28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 503/1418/23
провадження № 61-12009 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Петрів Іван Михайлович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Петріва Івана Михайловича,на ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 травня 2025 року
у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Вадовської Л. М., Комлевої О. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року у складі колегії суддів:
Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Комлевої О. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 ,
в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі, еквівалентному 10 700,00 доларів США на день ухвалення рішення, та сплачений судовий збір.
Позов мотивовано тим, що 13 жовтня 2017 року ОСОБА_2 отримав від нього
10 700 доларів США за автомобіль марки Хюндай Сантафе, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 . Після отримання вказаних коштів
ОСОБА_2 обіцяв доремонтувати автомобіль та переоформити на нього. Зазначав, що через тиждень він зателефонував відповідачу, який пояснив, що автомобіль не готовий. Згодом відповідач почав рідко виходити на зв'язок, сваритися з приводу нав'язливості його дзвінків, також погрожував віддати автомобіль іншому покупцю, а йому повернути його кошти, а з часом взагалі перестав виходити на зв'язок. З приводу протиправних дій відповідача він звернувся до поліції, розпочато кримінальне провадження.
Зазначав, що відповідач свої зобов'язання не виконав, належний йому автомобіль не передав, безпідставно отримані кошти у розмірі 10 700 доларів США не повернув.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 20 лютого 2025 року
у складі судді Вороненка Д. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів обставин позову. Суд звернув увагу на поведінку ОСОБА_1 упродовж з 13 жовтня 2017 року (подія передачі коштів) до 27 червня 2023 року (дата подачі позову до суду), тобто тривалістю
5 років 8 місяців, що є доволі пасивної для особи, яка, передавши іншій особі грошові кошти, а натомість фактично нічого не отримала за це. Водночас звернення до поліції 07 травня 2018 року і до Територіального сервісного центру 14 листопада 2019 року, а також складення письмової вимоги 04 січня 2021 року без підтвердження її направлення відповідачу, не є переконливими для дійсного вжиття дієвих заходів захисту своїх законних прав та інтересів, з огляду на загальну його поведінку на протязі 5 років 8 місяців.
Щодо застосування позовної давності, то суд вказав, що оскільки відмовлено у задоволенні позову як необгрунтованого, тому відсутні підстави для застосування позовної давності, заявленої представником відповідача. При цьому, суд не погодився з доводами ОСОБА_1 щодо відсутності спливу строку позовної давності, оскільки остання передбачена нормами ЦК України, тобто є нормою матеріального права. Строк позовної давності сплив ще до законодавчого зупинення перебігу цього строку у зв'язку з введенням 24 лютого 2022 року воєнного стану, а що стосується зупинення строку під час карантинних заходів у державі, то вони стосувалися саме процесуальних строків.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області
від 20 лютого 2025 року залишено без руху для витребування матеріалів цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 травня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 лютого 2025 року.
Щодо поновлення строку та відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції вказав, що про оскаржуване рішення районного суду від 20 лютого
2025 року позивачу стало відомо 06 квітня 2025 року з Єдиного реєстру судових рішень, тому причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду є поважними.
Постановою Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 лютого 2025 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі
10 700,00 доларів США, що станом на 02 вересня 2025 року за курсом Національного банку України складає 442 659,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі
9 806,90 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є помилковими, так як ОСОБА_2 не передав автомобіль, ключі від нього, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 та відмовився передавати його згодом, отримавши 13 жовтня 2017 року за автомобіль грошові кошти в сумі 10 700 доларів США. Відповідач обіцяв відремонтувати автомобіль і потім переоформити на позивача. Проте він видав довіреність іншій особі, яка 21 квітня 2018 року відчужила автомобіль. Тому останні підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, як безпідставно набуті відповідачем кошти, незалежно від вини.
При цьому суд вказав, що доводи позивача про те, що він звернувся до суду з даним позовом лише тоді, коли втратив надію на результати кримінального провадження, численні скарги прокурору на бездіяльність слідчих, які ні до чого не привели, хоча слідчі обіцяли вручити підозру ОСОБА_2 у шахрайстві, матеріалами справи не спростовані.
