Категорія №2.11.1
Іменем України
03 грудня 2010 року Справа № 2а-6206/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача - директор Романов О.І.
(довідка з ЄДРПОУ від 11.04.2007 № 64)
Холод С.М. (довіреність від 12.08.2010 № 5)
від відповідача - начальник юридичного відділу
Чернобай С.С. (довіреність від 31.03.2010 № 3795/10)
головний державний податковий ревізор-інспектор
відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб
Крівкова І.С. (довіреність від 29.11.2010 № 15471/10)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
приватного підприємства «Полімерторг»
до державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області
про визнання недійсними та нечинними податкових повідомлень - рішень
від 28 липня 2010 року № 0000562301/0 та від 20 серпня 2010 року № 0000562301/1,
18 серпня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства «Полімерторг» до державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області, в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, яка надійшла через канцелярію суду 27 серпня 2010 року за вхідним реєстраційний номером 40877 та ухвалою суду від 05 жовтня 2010 року прийнята та приєднана до справи (арк. справи 141-142, 176-177), просить визнати недійсними та нечинними податкові повідомлення - рішення від 28 липня 2010 року № 0000562301/0 та від 20 серпня 2010 року № 0000562301/1 про визначення податкових зобов'язань з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 2988,00 грн., у тому числі 1992,00 грн. - за основним платежем, 996,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення - рішення від 28 липня 2010 року № 0000562301/0 та від 20 серпня 2010 року № 0000562301/1 є неправомірними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України з огляду на нижчевикладене.
Так, за результатами проведеної в період з 15 червня 2010 року по 13 липня 2010 року перевірки (акт від 20 липня 2010 року № 25/23/30345575) відповідачем зроблений висновок про нібито порушення позивачем приписів пункту 4.2 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», якою встановлено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.
При цьому, зауважує в адміністративному позові позивач, відповідач, цитуючи зазначену норму Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» наполягає, що позивач нібито повинен був включити у склад своїх податкових зобов'язань 50 % вартості придбаного бензину на легковий автомобіль, який є власністю позивача та використовується ним в межах оподатковуваних операцій у своїй господарській діяльності.
Зазначений висновок відповідача позивач вважає помилковим, оскільки пункт 4.2. статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», на думку позивача, не містить жодної згадки про розмір вартості паливо-мастильних матеріалів, які позивач може або включати у склад свого податкового кредиту або на яку повинен зменшити свої податкові зобов'язання. Також, на думку позивача, не містить зазначена норма і посилання на норму Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», яка б пов'язувала Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» з нормою Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та зобов'язувала платника податків користуватися нормою, якою передбачено включати до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість 50 % вартості придбаного бензину.
Той факт, що валові витрати та податковий кредит не пов'язані між собою, на думку позивача, підтверджує зміст підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», яким визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Також позивач зазначив, що легковий автомобіль, який є власністю позивача, використовується ним (позивачем) виключно в межах своєї господарської діяльності. Облік придбаного бензину проводиться на підставі первинних документів. У позивача також маються і відповідні шляхові листи, які підтверджують факт списання бензину та використання легкового автомобілю у межах господарської діяльності підприємства.
У запереченнях на пояснення відповідача від 03 грудня 2010 року б/н (арк. справи 245-247) позивач зазначив, що відповідач вважає, що позивач повинен був включити до складу свого податкового зобов'язання з податку на додану вартість суму, що дорівнює 50 % витрат на придбання палива, які позивач не включив до складу валових витрат, з огляду на обмеження, встановленні підпунктом 5.4.10 пункту 5.4. статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».
При цьому відповідач наполягає, що зазначений обов'язок прямо передбачений пунктом 4.2 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» з огляду на приписи підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», яким передбачається включення до складу валових витрат лише 50 % витрат на придбання палива.
Позивач не може погодитися з таким твердженням відповідача, з огляду на те, що пункт 4.2. статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не містить будь-яких вимог щодо необхідності включення до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість тих витрат на придбання палива для легкового автомобіля, які не були включені до складу валових витрат позивача, тобто інших 50 %.
На думку позивача, зазначена норма не може бути застосована до нього, оскільки у цьому пункті мова йде про включення до складу податкового зобов'язання сум сплаченого податку у випадку невиробничого використання товару (робіт, послуг). Пункт 4.2. статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» може бути застосований лише у тому випадку, якщо позивач придбав би будь-який товар з метою його подальшого продажу, а потім, використав його не у своїй господарській діяльності.
