Провадження № 22-ц/803/2616/26 Справа № 180/1880/25 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О. С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
03 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Акціонерним товариством «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Янжула О.С., -
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У вересня 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», Товариство) з вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я в розмірі 184000,00грн, без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів.
Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що він працював на підприємстві АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»та при виконанні трудових обов'язків 20 січня 2010року отримав виробничу травму. Згідно з довідками МСЕК у зв'язку з ушкодженням здоров'я йому первинно було встановлено 35 відсотків втрати професійної працездатності та в подальшому встановлено 30% втрати працездатності та третю групу інвалідності. Позивач вважав, що за таких обставин відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, оскільки підприємство не створило безпечних умов праці, внаслідок чого він втратив здоров'я.
Зазначав, що у зв'язку з отриманим ушкодженням здоров'я позивач вимушений постійно лікуватись, переносив фізичні страждання та відчував біль через отриману травму, що порушило його нормальних життєвих зв'язки та вимагало додаткових зусиль для організації життя.
Також стверджував, що необхідність проходити лікування позбавляє позивача можливості в достатній мірі реалізувати свої звички та бажання, що призводить до зниження якості життя та зменшення благ, які позивач мав до моменту втрати професійної працездатності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2025року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, погіршення здібностей позивача, тривалість та характер моральних страждань, що пов'язані з перенесенням позивачем фізичного болю у зв'язку з отриманою виробничою травмою, необхідністю вжиття додаткових заходів для організації свого життя та визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 100000,00грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
25 листопада 2025року АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» подало через суд першої інстанції апеляційну скаргу на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2025року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклав вимогу про зміну рішення суду, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 35 000,00грн та стягнувши її з утриманням податків та обов'язкових платежів.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивачем не було доведено обставини, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог, відповідач вимог законодавства про охорону праці не порушував, основною причиною нещасного випадку на виробництві була особиста необережність позивача.
Наголошував, що при працевлаштуванні позивача було ознайомлено з умовами праці і специфікою роботи, які останній прийняв та погодився виконувати запропоновану роботу.
Звертав також увагу, що позивачем не надано довідок МСЕК щодо проходження позивачем оглядів на підтвердження ступеню втрати працездатності після серпня 2014року та не доведено втрати позивачем нормальних життєвих зв'язків.
Вважав, що розмір стягнутої на користь позивача моральної шкоди є завищеним, не відповідає ступеню втрати позивачем професійної працездатності та зазначав, що після звільнення з підприємства відповідача позивач отримує пенсію і певний щомісячний розмір виплати за втрату професійної працездатності, який виплачується Фондом соціального страхування за рахунок внесків роботодавця.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Надходження апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.
18 грудня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 1140год 03 лютого 2026року.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Згідно з копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 06 грудня 2004року по 24 липня 2015року працював на різних посадах на підприємстві відповідача. 24 липня 2015року позивача було звільнено за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України. 04 жовтня 2021року ОСОБА_1 знову був прийнятий в АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» підземним гірником очисного забою 5 розряду на шахту №3/5.
Під час роботи на підприємстві відповідача, а саме 20 січня 2010року, ОСОБА_1 отримав травму на виробництві, а саме: закриту черепно-мозкову травму зі струсом головного мозку, забиту рану обличчя, передом коронки II-го зуба зверху справа, що підтверджується актом про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом №5/2 від 22 січня 2010року за формою Н-1 та актом розслідування нещасного випадку на виробництві від 22 січня 2010року за формою Н-5.
В наслідок отриманої 20 січня 2010року виробничої травми ОСОБА_1 12 травня 2010року при первинному огляді МСЕК було встановлено ступінь втрати професійної працездатності 35% та III групу інвалідності, що підтверджується копією виписки із акта огляду МСЕК серії 10 ААА №000188.
Згідно з копіями виписок із акта огляду МСЕК серії 10 ААА №000503, серії 10 ААА №074850, серії АБ №0003160, серії АБ №0009186, при повторних оглядах 17 серпня 2011року, 10 липня 2012року, 28 жовтня 2013року, 18 серпня 2014року ОСОБА_2 було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% та III групу інвалідності.
З виписок з історії хвороби, виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 16 січня 2015року, 26 грудня 2018року, 09 липня 2020року, 27 листопада 2023року, консультативного висновку спеціаліста від 23 грудня 2022року вбачаються триваючі проблеми зі здоров'ям позивача внаслідок отриманої виробничої травми, які засвідчують скарги позивача, зокрема, на головні болі, запаморочення, підвищення артеріального тиску, шум у вухах, порушення сну та встановлений діагноз «наслідки черепно-мозкової травми на виробництві у 2010році».
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
За результатами розгляду справи суд першої інстанції виснував, що належними та допустимими доказами підтверджено спричинення позивачу моральної шкоди та визначив розмір відшкодування 100000,00грн з урахуванням вимог розумності та справедливості.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково так як судом першої інстанції при ухваленні рішення не повністю додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок отриманої виробничої травми позивач був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв'язку з перенесеним фізичним болем зазнав фізичних і душевних страждань, його здібності погіршились, а також з того, що ушкодження здоров'я призвело до кардинальних негативних змін його життя, порушило його психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт встановлення ОСОБА_1 часткової втрати професійної працездатності та третьої групи інвалідності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 100000,00грн.
Висновок суду першої інстанції по суті спору є правильним, факт спричинення моральної шкоди доведено, проте суд апеляційної інстанції не погоджується з визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди.
Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз'яснення, наведені у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Отримання позивачем пенсії та виплата йому Фондом соціального страхування пенсії не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять довідок МСЕК про проходження позивачем оглядів на підтвердження ступеня втрати професійної працездатності після 01 червня 2016року, то з цього приводу колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що право на відшкодування моральної шкоди у працівника виникає саме з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007року).
Однак, апеляційний суд не погоджується з розміром моральної шкоди в сумі 100000,00грн, присудженої судом першої інстанції, враховуючи ступінь втрати позивачем професійної працездатності - 30 % та третю групу інвалідності, які повторно встановлені йому висновком МСЕК, та встановлені судом обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу.
У зв'язку з вищевикладеним, частково слушними є доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи глибину і тривалість моральних страждань позивача, характер отриманого ним ушкодження здоров'я та встановлений у зв'язку з цим відсоток втрати професійної працездатності, третю групу інвалідності, негативні зміни в його житті та необхідність проходити лікування, що завдає позивачу душевного болю та страждань, вважає що визначений судом першої інстанції розмір компенсації моральної шкоди слід змінити та зменшити його зі 100 000,00грн до 60 000,00грн, який буде відповідати вимогам розумності та справедливості.
Щодо оподаткування моральної шкоди у даній справі, апеляційний суд зазначає, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю: 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто не ототожнюється відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року № 598/438/21, від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 180/407/20, від 07 листопада 2022 року у справі № 161/16011/20.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача щодо необхідності при визначенні розміру моральної шкоди, завданої у зв'язку з ушкодженням здоров'я, зазначити про те, що моральна шкода стягується з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, суд апеляційної інстанції до уваги не бере.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Тож, суд першої інстанції на вищевказані обставини уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про необхідність стягнення моральної шкоди у розмірі 100000,00грн.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не повністю виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про необхідність часткового задоволення позову про стягнення моральної шкоди у розмірі 100000,00грн.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, суд першої інстанції не повністю виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди змінити, зменшивши суму відшкодування зі 100 000,00грн до 60 000,00грн
В решті, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Задовольнити частково апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат».
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2025року - змінити в частині розміру належної до стягнення з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, зменшивши суму відшкодування зі 100000,00грн до 60000,00грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 лютого 2026року.
Судді: