24 грудня 2025 року місто Київ
справа № 372/3787/25
провадження № 22-ц/824/14607/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Хасанової А.Р.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Громадська організація «Садівниче товариство «Авгур»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Громадської організації «Садівниче товариство «Авгур»
на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2025 року, постановлену у складі судді Висоцької Г.В, -
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ГО «Садівниче товариство «Авгур», треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном.
Також, сторона позивача подала заяву про забезпечення позову, в якій просила заборонити ГО «Авгур» чинити будь-які дії, що перешкоджають ОСОБА_1 , її родичам та екстреним службам у вільному проїзді до будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186800:04:011:0137, до моменту набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони садівничому товариству «Авгур» чинити будь-які дії, що перешкоджають ОСОБА_1 у вільному проїзді до будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186800:04:011:0137.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції керувався обґрунтованістю заяви про забезпечення позову щодо інтересів ОСОБА_1 та відсутністю таких підстав щодо родичів заявниці.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник ГО садівничого товариства «Авгур» - адвокат Романко В.В. 18 липня 2025 року подав апеляційну скаргу, через підсистему «Електронний суд» в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що вжитий судом захід забезпечення фактично тотожний предмету позову, що є порушенням вимог ч. 10 ст. 150 ЦПК України. У тексті оскаржуваного рішення відсутнє належне обґрунтування правових та фактичних підстав для обрання заходів забезпечення позову. Таким чином, вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову є неправомірним, оскільки він замінює собою рішення суду і порушує права відповідача ще до встановлення обставин та вирішення справи по суті.
У відзиві на апеляційну скаргу, який поданий представником ОСОБА_1 - адвокатом Мачульним О.І., наведені заперечення щодо апеляційної скарги, просили оскаржувану ухвалу залишити без змін.
В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Авгур» - адвокат Романко В.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу скасувати та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Мачульний О.І. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про місце, день і час засідання суду були повідомлені шляхом направлення судового повідомлення на поштову адресу, причини своєї неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність, врахвуючи вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам ухвала Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2025 рокуне відповідає.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина друга статті 149 ЦПК України).
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема забороною вчиняти певні дії.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п'ята статті 151 ЦПК України).
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Отже, тотожність позовних вимог заходам забезпечення позову має наслідком відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та відповідно скасування оскаржених судових рішень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 727/3757/21 (провадження № 61-10529св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 752/24015/20 (провадження № 61-6265св21).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що "під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".
У справі, що переглядається, в обґрунтування заяви про забезпечення позову сторона позивача посилалась на те, що ОСОБА_1 є власницею житлового будинку по АДРЕСА_1 . Разом з її будинком розміщені два інші, у яких проживають її родичі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Доступ до цих будинків здійснюється виключно через дорогу з асфальтовим покриттям, яка веде з траси Київ-Обухів через центральний в'їзд ГО СТ «Авгур». На в'їзді на території встановлені металеві ворота та шлагбаум. Ця дорога знаходиться поза межами території товариства, що підтверджується відповідним доказом. Проте, голова правління товариства контролює доступ та систематично чинить перешкоди у вільному проїзду всім членам родини позивача. У зв'язку з цим, позивачка фактично позбавлена можливості вільного доступу до свого будинку, що є порушенням її прав, як власника майна.
Також зазначає, що заочним рішенням Обухівського району Київської області від 12 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 1 липня 2021 року в справі № 372/1617/18 частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 та зобов'язано ГО СТ «Авгур» усунути перешкоди у здійсненні права користування під'їзною дорогою до земельної ділянки, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Підгірці, кадастровий номер 3223186800:04:011:0122, шляхом зобов'язання не чинити перешкоди в наданні вільного проїзду дорогою, яка веде до земельної ділянки, яка розташована за адресою: Київська область Обухівський район, с. Підгірці, кадастровий номер 3223186800:04:011:0122 та належить на праві власності ОСОБА_2 .
Однак, проаналізувавши зміст позовної заяви ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та змісту заяви про забезпечення позову, колегія суддів дійшла висновку що такі заяви ідентичні за змістом та заявленими вимогами. Предметом позову в цій справи є якраз усунення перешкод у користуванні майном. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції фактично вирішив справу по суті спору, що відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається. Тотожність позовних вимог заходам забезпечення позову має наслідком відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та відповідно скасування оскаржених судових рішень (правова позиція Верховного Суду згідно з постановою від 22 вересня 2021 року у справі № 752/24015/20).
Таким чином наявні обґрунтовані підстави для задоволення апеляційної скарги.
Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну Громадської організації Садівниче товариство «Авгур» задовольнити.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2025 року в частині задоволення заяви про забезпечення позову скасувати і в цій частині відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повна постанова складена 2 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус