ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" лютого 2026 р. справа № 300/5167/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Скржевський Максим Станіславович (надалі, також - представник позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови в перерахунку призначеної ОСОБА_1 пенсії з урахуванням до його страхового стажу періоду роботи з 01.12.1994 року по 28.02.1998 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.12.1994 року по 28.02.1998 року, у зв'язку з чим здійснити перерахунок пенсії з 21.02.2025 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про зарахування стажу та перерахунок його пенсії за віком. За наслідками розгляду заяви, поданої позивачем, відповідачем надіслано лист № 4353-3661/Ч-02/8-0900/25 від 27.05.2025, в якому зазначено, що Головним управлінням вже надавалися роз'яснення позивачу про те, що період роботи з 01.12.1994 по 28.02.1998 не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки трудова книжка заповнена з порушенням Інструкції ведення трудових книжок та у зв'язку із неподанням позивачем уточнюючої довідки. Крім того, відповідач вказує на те, що Україна припинила участь в Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, у зв'язку з чим стаж роботи на території російської федерації підлягає зарахуванню до страхового стажу до 31.12.1991. Позивач вважає таку вимогу протиправною з мотивів, що відповідальність за правильність ведення трудової книжки покладається на роботодавця, натомість відповідачем така відповідальність покладена на позивача, а також те, що відповідач у випадку необхідності, може сам звернутися до уповноваженого органу для отримання інформації та підтвердження наданих йому документів. Щодо виходу України з міжнародної угоди, позивач вказує, що стаж набутий ним до виходу України з міжнародної угоди, у зв'язку з чим такий період роботи має бути зараховано позивачу до його страхового стажу. Відтак, просить позов задовольнити (а.с. 1-21).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 даний позов залишено без руху. Визначено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків шляхом подання до суду оскаржуваного рішення відповідача (а.с. 23-24).
29.07.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено лист Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (а.с. 26-28).
Таким чином, недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху було усунуто в повному обсязі.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 07.08.2025 по 22.08.2025 згідно наказу від 25.07.2025 № 213-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 29), у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.08.2025 по 03.09.2025 згідно наказу від 20.08.2025 № 261-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 29), у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 30-31).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.09.2025 по 07.10.2025 згідно наказу від 15.09.2025 № 290-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 129), у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
09.10.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вказує, що позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії, яка не відповідає вимогам Порядку № 22-1 та не є заявою про перерахунок пенсії. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.12.1994 по 28.02.1998, оскільки трудова книжка заповнена із порушенням вимог Інструкції № 58 та позивачем не надано уточнюючу довідку щодо даного періоду роботи. Також відповідач зазначає що російська федерація вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, а також на те, що Україна припинила участь в Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, у зв'язку з чим у відповідача відсутні нормативні підстави для зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації після 31.12.1991, так як документи, видані на території російської федерації після виходу України з даної Конвенції не можуть бути прийняті на території України без проставлення апостиля компетентним органом російської федерації, чого позивачем зроблено не було. З огляду на це просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 33-128).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 30.10.2025 по 07.11.2025, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 01.05.2025 про перерахунок пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зарахуванням до його страхового стажу періодів роботи з 01.12.1994 по 31.08.1997 та з 01.09.1997 по 28.02.1998 (а.с. 10).
За результатами розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надіслало позивачу листа № 4353-3661/Ч-02/8-0900/25 від 27.05.2025, в якому зазначено, що Головним управлінням листом № 3261-3125/Ч-02/8-0900/20 від 19.10.2020 вже надавалися роз'яснення позивачу про те, що період роботи з 01.12.1994 по 28.02.1998 не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки трудова книжка заповнена з порушенням Інструкції ведення трудових книжок та у зв'язку із неподанням позивачем уточнюючої довідки. Крім того, відповідач вказує на те, що Україна припинила участь в Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, у зв'язку з чим стаж роботи на території російської федерації підлягає зарахуванню до страхового стажу до 31.12.1991. Позивач вважає таку вимогу протиправною з мотивів, що відповідальність за правильність ведення трудової книжки покладається на роботодавця, натомість відповідачем така відповідальність покладена на позивача, а також те, що відповідач у випадку необхідності, може сам звернутися до уповноваженого органу для отримання інформації та підтвердження наданих йому документів. Щодо виходу України з міжнародної угоди, позивач вказує, що стаж набутий ним до виходу України з міжнародної угоди, у зв'язку з чим такий період роботи має бути зараховано позивачу до його страхового стажу (а.с. 27).
Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов'язання зарахування даних періодів роботи до страхового стажу та проведення перерахунку його пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До набрання чинності Закону № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі, також - Закон № 1788-XII), відповідно до частини 1 статті 56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Щодо відмови зарахувати період роботи до страхового стажу у зв'язку із заповненням трудової книжки із порушенням вимог Інструкції № 58 та неподанням уточнюючої довідки, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі, також - Порядок № 637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях (надалі, також - Інструкція № 58), якою установлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Судом встановлено, що в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 наявні документи, які підтверджують набутий страховий стаж, зокрема копія трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.01.1986 року в якій містяться записи також щодо оспорюваного періоду роботи, який не було зараховано до страхового стажу з 01.12.1994 по 31.08.1997, зокрема про прийняття 01.12.1994 на роботу по переводу з Івано-Франківського УБР помічником бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння сведловин на нафту і газ 4 розряду вахтовим методом в районах Крайньої Півночі (запис № 9), переведення помічником бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння сведловин на нафту і газ 4 розряду в районну інженерно-технологічну службу буріння № 2 (запис № 10) та звільнення з роботи 31.08.1997 по переведенню (запис № 11), а також з 01.09.1997 по 28.02.1998, зокрема про прийняття 01.09.1997 на роботу помічником бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння сведловин на нафту і газ 4 розряду по переводу з Івано-Франківського УБР (запис № 12) та звільнення з роботи 28.02.1998 у зв'язку з виданням указу президента російської федерації щодо використання в рф іноземної робочої сили (запис № 13) (зворотна сторона а.с. 52-53). Дані записи виконані розбірливим почерком та містять підставу їх внесення, скріплені печаткою підприємств та підписом посадової особи роботодавця, періоди не накладаються.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.
Суд зазначає, що відповідачем не наведено конкретних недоліків трудової книжки ані в оскаржуваному рішенні, ані в поданому до суду відзиві на позовну заяву. Натомість, загальне формулювання щодо невідповідності заповнення трудової книжки вимогам Інструкції № 58 не є належним вмотивуванням наявності недоліків у поданого позивачем документа.
Суд звертає увагу, що саме трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою.
Відповідальність за наявність записів чи відомостей у трудовій книжці, їх правильність та повноту несе безпосередньо суб'єкт господарювання. Натомість відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу, покладено відповідальність за правильність такої інформації на позивача. З огляду на те, що записи у трудовій книжці мають пріоритетне значення при визначенні страхового стажу особи, відмова відповідача у зв'язку з відсутністю тих чи інших відомостей суперечить нормативному регулюванню даних відносин.
Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірний період його роботи.
Щодо мотивів відмови у зарахуванні до періоду страхового стажу періоду роботи з 01.12.1994 по 28.02.1998 у зв'язку з виходом України та рф з міжнародних договорів та конвенцій, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, у тому числі Україна та російська федерація (надалі, також - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тож обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, вихід російської федерації з угоди від 01.01.2023 р. не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідного рішення.
Відтак, Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Наведені відповідачем доводи, обґрунтування та пояснення щодо відсутності правових підстав врахування записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.01.1986 та інших підтверджуючих наявність страхового стажу у позивача документів для призначення пенсії, суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів трудової діяльності суб'єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
Стосовно посилань відповідача на відсутність апостилю компетентного органу держави, в якій документ був складений, то суд вказує, що згідно з частини 1 статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (Конвенція від 22.01.1993), документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.
Згідно частини 2 статті 13 Конвенції від 22.01.1993, документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
23.12.2022 набрав чинності Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" від 01.12.2022 № 2783-ІХ.
Після зупинення дії, Конвенція від 22.01.1993 не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією. Таким чином, документи, видані компетентними органами росії приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю.
Проте, відповідно до пункту 1 Постанови КМУ від 04.02.2023 № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Враховуючи, що архівні довідки про підтвердження трудового стажу до 24.02.2022 приймалися на території України без спеціального посвідчення, то посилання відповідача про необхідність проставлення апостилю є безпідставними. Жодних інших зауважень щодо вказаного періоду відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено.
Зважаючи на те, що відмова відповідача у зарахуванні періодів роботи з 01.12.1994 по 31.08.1997 та з 01.09.1997 по 28.02.1998 є неправомірною, а надані позивачем підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності позивачу, відтак суд дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу позивача, викладених у листі від 27.05.2025.2025 № 4353-3661/Ч-02/8-0900/25 є протиправними.
Щодо доводів позивача про невідповідність форми заяви ОСОБА_1 вимогам порядку № 22-1, суд зазначає таке.
У постанові від 28.10.2025 у справі № 340/686/25 Верховний Суд зазначив наступне:
"37. Вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком №22-1, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 748/696/17 суд вказав, що важливим при вирішенні спірних відносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, вказав, що важливим є також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії.
На цій підставі Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
38. Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року, 27 листопада 2019 року, 26 лютого 2020 року, 16 грудня 2021 року, 9 серпня 2023 року (справи №№ 537/3480/17, 748/696/17, 541/543/17-а, 500/1879/20, 520/5045/2020, відповідно).
39. Крім того, у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 620/2027/23 Верховний Суд, розглянувши спір щодо можливості подання заяви про призначення пенсії у формі, що передбачена Законом України «Про звернення громадян», наголосив, що доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.
