номер провадження справи 15/189/25
27.01.2026 Справа № 908/3446/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, 49000, м. Дніпро, вул. Центральна, 6
до відповідача Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи Запоріжгаз», 69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Акціонерне товариство “Запорізький завод феросплавів», 69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд.11
про стягнення коштів
без повідомлення (виклику) учасників справи
установив
17.11.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до відповідача Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Запоріжгаз» про стягнення заборгованості за договором оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів» (на теперішній час є Акціонерне товариство “Запорізький завод феросплавів») № 2185 від 22.12.2006 в розмірі неустойки у сумі 86 461,87 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2025, справу № 908/3446/25 передано на розгляд судді Горохову І.С.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 28.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3446/25, присвоєно справі номер провадження 15/189/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Запропоновано відповідачу в строк до 29.12.2025 подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, позивачу запропоновано у строк до 13.01.2026 подати письмову відповідь щодо відзиву на позовну заяву, оформлену згідно з вимогами ст. 166 ГПК України, а також запропоновано відповідачу у строк до 27.01.2026 подати заперечення на відповідь на відзив, оформлені відповідно до ст. 167 ГПК України.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Підставою для звернення з позовом до суду зазначено неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди державного нерухомого майна, а саме: після закінчення строку дії договору відповідачем не вито заходів щодо повернення орендованого майна балансоутримувачу, як то передбачено умовами договору. У зв'язку із неповернення орендованого майна з оренди, позивачем нараховано відповідачу неустойку за фактичне користування нерухомим майно після припинення договірних відносин. Позивач просить стягнути неустойку, нараховану за період з 11.12.2021 по 31.03.2023 в сумі 86 461,87 грн.
Відповідачем на підставі ст. ст. 165, 251 ГПК України подано суду відзив на позовну заяву від 26.12.2024, в якому заначив, що бажаючи продовжити строк дії договору оренди, 09.11.2021 відповідач звернувся до орендодавця із заявою про включення об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, 49 до переліку об'єктів першого типу - переліку об'єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні. На думку відповідача, позивач мав повідомити його в строк до 10.11.2021 включно, про припинення договору оренди у зв'язку із відсутністю заяви відповідача на продовження дії договору оренди, або прийняти рішення про відмову в продовженні договору з підстав, визначених ст. 19 Закону. В супереч вимогам наведених норм, позивачем не було здійснено жодних із зазначених дій. Відсутність повідомлення позивача, передбаченого п. 145 Порядку, а також звернення до балансоутримувача із проханням прийняти рішення про передачу майна в оренду або відмову у включенні майна до відповідного переліку свідчать про відсутність заперечень проти продовження дії договору та про намір продовжити його дію. Крім того, порушення строків повідомлення про припинення договору позбавило відповідача можливості вчасно покинути об'єкт оренди. 10.01.2022 на адресу відповідача надійшов лист Балансоутримувача, в якому він повідомив, що між РВ ФДМУ та АТ «Запорізький завод феросплавів» не підписанні Акти на списання багатоквартирних будинків з балансу підприємства, зокрема будинку за адресою: вул. Леоніда Жаботинського, буд. 4. У зв'язку з цим вважав за доцільне продовжувати нарахування 30% суми орендної плати згідно договору оренди від 22.12.2006 №2185 нерухомого майна. До листа додавався Акт виконаних робіт (послуг) та рахунок № 528613 на сплату орендної плати. Також, Балансоутримувач виставляв рахунки на сплату орендної плати, здійснював реєстрацію податкових накладних (в податкових накладних зазначається, що реєстрація здійснюється за орендні платежі) та підписував Акти виконаних робіт (послуг). У зазначених документах Балансоутримувач посилається на договір оренди, як на підставу для зазначених платежів. Беручи до уваги поведінку Балансоутримувача та позивача, дії сторін свідчать про фактичне продовження строку договору оренди. За таких обставин відповідач вважає, що договір оренди було продовжено, а відтак позовні вимоги щодо стягнення неустойки не підлягають задоволенню.У разі задоволення позовних вимог просить зменшити розмір неустойки на 90% до 8 646,18 грн.