Що стосується застосування строку позовної давності, то суд апеляційної інстанції, застосувавши відповідні норми права, зазначив, що строк позовної давності для звернення до суду позивачем не був пропущений.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Петрів І. М., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду
від 02 травня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 лютого 2025 року залишити
в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2025 рокувідкрито касаційне провадження у вказаній малозначній справі відповідно до вимог підпункту а) пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, витребувано цивільну справу № 503/1418/23 із Кодимського районного суду Одеської області, у задоволенні клопотання представника
ОСОБА_2 - адвоката Петріва І. М., про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року відмовлено,та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2025 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Петріва І. М., про зупинення виконання або дії постанови Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року у справі задоволено частково. Зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2025 рокудо закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Петріва І. М., мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Зазначає, що суд апеляційного інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження належним чином не мотивував свій висновок про поновлення строку на апеляційне оскарження. При цьому аналіз апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує на відсутність доказів та обгрунтування поважності пропуску строку на звернення із апеляційною скаргою.
При цьому на час подання позову ОСОБА_1 (27 жовтня 2023 року), чинна редакція цивільного та цивільного процесуального кодексів не передбачала наявності будь-яких підстав для поновлення процесуальних строків у зв'язку із карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Строк дії карантину постановою Кабінету Міністрів України від 27червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години
00 хвилин 30 червня 2023року.
Законодавство про продовження строків у зв'язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) передбачало саме продовження, а не поновлення процесуального строку на час дії карантину. Тому, після 30 червня
2023 року Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) не застосовується автоматично.
Таким чином необхідний правовий висновок Верховного Суду щодо питання визначення правомірності автоматичного продовження строків, встановлених статтею 257 ЦК України, відповідно до Закону № 540-IX після закінчення строку дії карантину згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 (30 червня 2023 року) та застосуванням наслідків спливу строків позовної давності у разі пред'явлення позову після 30 червня 2023 року, якщо загальний трирічний строк сплив під час дії карантину.
Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції повинен був дослідити питання наявності/відсутності договірних відносин між позивачем та підповідачем і лише тоді зробити висновок про застосування положень глави 83 ЦК України.
Оскільки в конкретних правовідносинах позивач домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він пов'язаний договірними правовідносинами, а саме домовленістю про купівлю автомобіля, то застосування положень глави 83 (статті 1212 ЦК України) виключається.
При цьому, якщо на думку позивача у даній справі існує невиконання договірних зобов'язань щодо непередання транспортного засобу, то позивачу необхідно було звернутися за захистом своїх прав до суду у порядку порушення зобов'язання, але не в порядку статті 1212 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у відповідних постановах Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 травня 2016 року в територіальному сервісному центрі № 5141 РСЦ МВС в Одеській області (м. Одеса) було зареєстровано легковий автомобіль HYUNDAI Santa Fe, 2007 року випуску, сірого кольору, VIN № НОМЕР_2 , за ОСОБА_2 , якому було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 06 травня 2016 року та номерні знаки НОМЕР_1 , що підтверджується копіями відповідей наданих на адвокатські запити адвоката Івана Петрів Регіональним сервісним центром МВС № 5141 в Одеській області
від 06 грудня 2023 року № 31/15/5141-78аз та Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 08 грудня 2023 року
№ 31/30-8-АЗ (т. 1, а. с. 65, 66).
30 вересня 2017 року ОСОБА_2 на сайті AUTO.RIA.com було розміщено оголошення про продаж автомобіля Hyundai Santa Fe, 2007 року випуску,
з реєстраційним номером НОМЕР_1 , за 12 000 доларів США, що підтверджується змістом копії відповіді наданої ТОВ «ІНТЕРНЕТ-РЕКЛАМА РІА» 05 грудня 2023 року за вих. № 291 (т. 1, а. с. 62-64).
13 жовтня 2017 року у територіальному сервісному центрі № 5142 РСЦ МВС
в Одеській області (м. Одеса) власником ОСОБА_2 транспортний засіб Hyundai Santa Fe, 2007 року випуску, з реєстраційним номером НОМЕР_1 , було знято з обліку для реалізації, номерні знаки НОМЕР_1 , були здані на знищення, замість яких власником було отримано транзитні номерні знаки НОМЕР_4, що підтверджується копіями відповідей наданих на адвокатські запити адвоката Івана Петрів Регіональним сервісним центром МВС № 5141 в Одеській області від 06 грудня
2023 року № 31/15/5141-78аз (а. с. 65) та Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 08 грудня 2023 року
№ 31/30-8-АЗ (т. 1, а. с. 66).
