Справа №344/20043/25
Провадження № 2/591/14/26
про відмову у відкритті провадження у справі
02 лютого 2026 року м. Суми
Суддя Зарічного районного суду м. Суми Ніколаєнко О.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми , -
Позивач звернувся до суду із позовною заявою та просить стягнути з Департаменту соціального захисту населенню Сумської міської ради на його користь три відсотки річних у розмірі 398 грн. 50 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2531 грн. 46 коп.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.11.2025 року цивільну справу передано на розгляд Зарічному районному суду м.Суми.
Вивчивши подані матеріали, суд вважає, що дана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Зі змісту заяви вбачається, що вона подана з метою стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних внаслідок несвоєчасної виплати позивачу Департаментом соціального захисту населення соціальних виплат, які були присуджені йому за рішенням суду.
Судом встановлено, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року у справі №480/7818/20 зобов'язано Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту » в розмірі 6800 грн.
Рішення набрало законної сили 06.05.2021 року.
На виконання вказаного судового рішення 18 квітня 2023 року йому виплачена нарахована сума заборгованості в порядку примусового виконання. Відтак, заявник вважає, що має право на стягнення 3% річних від простроченої суми та інфляційних витрат за період невиконання рішення суду , а саме за період з 25.05.2017 року по 03 жовтня 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення .
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18 вказано, що: за змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Законом № 2050-III також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Відтак ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України та Законом України № 2050-III зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
Враховуючи, що основний спір щодо права ОСОБА_1 на отримання щорічної разової грошової допомоги до 05 травня як учаснику бойових дій підлягав розгляду та був розглянутий в порядку адміністративного судочинства, вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційний втрат внаслідок порушення строків виплати такої допомоги також підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи, що дана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Суд роз'яснює, що позивач має право звернутись в вказаним позовом до окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 186, 260, 261, 447, 448 ЦПК України,-
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовної заявою ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя О.О. Ніколаєнко