номер провадження справи 26/72/25
09.10.2025 Справа № 908/1495/25(908/1837/25)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали справи
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТ-СИСТЕМС", код ЄДРПОУ 44477735 (69002 Україна, м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, буд. 2, офіс 216)
до відповідача: Власкіна Владислава Миколайовича , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
про повернення безпідставно набутого майна
в межах справи № 908/1495/25
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТ-СИСТЕМС", код ЄДРПОУ 44477735 (69002 Україна, м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, буд. 2, офіс 216)
кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІОС КОНСАЛТ", код ЄДРПОУ 39945134 (03115 Україна, м. Київ, вул. Депутатська, буд. 15/17)
Представники сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
До Господарського суду Запорізької області 13.06.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТ-СИСТЕМС" до відповідача: Власкіна Владислава Миколайовича , про повернення безпідставно набутого майна, для розгляду в межах справи № 908/1495/25 про банкрутство позивача.
16.06.2025 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/1837/25 розподілено судді Юлдашеву О.О.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.06.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТ-СИСТЕМС" для розгляду в межах справи № 908/1495/25 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 29.07.2025 о/об 11:45 год.
Ухвалою від 29.07.2025 судове засідання відкладено на 09.10.2025.
Позивач та відповідач не направили своїх представників у судове засідання 09.10.2025. Про час і місце розгляду справи, сторони повідомлені своєчасно та належним чином. Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, а й рішення Європейського суду з прав людини, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно з ч.2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17 , від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики Верховного Суду, з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини, відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Згідно ч.4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи положення ст.ст. 7, 13, 14, 42-46 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду заяви, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах (відзиві), а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для розгляду справи, суд вважає можливим здійснити розгляд позовної заяви за наявними матеріалами справи та за відсутності представника Відповідача, повідомленого належним чином про місце, дату та час судового розгляду справи.
Судом були здійснені всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність належно повідомлених про розгляд справи позивача та відповідача за наявними матеріалами справи та ухвалити рішення з метою дотримання розумного строку розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно із ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
01.01.2025 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська торгова дистрибуційна компанія» (далі - «Замовник», «Позивач») та фізичною особою підприємцем Власкіним Владиславом Миколайовичем (далі - «Виконавець», «Відповідач») було укладено Договір на надання послуг № 403Т (далі- «Договір»).
20 березня 2025 року була змінена назва та місцезнаходження Покупця на наступні: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТ-СИСТЕМС», Україна, 69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, буд. 2, офіс 216. Рішення власника та Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань додається.
18 березня 2025 року за даними Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ФОП Власкін Владислав Миколайович (ІПН НОМЕР_1 ) припинено. Інформація знаходиться в публічному доступі.
Дізнавшись, що Відповідач закрив ФОП, Позивач 02.06.2025 року направив йому повідомлення про розірвання договору з вимогою повернути слачені в якості передплати по догоовру кошти в сумі 115 626,09 грн.
Як вбачається з умов Договору Виконавець зобов'язувався надавати Замовнику послуги, що забезпечують функціонування діяльності Замовника у сфері інформатизації, а саме по збору, обробці даних та внесення інформації в бази даних Замовника, а Позивач зобов'язаний прийняти такі послуги та оплатити їх.
Відповідно до п. 2.1. Відповідач повинен був надати наступні послуги: - збір та аналіз даних про залишки продукції Замовника у клієнтів; - формування замовлень на підставі аналізу даних про залишки продукції у клієнтів; - введення даних про замовлення та залишках в різні інформаційні системи Замовника, а саме: автоматичне введення даних; ручне введення даних.
Згідно з п. 3.1. Договору за надані послуги Замовник оплачує Виконавцю їх вартість виходячи з обсягів зібраної, проаналізованої та внесеної в інформаційні системи Замовника інформації.
Відповідно до п. 3.2. Договору вид, вартість, і строки наданих послуг узгоджуються сторонами в усному або письмовому вигляді. Підсумок роботи Виконавця, результативність наданих послуг та вартість послуг, Сторони відображають в акті виконаних робіт, який підписується уповноваженими представника Сторін.
Згідно з п. 3.3. Договору Виконавець в кінці кожного місяця (до 30 числа розрахункового місяця) надає Замовнику Акт прийому-передачі виконаних робіт. Замовник повинен або підписати цей Акт прийому-передачі виконаних послуг або надати Виконавцю письмові мотивовані зауваження щодо отриманих послуг протягом 10 календарних днів з моменту його отримання. Разом з актом прийому-передачі виконаних послуг Виконавець передає Замовнику Звіт про виконану роботу. Замовник зобов'язаний оплатити послуги надані Виконавцем протягом 20 календарних днів з моменту підписання Сторонами Акту прийому-передачі наданих послуг у сумі, яка відображена і узгоджена Сторонами у цьому Акті. Підписуючи Акт прийому передачі наданих послуг Замовник та Виконавець, тим самим підтверджують, що послуги були надані Виконавцем належним чином і прийняті Замовником без заперечень і яких небудь претензій.
Як вбачається з п. 4.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо вони не будуть вирішені шляхом переговорів, всі розбіжності підлягають вирішенню в суді, в порядку встановленому законом України.
Згідно до п. 6.1. Договору, Договір вступає в силу з дня його підписання та діє до 31.12.2025 р.
В подальшому при здійсненні господарської діяльності Позивачем було виявлено, що Відповідачем не надавалися послуги згідно Договору. Під час перевірки зазначених обставин, Позивачем було виявлено, що за період з січень - лютий 2025 року Позивачем було помилково перераховано на рахунок Відповідача, грошові кошти у розмірі 14 016,64 грн. що підтверджується відсутністю підписаних сторонами Актів прийму-передачі виконаних послуг та Звітів про виконані послуги. Послуги Відповідачем Повивачу за вказаний період не надавалися, отже Відповідач безпідставно отримав 14 016,64 грн, а саме: - 09.01.2025 р. 5 199,22 грн.; - 10.01.2025 р. 109,57 грн.; - 22.01.2025 р. 4 401,84 грн.; - 12.02.2025 р. 4 306,01 грн.
Всього за вказані періоди Позивач безпідставно перерахував Відповідачу кошти у розмірі 14 016,64 грн. Послуги не отримані. Грошові кошти не повернуті.
Згідно статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Пунктом 6.2. Договору встановлено, що Замовник (позивач) має право в односторонньому порядку відмовитися від договору, і розірвати його в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це Виконавця (відповідача) за 5 календарних днів до моменту розірвання.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 у справі 910/2693/18).
Аналіз наведеного свідчить, що неналежне виконання зобов'язання - це порушення умов, визначених змістом зобов'язання (виконання зобов'язання з певними недоліками, дефектами). При неналежному виконані боржник виконує обов'язок, але з порушенням певних умов, які складають зміст договору або визначені законом.
Відтак ненадання послуг, відсутність Актів наданих послуг та Звітів про виконані роботи свідчить про наявність в діях Відповідача ознак (критеріїв) неналежності виконання зобов'язання.
Статтею 615 ЦК України передбачена одностороння відмова від зобов'язання. У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Згідно ст. 901 ЦПК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Позивач оплатив за ті послуги, що не були надані Відповідачем, а відтак Позивач має право вимагати від Відповідача повернення сплачених коштів.
Приписами ст. ст. 11, 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Близьку за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021 у справі № 922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2022 у справі № 903/359/21, від 05.10.2022 у справі № 904/4046/20).
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.
Як вбачається із постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 910/17567/19 конструкція ч.1 ст.1212 ЦК свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Якщо майно набуте на підставі правочину, ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку із зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
Відповідач отримав від Позивача передплату за послуги, послуги не були надані, договір розірваний, передплата підлягає поверненню. Відповідач збагатився за рахунок позивача на підставі, яка була припинена (договір розірвано).
Отже, суд вважає, що грошові кошти у сумі 14 016,64 грн Відповідач зобов'язаний повернути.
Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись положеннями ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Власкіна Владислава Миколайовича , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТ-СИСТЕМС", код ЄДРПОУ 44477735 (69002 Україна, м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, буд. 2, офіс 216) грошові кошти у розмірі 14 016 (чотиринадцять тисяч шістнадцять) грн 64 коп. та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено та підписано-03.02.26.
Суддя О.О. Юлдашев