Позивачем на підставі ст. ст. 166, 251 ГПК України подана відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 12.01.2026, в якій позивач зазначає, що в поясненнях Балансоутримувача від 26.12.2025, наявне підтвердження, що «сторони продовжили термін дії договору до 10.12.2021 включно. 31.03.2023 між Орендодавцем, Орендарем та Балансоутримувачем було підписано Акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Згідно п. 2 Акту датою припинення договору оренди є 10.12.2021». Звертає увагу, що заява орендаря від 09.11.2021 за вих. №690-Сл-16366- 1121 має на меті укладання договору оренди державного нерухомого майна та включення до Переліку першого типу - Переліку об'єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні, державного нерухомого майна, - нежитлового приміщення XVIII, що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, 49. Отже, заява від орендаря про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди (а саме до 10.09.2021) - не надходила, що є порушенням вимог п. 143 Порядку № 483. Крім того, враховуючи тривалість правопорушення, позиція відповідача щодо зменшення санкції до 10% є несправедливою та такою, що суперечить інтересам держави.
В запереченнях на відповідь на відзив від 26.01.2026 відповідач зауважив, що як вбачається із матеріалів справи, балансоутримувач не прийняв відповідного рішення про відмову у включенні майна до одного з Переліків з підстав, встановлених ст. 7 Закону. Таким чином, з урахуванням норм ч. 2 ст. 6 Закону, намір передачу майна в оренду вважається погодженим. Звертає увагу суду, що відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» саме орендодавець приймає рішення про включення об'єкта до переліку відповідного типу (ч. 5 ст. 6 Закону). Всупереч наведених норм, позивач не прийняв рішення про включення майна до відповідного переліку та не провів аукціон, жодним чином не обґрунтувавши причини своєї бездіяльності. З вищевикладеного слідує й необґрунтованість тверджень позивача про суперечливу поведінку відповідача, яка полягає в посиланні на заяву як на підставу для продовження договору оренди. Щодо тексту Акта повернення з оренди нерухомого майна, зазначає, що при складанні акту не було враховано фактичні відносини сторін Договору, які склались на момент повернення приміщення. Крім того, прохання відповідача про зменшення неустойки відповідає нормі ч. 3 ст. 551 ЦК України, та відповідає сформованій та сталій судовій практиці і висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми матеріального права у подібних правовідносинах.
29.12.2025 через підсистему “Електронний суд» від представника третьої особи надійшли пояненя по справі, в яких зазначає, що 31.03.2023 між Орендодавцем, Орендарем та Балансоутримувачем було підписано Акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Згідно п. 2 Акту датою припинення договору оренди є 10.12.2021. Звертає увагу суду на те, що АТ «ЗФЗ» ніколи не зазначало про те, що підприємство не є балансоутримувачем спірного приміщення. АТ «ЗФЗ» ніколи не відмовлявся вести облік державного майна на позабалансовому рахунку. В процесі приватизації АТ «ЗФЗ» до статутного капіталу господарського товариства не увійшов, але залишився на його балансі державний житловий фонд, разом з об'єктами інженерної інфраструктури, що його обслуговують. Державний житловий фонд, разом з об'єктами інженерної інфраструктури, що його обслуговують, згідно з вимогами Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», підлягає безоплатній передачі у комунальну власність територіальних громад. Списання багатоквартирного будинку з балансу здійснюється його балансоутримувачем на підставі прийнятого ним розпорядчого документа. 23.11.2021 АТ «ЗФЗ» було складено Рішення про списання багатоквартирних будинків з балансу відповідно до Порядку списання багатоквартирних будинків, затвердженого Постановою КМУ № 1178 від 10.11.2016. Водночас, відповідно до п. 10 Порядку, у разі коли у списаному з балансу багатоквартирному будинку окремі квартири та/або нежитлові приміщення не перебувають у приватній власності та право державної чи комунальної власності на них не зареєстроване, такі квартири та/або нежитлові приміщення приймаються на баланс балансоутримувача, а право власності на них реєструється в установленому законом порядку. Рішення було прийняте про проведення процедури списання 20 багатоквартирних будинків з балансу нашого підприємства. Оскільки вищевказане нерухоме майно на момент списання з обліку не перебувало у приватній власності, то воно залишилися на позабалансовому рахунку АТ «ЗФЗ», про що зазначено у Актах про списання багатоквартирних будинків з балансу АТ «ЗФЗ». АТ «ЗФЗ», як юридична особа, на балансі якої перебувало державне майно, зокрема, житлові будинки, виконувало повний комплекс покладених на балансоутримувача обов'язків. Статус балансоутримувача будинку чи іншого приміщення, якщо таке приміщення знаходиться в державній власності, не надає права балансоутримувачу (АТ «ЗФЗ») на самостійне користування або розпорядження такими приміщеннями. Просив врахувати доводи наведені у цих поясненнях, при ухваленні рішення по справі.
29.12.2025 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву, (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України)
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд установив наступне.
Згідно з наказом Фонду державного майна України від 17.01.2019 № 39, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - Регіональне відділення, Орендодавець, РВ ФДМУ, позивач) є правонаступником майна, прав та обов'язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області. У зв'язку із змінами, зокрема, в законодавстві, на теперішній час правонаступником:
У зв'язку із змінами, зокрема, в законодавстві, на теперішній час правонаступником:
- Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на теперішній час є Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів»
- Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжга» є
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи Запоріжгаз» (далі - Орендар, відповідач, АТ «Запоріжгаз», Товариство), про що зазначено у відповідних договорах про зміни до договору оренди.
22.12.2006 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (позивач, Орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» (відповідач, орендар), правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» укладено договір оренди № 2185 (далі - договір оренди) державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (третя особа, балансоутримувач).
Відповідно до умов договору та акту приймання-передавання, Орендарю було передано в строкове платне користування державне нерухоме майно, визначене п. 1.1 договору, а саме: вбудоване в підвальний поверх чотирьохповерхового будинку нежитлове приміщення XVIII, літера А-4, загальною площею по внутрішньому обміру 77,57 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Правди (нова назва - Леоніда Жаботинського), 49 (далі - Майно).
Майно передавалось в оренду з метою розміщення кабінету інструктажу населення з правил користування газом у побуті.
Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 зі змінами та доповненнями на момент укладання Договору оренди.
Відповідно до п. 3.4 договору орендна плата перераховується наступним чином: 70 % - до державного бюджету, оплата здійснюється через органи Державного казначейства; 30 % Балансоутримувачу на його розрахунковий розрахунок щомісяця до 07 числа місяця, наступного за тим, що підлягає оплаті, а на рахунок Балансоутримувача відповідно до угоди між ним та Орендарем.
Згідно з п. 10.1. договір оренди укладено по 20.12.2007.
У подальшому Орендодавець та Орендар укладали договори про внесення змін до договору оренди.
Відповідно до умов пункту 10.2 Договору про зміни № 13 від 02.01.2019 до договору оренди, що є невід'ємною частиною вказаного договору, сторони продовжили термін дії договору до 10.12.2021 включно.
Пунктом 10.6 договору про зміни № 13 визначено, що його чинність припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
10.11.2021 за вх. № 30/1/03588 (тобто за один місяць до закінчення терміну дії договору) на адресу Орендодавця надійшла заява Орендаря від 09.11.2021 за вих. № 690-Сл-16366-1121 про намір укласти договір оренди державного нерухомого майна та включення до Переліку першого типу - Переліку об'єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні, державного нерухомого майна, - нежитлового приміщення XVIII, що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, 49.
Листом від 15.11.2021 за вих. №11/1-30-04024 РВ ФДМУ повідомило АТ «Запоріжгаз» про направлення листа Балансоутримувачу (за вих. №11/1-30-04023 від 15.11.2021) з метою отримання рішення про передачу майна в оренду.
У зв'язку з відсутністю заяви Орендаря щодо наміру продовжити договір оренди у строк, визначений вимогами ст. 18 Закону № 157-ІХ та п. 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою КМУ від 03.06.2020 № 483, 10.11.2021 Регіональне відділення прийняло наказ №12/1- 704 про припинення договору оренди, про що листом від 14.12.2021 за вих. № 11/1-30- 04484 повідомлено Орендаря та Балансоутримувача про відмову в продовжені договору оренди № 2185.
В даному листі Орендарю було роз'яснено про необхідність повернути орендоване Майно Балансоутримувачу, та підписати акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, та повернути один примірник до Регіонального відділення.
Пунктом 10.11 договору оренди передбачено, що Майно вважається поверненим Орендодавцю/Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання - передавання про повернення майна покладається на Орендаря.
Згідно з п. 9.3 договору оренди за відмову Орендаря на вимогу Орендодавця повернути орендоване майно у разі припинення дії договору оренди Орендар відшкодовує Орендодавцю неустойку в розмірі подвійної місячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту прийому передачі, який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.
20.01.2023 на адресу позивача надійшов лист АТ «Запоріжгаз» від 17.01.2023 за вих. № 690-Сл-848-0123, в якому Орендар просив поновити строк дії договору оренди.
У відповідь на даний лист Орендарю було надіслано повторно лист від 02.02.2023 за вих. №11/1-30-00230 щодо закінчення терміну дії договору оренди 10.12.2021.
14.03.2023 на адресу позивача надійшла заява від Орендаря за вих. № 690-Сл-3286-0323 про припинення терміну дії договору оренди. Цим листом Орендар підтвердив, що договір оренди закінчився 10.12.2021, майно перебувало у використанні Товариством та не було повернуто Балансоутримувачу; просив розірвати договір державного нерухомого майна 31.03.2023, оскільки з 01.04.2023 приміщення буде залишено.
Згідно з п. 10.12 договору про зміни №13, якщо Орендар не виконує обов'язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування Майном за час прострочення.
За умови відсутності правових підстав користування об'єктом оренди та невиконання обов'язку з повернення Майна за період з 11.12.2021 по 31.03.2023 Орендарю було нараховано неустойку відповідно до п. 10.12 Договору оренди (враховуючи договір про зміни № 13 до договору оренди), яка склала 147 643,52 грн.
26.12.2024 на адресу Орендаря було надіслано претензію за вих.№11/1-46- 03330 щодо сплати неустойки в розмірі 147 643,52 грн.
У відповіді Орендар надіслав копію платіжної інструкції № 180 від 10.01.2025 на підставі якої були перераховані «у якості 70% орендної плати за період з грудня 2021 року по березень 2023 року» у розмірі 61 181,65 грн, залишок заборгованості з неустойки склав 86 461,87 грн.
Станом на час розгляду справи у суді, відповідачем доказів сплати наявної заборгованості не надано.
Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із орендою майна здійснюється Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язком для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою правовідносини сторін є господарськими, а укладений сторонами договір за своїм змістом є договором оренди державного майна.
Положеннями ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 3 ст. 759 Цивільного кодексу України особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України “Про оренду державного та комунального майна».
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ст. 763 Цивільного кодексу України).
Оскільки у справі, що розглядається, власником майна є держава, то на спірні правовідносини поширюється дія Закону України “Про оренду державного та комунального майна».
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Касаціи?нии? Господарськии? суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.11.2019 № 910/16750/18 зазначив, що закінчення строку діі? договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо діі? договору та припинення зобов'язань, визначених ним.
Навіть після припинення діі? договору, невиконані стороною зобов'язання за ним залишаються чинними для такоі? сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання.
Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів у встановлений договором строк не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується матеріалами справи.
Матеріалами справи підтверджується, що у зв'язку з невиконанням Акціонерним товариством “Запоріжгаз» умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2185 від 22.12.2006 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати у відповідача існує заборгованість в розмірі 86 461,87 грн зі сплати орендної плати. Розрахунок наведено у додатку до позову. Неустойка відповідно до п. 10.12 Договору оренди (враховуючи договір про зміни № 13 до договору оренди) 147 643,52 грн - часткова оплата відповідачем у розмірі 61 181,65 грн = 86 461,87 грн залишок заборгованості з неустойки склав.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Щодо клопотання про зменшення розміру неустойки, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
Таким чином, санкція, передбачена частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 ст. 551 цього Кодексу.
Схожі за змістом висновки викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, постанові Верховного Суду від 13.05.2025 у справі № 922/3639/24.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд відзначає, що у пунктах 8.20- 8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статтей 3, 551 Цивільного кодексу України:
"8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша ст. 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань".
Водночас у пунктах 7.25- 7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке:
"7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 Цивільного кодексу України та в ст. 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої ст. 233 Господарського кодексу України та частини третьої ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 Господарського кодексу України і частині третій ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України».
В постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22 зазначено, що як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
Отже, чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Позивачем неустойку розраховано з урахуванням ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України та за наведених вище обставин та наданих доказів, суд не вбачає підстав для зменшення неустойки.
З урахуванням наведеного вище та враховуючи, що відповідачем не спростовано заявлені позовні вимоги, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повнісю.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи Запоріжгаз» (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7; ідентифікаційний код юридичної особи 03345716) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, буд. 6; ідентифікаційний код юридичної особи 42767945) до Державного бюджету України (Отримувач: ГУК у Зап.обл/ТГ м. Запорiжжя/22080200, р/р UA758999980313050093000008479, Банк отримувача: Казначеи?ство Украі?ни (ЕАП), ЄДРПОУ 37941997) неустойку в сумі 86 461,87 грн (вісімдесят шість тисяч чотириста шістдесят одна гривня 87 коп.). Видати наказ.
3. Стягнути з Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи Запоріжгаз» (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7; ідентифікаційний код юридичної особи 03345716) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, буд. 6; ідентифікаційний код юридичної особи 42767945; р/р UA 188201720343100001000055549, Державна казначеи?ська служба Украі?ни, м. Киі?в,
код програмноі? класифікаціі? видатків: 6611010) судовий збір в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.). Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 03.02.2026.
Суддя І. С. Горохов