Категорія №2.11.1
Іменем України
15 листопада 2010 року Справа № 2а-7699/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Качуріної Л.С.
при секретарі Лемба А.В.,
в присутності сторін:
представник позивача: Сопелев О.О.;
представника відповідача: Баранов П.В., довіреність №100/10-25 від 11.01.10;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Аккош» до Державної податкової інспекції в місті Красний Луч Луганської області про визнання протиправними дії, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.09.2010 року №0000752342/0, -
11 жовтня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Аккош» з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в місті Красний Луч Луганської області про визнання протиправними дії, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.09.2010 року №0000752342/0.
У позовній заяві позивач просив суд: 1) зупинити дію податкового повідомлення-рішення від 06.09.2010 року №0000752342/0 до закінчення розгляду адміністративної справи; 2) допустити рішення щодо забезпечення адміністративного позову до негайного виконання; 3) визнати дії посадових осіб ДПІ в м. Красний Луч незаконними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.09.2010 року № 0000752342/0.
В обґрунтування заявленого позову представник позивача зазначив, що не погоджується з податковим зобов'язанням з податку на додану вартість в розмірі 103766 грн. та фінансовою (штрафною) санкцією в розмірі 51883 грн., визначеними підприємству ДПІ в м. Красний Луч на підставі акту перевірки №750/23/31572509 від 20.08.2010 року за фінансово-господарською операцією з придбання обладнання в 2008 році у ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент». Представник позивача також зазначив, що угода з ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» була укладена у відповідності з приписами ст.ст. 627, 638, 655, 662, 664 ЦК України, на виконання яких за накладною №1021 від 02.10.2008 року був отриманий товар на суму 618456,00 грн. у тому числі ПДВ 103076,00 грн. Оплата була здійснена після отримання товару шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника платіжними дорученнями №552 від 13.10.2008 року та №555 від 14.10.2008 року.
Товар був доставлений безпосередньо постачальником, відшкодування транспортних витрат ним не пред'являлось та товарно-транспортна накладна не видавалась, тому вона відсутня, на товар були видані супровідні документи: рахунок-фактура, накладна, податкова накладна, в яких постачальником зазначено ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент», разом з цими документами були надані копії документів про підтвердження реєстрації цього постачальника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, Свідоцтво по державну реєстрацію юридичної особи від 16.01.2008 року, Свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість НБ №010780 від 04.02.2008 року, Статут ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» від 21.01.2008 року, які засвідчували наявність юридичної особи постачальника. Тобто за таких обставин вимог п.п.7.2.1 п.7.2 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» Позивач не порушував.
При виконанні умов цього договору Позивач не спричинив збитків державі у вигляді ненадходження до бюджету коштів по податку на додану вартість, у зв'язку з цим Позивач вважає дії Відповідача по винесенню податкового повідомлення-рішення від 06.09.2010 року №0000752342/0 та визначення йому податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 103766 грн. і фінансової (штрафної) санкції в розмірі 51883 грн., незаконними.
Ухвалою суду від 12 жовтня 2010 року клопотання Позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а саме по зупиненню дії податкового повідомлення-рішення від 06.09.2010 року №0000752342/0 до закінчення розгляду адміністративної справи та допущення рішення щодо забезпечення адміністративного позову до негайного виконання, що були заявлені разом з адміністративним позовом, було залишено без задоволення, оскільки пункт 5.2.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачає, що заява, подана із дотриманням строків, зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Представник відповідача у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував та просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що податковий орган діяв відповідно до положень Закону України «Про державну податкову службу» та обґрунтовано дійшов висновку про порушення Позивачем вимог п.п.7.2.1 п.7.2 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, оскільки господарська операція не підтверджена податковими накладними, оформленими відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та наказу ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення». Крім того, формальний засновник та керівник ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» ОСОБА_3, не здійснював самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності після державної реєстрації підприємства. ОСОБА_3 вироком Артемівського районного суду м. Луганська від 24.12.2009 року по справі №1-510/689/2009 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України. З огляду на це податковий орган вважає, що правочин між Позивачем та ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» був учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що позивач - суб'єкт господарювання юридична особа Приватне підприємство «Аккош» (далі - ПП «Аккош»), зареєстроване рішенням виконавчого комітету Краснолуцької міської ради Луганської області 23.06.2001 року, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 31572509, взято як платник податків у ДПІ в м. Красний Луч 07.09.2001 року, юридична та фактична адреса юридичної особи: 94500, Луганська область, м. Красний Луч, вул. Антрацитівське шосе, 9.
Судом встановлено, що у період з 26.07.2010 року по 13.08.2010 року спеціалістами ДПІ у м. Красний Луч у відповідності з абзацом першим ч.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509-ХІІ від 04.12.1990 року була проведена планова виїзна перевірка ПП «Аккош» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року, складений акт №750/23/31572509 від 20.08.2010 року, та згідно п.2 висновків якого встановлено порушення п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.7.4, абзаців в, г, д, є п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, від 03.04.1997 року №168/97-ВР, в результаті чого занижений податок на додану вартість всього в сумі 103766 грн., у тому числі за жовтень 2008 року в сумі 103076, листопад 2008 року 333 грн., січень 2010 року в сумі 297 грн., березень 2010 року в сумі 60 грн.
06.09.2010 року ДПІ в м. Красний Луч прийняте податкове повідомлення-рішення форми «р» з посиланням на п.6 п.п.4.2.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 103766 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 51883 грн.
В обґрунтування свого рішення ДПІ в м. Красний Луч в акті перевірки зазначено, що на порушення п.п.7.2.1 п.7.2 та п.п.7.4.5 а.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ПП «Аккош» включило до складу податкового кредиту суми ПДВ які не підтверджені податковими накладними, оформленими відповідно до вимог цього Закону та наказу ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення». А саме, на думку відповідача податкова накладна №11 від 24.11.2008 року не має реквізитів особи платника податку покупця, індивідуального податкового номеру покупця, місцезнаходження покупця, номера свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ (покупця) на суму ПДВ 333,33 грн.; у березні 2010 року відсутня податкова накладна, яка зазначена у реєстрі отриманих податкових накладних від 24.03.2010 року №68 на суму ПДВ 60,00 грн.
Відповідач зазначає, що відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податкового кредиту можуть мати платники податків, які реально вчинили господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Перевіркою відповідач установив, що ПП «Аккош» на підставі договору з ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» в особі директора ОСОБА_3. була здійснена операція з придбання товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 515380,00 грн., ПДВ 105076,00 грн. За поставлені ТМЦ ПП «Аккош» сплачено ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» шляхом перерахування на його розрахунковий рахунок грошові кошти у сумі 618456,00 грн.
24.12.2009 року Артемівським районним судом м. Луганська по справі №1-510/689/2009 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.
Відповідно зазначеного вироку судом встановлено здійснення ОСОБА_3 фіктивного підприємництва, тобто створення суб'єкту підприємницької діяльності ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» з метою прикриття незаконної діяльності, а також непричетність ОСОБА_3 до його фінансово-господарської діяльності, підписання договорів, податкових і видаткових накладних, відвантаження ТМЦ, надання послуг, надання до податкових органів податкової звітності.
ДПІ в Артемівського районі м. Луганська вважає, що саме це і свідчить про те, що договір поставки між ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» та ПП «Аккош» на реалізацію товару, має протиправний характер, суперечить інтересам держави і суспільства та укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Той факт, що формальний засновник та керівник ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» ОСОБА_3 не здійснював самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності після державної реєстрації підприємства, суперечить вимогам ст.42 ГК України, а також моральним засадам суспільства в сфері здійснення підприємницької діяльності.
Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Для чинності правочину необхідно, щоб його умови не суперечили чинному законодавству, моральним засадам суспільства, щоб особи, які його вчиняють, мали необхідний обсяг дієздатності, щоб волевиявлення учасників було вільним і відповідним їх внутрішній волі, щоб правочин був вчинений у належній формі і був спрямованим на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Відповідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ж ст.203 ЦК України зміст правочину на може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бети спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - є нікчемним.
Відповідно п.2 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затвердженою постановами Державного арбітражного суду Союзу РСР від 15.06.1965 року №П-6 та від 25.04.1996 року №П-7 (постанови чинні та використовуються по теперішній час на підставі постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 року), при поставці товарів і створення умов для своєчасного і правильного приймання отримувачем відправник, (постачальник) зобов'язаний дотримуватись чіткого і правильного оформлення документів, що засвідчують якість і комплектність продукції, що постачається (технічний паспорт, сертифікати, посвідчення якості і ін.), відвантажувальних та розрахункових документів, відповідність вказаних в них даних про якість та комплектність продукції фактичній якості та комплектності.
Відповідно п.5 Інструкції №П-6 при прийманні товарів, як передбачено правилами, що діють на транспорті (перевезення), одержувач зобов'язаний витребувати від органу транспорту складання комерційного акту (відмітки на товарно-транспортній накладній або складання акта при доставці вантажу автомобільним транспортом). Відповідно до п.12 Інструкції №П-6 приймання продукції по кількості проводиться відповідно транспортним і супровідним документам (рахунки-фактури, специфікації, описи, пакувальні ярлики і ін.) відправника (виробника). Відповідно до п.26 Інструкції №П-6 /акт приймання продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства-одержувача не пізніше, чим на наступний день після складання акту.
Коли товар доставляється вантажним автомобілем, таким документом є товарино-транспортна накладна за формою №1-ТН, затвердженою наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 року №488/346. У накладній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).
Відповідно до пунктів 11.1, 11.5, 11.7 ст.11 «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за номером №128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом вантажовідправник повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Вантажовідправник засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).
ПП «Аккош» до перевірки не було надано товарно-транспортної накладної, або копій супроводжувальних документів, або інших документів, що свідчать про транспортування ТМЦ, які передбачені вимогам чинного законодавства, від постачальника ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент».
Відповідно п.18 наказу ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюється печаткою такого платника податку - продавця. Згідно п.2 цього Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі заповнення іншою особою, ніж вказаною у п.2 даного Порядку.
Таким чином, вважає відповідач, ОСОБА_3 не був посадовою особою ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» та не підписував документи ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент». Тому, в усіх первинних документах, а саме: накладній та податковій накладній, на підставі яких ПП «Аккош» відображено податковий кредит з ПДВ на придбання ТМЦ, значаться неправдиві відомості, що підтверджені підписом ОСОБА_3 в якості директора та бухгалтера ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент».
Па думку відповідача представлені на перевірку документи з придбання ТМЦ не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обов'язкового реквізиту - справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» не відповідає вимогам закону, тому правочин вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства - ухилення від оподаткування. За таких підстав від укладення та виконання вищевказаного договору інтересам держави та суспільства завдані збитки у вигляді ненадходження до Державного бюджету коштів - податку на додану вартість у великому розмірі, що суперечить моральним засадам суспільства, а сама вказана угода є нікчемною.
Відповідач вважає, що в ході проведення перевірки не виявлено документів, які підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей саме від ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент», передбачених законодавством, а отже у ПП «Аккош» відсутнє право на включення до складу податкового кредиту суми ПДВ від вартості придбаних ТМЦ у ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент».
Таким чином, відповідач ґрунтує свою правову позицію на висновках, викладених в акті №750/23/31572509 від 20.08.2010 року, а саме на нікчемності усного договору, укладеного між ПП «Аккош» та ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» про постачання товару. При цьому відповідач вважає, що він має право особисто, без рішення суду, визнавати угоди нікчемними.
Представник Позивача вважає, що такий висновок відповідача не заснований на приписах норм діючого законодавства України.
Суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню та кола фактів, які необхідно доказати.
Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Отже, вирішуючи дану справу суд виходить з того, що цивільне законодавство України ґрунтується на визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від укладення договору) та визначати їх зміст за власним розсудом відповідно досягнутої з контрагентом домовленості, тобто свобода договору, яка закріплена у п.3 ст.3 Цивільного кодексу України.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Це означає, що: по-перше - свобода договору передбачає свободу в укладанні договору, недопустимість примушення відносно вступу у договірні відносини; по-друге - свобода договору передбачає можливість свобідного вибору особою, що бажає заключити договір, майбутнього контрагента; по-третє - свобода договору включає можливість сторін свободо визначати характер (вид, тип) договору, який вони уклали.
Дослідивши у судовому засіданні наявні докази суд установив, що між ПП «Аккош» та ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» був укладений усний договір, який за своїм змістом передбачав виконання сторонами двосторонніх обов'язків, а саме: ПП «Аккош» (Замовник) в особі директора Сопелева О.О. з одної сторони та ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» (Виконавець) в особі директора ОСОБА_3 з другої сторони, по телефону домовились про укладення усного договору, предметом якого є постачання Замовнику Виконавцем товару у загальній сумі 618456,00 грн. і подальшу оплату товару, що не протирічить чинному цивільному законодавству України.
За цим договором Замовник зобов'язався оплатити виставлений рахунок Виконавця за відвантажений товар впродовж 3-х банківських днів або по передплаті. Виконавець зобов'язався поставити товар, надати документи накладну, податкову накладну, рахунок.
Тобто, зміст зазначеного усного договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними умови, які є обов'язковими, визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам ст.628 ЦК України.
На думку суду, загальні положення про купівлю-продаж, які визначені ч.2 ст.689 ЦК України і встановлюють для покупця обов'язок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться і необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, цілком виконані, що підтверджується письмовими доказами платіжними дорученнями №552 від13.10.2008 року та №555 від 14.10.2008 року, наданими позивачем у суд.
Також, відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.
Висновок відповідача щодо нікчемності усного договору ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та протирічить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.
Але, відповідач у судовому засіданні на підтвердження своєї правової позиції і відповідного висновку не навів доказів і не зазначив, в чому саме полягає протиправний характер усного договору між ПП «Аккош» та ТОВ «Укр-Енерго-Менеджент», порушення інтересів держави і суспільства, та чим саме порушено публічний порядок.
Суд вважає, що відповідач безпідставно посилається на те, що перевіркою ПП «Аккош» встановлено відсутність поставок товару від ТОВ «Укр-Енерго-Менеджент», що свідчить, на думку відповідача, про укладення угоди без мети настання реальних наслідків.
Такий висновок відповідач фактично робить на тому, що керівник ТОВ «Укр-Енерго-Менеджент» ОСОБА_3 дав показання правоохоронним органам у кримінальній справі стосовно того, що не здійснював самостійної, на власний ризик господарської діяльності після державної реєстрації підприємства, що суперечить вимогам ст.42 Господарського кодексу України.
Але, разом з цим ОСОБА_3 повідомив, що передав установчі документи, печатку і штамп ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» невідомій особі, яка фактично і здійснювала господарську діяльність від його імені як директора.
Відповідач не надав суду доказів щодо прийняття заходів для встановлення цієї особи та встановлення обставин здійснення фінансового-господарської діяльності цією особою в юридичній особі - ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент».
Із вироку Артемівського районного суду м. Луганська вбачається, що ОСОБА_3 визнаний винним лише у вчиненні дій щодо заснування ним юридичної особи ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» з метою прикриття незаконної діяльності.
Тому, відповідач необґрунтовано посилається на ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно якої визнання судом недійсним правочину, який учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається, оскільки відповідачем не проаналізовано положення ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. І тільки вказана суперечність відповідно до ст.215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідачем не доведено, яку саме вимогу закону було порушено при укладанні зазначеного договору збоку позивача.
Суд вважає, що причиною цього є помилкове трактування відповідачем ч.2 ст.215 ЦК України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже саме за таких обставин податковий орган має право визнати правочин недійсним.
За приписами ж ст.215 ЦК України нікчемність правочину дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.
Відповідачем не враховано також те, що за загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.
Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч.1 ст.207 ГКУ) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.
Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Тлумачення такої категорії як «суперечність інтересам держави і суспільства» міститься у Роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними», зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її набрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України «Про власність»), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу субєкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільтсва, правам, свободі і гідності громадян.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обствин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
З огляду на викладене відповідач не довів у судовому засіданні на чому грунтується його висновок щодо протиправності усного договору укладеного ПП «Аккош» з ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент».
Визнаючи правочин нікчемним, відповідач посилається на ст.228 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зніщення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Але відповідач не довів у судовому засіданні, чим саме укладений між ПП «Аккош» та ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» правочин порушує публічний порядок, яким чином він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зніщення, пошкодження майнафізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або незаконне заволодіння ним.
Основним аргументом відповідача є посилання на вирок Артемівського районного суду м. Луганська від 24.12.2009 року, згідно якого ОСОБА_3 по справі №1-510/689/2009 визнаний винним у злочинах, передбачених ч.1 ст.186 та ч.2 ст. 205 КК України і факти, установлені під час досудового слідства у цій кримінальній справі, у тому числі, що ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» не має складських приміщень, у нього ввідсутні основні засоби та зареєстровано з порушенням ст.87 Цивільного кодексу України.
Тобто, вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні дій із створення субїєкта підприємницької діяльності - юридичної особи з метою прикриття незаконної діяльності.
Проте, ДПІ у м. Красний Луч не надало суду доказів та не довело у судовому засіданні, що ПП «Аккош» укладаючи у 2008 році договір знало або могло знати про те, що ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» було засноване на підставну особу та є фіктивним. Також Відповідач не спростував у судовому засіданні факт здійснення телефонних переговорів Позивача з метою укладання усного договору з представником ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» з питання постачання товару.
Відповідачем не даведено, що цивільна правоздатність та дієздатність ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» на час укладання договору була обмежена рішенням будь-якого суду, та підприємство не було зареєстровано у встановленому чинним законодавством порядку. Відповідачем в порядку, передбаченому чинним законодавством не надано суду судових рішень про визнання недійсними установчих документів цього постачальника на час укладання зазначеного договору, чи будь-якого іншого рішення суду або іншого органу, до компетенції якого віднесено встановлення таких фактів.
Тому, вирок Артемівського районного суду в м. Луганську від 24.12.2009 року не може бути підставою недійсності всіх договорів, укладених ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» та недійсності всіх господарських зобовязань за ними, а лише засвідчує винуватість конкретної фізичної, осудної особи в безпосередньому вчиненні нею злочину.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підпримців» від 15.05.2003 року №755-ІV встановлений статус відомостей з Єдиного державного реєстру, відповідно до якої якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
За таких підстав, зазначені факти не мають ніякого відношення до ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» і не можуть бути підставою для визнання нікчемним усного договору у 2008 році, укладеного з ПП «Аккош».
Відповідачем не доведено, що перевіркою ПП «Аккош» встановлено відсутність поставок товару від ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент», а за таких підстав висновок про укладення цієї угоди без мети настання реальних наслідків є неправомірним.
Укладання ПП «Аккош» усного договору з метою настання реальних наслідків і наявність поставки товару від ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» фактично підтверджено документами, наданими ПП «Аккош» у суд, згідно яких цей товар був поставлений кінцевому отримувачу Державному підприємству «Дослідницьке господарство «Борки» Інституту птахівництва УААН», розташованому в селі Борки Зміївського району Харківської області.
Посилання відповідача на відсутність документів стосовно транспортування придбаного товару також не може бути для суду підтвердженням факту відсутності поставки товару, оскільки Позивач документально підтвердив продаж отриманого товару кінцевому отримувачу, а отже ніяким чином не підтверджує висновки відповідача щодо нікчемності укладеного правочину.