13 жовтня 2017 року ОСОБА_2 власноручно було складено письмову розписку про те, що він отримав від ОСОБА_1 10 700 доларів США за проданий йому автомобіль Сантафе НОМЕР_1 , що також визнавалось представником відповідача у відзиві на позовну заяву та у запереченні на відповідь на відзив (т. 1, а. с. 5, 53-57).
13 жовтня 2017 року ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 надав довіреність серії НМТ № 347227, посвідчену приватним нотаріусом Таранською А.М. щодо транспортного засобу Hyundai Santa Fe, 2007 року випуску, номерний знак: НОМЕР_4 , що визнавалось представником відповідача у запереченні, а також підтверджується копіями відповідей наданих на адвокатські запити адвоката Івана Петрів Регіональним сервісним центром МВС № 5141 в Одеській області
від 06 грудня 2023 року № 31/15/5141-78аз та Регіональним сервісним центром
ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 08 грудня 2023 року № 31/30-8-АЗ.
29 березня 2018 року продавцем на ім'я « ОСОБА_4 » з E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті AUTO.RIA.com було розміщене оголошення про продаж автомобіля марки Hyundai Santa Fe, 2007 року випуску, номерний знак: НОМЕР_4 (транзитний номерний знак українського зразка), вартість 12 300 доларів США, місце продажу зазначено «Одеса, Одеська область», що підтверджується змістом копії відповіді наданої
ТОВ «ІНТЕРНЕТ-РЕКЛАМА РІА» 05 грудня 2023 року за вих. № 291 на запит адвоката Петрів І. М. (а.с.62-64)
21 квітня 2018 року транспортний засіб Hyundai Santa Fe, 2007 року випуску, номерний знак: НОМЕР_4 , було перереєстровано на ОСОБА_5 в ТСЦ № 5141 (м. Одеса) на підставі договору купівлі-продажу № 5141/2018/909532 від 21квітня 2018 року, укладеного в ТСЦ № 5141 (продавця представляв ОСОБА_3 за довіреністю серії НМТ № 347227, виданою 13 жовтня
2017 року приватним нотаріусом Таранською А. М.), що підтверджується копіями відповідей наданих на адвокатські запити адвоката Івана Петрів Регіональним сервісним центром МВС № 5141 в Одеській області від 06 грудня 2023 року
№ 31/15/5141-78аз та Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 08 грудня 2023 року № 31/30-8-АЗ.
07 травня 2018 року до чергової частини Шевченківського ВП Приморського ВП
у м. Одесі надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій останній просить вжити заходів до невстановленої особи, яка 13 жовтня 2017 року, знаходячись за адресою:
м. Одеса, кут вулиць Піроговська-Семінарська шляхом зловживання довірою та введення в оману заволодів його грошовими коштами у розмірі 10 700 доларів США, про що свідчить копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12018161500001054 від 08 травня 2018 року (т. 1, а. с. 6).
14 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області із заявою щодо отримання інформації про належність йому автомобіль HYUNDAI SANTA FE, кузов № НОМЕР_5 , що вбачається зі змісту відповіді територіального сервісного центру 5141 Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області від 14 листопада 2019 року № 31/15/5141-2631. У цей же день Територіальний сервісний центр 5141 Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області надав на вищезазначену заяву позивача відповідь за № 31/15/5141-2631 про те, що згідно з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, станом на 14 листопада
2019 року автомобіль HYUNDAI SANTA FE, кузов № НОМЕР_5 , з 01 січня 2017 року по 14 листопада2019 року йому на праві приватної власності не належав (т. 1, а. с. 7, 48).
ОСОБА_1 складено письмову вимогу, адресовану ОСОБА_2 та датовану 04 січня 2021 року, про повернення йому протягом 10 днів з моменту її отримання безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 10 700 доларів США в гривневому еквіваленті на відповідний його банківський рахунок, відкритий ним
22 вересня 2018 року. До копії цієї вимоги ОСОБА_1 не додав доказів її отримання ОСОБА_2 , як і надіслання вимоги яким-небудь засобом зв'язку (поштою, електронною поштою тощо) (т. 1, а. с. 95).
Представник ОСОБА_2 - адвокат Петрів І. М., у районному суді заявив клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача (т. 1, а. с. 59-62).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 3) судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 3, 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Петріва І. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга
статті 2 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
ОСОБА_1 пред'явлено позов на підставі положень статей 1212, 1214 ЦК України. Такі норми права досліджувалися судами та ухвалено судові рішення.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Частиною другою цієї статті зазначено, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, обов'язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того, чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об'єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.
За змістом правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України
від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88-цс13, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 1 ЦК України).
Таким чином, для визнання майна набутим без достатньої правової підстави обов'язковою є наявність усіх зазначених умов.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України:
від 22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012, від 17 червня 2014 року у справі № 3-30гс14, від 25 лютого 2015 року у справі № 3-11гс15.
Подібні правові висновки зробила й Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21, в якій зазначила таке: «При цьому у відповідності із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином».
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду й ухвалюючи власне рішення про задоволення позову, зазначив мотиви, з яких він виходив, застосовуючи положення статті 1212 ЦК України, а не норми ЦК України, які регулють договірні правовідносини, тому доводи касаційної скарги про те, що суд не вмотивував відхилення аргументів, викладених у відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що між сторонами виникли правовідносини із договору купівлі-продажу транспортного засобу, є помилковими.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Для застосування наведеної норми права щодо договірних правовідносин між сторонами, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, необхідно встановити таке.
Згідно з вимогами частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першої статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є предмет, ціна та строк дії. Також істотними умовами вважаються такі умови, на яких наполягає хоча б одна зі сторін договору
(стаття 638 ЦК України). Тобто сторони можуть самостійно визначати умови договору, які не повинні суперечити законодавству.
Отже, закон акцентує на тому, що всі наведені обставини у сукупності, а саме: домовленість щодо усіх істотних умов договору, повне або часткове виконання договору, ухилення від його нотаріального посвідчення, мають бути доведені належними та допустимими письмовими доказами.
У пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22) вказано, що: «положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу».
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша
статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведеного Верховний Суд уважає, що відповідач не довів наявність між сторонами договірних правовідносин, а саме договору купівлі-продажу транспортного засобу, не довів наявність домовленості сторін щодо істотних умов договору, передачі автомобіля позивачу.
Так, судом установлено і відповідачем не заперечується, що 13 жовтня 2017 року він отримав від позивача 10 700 доларів США за автомобіль марки Хюндай Сантафе, видавши йому розписку. Позивачем доведено, що після отримання грошей відповідач пообіцяв доремонтувати автомобіль ічерез тиждень поїхати разом до сервісного центру МВС, щоб переоформити його на позивача. Відповідач, отримавши кошти, зазначеного не виконав.
Матеріали справи взагалі не мають доказів участі ОСОБА_1 у переоформленні вищевказаного автомобіля на ім'я іншої особи, на якого відповідач оформив довіреність, серії НМТ № 3472 від 13 жовтня 2017 року, на відчуження вищевказаного автомобіля і який 21 квітня 2018 року розпорядився даним автомобілем, шляхом його продажу третій особі.
Зазначені обставини підтверджуються довідками начальника РСЦ МВС в Одеській області ГСЦ МВС від 06 грудня 2023 року і начальника РСЦ ГСЦ в Одеській області, Миколаївській та Херсонській областях ГСЦ МВС від 08 грудня 2023 року.
Верховний Суд переконаний, що вказані дії відповідача додатково лише підтверджують той факт, що між сторонами у цій справі не було договірних правовідносин, а відповідач і не мав наміру передати (продати) автомобіль саме позивачеві.
Апеляційний суд вірно зазначив, що посилання районного суду на час звернення позивача до суду не має правового значення, оскільки позивач реалізував своє право звернення до суду, передбачене статтею 55 Конституції України на захист свого порушеного права.
Що стосується застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, то суд апеляйційної інстанції правильно виходив із того, що в даному випадку строк позовної давності не був пропущений.
Апеляційний суд указані доводи відповідача належним чином дослідив і вірно вказав таке.
Відповідно до Закону України № 540-ІХ строк позовної давності з квітня 2017 року та на час спірних правовідносин не діяв. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Тобто, Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності - на строк дії карантину.
Оскільки карантин в Україні діяв до 30 червня 2023 року, то строк позовної давності на спірні правовідносини не розповсюджується.
Крім того, згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX«Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно й без наведення належних мотивів поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження є помилковими, так як в ухвалі від 02 травня 2025 року апеляційний суд обгрунтував поважність причин поновлення такого строку.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди
з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України
не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу
без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2025 року зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, тому слід поновити виконання вказаної постанови суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 402, 410, 416, 418, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Петріва Івана Михайловича, залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 02 вересня
2025 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк