29 січня 2026 року
м. Київ
справа № 541/203/25
провадження № 61-367ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ялова Марина Олександрівна, на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 серпня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний виконавець Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Міщанин Тетяна Миколаївна, про встановлення факту нецільового використання аліментів та зменшення розміру аліментів,
У січні 2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту нецільового використання аліментів та зменшення розміру аліментів, в якому просив: встановити факт нецільового використання аліментів ОСОБА_2 ; змінити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на підставі рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 жовтня 2014 року (справа № 541/2392/14-ц) на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , з 1/4 частини до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% розміру прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, і до досягнення дитиною повноліття; стягувати аліменти шляхом внесення 30% аліментів на особовий рахунок ОСОБА_3 у відділенні Державного ощадного банку України.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 серпня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний виконавець Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Міщанин Т. М., про встановлення факту нецільового використання аліментів та зменшення розміру аліментів - відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ялової М. О. залишено без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 серпня 2025 року - без змін.
08 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ялова М. О. через підсистему «Електронний Суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 серпня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;
2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина четверта статті 19 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання
права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;
2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом позову є вимога про зменшення розміру аліментів, яка відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 та пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України є малозначною справою.
Крім цього, предметом позову є вимога немайнового характеру про встановлення факту нецільового використання аліментів, в цій частині справа є незначної складності і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
У касаційній скарзі представник заявника посилається на підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки вважає, що його скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики оскільки відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо подібних правовідносин.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий в часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Наведені представником заявника обставини не дають підстав уважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Також заявник посилається на підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що вказана справа має виняткове значення для заявника, оскільки заявник є військовослужбовцем і в умовах виконання військового обов'язку сплачує значні суми аліментів, однак позбавлений ефективних засобів контролю за їх цільовим використанням. Такий підхід створює дисбаланс між правами та обов'язками сторін і не відповідає принципам справедливості, рівності сторін та ефективного судового захисту.
Доводи скарги про те, що справа має виняткове значення для заявника фактично зводиться до необхідності переоцінки доказів.
Також особа, яка подає касаційну скаргу у малозначній справі, зобов'язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судових рішень у його справі до перегляду Верховним Судом.
З огляду на викладене, заявник не обґрунтував необхідність відкриття касаційного провадження в справі, судові рішення в якій не підлягають касаційному оскарженню.
Крім того, посилання представника заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Оскільки заявник оскаржив судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ялова Марина Олександрівна, на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 серпня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний виконавець Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Міщанин Тетяна Миколаївна, про встановлення факту нецільового використання аліментів та зменшення розміру аліментів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська