Справа № 489/2201/25
Номер провадження 2/489/122/26
Іменем України
03 лютого 2026 року місто Миколаїв
Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Кокорєва В. В.,
за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Інгульського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач ), третя особа - ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої ДТП
встановив
Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої ДТП. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 05.12.2024 о 14:40 год. в м. Миколаєві по вул. Космонавтів, 53-б, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем УРАЛ 4320 д.н.з. НОМЕР_2 , в порушення п.п. 2.3б, 10.1 ПДР України, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та при перестроюванні з лівої смуги руху в праву, не надав переваги в русі т/з Форд д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 . Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.02.2025 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Внаслідок вказаного ДТП т/з позивача отримав механічні пошкодження та завдано матеріальні збитки. Майнову шкоду завдано у розмірі 261594,40 грн., це вартість відновлювального ремонту. Після вказаної ДТП, позивач та його сім'я змушені були пересісти на громадський транспорт, не змогли здійснити поїздки на відпочинок, деякі поїздки пов'язані з роботою позивач відклав. У зв'язку з цим позивач відчув емоційні страждання, душевні страждання, які виникли унаслідок порушення звичайного способу життя. Розмір моральної шкоди, які позивач просить стягнути з відповідача, він оцінює в 30000 грн.
З цих підстав позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 261594,40 грн. та моральну шкоду у розмірі 30000 грн.
Ухвалою суду від 16.07.25 задоволено заяву представника позивача і замінено неналежного відповідача у справі з ОСОБА_2 на належного відповідача Військову частину НОМЕР_1 .
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення вимог, надав суду відзив, в якому вказав, що не отримував постанову суду про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Із висновками суду не погоджується, оскільки не встановлено за яких обставин відбулося зіткнення чи були інші учасники. Транспортний засіб, на якому водій ОСОБА_3 став учасником ДТП закріплений МОУ на праві оперативного управління за військовою частиною НОМЕР_1 , що має статус юридичної особи, у зв'язку з чим обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу не здійснювалося. З позовної заяви та матеріалів справи неможливо встановити чи звертався позивач до страховика з вимогою про відшкодування шкоди, вчиненої внаслідок ДТП. За вказаних обставин основний тягар відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої щодо пошкодження автомобіля позивача, повинен нести страховик МТСБУ та саме він є належним відповідачем. Окрім того, у висновку експерта не попереджено про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. Відсутні будь-які докази, які б дозволили встановити, що пошкодженні т/з позивача зазначені у висновку від 26.02.2025 виникли саме внаслідок ДТП, що сталася 05.12.2024 за участю авто УРАЛ 4320 д.н.з. НОМЕР_2 .
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій вказав, що вина водія ОСОБА_2 визнана ним у вчиненні адм. правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. В обох водіїв немає страховки, тому позивач має право звернутися до суду безпосередньо до винуватця ДТП.
Третя особа в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносин.
Відповідно до постанови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.02.2025 у справі 3/489/514/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 850 грн. В постанові встановлено, що 05.12.2024 о 14:40 год. в м. Миколаєві по вулиці Космонавтів, 53б, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем УРАЛ 4320, д.н.з. НОМЕР_2 , в порушення пунктів 2.3.б, 10.1 Правил дорожнього руху України, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та при перестроюванні з лівої смуги руху в праву, не надав переваги в русі транспортному засобу FORD EDGE, з д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальні збитки.
Автомобіль УРАЛ 4320, д.н.з. НОМЕР_2 , на якому ОСОБА_2 скоїв ДТП закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною НОМЕР_1 , що має статус юридичної особи.
Як слідує з матеріалів, відповідно до висновку експертного дослідження від 26.02.2025 №ЕД-19/115-25/2453-АВ розмір матеріальної шкоди, завдано власнику автомобіля FORD EDGE, 2022 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 пошкоджено при ДТП може складати 261594,40 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
В ч.2 ст. 1187 ЦК України зазначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП визнав повністю (а. с. 7). Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника т/з, яким керував під час ДТП ОСОБА_2 не здійснювалося, що не оспорювалося стороною відповідача.
Розподіл обов'язку з відшкодування шкоди, у разі наявності вини заподіювала шкоди, розподіляється між страховою компанією (МТСБУ) в межах ліміту страхової суми, заподіювачем шкоди у разі перевищення лімітів страхової виплати, та роботодавцем, у разі якщо шкоди завдано працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків і розмір такої шкоди перевищує ліміт страхової суми. Такої висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17.
Представник відповідача зазначає, що позивач мав би звернутися з цим позовом до МТСБУ, як належного відповідача, тому що існує спеціальний порядок для відшкодування шкоди в такому випадку.
Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. Стягнення за зобов'язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18), якою сформовано наступні висновки щодо правильного застосування норм права:
1. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
2. Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні з'ясувати, який суб'єкт і на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
3. Шкода, заподіяна об'єктом,використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною.
За змістом постанови Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 688/1852/21 (провадження № 61-6705 св 22), військовослужбовець, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов'язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі.
Згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.
На питання суду представник позивача вказав, що позивач не звертався до МТСБУ з приводу страхового відшкодування.
Судом було роз'яснено представнику позивача про наслідки пред'явлення позову до неналежного відповідача, однак представник позивача вказав, що позивач має право пред'явити вимоги до володільця майна.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 дійшла висновку про те, що обов'язок відшкодувати шкоду розподіляється між страховиком (МТСБУ) в межах ліміту і заподіювачем шкоди на суму, що перевищує ліміт.
В свою чергу, статтею 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і надалі в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено заборону експлуатації транспортного засобу на території України без чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно зі ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до положень ч.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з підпунктом 38.2.1. пункту 38.2. статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час ДТП не була застрахована у передбаченому законом порядку, потерпілий повинен був звернутися до МТСБ для того, щоб останнє здійснило виплату страхового відшкодування потерпілому, в межах встановленого Законом ліміту (станом на час вчинення ДТП 160000 грн.)
Саме про такий порядок отримання страхового відшкодування у випадку спричиненого ДТП, в якому винуватцем є транспортний засіб, закріплений МОУ на праві оперативного управління за військовою частиною йдеться в Постанові Миколаївського апеляційного суду від 22.09.2025 у справі №22-ц/812/1630/25, адже основний тягар відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої щодо пошкодження автомобіля позивача, повинно нести МТСБУ, і лише поза межами встановлений лімітів - військова частина, якій на праві оперативного відання належить такий транспортний засіб.
З урахуванням вище вказаних норм суд дійшов висновку, що так, як військова частина володіє на праві оперативного управління закріпленим за нею Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, тому вона несе відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України та шкода, що завдана в результаті ДТП позивачу підлягає стягненню з військової частини в розмірі, що перевищує ліміт страхового відшкодування.
Оскільки позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди заподіяно матеріальної шкоди, останній вправі вимагати її відшкодування, розмір шкоди визначений висновком експерта від 26.02.2025.
Доводи відповідача, що наявний в матеріалах справи висновок експертного дослідження не є належним та допустимим доказом у справі, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування висновку експертного дослідження, не навів свого розрахунку завданих збитків, та не скористався правом ініціювати проведення судової експертизи для визначення вартості збитків, завданих автомобілю позивача внаслідок ДТП, що мала місце 05.12.2024, а отже не доведено, що розмір матеріального збитку, визначеного експертним дослідженням викликає сумніви та не може прийматися судом як належний доказ.
Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком розміру заподіяної йому шкоди, яка підлягаю стягненню з відповідача, адже він узгоджується із нормою статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої власнику транспортного засобу відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу у разі визнання транспортного засобу фізично знищеним.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з військової частини матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 101594,40 грн. (261594,40 грн. - 160000 грн.), які складаються з різниці між фактичним розміром шкоди і лімітом страхового відшкодування, яке мало виплатити позивачу МТСБУ при дотриманні процедури, визначеної законом.
Згідно ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Водночас, частиною 6 ст. 82 ЦПК України чітко визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Надана представником позивача постанова суду у справі 489/10190/24 набрала законної сили 14.02.2024, а отже є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій ОСОБА_2 . Тому суд критично відноситься до твердження представника відповідача про їх незгоду з висновками суду та вищевказаною постановою.
Таким чином, шкоду потерпілому має відшкодовувати військова частина, на обліку та в оперативному управлінні якої перебуває джерело підвищеної небезпеки транспортний засіб УРАЛ 4320 д.н.з. НОМЕР_2 . Саме до такого висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 02.07.2020 у справі № 570/1531/17.
Що стосується вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995р.№ 4«Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової)шкоди» згідно з загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд виходить з того, що підставою для відшкодування моральної шкоди є встановлення наявності неправомірних дій, якими завдано моральну шкоду і причинно-наслідковий зв'язок між діяннями і шкодою.
Позивач не звертався до МТСБУ та/або відповідача (військової частини) щодо відшкодування шкоди, а пред'явив первісний позов до ОСОБА_2 . Таким чином, моральна шкода, яка полягала у тому, що позивач не міг здійснити поїздки на відпочинок, відклав деякі поїздки, користувався громадським транспортом не перебуває повністю в причинно-наслідковому зв'язку із заподіянням ДТП, а викликано також тим, що позивач своєчасно не звернувся до МТСБУ для виплати страхового відшкодування.
Враховуючи те, що сама дорожньо-транспортна пригода призвела до переживань позивача, зміни звичного способу життя через відсутність автомобіля, зокрема відшкодування з урахуванням принципів розумності і справедливості, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 1000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до положень ст. 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, та звільнення позивача від сплати судового збору, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1016,03 грн. (38,84% задоволеної частини вимог за вимоги про стягнення матеріальної шкоди) і 40,33 грн. (3,33% задоволеної частини вимог за вимоги про стягнення моральної шкоди).
Керуючись ст. ст. 2-13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП у розмірі 101594 грн. 40 коп. (сто одна тисяча п'ятсот дев'яносто чотири гривні сорок копійок).
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП у розмірі 1000 грн. 00 коп. (одна тисяча гривень).
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь держави витрати зі сплати судового збору в розмірі 1056 грн. 36 коп. (одна тисяча п'ятдесят шість гривень тридцять шість копійок)
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .
Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 03.02.2026.
Суддя В. В. Кокорєв