40. З усталеної практики Верховного Суду вбачається, що ключове значення при вирішенні спорів щодо призначення чи перерахунку пенсії має зміст звернення, що дає змогу об'єктивно встановити волю заявника, а не виключно формальне дотримання затвердженої бланкової форми. Зазначені позиції послідовно наголошують, що надмірний формалізм у сфері соціального забезпечення є неприпустимим та призводить до безпідставного обмеження конституційних прав.
41. Ураховуючи викладене, Суд зазначає, що право особи на звернення за перерахунком пенсії є складовою права на соціальне забезпечення, гарантованого Конституцією України (стаття 46) та законодавством у сфері пенсійного забезпечення. Незважаючи на формальні вимоги до заяви, визначені Порядком № 22-1, її зміст має відігравати ключову роль при оцінці дійсного волевиявлення особи.
42. Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
43. У справі, що розглядається суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 звертався з заявою до пенсійного органу про проведення такого перерахунку.
Водночас зі змісту листа ГУ ПФУ в Кіровоградській області 13 січня 2025 року, копія якого міститься в матеріалах справи, вбачається, що прохання здійснити перерахунок пенсії містилось в адвокатському запиті, за результатом розгляду якого було надано цю відповідь.
44. Колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову дійшов висновку, що адвокатський запит не може підміняти відповідну заяву про перерахунок пенсії.
При цьому апеляційний суд не витребував адвокатський запит, з яким звертався адвокат до ГУ ПФУ в Кіровоградській області, та не надав належної оцінки його змісту. Саме зміст звернення дає змогу об'єктивно встановити волю заявника, а не виключно формальне дотримання затвердженої бланкової форми.
45. Колегія суддів уважає, що формальне посилання відповідача та суду апеляційної інстанції на невідповідність такої заяви вимогам форми, передбаченої Порядком № 22-1, без надання оцінки її суті, суперечить засадам справедливості, розумності та пропорційності. Такий підхід ставить формальність вище змісту та суті права, що є несумісним із принципом пріоритетності прав і свобод людини у сфері соціального забезпечення над формою відповідного волевиявлення.
46. Таким чином, Суд доходить висновку, що навіть за умови подання звернення у формі адвокатського запиту, якщо з його змісту вбачається чітке волевиявлення на здійснення перерахунку пенсії, таке звернення має розглядатися як належне звернення за змістом, а не формою. Відмова у задоволенні такого звернення лише з формальних підстав без належної оцінки його змісту та встановлення дійсного волевиявлення особи, є проявом надмірного формалізму з боку органу державної влади, призводить до фактичного обмеження гарантованого Конституцією України права особи на соціальне забезпечення і суперечить принципам пропорційності, добросовісності та верховенства права у сфері публічно-правових відносин.
47. Такі дії пенсійного органу також суперечать принципу «належного врядування» (good administration), що є невід'ємною складовою верховенства права. Цей принцип зобов'язує суб'єктів владних повноважень діяти добросовісно, прозоро, ефективно та бути максимально корисними для особи. Створюючи штучну перешкоду замість сприяння у реалізації права, відповідач діяв всупереч сутності належного врядування, що є неприпустимим у соціальній, правовій державі.
48. Крім того, відповідач своїми діями порушив принцип «правомірних очікувань» (legitimate expectations). Особа, яка має встановлене законом право на перерахунок пенсії, має обґрунтовані та законні очікування, що держава в особі її органів діятиме передбачувано та послідовно для забезпечення реалізації цього права. Відмова відповідача розглянути по суті чітко виражене прохання підриває ці правомірні очікування та руйнує довіру громадянина до держави.
49. У зв'язку із цим, колегія суддів уважає, що висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є передчасними, оскільки ґрунтуються на формальному тлумаченні порядку подання заяви, без належної оцінки змісту звернення.".
Проаналізувавши зміст заяви ОСОБА_1 , суд встановив що в ній містяться чіткі прохання щодо зарахування стажу роботи за певний період на території російської федерації до страхового стажу.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як орган, який відмовив у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу позивача, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.12.1994 по 31.08.1997 та з 01.09.1997 по 28.02.1998, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про зарахування періодів роботи до страхового стажу, та, у зв'язку з цим провести з 21.02.2025 перерахунок та виплату його пенсії за віком з урахуванням даних періодів страхового стажу та з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною 2 статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Щодо судових витрат суд звертає увагу на наступне.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 968,96 грн згідно квитанції до платіжної інструкції № 0.0.4469455570.1 від 21.07.2025 (а.с. 8).
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.
Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи на території російської федерації.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як орган, який відмовив у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу позивача, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.12.1994 по 31.08.1997 та з 01.09.1997 по 28.02.1998, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про зарахування періодів роботи до страхового стажу, та, у зв'язку з цим провести з 21.02.2025 перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок.
Копію цього рішення надіслати представнику позивача та відповідачу через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Главач І.А.