У запереченнях на пояснення відповідача позивач відзначив, що пункт 4.2 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не містить будь-яких посилань на підпункт 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та не кореспондує платника податку до цієї норми (підпункту 5.4.10) з питань нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Закон України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», який регулює питання нарахування податку на прибуток підприємства, за твердженням позивача, не може регулювати процес нарахування іншого податку, а саме податку на додану вартість. Питання нарахування податку на додану вартість регулює Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», тому, на думку позивача, визначення відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість з огляду на приписи підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» є необґрунтованим та незаконним. Підпункт 5.4.10 пункту 5.4. статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить жодної згадки про те, що та частина палива для легкового автомобіля, яка не була включена до складу валових витрат, не використовується в господарській діяльності або вважається такою, що була використана не у господарській діяльності. Просто законодавець зробив обмеження щодо включення понесених витрат по придбанню палива до складу валових витрат. Інше цим підпунктом не передбачене.
З огляду на вищевикладене, позивач зазначив, що відповідач ані у акті перевірки, ані у своєму запереченні не зазначив норму Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», яка б зобов'язувала платника податків включати у склад своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість 50% вартості придбаного палива, які позивачем не були включені до складу своїх валових витрат.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили адміністративний позов задовольнити повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у адміністративному позові та у запереченнях на пояснення відповідача від 03 грудня 2010 року б/н.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на адміністративний позов від 30 вересня 2010 року № 12422/10 та пояснення до заперечень від 29 листопада 2010 року № 15475/10, в яких у задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю (арк. справи 173-174, 243). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.
Проведеною плановою виїзною перевіркою приватного підприємства «Полімерторг», за результатами якої був складений акт від 20 липня 2010 року за № 25/23/30345575, серед іншого, було встановлено порушення пункту 4.2 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1992,00 грн.
У складі валових витрат декларації з податку на прибуток підприємства приватне підприємство «Полімерторг» при придбанні бензину на легковий автотранспорт задекларувало 50 % вартості такого бензину, що відповідає вимогам підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».
У податковому обліку з податку на додану вартість підприємством задекларовано у складі податкового кредиту 100 % вартості придбаного бензину на легковий автотранспорт. В порушення вимог пункту 4.2 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» у складі податкових зобов'язань з податку на додану вартість підприємством не задекларовано 50 % вартості такого придбаного бензину на легковий автотранспорт, що і відображено як порушення у акті перевірки.
У поясненнях до заперечень від 29 листопада 2010 року № 15475/10 відповідач зазначив, що згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг)...та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку ....протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Визначальним фактором для формування податкового кредиту, є подальше використання таких товарів в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такої особи - платника податків. Якщо платником податків при придбанні палива було отримано податковий кредит, то при використані палива для легкового автомобілю нараховуються податкові зобов'язання. Коригування податкового кредиту при цьому не здійснюється.
Відповідно до вимог пункту 4.2 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» у разі передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке на відноситься до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни. Платник податків зобов'язаний визнати умовний продаж таких паливно - мастильних матеріалів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість і відобразити їх в податкових деклараціях.
Положенням підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачається включення до складу валових витрат лише 50 % витрат платника податку на паливно-мастильні матеріали та витрат, які пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів.
Таким чином, на думку відповідача, приватним підприємством «Полімерторг» було занижене податкове зобов'язання (сума податку, що підлягає сплаті до бюджету, а саме: різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду) з податку на додану вартість по придбаному бензину на легковий автомобіль у розмірі 1992,00 грн. (50 % вартості).
У судовому засіданні представники відповідача проти адміністративного позову заперечували, просили у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на адміністративний позов від 30 вересня 2010 року № 12422/10 та поясненнях до заперечень від 29 листопада 2010 року № 15475/10.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, державною податковою інспекцією в м. Лисичанську Луганської області з 15 червня 2010 року по 13 липня 2010 року проведено планову виїзну перевірку приватного підприємства «Полімерторг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт від 20 липня 2010 року № 25/23/30345575 (арк. справи 14-20).
У пункті 3.2.1 розділу 3.2 акта перевірки від 20 липня 2010 року № 25/23/30345575 зазначено, що проведеною перевіркою відображеного показника у рядку 1 Декларацій «операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту товарів» за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2010 року у загальній сумі 16048189,00 грн. встановлено заниження у рядку 1 Декларацій «операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту товарів» на загальну суму 1992,00 грн., у тому числі по періодам: у серпні 2008 року заниження у сумі 112,00 грн.; у вересні 2008 року заниження у сумі 125,00 грн.; у жовтні 2008 року заниження у сумі 99,00 грн.; у листопаді 2008 року заниження у сумі 90,00 грн.; у січні 2009 року заниження у сумі 82,00 грн.; у березні 2009 року заниження у сумі 90,00 грн.; у квітні 2009 року заниження у сумі 189,00 грн.; у червні 2009 року заниження у сумі 109,00 грн.; у липні 2009 року заниження у сумі 111,00 грн.; у серпні 2009 року заниження у сумі 114,00 грн.; у вересні 2009 року заниження у сумі 117,00 грн.; у жовтні 2009 року заниження у сумі 143,00 грн.; у листопаді 2009 року заниження у сумі 245,00 грн.; у січні 2010 року заниження у сумі 122,00 грн.; у лютому 2010 року заниження у сумі 122,00 грн.; у березні 2010 року заниження у сумі 122,00 грн. (арк. справи 16, 16 на звороті).
У бухгалтерському обліку відображено списання бензину марки А-95 на легковий автомобіль на власні потреби згідно актів на списання, а саме: акт № П-0000012 від 30.09.2008 на суму у розмірі 1355,00 грн., акт № П-0000016 від 31.10.2008 на суму у розмірі 969,43 грн., акт № П-0000017 від 30.11.2008 на суму у розмірі 940,99 грн., акт № П-00001 від 31.01.2009 на суму у розмірі 517,88 грн., акт № П-00005 від 28.02.2009 на суму у розмірі 428,75 грн., акт № П-00006 від 31.03.2009 на суму у розмірі 916,74 грн., акт № П-00008 від 30.04.2009 на суму у розмірі 966,00 грн., акт № П-000011 від 31.05.2009 на суму у розмірі 412,92 грн., акт № П-000013 від 30.06.2009 на суму у розмірі 804,90 грн., акт № П-000015 від 31.07.2009 на суму у розмірі 1484,40 грн., акт № П-000016 від 31.08.2009 на суму у розмірі 1336,69 грн., акт № П-000017 від 30.09.2009 на суму у розмірі 1585,50 грн., акт № П-000018 від 30.10.2009 на суму у розмірі 1370,84 грн., акт № П-000019 від 30.11.2009 на суму у розмірі 1204,16 грн., акт № П-000028 від 31.12.2009 на суму у розмірі 1089,00 грн., акт № П-00001 від 31.01.2010 на суму у розмірі 830,38 грн., акт № П-00002 від 26.02.2010 на суму у розмірі 998,89 грн., акт № П-00003 від 31.03.2010 на суму у розмірі 1724,63 грн. (арк. справи 16 на звороті).
В податковому обліку приватне підприємством «Полімерторг» віднесло на валові витрати по придбанню бензину у розмірі 50 %, що відображено у реєстрах кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку. Таким чином, приватним підприємством «Полімерторг» було занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість по придбаному бензину на легковий автотранспорт у розмірі 50 % в сумі 1992,00 грн. (арк. справи 17).
На підставі акта перевірки від 20 липня 2010 року № 25/23/30345575 державна податкова інспекція в м. Лисичанську Луганської області згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» винесла податкове повідомлення - рішення від 28 липня 2010 року № 0000562301/0 про визначення приватному підприємству «Полімерторг» податкових зобов'язань з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 2988,00 грн., у тому числі 1992,00 грн. - за основним платежем, 996,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (арк. справи 21).
Рішенням державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області від 20 серпня 2010 року № 10628/23 за результатами розгляду первинної скарги приватного підприємства «Полімерторг» податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2010 року № 0000562301/0 залишено без змін, а скарга приватного підприємства «Полімерторг» без задоволення (арк. справи 144-145).
Оскільки первинна скарга приватного підприємства «Полімерторг» на податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2010 року № 0000562301/0 залишена без задоволення, державна податкова інспекція в м. Лисичанську Луганської області у відповідності із пунктом 4.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року № 253 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 27 травня 2003 року № 247) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 червня 2003 року за № 467/7788, винесла податкове повідомлення-рішення від 20 серпня 2010 року № 000562301/1 про визначення приватному підприємству «Полімерторг» податкових зобов'язань з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 2988,00 грн., у тому числі 1992,00 грн. - за основним платежем, 996,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (арк. справи 143).
Суд вважає податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області від 20 липня 2010 року № 25/23/30345575 та від 20 серпня 2010 року № 000562301/1 про визначення приватному підприємству «Полімерторг» податкових зобов'язань з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 2988,00 грн., у тому числі 1992,00 грн. - за основним платежем, 996,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, протиправними з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду справи, приватне підприємство «Полімерторг» має транспортний засіб - легковий автомобіль Mitsubishi Outlander 2.4 AT (двигун 4В12ВР6041, кузов JMBXTCW8Z014487), який використовує в господарській діяльності підприємства з 30 липня 2008 року, що підтверджується наказами від 14 квітня 2008 року № 2 та від 30 липня 2008 року № 9 (арк. справи 171, 172).
Підприємства, які використовують у господарській діяльності вантажні та легкові автомобілі, мають вести відокремлений облік пально-мастильних матеріалів, що витрачаються для експлуатації цих класів автомобілів.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» легковий автомобіль - це пасажирський автомобільний транспортний засіб з кількістю місць для сидіння не більше дев'яти з місцем водія включно.
У відповідності із пунктом 1.3 Інструкції про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 17 лютого 1998 року № 74 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 березня 1998 року за № 149/2589, підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів, а також для взаєморозрахунків між перевізником і замовником за надання транспортних послуг є подорожній лист службового легкового автомобіля типової форми № 3.
Відповідно до пункту 1.2 зазначеної Інструкції до категорії службових легкових автомобілів відносяться легкові автомобілі, які знаходяться на балансі юридичних осіб всіх форм власності і використовуються для задоволення власних потреб, а також можуть надаватися замовнику на договірних умовах (з водієм).
За змістом частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Під час судового розгляду справи відповідач не заперечував та не ставив під сумнів розмір витрат позивача на придбання паливно-мастильних матеріалів та зміст первинних документів, що підтверджують факт їх понесення (договори, видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні, подорожні листи службового легкового автомобіля типової форми № 3, акти на списання бензину).
Позивач належними та допустимими доказами (подорожніми листами службового легкового автомобіля типової форми № 3 за 2008-2010 роки (арк. справи 22-136) довів, що списаний згідно актів на списання бензин марки А-95 на легковий автомобіль був використаний в межах господарської (виробничої) діяльності підприємства, а тому на спірні правовідносини не розповсюджуються вимоги пункту 4.2 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», якою регламентовано, що у разі передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке на відноситься до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.
Пункт 4.2 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не містить будь-яких посилань на підпункт 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та не кореспондує платника податку до цієї норми (підпункту 5.4.10) з питань нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Закон України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», який регулює питання нарахування податку на прибуток підприємства, не може регулювати питання нарахування податку на додану вартість. Питання нарахування податку на додану вартість регулює Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», тому, визначення відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість з огляду на приписи підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставним та необґрунтованим. Підпункт 5.4.10 пункту 5.4. статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить зазначень про те, що та частина паливно-мастильних матеріалів для легкового автомобіля, яка не була включена до складу валових витрат, не використовується в господарській діяльності або вважається такою, що була використана не у господарській діяльності. Зазначеною нормою законодавець лише встановив обмеження щодо включення понесених витрат по придбанню паливно-мастильних матеріалів до складу валових витрат.
З огляду на те, що в ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження факти передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке на відноситься до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, суд прийшов до висновку про безпідставність визначення позивачу податковими повідомленнями-рішеннями від 20 липня 2010 року № 25/23/30345575 та від 20 серпня 2010 року № 000562301/1 податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 2988,00 грн., у тому числі 1992,00 грн. - за основним платежем, 996,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.
Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.
Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).
Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
У справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.
Враховуючи вищевикладене, належним способом захисту порушеного права позивача у даній адміністративній справі є висновок суду про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень, а не про їх недійсність, а тому за результатами судового розгляду справи податкові повідомлення - рішення державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області від 28 липня 2010 року № 0000562301/0 та від 20 серпня 2010 року № 0000562301/1, якими приватному підприємству «Полімерторг» (ідентифікаційний код 30345575) визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 2988,00 грн., у тому числі 1992,00 грн. - за основним платежем, 996,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, суд визнає протиправними.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 03 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 08 грудня 2010 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними податкові повідомлення - рішення державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області від 28 липня 2010 року № 0000562301/0 та від 20 серпня 2010 року № 0000562301/1, якими приватному підприємству "Полімерторг" (ідентифікаційний код 30345575) визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 2988,00 грн. (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім гривень нуль копійок), у тому числі 1992,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дві гривні нуль копійок) - за основним платежем, 996,00 грн. (дев'ятсот дев'яносто шість гривень нуль копійок) - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Полімерторг" (ідентифікаційний код 30345575, місцезнаходження: Луганська область, м. Лисичанськ, кв. Ленінського комсомолу, буд. 28) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 08 грудня 2010 року.
СуддяТ.І. Чернявська