про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
02 лютого 2026 року справа № 380/1108/26
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у письмовому провадженні заяву позивача про поновлення пропущеного строку в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.11.2021 по 30.06.2025 із застосуванням заниженої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 належних сум щомісячного грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, індексації та всіх інших додаткових видів грошового забезпечення) за період з 18.11.2021 по 30.06.2025, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: з 18.11.2021 по 31.12.2021 - виходячи з 2270,00 грн; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - виходячи з 2481,00 грн; з 01.01.2023 по 31.12.2023 виходячи з 2684,00 грн; з 01.01.2024 по 30.06.2025 виходячи з 3028,00 грн; та виплатити різницю між належними та фактично виплаченими сумами;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 одноразових виплат, нарахованих при звільненні, а саме: одноразової грошової допомоги при звільненні (у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 5 календарних років служби); грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки (за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки); здійснивши їх обчислення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 року (3028,00 грн), та з урахуванням проведеного перерахунку щомісячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 р. (3028,00 грн);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України № 2050-III та Постанови КМУ № 159, за період з дня звільнення (30.06.2025) по день фактичного розрахунку (виплати).жавний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою суду від 26.01.2026 позовну заяву залишено без руху, для усунення недоліків. Позивачу встановлено п'ятиденний строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до адміністративного суду із наданням доказів поважності причин пропуску строку в частині позовних вимог після 19.07.2022.
На виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву про усунення недоліків та поновлення процесуального строку. Вказав, що пропуск строку зумовлений сукупністю обставин, які у своїй єдності роблять його поважним. Покликається на те, що у грошовому атестаті відсутня деталізація формули розрахунку. Також зазначив, що він, як військовослужбовець за військово-обліковою спеціальністю "водій" не має спеціальної економічної чи юридичної освіти, тому в день звільнення не міг миттєво зрозуміти, що фінансова служба частини застосовувала застарілий норматив 2018 року, а не актуальний на 2025 рік. Позивач вказав, що маючи сумніви щодо правильності здійснення розрахунків реалізував своє право на отримання інформації та звернувся 18.12.2025 до Військової частини НОМЕР_1 із запитом. Лист-відповідь отримав 29.12.2025 та вважає дату отримання листа моментом, коли його припущення перетворилися на достеменне знання про порушення права. Також стверджує, що важливим фактором є підстава його звільнення. Згідно з Наказом командира Військової частини № 185 від 30.06.2025 позивача звільнено з військової служби за пунктом "Б" (за станом здоров'я), на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку. Просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновити пропущений процесуальний строк.
При вирішення питання строку звернення до адміністративного суду, суд керується таким.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 виклала правову позицію, відповідно до якої положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Відповідно до приписів частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, що була чинною станом на виникнення спірних правовідносин) в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закон № 2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21.
Суддя, зі змісту позовної заяви встановила, що предметом спору у цій справі є дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу в періоди з 18.11.2021 по 30.06.2025 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 зазначила, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:
правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);
у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23.
Слід також враховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24:00 год 30.06.2023 скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
З огляду на викладене, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Отже, у період до 19.07.2022 згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції) строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувався будь-яким строком.
У період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України, відповідно до яких строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати складає три місяці.
При цьому, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, почався 01.07.2023.
Судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 наголошено, що період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (в частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Враховуючи викладене, Судова палата вважає, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права це встановлений з доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При вирішенні питання про поновлення строку, у межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Позивачу недостатньо лише покликатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Судом, із доказів у справі встановлено, що позивач виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення ще 30.06.2025. Водночас позивач при звільненні з військової служби та отримання грошового атестату мав бути обізнаним про всі суми, що йому були нараховані та виплачені.
На час проходження військової служби позивачем та на даний час механізм фінансового забезпечення військових частин регулюється Правилами організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затвердженими наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104, далі - Правила № 280).
Відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил № 280 начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення (у тому числі в разі відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил № 280 грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках:
- вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини;
- зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої;
- звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби);
- відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.
Підпунктом 11.2 пункту 11 Правил № 280 передбачено, що на грошовому атестаті зазначаються, серед іншого, розмір окладу за військовим званням і виплачена сума, тарифний розряд за останньою займаною посадою, розмір посадового окладу та виплачена сума, розмір надбавки за вислугу років та виплачена сума, виплачені щомісячні додаткові види грошового забезпечення, виплачені одноразові додаткові види грошового забезпечення, виплачена грошова допомога на оздоровлення, виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
У підпункті 11.3 пункту 11 Правил № 280 визначено, що грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації. Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий - залишається в діловодстві фінансового органу військової частини.
Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил № 280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту: « 14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця)».
Отже, у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок грошового забезпечення та виданий грошовий атестат, і від цієї дати розпочинається відлік строку звернення до суду у такій категорії спорів із позовними вимогами за період з 19.07.2022.
Суд встановив, що у день звільнення з військової служби 30.06.2025 позивачу видано грошовий атестат № 2068 від 30.06.2025, який містить інформацію щодо посадового окладу, окладу за військове звання, тарифного розряду за останньою займаною посадою та дату до якої такі суми виплачувалися.
Суд також встановив, що позивач зі змістом атестату ознайомлений, що підтверджується підписом ОСОБА_1 у графі 14 грошового атестату.
Суд звертає увагу, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини 2 статті 233 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.09.2025 у справі № 160/28405/24.
Отже, позивач у день звільнення з військової служби (30.06.2025) повідомлений про всі суми, що йому були нараховані. Однак, позовна заява надійшла до суду лише 21.01.2025, із пропуском тримісячного строку, встановленого частино 2 статті 233 КЗпП України.
Щодо покликань позивача на те, що маючи сумнів щодо правильності здійснених рохрахунків звернувся до відповідача із запитом, суд зазначає, що отримання відповіді від відповідача на звернення позивача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права та оцінюється як дії з метою збирання доказів для звернення з позовом до адміністративного суду та не змінює момент коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд не заперечує той факт, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також має право звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Проте зазначає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Однак як слідує з матеріалів справи позивач розпочав вчиняти дій щодо реалізації свого права вже після пропущення строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Щодо покликань позивача про відсутність у нього економічної чи юридичної освіти суд зауважує, що позивач у заяві про поновлення процесуального строку не виклав жодних причин (обставин) поважності пропуску строку та не надав доказів їх поважності.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не був обмежений у доступі до правової допомоги, зокрема, ініціювати судові спори, тощо.
Щодо покликань позивача на те, що його фізичний стан, необхідність постійних візитів до медичних закладів, больовий синдром та психологічне навантаження об'єктивно унеможливлювали вчасний пошук кваліфікованої правничої допомогм та підготовку складного адміністративного позову у встановлений законодавством строк суд зазначає таке.
Позивачем до клопотання про поновлення процесуального строку долучено копії медичних документів, а саме: Результати дослідження № 13908282 від 20.11.2025; УЗД судин нижніх кінцівок від 20.11.2025; Ехокардіографію від 18.11.2025; Протокол ультразвукового обстеження від 06.10.2025; Біохімічний аналіз крові від 06.10.2025; Виписка із медичної карти стаціонарного хворого 6350 (надходження 03.10.2025); Ехокардіографію від 09.10.2025.
Як встановлено судом, позивач, відповідно до Витягу з Наказу № 185 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 30.06.2025. Отже, тримісячний строк звернення до суду спливає 30.09.2025.
Щодо долучених позивачем доказів суд зазначає, що з таких слідує те, що позивач звернувся за медичною допомогою після закінчення строку для звернення до суду. Позивач не надав доказів які б підтверджували перебування позивача на стаціонарному лікуванні, чи постійні візити до медичних закладів в період можливого строку звернення до суду (з 30.06.2025 по 30.09.2025).
Суд звертає увагу, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Водночас позивач жодних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення позивачем відповідних дій не вказав, як і не надано належного доказу існування будь-яких перешкод у своєчасній реалізації свого права на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом та перевірка їх дотримання сторонами судом передбачено з метою дисциплінування учасників судового процесу, належного та своєчасного користування ними своїми процесуальними правами та обов'язками.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в частині позовних за період з 19.07.2022 по 30.06.2025 із пропуском тримісячного строку, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України, а викладені позивачем причини (обставини) пропуску строку звернення до суду не є поважними та підстав для його поновлення немає.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З урахуванням того, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовними вимогами після 19.07.2022, то позовна заява в цій частині підлягає поверненню.
Керуючись ст.ст. 121, 122, 123, 169, 241-246, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд,-
1. У задоволенні клопотання позивача - відмовити.
2. Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із позовними вимогами після 19.07.2022.
3. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог після 19.07.2022 повернути позивачу.
4. Копію ухвали надіслати позивачу.
5. Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати складення повного тексту ухвали до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Р.П. Качур