Іменем України
30 січня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/2319/25
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 05 грудня 2025 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, ГУПФУ в Луганській області) з такими вимогами:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у поновленні виплати позивачці пенсії за віком;
зобов'язати відповідача поновити виплату позивачці пенсії за віком, починаючи з 01 червня 2018 року, на визначений нею банківський рахунок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області як отримувач пенсії за віком. Виплату пенсії з 01 червня 2018 року призупинено по даний час у зв'язку із виїздом позивачки за кордон.
Позивачка зазначає, що неодноразово зверталась до ГУПФУ в Луганській області з заявами про відновлення виплати пенсії за віком, проте відповідач листами від 24 липня 2025 року № 6439-6373/Б-02/8-1200/25, від 18 листопада 2025 року № 11949-11610/Б-02/8-1200/25 відмовляє позивачці у поновленні виплати пенсії та роз'яснює їй про необхідність особисто звернутися до органів Пенсійного фонду України та надати оригінали документів.
Позивачка з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 вказує, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно вад того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. З 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Аналіз положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить, що законодавством не передбачено строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Зважаючи, що нарахування пенсії у повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Позивач, яка виїхав за межі України, у зв'язку з чим їй припинено виплату пенсії, має гарантоване право на її поновлення без обмеження її виплати будь-якими строками.
Стосовно доводів відповідача про необхідність особистого звернення пенсіонера із заявою про поновлення виплати пенсії, позивач зазначає, що зважаючи на обставини постійного перебування позивача за кордоном, вимога пенсійного органу щодо особистого звернення з заявою про поновлення виплати пенсії ставить право на соціальний захист у залежність від місця проживання (перебування), що суперечить призначенню інституту представництва на підставі довіреності. Нормами Порядку № 22-1 не заборонено подання документів щодо поновлення виплати пенсії поштою. У силу положень пункту 1.1. Порядку № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) заява про поновлення пенсії подається у формі, визначеній додатком 1 до Порядку № 22-1 «Заява про призначення/перерахунок пенсії». Днем звернення за поновленням виплати пенсії відповідно до пункту 1.7. Порядку № 22-1 вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Зважаючи на наявність у відповідача пенсійної справи позивачки (доказів протилежного до суду не надано), те, що додання до заяви про поновлення особі виплати пенсії інших документів є правом особи, а не її обов'язком, те, що таким порядком не передбачено обов'язку особи надати до пенсійного органу оригіналу паспорту громадянина України такої особи або іншого документу з відміткою про реєстрацію (довідки з місця проживання на території України), доводи відповідача не можуть бути підставою для відмови у поновленні виплати пенсії.
Ухвалою від 08 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху; запропоновано позивачці протягом десяти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду: уточненої позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення цього строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання ухвали від 08 грудня 2025 року від позивачки до суду 19 грудня 2025 року надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України; заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення цього строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
За наслідком розгляду заяви про поновлення строку для звернення до адміністративного суду, ухвалою від 22 грудня 2025 року позовну заяву в частині позовних вимог щодо поновлення виплати пенсії за період з 01 червня 2018 року по 31 травня 2025 року повернуто позивачці.
Ухвалою від 22 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУПФУ в Луганській області щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком; зобов'язання ГУПФУ в Луганській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 червня 2025 року на визначений нею банківський рахунок; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано відповідачу подати відзив разом зі всіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів, якщо такі докази не надані позивачем; зобов'язано відповідача надати до суду докази, яких не вистачає для розгляду справи.
Від ГУПФУ в Луганській області до суду 05 січня 2026 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
ОСОБА_1 з 01 серпня 2014 року перебувала на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком, призначену за нормами статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01 червня 2018 року відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 на підставі норм пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV причиною - «до з'ясування».