В той же час, відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР обєктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст.3) Поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ (п.7.1 ст.7). Суми податків, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних актівів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту (п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7). Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення з першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно ч.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно з абзацом 2 загальних положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року №291 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 року за номером №893/4186, План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку.
Відповідно до п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до п.п. 5.3.9 ст.5 цього ж Закону до складу валових витрат не включаються витрати на:
- виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п.п. 7.2.4 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст.9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати анулювання.
Згідно з п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про заствердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення», затвердженого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за номером №233/2037, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п.2 даного Порядку.
Відповідно до п.2 зазначеного Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
У пункті 18 цього Порядку зазначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.
Суд установив, що ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» та ПП «Аккош» на час укладання договору у 2008 році були зареєстровані платниками податку на додану вартість в відповідних Державних податкових інспекціях у м. Луганську та м. Красний Луч, їм присвоєні індивідуальні податкові номери платників податку на додану вартість на момент складання податкової накладної №1021 від 02.10.2008 року, виданої на виконання зобов'язання за зазначеним договором, податкова накладна підписана уповноваженою особою - директором ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» ОСОБА_3, який фактично у цей час не був викритий правоохоронними органами у вчиненні фіктивного підприємництва, а Позивачеві цей факт не був відомий.
За таких підстав, суд вважає, що всі витрати ПП «Аккош», пов'язані з виконанням умов договору з ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» від 2008 року, документально підтверджені, а значить висновки відповідача щодо завищення суми податкового кредиту за дослідженими взаєморозрахунками є необґрунтованими, оскільки суд свій висновок ґрунтує на тому, що важливим принципом виконання договірних зобов'язань є принцип реального виконання, на додержанні вимог п.п.7.4.1 п.7.4. та 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також на тому, що господарський кодекс передбачає спеціальні наслідки для зобов'язань, які визнано недійсними як такі, що вчинені з метою, яка свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Суд погоджується з Позивачем в тому, що Відповідачем за таких обставин незаконно встановлено порушення п.п.7.2.1 п.7.2 та п.п.7.4.5 а.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та завищення податкового кредиту по податковій накладній №1021 від 02.10.2008 року на 103076 грн., що дає підстави задоволенню судом позовних вимог платника податку.
Що стосується податкової накладної №68 від 24.03.2010 року на суму ПДВ 60,00 грн. та податкової накладної №11 від 24.11.2008 року на суму ПДВ 333,33 грн.
Суд дослідивши надані позивачем у судовому засіданні зазначені податкові накладні дійшов висновку, що податкова накладна №68 від 24.03.2010 року та податкова накладна №11 від 24.11.2008 року відповідає вимогам щодо її заповнення, які передбачені вимогами Закону України «Про податок на додану вартість» та наказу ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення». А саме, податкові накладні мають реквізити осіб платників податку покупця і продавця, індивідуальні податкові номери покупця і продавця, місцезнаходження покупця і продавця, номера свідоцтва про реєстрацію платників ПДВ (покупця і продавця).
Тому, з огляду на наявні у справі докази суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо визнання дій посадових осіб ДПІ у м. Красний Луч незаконними та скасування повідомлення-рішення від 06.09.2010 року №0000752324/0, відповідають чинному законодавству України, документально обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно квитанції №6446267 від 06.10.2010 року Позивач сплатив судовий збір на рахунок ГУДКУ в Луганській області за позовом до ДПІ у м. Красний Луч у сумі 3,40 грн. Судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Приватного підприємства «Аккош» до Державної податкової інспекції в місті Красний Луч Луганської області по роботі з великими платниками податків в м. Луганську про визнання протиправними дії, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.09.2010 року №0000752342/0, задовольнити повністю.
Визнати дії посадових осіб Державної податкової інспекції в місті Красний Луч Луганської області щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 06.09.2010 року №0000752342/0, незаконними.
Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.09.2010 року №0000752342/0.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Аккош» судові витрати у сумі 3,40 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
СуддяЛ.С. Качуріна