03 лютого 2026 року м. Ужгород№ 260/5782/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яким просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови в нарахуванні ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2023 року на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 року по справі №260/9695/23, яким було визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не врахування до страхового стажу ОСОБА_1 , періодів його роботи в колгоспі «Новодавидківський» з 26 грудня 1989 року по 20 лютого 1996 року та скасоване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №072050010978 від 22.03.2023 року про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати пенсію ОСОБА_1 з 01 березня 2023 року тобто від дня настання пенсійного віку - 60 років та отримання права на пенсійне забезпечення.
- стягнути судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу виповнилось 60 років, у зв'язку з чим, 16.03.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням від 22.03.2023 року за №072050010978 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи, відповідачем не зараховано періоди його трудової діяльності в колгоспі з 24.05.1985 року по 30.11.1989 року та з 26.12.1989 року по 19.02.1996 року.
26 травня 2023 року позивач повторно звернувся до Головного управління пенсійного фонду в Закарпатській області із заявою про проведення перевірки на підтвердження перебування в трудових відносинах та зарахування роботи в колгоспі «Новодавидківський» за період роботи з 26.12.1986 року до 19.02.1996 року на підставі свідчень свідків.
30 червня 2023 року ГУ ПФУ в Закарпатській області позивачу було відмовлено зазначеному.
25 липня 2023 року позивач знову звернувся до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про зарахування трудового стажу в колгоспі «Новодавидківський» за період з 26 грудня 1986 року по 19 лютого 1996 року, надавши відповідну довідку фермерського господарства.
05 жовтня 2023 року ГУ ПФУ в Закарпатській області позивачу було відмовлено.
У листопаді 2023 року позивач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою щодо дій Головного Управління пенсійного фонду в Запорізькій області.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 року по справі №№260/9695/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області було задоволено:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, щодо не врахування до страхового стажу ОСОБА_1 , періодів його роботи в колгоспі «Новодавидківській» з 26 грудня 1989 року до 20 лютого 1996 року;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі «Новодавидківський» з 26 грудня 1989 року до 20 лютого 1996 року.
Вказане рішення набрало законної сили 17 квітня 2025 року.
На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного по справі №260/9695/24 позивачу було призначено пенсію за віком з 17.04.2025 року.
Позивач звернувся до Головного управління пенсійного фонду в Закарпатській області із заявою про нарахування пенсії з березня 2023 року, тобто з моменту настання права на призначення пенсії, оскільки із заявою позивач звернувся вчасно та первинно ним було подано всі необхідні документи.
Однак, Головним управлінням було відмовлено, оскільки в рішенні суду не було зазначено, щодо зобов'язання призначити пенсію саме з березня 2023 року.
Позивач зазначає, що весь час, із настанням пенсійного віку, позивач вживав заходи, щодо підтвердження свого страхового стажу в порядку досудового врегулювання, постійно надававши до пенсійного фонду нові докази, щодо підтвердження страхового стажу, однак відповідачем цього враховано не було.
Позивач вважає, що оскільки судом було визнано протиправними дії головного управління пенсійного фонду, щодо не врахування до страхового стажу періодів роботи в колгоспі « Новодавидківський» з 26 грудня 1989 року до 20 лютого 1996 року та скасовано рішення яким було відмовлено в призначені пенсії ОСОБА_1 , відтак пенсія повинна була бути нарахована з моменту настання такого права та подачею відповідних документів для призначення пенсії тобто з 01 березня 2023 року.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти заявлених позовних вимог та зазначає, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі 260/9695/23 від 25.07.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії було задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не врахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи в колгоспі «Новодавидківський» з 26 грудня 1989 року до 20 лютого 1996 року та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №072050010978 від 22.03.2023 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі «Новодавидківський» з 26 грудня 1989 року до 20 лютого 1996 року.
Представник відповідача зазначає, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 року по справі №260/9695/23, яке набрало законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду з 17.04.2025 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивачу зараховано до страхового стажу період роботи в колгоспі «Новодавидківський» з 26 грудня 1989 року до 20 лютого 1996 року та призначено пенсію по віку згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 17.04.2025 року.
Представник вважає, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 року по справі №260/9695/23 не містить зобов'язань для Головного управління щодо здійснення перерахунку пенсії з 01.03.2023 року, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 01 березня 2023 року позивачу виповнилося 60 років, у зв'язку з чим, 16 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком.
Разом із заявою нею було додано всі відповідні документи про трудовий стаж, в тому числі трудова книжка серії НОМЕР_1 від 24 травня 1985 року.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області для розгляду.
22 березня 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішенням №072050010978 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідно страхового стажу.
З даного рішення вбачається, що до страхового стажу позивача, відповідно до поданих ним документів, в тому числі, не був зарахований період роботи в колгоспі “Новодавидківський» з 26.12.1989 року по 19.02.1996 року, оскільки відповідно до ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення», діє окремий порядок зарахування до трудового стажу періоду трудової діяльності в колгоспах, тому для зарахування періодів роботи до трудового стажу необхідна додаткова інформація чи перебувала особа членом колгоспу, чи виконувала встановлений мінімум трудової участі в колективному господарстві та надати історичну довідку про перейменування або реорганізацію підприємства.
Відповідач вказав, що пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років.
Разом з тим, вік заявника 60 років 00 місяців 15 днів, а страховий стаж складає 24 роки 04 місяці 29 днів. Заявник працює. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
В Рішенні зазначено, що дата, з якої ОСОБА_1 матиме право на пенсійну виплату - 02.03.2026 року.
Не погодившись з такими діями, щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом.
25 липня 2024 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/9695/23, адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не врахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи в колгоспі “Новодавидківський» з 26 грудня 1989 року до 20 лютого 1996 року та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №072050010978 від 22.03.2023 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі “Новодавидківський» з 26 грудня 1989 року до 20 лютого 1996 року.
17 квітня 2025 року Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року по справі №260/9695/23 було залишено без змін.
28 травня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою щодо призначення пенсії з 01 березня 2023 року, у зв'язку із набранням рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року по справі №260/9695/23 законної сили.
26 червня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області листом №2706-2499/Ф-02/8-0700/25 повідомили, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 року по справі №260/9695/23 Головним управлінням зараховано до страхового стажу періоду роботи в колгоспі «Новодавидківський» з 26 грудня 1989 року до 20 лютого 1996 року.
Також зазначили, що Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 року по справі №260/9695/23 не містить зобов'язань для Головного управління щодо здійснення перерахунку пенсії з 01.03.2023 року.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право а забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року/далі - Закон №1058-IV .
Згідно із ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Всі записи в трудовій книжці підтверджуються у всіх розділах за час роботи на колгоспі з підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженого правління колгоспу особи та печатки (п.6).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній". Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 162 від 20.06.1974р., у тому разі, коли в трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається в трудову книжку, заповнюється і ведеться адміністрацією підприємства за місцем роботи працівника у такому самому порядку, що і трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, згідно п.1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Із зазначеного можна зробити висновок, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність записів про встановлений мінімум трудової участі у громадському господарстві, за наявності належним чином оформленої трудової книжки не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудової книжки чи інших документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Судом встановлено, що 01 березня 2023 року позивачу виповнилося 60 років, у зв'язку з чим, 16 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком.
22 березня 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішенням №072050010978 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідно страхового стажу.
25 липня 2024 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/9695/23, адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не врахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи в колгоспі “Новодавидківський» з 26 грудня 1989 року до 20 лютого 1996 року та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №072050010978 від 22.03.2023 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі “Новодавидківський» з 26 грудня 1989 року до 20 лютого 1996 року.
17 квітня 2025 року Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року по справі №260/9695/23 було залишено без змін.
У рішенні Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року встановлено, що позивачем було належним чином підтверджено факт перебування членом колгоспу та виконання встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві в період з 26.12.1989 року по 19.02.1996 року, відтак дії пенсійного фонду, щодо незарахування періоду роботи в колгоспі “Новодавидківський» з 26 грудня 1989 року до 20 лютого 1996 року при зверненні позивача із заявою про призначення пенсії від 16 березня 2023 року були визнані неправомірними.
Таким чином, позивач при первинному зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч.1 ст.3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 визначив підходи щодо застосування принципу «легітимних очікувань» (legitimate expectations):
«… 75. Також колегія суддів зазначає, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.
76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).
79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права…».
У спірних правовідносинах, позивач після звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою від 16.03.2023 про призначення пенсії, мав легітимні очікування не лише щодо призначення йому пенсії, але й щодо забезпечення дотримання Головним управлінням встановлених Порядком №22-1 щодо надання допомоги у одержані відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Враховуючи, що обов'язок щодо перевірки наявності права на пенсію та підстав для її призначення покладено на територіальні органи пенсійного фонду, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не виконав своїх обов'язків належним чином.
Суд констатує, що на момент звернення із заявою від 16.03.2023 про призначення пенсії, позивач мав право на призначення пенсії з дня настання такого права, після виповнення 60 років, що було встановлено в рішенні Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року, а отже відмовляючи у призначенні такої відповідачем було порушено процедуру призначення пенсії, встановлену Порядком №22-1 від 25.11.2005 року.
Статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилося 60 років, тому мінімально необхідний страховий стаж для призначення пенсії має становити 30 рік.
Як зазначено у частині 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
В даному випадку враховуючи, що на момент звернення у березні 2023 року позивач мав необхідний страховий стаж, що було встановлено у рішенні Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року, відтак відповідач повинен був призначити позивачу пенсію з моменту настання такого права, а саме з 01 березня 2023 року, відтак, суд дійшов висновку, що порушені права позивача необхідно захистити шляхом зобов'язання ГУ ПФУ Закарпатській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону від 09.07.2003 №1058-IV з 01 березня 2023 року.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та наведених приписів нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за вислугою років, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням зазначеного, сплачений судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови в нарахуванні ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити пенсію ОСОБА_1 з 01 березня 2023 року та здійснити виплату недоотриманої пенсії.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Закарпатській області (код ЄДРПОУ - 20453063) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяП.П.Микуляк