Відповідач зазначає, що рішення про призупинення виплати пенсії позивачці не має можливості надати. Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженому наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, Луганська область віднесена до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
Листами відповідача від 21 лютого 2025 року № 1143-1066/Б-04/8-1200/25, від 29 квітня 2025 року № 2587-2571/Б-02/8-1200/25, від 24 липня 2025 року № 6439-6373/Б-02/8-1200/25, від 18 листопада 2025 року № 11949-11610/Б-02/8-1200/25 на заяви позивачки зареєстровані відповідачем 19 лютого 2025 року за № 1066/Б-04/8, 15 квітня 2025 року за № 2517/Б-1200-25, 03 липня 2025 року за № 6373/Б-1200-25, 09 липня 2025 року за № 6717/Б-1200-25, 20 жовтня 2025 року за № 11610/Б-1200-25 щодо поновлення пенсійних виплат надано всі необхідні роз'яснення.
За даними електронної пенсійної справи № 909200156130 ОСОБА_1 08 вересня 2025 року через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася із заявкою на «Ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв'язку».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 23 вересня 2025 року № 8226074 (за заявою від 08 вересня 2025 року) особу ОСОБА_1 встановлено. Під час відеоконференцзв'язку заявниця повідомила, що не отримує пенсію від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
За даними підсистеми ІКІС ПФУ «Звернення» автоматично сформовану заяву ОСОБА_1 щодо поновлення виплати ВПО з типом ідентифікації «відеоконференцзв'язок» зареєстровано 23 вересня 2025 року за № 14945 (перерахунок пенсії).
Автоматично сформовану заяву позивачки про перерахунок пенсії опрацьовано в межах електронної централізованої черги згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, внаслідок чого рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30 вересня 2025 року за № 909200156130 в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з необхідністю особистого звернення, оскільки виплату їй пенсії припинено до набуття чинності нормативних документів, за якими проходження відеоідентифікації дає підстави для поновлення виплати пенсії.
Відповідачем 20 жовтня 2025 року за № 11610/Б-1200-25 зареєстровано звернення позивачки через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України від 04 жовтня 2025 року № ВЕБ-08001-Ф-С-25-220658 та супровідний лист Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 17 жовтня 2025 року за № 19021-21296/Б-02/8-0800/25 щодо ОСОБА_1 , скарга на рішення № 909200156130.
Листом від 18 листопада 2025 року за № 11949-11610/Б-02/8-1200/25 відповідачем надано всі необхідні роз'яснення.
З огляду на вищенаведене у спірних правовідносинах відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи в електронній формі та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області як отримувач пенсії відповідно до Закону № 1058-IV, що підтверджено листом ГУПФУ в Луганській області від 21 березня 2025 року № 2688/04-16, надісланим у відповідь на заяву позивачки, подану через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України від 20 березня 2025 року за № 4768.
За заявою позивачки від 08 вересня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за результатами проведеного 22 вересня 2025 року відеоконференцзв'язку та опрацювання наданих одержувачем документів, відповідей на поставлені запитання в ході відеоконференції особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, про що прийнято рішення від 23 вересня 2025 року № 826074.
ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення/перерахунок пенсії від 23 вересня 2025 року, в якій просила здійснити перерахунок пенсії, зазначила, що не отримує пенсії від РФ, виплату пенсії просила здійснювати через рахунок: № рахунка: НОМЕР_2 , відділення: 50242/920 - АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».
За заявою позивачки від 23 вересня 2025 року № 14945 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення від 30 вересня 2025 року № 909200156130 про відмову в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з необхідністю особистого звернення, оскільки виплату пенсії їй припинено до набуття чинності нормативних документів, за якими проходження відеоідентифікації дає підстави для поновлення виплати пенсії.
У відповідь на заяву позивачки від 07 лютого 2025 року № 2152 щодо переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, яка була надана засобами вебпорталу, відповідач листом від 20 лютого 2025 року № 1529/04-16 повідомив, що у заяві вказано адресу, яка є актуальною у пенсійній справі позивачки і за якою проводяться виплати. Таким чином, заява від 07 лютого 2025 року № 2152 опрацьована без будь-яких змін у електронній пенсійній справі позивачки. Також повідомлено, що згідно з пунктом 1.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 зі змінами (далі - Порядок 22-1), заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з «Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 зі змінами (надалі - Порядок 1596).
У відповідь на звернення позивачки на вебпортал Пенсійного фонду України від 19 лютого 2025 року за вхідним № ВЕБ-12001-Ф-С-25-030604, яке зареєстровано в ГУПФУ в Луганській області від 19 лютого 2025 року за № 1066/Б-1200-25, відповідач листом від 21 лютого 2025 року № 1143-1066/Б-04/8-1200/25 повідомив, що для поновлення виплати пенсії позивачці необхідно особисто звернутися до будь якого територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії та наданням необхідних документів: паспорта громадянина України, документа, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (податковий номер), відомості про місце проживання/перебування, заяву про виплату через банк та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
На звернення позивачки на вебпортал № ВЕБ-20001-Ф-С-25-051544 стосовно поновлення виплати пенсії, яке надійшло за належністю з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, зареєстровано в ГУПФУ в Луганській області за № 2517/Б-1200-25, відповідач листом від 29 квітня 2025 року № 2587-2571/Б-02/8-1200/25 повідомив, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні як отримувач пенсії за віком, виплату якої з 01 червня 2018 року призупинено на підставі норм пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV. Пунктом 1.1 Порядку № 22-1 визначено, що у разі, якщо особи, які у зв'язку з агресією російської федерації тимчасово проживають за кордоном та отримали тимчасовий захист або статус біженця, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох наступних місяців після місяця, в якому його буде припинено чи скасовано, заяву про поновлення виплати пенсії (форма заяви наведена в додатку 1 до Порядку № 22-1) та документи, необхідні для поновлення пенсії, можуть надсилати рекомендованим поштовим відправленням або поштовим відправленням з оголошеною цінністю. Додані до заяви про поновлення пенсії копії документів повинні бути засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально. Водночас повідомлено, що відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299, яка набрала чинності 20 березня 2025 року, одержувачам, які тимчасово проживають за межами України, і тим, які проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, випла таке зобов'язання набуло статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.
На звернення позивачки на вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) за № ВЕБ-12001-Ф-С-25-125836 та № ВЕБ-12001-Ф-С-25-130124 з питання пенсійного забезпечення, які зареєстровано в ГУПФУ в Луганській області за № 6373/Б-1200-25 і № 6717/Б-1200-25, відповідач листом від 24 липня 2025 року № 6439-6373/Б-02/8-1200/25 додатково до роз'яснень, наданих в листі від 29 квітня 2025 року № 2587-2571/Б-02/8-1200/25 повідомив порядок проходження ідентифікації шляхом відеоконференцзв'язку, а також зазначив, що у зв'язку з відсутністю офіційної інформації про час та спосіб виїзду з України, до заяви про поновлення виплати пенсії необхідно долучити власноруч написану заяву довільної форми щодо одержання / неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
На звернення позивачки на вебпортал Пенсійного фонду України за № ВЕБ-08001-Ф-С-25-220658 з питання поновлення виплати пенсії, яке надійшло за територіальною належністю від ГУПФУ в Запорізькій області та зареєстровано в ГУПФУ в Луганській області за № 11610/Б-1200-25, відповідач листом від 18 листопада 2025 року № 11949-11610/Б-02/8-1200/25 повідомив, що за результатом проходження відеоконференцзв'язку відповідно до Порядку встановлення територіальним органом Пенсійного фонду України особи одержувача пенсії, щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, інших соціальних виплат шляхом відеоконференцзв'язку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 20.11.2023 № 49-2, рішенням ГУПФУ в Хмельницькій області від 23 вересня 2025 року № 826074 особу позивачки встановлено. Автоматично сформовану заяву про перерахунок пенсії опрацьовано в межах електронної централізованої черги згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 та рішенням ГУПФУ в Запорізькій області від 30 вересня 2025 року за № 909200156130 в поновленні виплати пенсії відмовлено у зв'язку з необхідністю особистого звернення, оскільки пенсію припинено до набуття чинності нормативних документів, за якими проходження відеоідентифікації дає підстави для поновлення виплати пенсії.
