Справа № 204/9288/25
Провадження № 2/204/582/26
03 лютого 2026 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
03 вересня 2025 року позивач ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду із позовною заявою до відповідачки - ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із неї заборгованість за Кредитним договором № 967478774 від 09 липня 2021 року у розмірі 30419 гривень 25 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 10250 гривень та заборгованості за відсотками у сумі 20169 гривень 25 копійок (а. с. 1-8).
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 09 липня 2021 року між відповідачкою та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено Кредитний договір № 967478774, за яким останній надано кредит у сумі 10250 гривень. Відповідачка ініціювала укладення кредитного договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачкою та первісним кредитором не був би укладений. Згідно умов кредитного договору, Первісний кредитор виконав свій обов'язок та перерахував відповідачці, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі 10250 гривень 09 липня 2021 року на банківську карту № НОМЕР_1 відповідачки, яку відповідачка вказала у Заявці при укладенні кредитного договору, що, в свою чергу, свідчить про те, що первісний кредитор свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі. Разом з цим, позивачем зазначено, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01, до якого в подальшому укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії цього договору факторингу. Відповідно до реєстру прав вимоги № 151 від 14 вересня 2021 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідачки. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно до реєстру прав вимоги № 10 від 31 липня 2023 року до Договору факторингу від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки. 20 жовтня 2023 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем було укладено Договір факторингу № 20/10/23-03 відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників від 20 жовтня 2023 року за Договором факторингу від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 30419 гривень 25 копійок. ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором. Тому, ТОВ «ФК «ЕЙС» прохає суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 967478774 від 09 липня 2021 року у сумі 30419 гривень 25 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 10250 гривень та заборгованості за відсотками у сумі 20169 гривень 25 копійок разом із судовими витратами по справі у сумі 2422 гривні 40 копійок та витратами на правову допомогу у сумі 7000 гривень.
Ухвалою суду від 09 вересня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 99-100), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 21986/25-вих/2/204/4380/25 від 09 вересня 2025 року (а. с. 101).
15 жовтня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідачки ОСОБА_1 , який зареєстровано 16 жовтня 2025 року (а. с. 111-112), в якому зазначила, що у позовній заяві зазначено невірну адресу її місця проживання, тому через це не отримувала досудову вимогу (повідомлення, претензію) від позивача про наявність боргу, порядок та строки його погашення. Також, жодних листів, SMS чи інших повідомлень від позивача не надходило, а про позовну заяву дізналася через систему «Електронний суд» 02 жовтня 2025 року. Вважає, що надсилання вимоги за невірною адресою не може вважатися належним виконанням цього обов'язку, а тому позивач не дотримався досудового порядку врегулювання спору. Крім того, вказує, що позивач не надав доказів належного повідомлення її про зміну кредитора. Зазначає, що позивач нарахував надмірні проценти і штрафні санкції, що суттєво перевищують розмір основного боргу. Тому у прохає зменшити розмір процентів та штрафів до мінімального рівня, оскільки вони є економічно необґрунтованими та несправедливими. У разі підтвердження сплати коштів на правову допомогу адвоката прохає суд зменшити їх до мінімального рівня як співмірні значенню справи та обсягу виконаних робіт. У зв'язку із чим, прохає суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а у разі часткового задоволення - зменшити розмір процентів, штрафів і витрат на правову допомогу до мінімального рівня і зробити розтермінування оплати згідно рішення на 10 місяців у зв'язку із скрутним матеріальним становищем.
20 жовтня 2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача (а. с. 114-117), в якій вказує, що, позивач через систему «Електронний суд» подав до суду позовну заяву до відповідачки про стягнення заборгованості та надіслав відповідачці копію позовної заяви з усіма додатками на останню відому йому адресу, зазначену у кредитному договорі, а отже позивач проінформував відповідачку через систему «Електронний суд», що є належним чином повідомленням відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України. Кредитним договором № 967478774 від 09 липня 2021 року передбачено розмір прострочених відсотків та конкретну процентну ставку яка буде застосовуватись в період прострочення. Всі нарахування відсотків нараховувались в межах погоджених умов Кредитного договору. Сторони в кредитному договорі узгодили, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України (відповідно до п.4.3. Кредитного договору). Таким чином, за умовами кредитного договору та обставинами справи існувало два періоди нарахування процентів: за користування кредитними коштами згідно з ст. 1048 ЦК України визначеному договором; за користуванням кредитними коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України і, за весь час прострочення. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Позивачем долучено акт прийому-передачі виконаних робіт, що свідчить про належне виконання наданих послуг, а отже робота адвоката виконана належним чином. Тому прохає позовні вимоги задовольнити.
Станом на дату розгляду справи відповідачкою заперечення на відповідь на відзив суду не надано, а також обґрунтованого клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, учасниками справи не подавалося, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, на підставі вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 09 липня 2021 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір № 967478774 від 09 липня 2021 року (а. с. 30-32 та на звороті), відповідно до умов якого відповідачу надано кредит на суму 10250 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування, відповідно до умов його договору, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Відповідно до вимог п. 1.7 вказаного договору, кредит надається строком на 30 днів.
З платіжного доручення № 3fd80e1e-6bb4-456d-a609-7a9cc98d3e6d від 09 липня 2021 року (а. с. 9) убачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за вищевказаним кредитним договором, перерахувало 10250 гривень ОСОБА_1 на її картку № НОМЕР_2 .
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а. с. 66-69).
Укладеними між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» Додатковими угодами № 19 від 28 листопада 2019 року, № 26 від 31 грудня 2020 року, № 27 від 31 грудня 2021 року, № 31 від 31 грудня 2022 року, № 32 від 31 грудня 2023 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року неодноразово продовжувався, останній раз строк дії договору продовжено до 31 грудня 2024 року (71 на звороті -78).
Крім того, Додатковою угодою № 26 від 31 грудня 2020 року сторони виклали текст Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року у новій редакції (а. с. 72-75).
Відповідно до вимог п. 4.1 вказаного договору факторингу, наявне право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному Додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.
Згідно з витягом з Реєстру прав вимоги № 151 від 14 вересня 2021 року до даного Договору факторингу, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги, в тому числі за договором № 967478774 від 09 липня 2021 року, укладеним з відповідачкою, загальна сума заборгованості 24160 гривень 25 копійок, з яких: 10250 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 13910 гривень 25 копійок - заборгованість по відсоткам (а. с. 64-65).
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 05/0820/01, відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а. с. 57-59 та на звороті).
Укладеними між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Додатковими угодами № 2 від 03 серпня 2021 року, № 3 від 30 грудня 2022 року до Договору факторингу № 05/0820/01 від 05 серпня 2020 року строк дії Договору факторингу № 05/0820/01 від 05 серпня 2020 року неодноразово продовжувався, останній раз строк дії договору продовжено до 30 грудня 2024 року (а. с. 61 на звороті,62).
Відповідно до вимог п. 4.1 вказаного договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку.
Згідно з Реєстру прав вимоги № 10 від 31 липня 2023 року до даного Договору факторингу, до ТОВ «ФК Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги, в тому числі за договором № 967478774 від 09 липня 2021 року, укладеним з відповідачкою, загальна сума заборгованості 30419 гривень 25 копійок, з яких: 10250 гривень - заборгованість тілу кредиту, 20169 гривень 25 копійок - заборгованість по відсоткам (а. с. 55-56).
20 жовтня 2023 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС»» було укладено Договір факторингу № 10/10/23-03, відповідно до якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові Право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якими настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (а. с. 49-52).
Відповідно до вимог п. 1.2 вказаного договору факторингу, перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Також, 20 жовтня 2023 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС»» було підписано Акт прийому-передачі Реєстру боржників за Договором факторингу № 20/10/23-03 від 20 жовтня 2023 року (а. с. 44).
Згідно з Реєстру боржників до Договору факторингу 20/10/23-03 від 20 жовтня 2023 року, до ТОВ «ФК «ЕЙС»» перейшло право вимоги за договором № 967478774 від 09 липня 2021 року, укладеним з відповідачкою, загальна сума заборгованості 30419 гривень 25 копійок, з яких: 10250 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 20169 гривень 25 копійок - заборгованість по відсоткам (а. с. 47-48),
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст.207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок виплати яких встановлюється договором.
Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Нормами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.
Відповідно до вимог статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Згідно ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі, і на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17 та від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16.
Встановлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора, необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №752/8842/14-ц.
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Так, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, в обґрунтування свого права на стягнення заборгованості за кредитним договором № 967478774 від 09 липня 2021 року посилався на те, що він набув відповідне право вимоги 20 жовтня 2023 року на підставі Договору факторингу № 20/10/23-03, укладеним між ним та ТОВ «ФК Онлайн Фінанс», які набули право вимоги від ТОВ «Таліон Плюс» відповідно до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, які в свою чергу набули право вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що правовідносини за кредитним договором № 967478774 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою виникли 09 липня 2021 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином.
Більш того, суд зазначає, що з витягу з Реєстру прав вимоги № 151 (від первісного кредитора), в якому зазначено відповідачку, який датується 14 вересня 2021 року, тобто через три роки після укладення договору відступлення права вимоги, а отже на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором. Тобто, на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником.
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17 вказав на те, що підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах. Натомість, передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Так, Верховний Суд у своїх постановах від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20 неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).
З огляду на викладене, зважаючи на те, що ТОВ «ФК «ЕЙС»» не довело порушення його прав з боку відповідачки ОСОБА_1 та наявності у нього права звернення до суду з позовом до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором № 967478774 від 09 липня 2021 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості відсутні, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли.
Крім того, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та, постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 та від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Верховний Суд вказав на те, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Так, у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 та від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 Верховний Суд вказав на те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.
Крім того, Верховний суд у своїх постановах від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 та від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 вказав на те, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
Зазначене свідчить про те, що позивач у даній справі не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачкою зобов'язань за договором № 967478774 від 09 липня 2021 року.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищенаведеного, суд доходить висновку про те, що наданими до суду доказами позивач не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачкою зобов'язань за кредитним договором № 967478774 від 09 липня 2021 року, а відтак підстави для задоволення заявлених ним вимог про стягнення із відповідачки заборгованості за кредитним договором № 967478774 від 09 липня 2021 року відсутні.
У зв'язку із відмовою у задоволенні заявлених вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280, 288-289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02175, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офі. 2005; ЄДРПОУ 42986956) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна