодекс України не містить окремого положення, яке б містило визначення зловживання процесуальними правами. Водночас, як неодноразово наголошував у своїх рішеннях Верховний Суд, заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі види судочинства (ухвала від 07.02.2022 у справі № 266/108/22, від 07.11.2022 у справі № 757/9655/22-к, та ін.).
У постанові Вищого спеціалізованого суду України від 17.10.2014 № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» зазначається, що оцінюючи поведінку учасників кримінального провадження, слід враховувати існування випадків зловживання процесуальними правами. Водночас слід враховувати, що використання процесуальних прав, зокрема, заявлення клопотань, скарг, не може розцінюватися як перешкоджання здійсненню провадження, за винятком випадків, коли йдеться про зловживання правом.
Заборона зловживання правами закріплена у ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У розвиток цієї загальної заборони у ст. 35 Конвенції наводяться критерії прийнятності, серед яких зловживання правом на подання заяви до ЄСПЛ є самостійною підставою для визнання неприйнятною індивідуальної заяви. Як наслідок позбавлення суб'єктивного права на звернення до ЄСПЛ, що певним чином є заходом відповідальності заявника. У свою чергу, критерії зловживання правом визначаються не в Конвенції, а в рішеннях ЄСПЛ. Встановлення наявності зловживання правом ЄСПЛ в кожному конкретному випадку вирішує виходячи із прецедентів, які загалом сформували систему випадків зловживання правом.
Як свідчить відповідна судова практика, серед найпоширеніших видів зловживань учасниками кримінального провадження своїми процесуальними правами є дії, що полягають у повторному поданні заяви про відвід за відсутності інших підстав або нових обставин чи доказів щодо упередженості судді (рішення Верховного Суду: від 06.12.2021 у справі № 756/4855/17; від 14.12.2022 у справі № 127/9564/17; від 24.11.2020 у справі № 127/2318/18; від 06.11.2019 у справі № 300/474/17).
На переконання слідчого судді, заявлені ОСОБА_3 підстави для відводу є тотожними з попередньою заявою про відвід слідчого судді ОСОБА_1 та по своїй суті є необґрунтованою, а інших підстав або нових обставин чи доказів щодо упередженості судді в такій не зазначає.
Послідовність дій ОСОБА_3 наведена вище, яка полягає у неодноразовому заявлені відводів слідчому судді у тому числі після отримання повідомлення про дату та час розгляду поданої скарги, а також їх тісний зв'язок у часі з датами призначення судових засідань, повторного заявлення відводу, дають підстави вважати, що вони пов'язані між собою та спрямовані на штучне створення перешкод у розгляді клопотання про скасування постанови про закриття кримінального провадження.
За таких обставин, повторно заявлений ОСОБА_3 відвід слідчому судді має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування розгляду скарги про скасування постанови про закриття кримінального провадження, така процесуальна поведінка заявника (подання повторної заяви про відвід та фактично з тих самих підстав, а інших підстав або нових обставин чи доказів щодо упередженості судді в такій не зазначає) суперечить завданням і засадам кримінального провадження, адже повторність та систематичність заявлення відводів має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження та очевидно перешкоджає можливості дотримання цих засад і виконанню наведених завдань.
Оскільки зловживання правом не становить собою правопорушення, його наслідком повинно бути переважно не застосування відповідних санкцій судом, а відмова у захисті права, яке спрямоване на зловживання. З огляду на те, що положення ч. 4 ст. 81 КПК України мають на меті унеможливлення затягування кримінального провадження, законодавець передбачив право саме судді який здійснює провадження, залишати таку заяву про відвід без розгляду.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 7, 75, 76, 80-82, 369-372, 376 КПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_3 про заміну судді у справі за скаргою ОСОБА_3 про скасування постанови дізнавача сектору дізнання Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_4 від 22.11.2025 про закриття кримінального провадження, відомості стосовно якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025072030000117 від 01 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України - залишити без розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1