На вимогу суду ГУПФУ в Луганській області рішення територіального органу Пенсійного фонду України про припинення виплати позивачці пенсії з 01 червня 2018 року не надано.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про необхідність застосування принципу верховенства права щодо спірних правовідносин та констатувати порушення відповідачем пункту 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини тобто порушення права власності позивача на суми призначеної пенсії, що здійснено відповідачем без законних підстав, тобто в свавільний спосіб.
Частиною третьою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі статтею 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на дату припинення виплати пенсії позивачу), згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, обов'язковою умовою припинення виплати пенсії є прийняття відповідного рішення органом Пенсійного фонду.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Нормативно-правовими актами, які регулюють питання поновлення пенсії та виплати пенсії через банківський рахунок є Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), та Порядок виплати пенсії та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 662) (далі - Порядок № 1596), відповідно.
Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на час звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії) заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал або засоби Порталу Дія) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436 (абзац другий пункту 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку № 22-1).
Відповідно до абзацу третього пункту 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку № 22-1 у разі подання заяви засобами Порталу Дія та за умови реалізації технічної можливості щодо її формування та подання, формування заяви здійснюється засобами Порталу Дія відповідно до відомостей, зазначених в додатках до цього Порядку. Відомості, необхідні для формування заяви, можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з інформаційно-комунікаційними системами та публічними реєстрами органів державної влади.
Заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (пункт 1.2 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку № 22-1).
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 1.8 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів). Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій, якщо інше не передбачено цим Порядком), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
За приписами абзацу сьомого пункту 1.8 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв'язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Пунктом 1 розділу «Загальні положення» Порядку № 1596 визначено, що цей Порядок визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв'язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві (далі - органи Пенсійного фонду України) та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі), а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках.
Відповідно до абзацу першого пункту 4, пункту 5 розділу «Загальні положення» Порядку № 1596 виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України через вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків). Уповноважені банки проводять операції з відкриття поточних рахунків, зарахування сум пенсій та грошової допомоги, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на поточні рахунки і їх виплати відповідно до зобов'язань, визначених додатком до Порядку відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та заробітної плати працівникам бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1231, та укладених договорів, передбачених пунктом 3 цього Порядку.
Одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка (абзац перший пункту 6 розділу «Загальні положення» Порядку № 1596).
Для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312) - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 269 та від 20 березня 2022 р. № 332, за виключенням осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 цього Порядку, уповноваженим банком є АТ «Ощадбанк» (абзац другий пункту 6 розділу «Загальні положення» Порядку № 1596).
За приписами пунктів 8, 9 розділу «Відкриття поточних рахунків» Порядку № 1596 поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті. Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін. У разі відкриття поточного рахунка за зверненням органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення одержувач повинен укласти договір банківського рахунка із зазначеним у заяві уповноваженим банком.
Згідно з абзацами першим, другим пункту 10 розділу «Відкриття поточних рахунків» Порядку № 1596 заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку, зокрема, в електронній формі з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, одержувача та уповноваженого працівника банку.
Заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису (абзац восьмий пункту 10 розділу «Відкриття поточних рахунків» Порядку № 1596).
Відповідно до пункту 11 розділу «Відкриття поточних рахунків» Порядку № 1596 одержувачі, крім внутрішньо переміщених осіб, можуть у будь-який час змінити уповноважений банк, подавши заяву до відповідного уповноваженого банку чи органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення згідно з пунктом 10 цього Порядку.
За приписами пункту 16 розділу «Зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки» якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку. У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку. Орган Пенсійного фонду України та орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги у разі виключення банку з переліку уповноважених банків.
З наведених норм слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Як встановлено судом, ГУПФУ в Луганській області з 01 червня 2018 року відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплату пенсії ОСОБА_1 зупинено відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок) та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (далі - Порядок № 365, порядок втратив чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2022 № 363).
Згідно з пунктом 8 Порядку № 365 (в редакції чинній на дату припинення виплати пенсії) Держприкордонслужба протягом п'яти робочих днів безоплатно подає структурному підрозділу з питань соціального захисту населення на його запит інформацію про виїзд внутрішньо переміщеної особи за кордон, на тимчасово окуповану територію України або до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, із зазначенням кількості днів такої відсутності протягом 90 днів, які передують даті подання відповідного запиту.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 365 (в редакції чинній на дату припинення виплати пенсії) структурний підрозділ з питань соціального захисту населення вносить на розгляд комісії протягом трьох робочих днів з дня надходження інформації, зазначеної у пункті 8 цього Порядку, та відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї подання про припинення соціальної виплати.
Комісія протягом п'яти календарних днів розглядає подання про припинення соціальних виплат та приймає відповідне рішення (пункт 11 Порядку № 365 (в редакції чинній на дату припинення виплати пенсії).
Комісія не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття рішення щодо припинення соціальної виплати надсилає копію такого рішення органам, що здійснюють соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 13 Порядку № 365 (в редакції чинній на дату припинення виплати пенсії).
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення та орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії припиняє соціальні виплати з місяця, що настає за тим, у якому прийнято відповідне рішення, а у випадках, передбачених підпунктом 3 пункту 4 та підпунктом 4 пункту 12 цього Порядку, - з дня припинення виплати ПАТ «Державний ощадний банк України» або з дня скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (пункт 14 Порядку № 365 (в редакції чинній на дату припинення виплати пенсії).
Суд також зауважує, що статтею 49 Закону № 1058-IV не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії, як відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365.
До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосування постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено інші підстави для припинення виплати пенсії, відмінні від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, з огляду на таке.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, не можуть застосовуватись.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17, від 06 березня 2018 року № 243/4732/17.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення виплати пенсії позивачці.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що припиняючи виплату позивачці пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив її право на отримання пенсії.
Щодо наявного рішення, прийнятого ГУПФУ в Запорізькій області, яким позивачу відмовлено в перерахунку пенсії, то суд не надає йому правової оцінки, оскільки позивач не оскаржує вказане рішення, а оскаржує дії відповідача щодо не поновлення виплати пенсії за відсутності визначених законом підстав.
Також з наявних в матеріалах справи доказів судом установлено, що рішення про припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01 червня 2018 року відповідачем не приймалося. Разом з цим, можливість припинення територіальними органами Пенсійного фонду нарахування та виплати пенсії без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення чинним законодавством не передбачена.
У судовому порядку адміністративний суд має здійснити перевірку правомірності припинення нарахування та виплати пенсії позивачу шляхом дослідження відповідного рішення територіального органу Пенсійного фонду із наданням правової оцінки тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому суб'єкт владних повноважень повідомляє суду для доведення правомірності («виправдання») своєї поведінки.
З огляду на встановлені обставини, суд доходить висновку, що припинення з 01 червня 2018 року нарахування та виплати позивачці раніше призначеної пенсії здійснено територіальним органом Пенсійного фонду України не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, а отже, дії відповідача є протиправними.
При розгляді цієї справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, пов'язаних зі зверненням до адміністративного суду пенсіонерів, що проживають на території проведення антитерористичної операції, яким територіальними органами Пенсійного фонду України припинено нарахування і виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, виключний перелік яких наведений у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 (зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 688/1196/17 та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 638/2208/17.
Щодо тверджень позивача про безпідставне припинення виплати пенсії у зв'язку з її виїздом за кордон та посилань на Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, то суд відхиляє їх як безпідставні, оскільки з наданих в матеріали справи доказів судом установлено, що відповідачем виплату пенсії припинено на підставі пункту 5 (в інших випадках, передбачених законом) частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, а не на підставі пункту 2 (на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України) цієї частини.
Щодо обраного позивачкою способу захисту її порушених прав, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З наданих в матеріали справи доказів судом установлено, що ГУПФУ в Луганській області не приймав жодних рішень та не вчиняв жодних дій щодо відмови позивачці у поновленні виплати їй пенсії за віком.
Так, судом установлено, що рішення про відмову в поновленні виплати пенсії за заявою позивачки прийнято ГУПФУ в Запорізькій області.
Незважаючи на обізнаність позивачки ще до подання цього позову до суду, що рішення про відмову в поновленні виплати їй пенсії прийнято не відповідачем, а ГУПФУ в Запорізькій області, вона з вимогами щодо поновлення виплати пенсії звернулася не до ГУПФУ в Запорізькій області - органу, який приймав відповідне рішення, а до ГУПФУ в Луганській області. Відповідно вказані обставини свідчать, що позивачка вважає належним відповідачем ГУПФУ в Луганській області, яким, як вказано вище, права позивачки на поновлення виплати пенсії жодним чином не порушувалися.
Проте судом установлено, що право позивачки на отримання пенсії порушено діями ГУПФУ в Луганській області щодо припинення її виплати з невизначених у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV підстав та без прийняття відповідного рішення.
Відповідно суд вважає, що таке право позивачки має бути відновленим у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду з цим позовом (починаючи з 01 червня 2025 року).
Також з наданих в матеріали справи доказів судом установлено, що позивачкою через вебпортал Пенсійного фонду України подавалась заява про виплату пенсії або грошової допомоги від 20 березня 2025 року, в якій вказано реквізити поточного рахунку позивачки, на який потрібно здійснювати виплату пенсії.
Аналізуючи вищенаведені норми Порядку № 1596, суд дійшов висновку, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги може бути подана одержувачами пенсії як особисто, так і через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.
Вказане свідчить, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги від 20 березня 2025 року подана позивачкою у визначений Порядком № 1596 спосіб.
Отже, за встановлених обставин, керуючись положеннями статті 9 та 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визначити такий спосіб захисту порушених прав позивача, який у повній мірі сприятиме їх відновленню, а саме:
визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачу раніше призначеної пенсії;
зобов'язати відповідача поновити позивачці з 01 червня 2025 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком на визначений нею у заяві про виплату пенсії або грошової допомоги від 20 березня 2025 року рахунок.
Оскільки зі змісту Закону № 1058-ІV та самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 19 березня 2013 року, від 05 листопада 2013 року у справах № 21-53а13 та № 21-293а13 відповідно та Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року, від 24 квітня 2018 року у справах № 820/5621/15 та № 167/592/17 відповідно (№ № рішень в ЄДРСР 30443158, 35794465,73335414, 73604844 відповідно).
Таким чином, нарахування та виплата пенсії позивачці має здійснюватися постійно до виникнення підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, та прийняття рішення про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду України або судом, або до іншого законодавчого регулювання порядку та строків нарахування пенсій.
Отже суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з виходом суду за межі заявлених вимог.
Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1937,92 грн, що підтверджено квитанцією про сплату від 02 грудня 2025 року № 1.428314581.1.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, збір становить - 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Станом на 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
В позовній заяві заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру, при цьому одна вимога має похідний характер.
Відтак, позивач за подання даної позовної заяви мав сплатити судовий збір, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у розмірі 968,96 грн (1211,20 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024) х коефіцієнт 0,8) (за позовні вимоги немайнового характеру).
Вказане свідчить, що позивачкою сплачений судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, на 968,96 грн.
З огляду на те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд присуджує позивачці понесені нею і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Одночасно суд роз'яснює позивачці право звернутися до суду із заявою про повернення надміру сплаченого ним судового збору в сумі 968,96 грн.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сіверськодонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9, код за ЄДРПОУ 21782461) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року раніше призначеної пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 01 червня 2025 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком на визначений нею у заяві про виплату пенсії або грошової допомоги від 20 березня 2025 року рахунок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова