Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
03 лютого 2026 р. №520/27658/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) щодо не прийняття, не реєстрації та не розгляду рапорту позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ) від 15.07.2025 року про внесення змін до контракту та звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».
2. Зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) визнати, що абзац 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції Закону № 3633-ІХ поширюється на правовідносини позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ) та визначає строк його військової служби.
3. Зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) прийняти, зареєструвати, розглянути рапорт позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ) від 15.07.2025 року про звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» та прийняти відповідне рішення по суті рапорту позивача ОСОБА_1 від 15.07.2025 року, а саме винести наказ про звільнення з військової служби позивача ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка виразилась у не розгляді рапорту позивача ОСОБА_1 , від 15.07.2025 року про внесення змін до контракту та звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 у вказаній адміністративній справі відкрито спрощене провадження.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Представником відповідача надано відзив на позов, в якому сторона відповідача проти вимог поданого позову заперечує. Зазначає, що позивач проходить військову службу відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, який набрав чинності 17.05.2023, у військовій частині НОМЕР_1 , за званням солдат. Контракт укладено до оголошення рішення про демобілізацію.
Таким чином, на даний момент дія контракту не припинена, умови контракту не змінені та не доповнені за згодою сторін у письмовій формі, у зв'язку з чим у позивача відсутні підстави на звільнення з військової служби у відповідності до п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Позовна вимога Позивача щодо визнання протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 щодо не прийняття, не реєстрації та не розгляду рапорту від 15.07.2025 року про внесення змін до контракту та звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» не підлягає до задоволення, оскільки Позивач взагалі з даного приводу не звертався до військової частини НОМЕР_1 , про що свідчить відповідна перевірка Журналу обліку вхідної кореспонденції військової частини.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому позивач наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на їх обґрунтованість та доведеність.
Згідно з ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Судом встановлено, що Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.05.2023 року уклав контракт з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_4 про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №192 від 20.06.2025 солдата ОСОБА_2 , призначеного наказом командира НОМЕР_5 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 19 червня 2025 року №122-РС на посаду оператора 2 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_6 , 20 червня 2025 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, та вважається таким, що 20 червня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2730 гривень на місяць, згідно 4 тарифного розряду, шпк «солдат».
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №302 від 29.09.2025 солдата ОСОБА_2 призначено на посаду статистика медичної роти військової частини НОМЕР_1 з 28 вересня 2025 року.
16.07.2025 року на адресу Військової частини НОМЕР_1 був направлений рапорт ОСОБА_1 від 15.07.2025 року щодо внесення змін до контракту від 17.05.2023 року про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу відповідно до Закону України № 3633-ІХ та після внесення змін до контракту звільнити з військової служби. Відповідно до трекінгу відстежування АТ «Укрпошта» поштове повідомлення № 54017 1202 1139 - 05.08.2025 року повернено відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання.
12.09.2025 року на адресу Військової частини НОМЕР_1 був вдруге направлений рапорт ОСОБА_1 від 15.07.2025 року щодо внесення змін до контракту від 17.05.2023 року про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу відповідно до Закону України № 3633-ІХ та після внесення змін до контракту звільнити з військової служби. Відповідно до трекінгу відстежування АТ «Укрпошта» поштове повідомлення № 54017 1204 1709 29.09.2025 року повернено відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання.
Матеріали справи не містять жодного рішення за результатами поданого рапорту та фактично ці обставини й слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (станом на час виникнення спірних правовідносин) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я:
- на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
- за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;
г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України), але не раніше шести місяців проходження ними безперервної військової служби;
д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);
ж) у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;
з) у зв'язку з призначенням (обранням) на посаду судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя;
и) у зв'язку з визнанням військовослужбовця таким, що не пройшов випробування, встановлене частиною першою статті 21-2 цього Закону (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України);
і) через службову невідповідність (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України);
ї) у зв'язку з відмовою від проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України).
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 №1153/2008 (далі Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитись з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 № 548-XIV (далі - Статут). Відповідно до статей 14, 31, 66 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців.
Наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559, затверджений Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (надалі - Порядок №531), який набрав чинності 08.08.2024.
Порядок №531 визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту. Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
За правилами пунктів 1, 2 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.
Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку №531, а особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі - розділом ІV Порядку №531.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище.
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.
Відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника). Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства. Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу. Розгляд рапорту військовослужбовця у паперовому вигляді всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
З огляду на викладене подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому/ прямому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Відтак розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби, тощо.
Наслідком подання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Однак, як свідчать матеріали справи командування військової частини НОМЕР_7 поданий позивачем рапорт від 15.07.2025 року про внесення змін до контракту та звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» не був розглянутий.
При цьому, в межах даної справи суд не надає оцінку наявності або відсутності підстав для звільнення позивача відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу», оскільки відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, відповідна заява позивача не розглянута та відповідне рішення не прийнято.
За встановлених у справі обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження розгляду суб'єктом владних повноважень рапорту позивача від 15.07.2025 та прийняття будь-якого рішення за наслідками такого розгляду та для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльність щодо не прийняття, не реєстрації та не розгляду рапорту позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ) від 15.07.2025 року про внесення змін до контракту та звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».
Що стосується вимоги про зобов'язання командування військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) визнати, що абзац 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції Закону № 3633-ІХ поширюється на правовідносини позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ) та визначає строк його військової служби та зобов'язаня командування військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) прийняти, зареєструвати, розглянути рапорт позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ) від 15.07.2025 року про звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» та прийняти відповідне рішення по суті рапорту позивача ОСОБА_1 від 15.07.2025 року, а саме винести наказ про звільнення з військової служби позивача ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу», суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами частини 1статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб підлягає захисту у разі встановленням судом факту їх порушення.
Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року дійшов до висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п. п. 6, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст.6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
З огляду на те, що оцінка наявності чи відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби не надавалася, суд не може підміняти вказаний орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу, а відтак, позовна вимога про зобов'язання командування військової частини НОМЕР_1 , код визнати, що абзац 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції Закону № 3633-ІХ поширюється на правовідносини позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначає строк його військової служби та зобов'язаня командування військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 винести наказ про звільнення з військової служби позивача ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» є передчасною та задоволенню не підлягає.
Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
З огляду на викладене, враховуючи, що під час розгляду справи підтвердилось допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорта позивача, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права буде зобов'язання командування військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) прийняти, зареєструвати, розглянути рапорт позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ) від 15.07.2025 року про звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» та прийняти відповідне рішення по суті рапорту позивача Мардара Д.О. від 15.07.2025 року.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо не прийняття, не реєстрації та не розгляду рапорту позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 від 15.07.2025 року про внесення змін до контракту та звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».
Зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) прийняти, зареєструвати, розглянути рапорт позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ) від 15.07.2025 року про звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» та прийняти відповідне рішення по суті рапорту позивача Мардара Д.О. від 15.07.2025 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору, в частині задоволення позовних вимог, в сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бідонько А.В.