Справа № 947/32717/25
Провадження № 1-кс/947/854/26
21.01.2026 року м. Одеса
Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 представника власника майна - адвокат ОСОБА_3 , розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №12025160000000380 від 10.04.2025 року, -
16.01.2026 р. до слідчого судді Київського районного суду м. Одеси надійшло вказане клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №12025160000000380 від 10.04.2025 року.
Заявник в клопотанні зазначає, що на його думку на даний час відпала потреба у подальшому арешті майна яке було вилучено 17.09.2025 року за адресою: м.Одеса, вул.Тираспольська,6, 17.09.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , 17.09.2025 року за адресою: АДРЕСА_2 , заявник зазначає, що пройшов значний час якого мало бути достатньо для проведення всіх слідчих дій, а тому просить скасувати арешт та повернути вилучене майно власнику.
В судовому засіданні представник власника майна - адвокат ОСОБА_3 доводи клопотання підтримав та просив їх задовольнити.
Слідчий до суду направила заяву про розгляд справи за його відсутності, вказавши, що на даний час досудове розслідування триває, остаточного рішення не прийнято та планується проведення експертних досліджень з вилученим майном.
Дослідивши клопотання та долучені в його обґрунтування матеріали, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
Порядок скасування арешту майна визначений ст. 174 КПК України, якою передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що однією із загальних засад кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до Постанови Європейського Суду з прав людини (далі - Європейський Суд) від 09 червня 2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Європейським Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності та не було свавільним.
Окрім того, Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення «Іатрідіс проти Греції»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Положеннями ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Так, відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025160000000380 від 10.04.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, досудове розслідування в якому проводиться слідчим управлінням ГУНП в Одеській області.
Накладаючи арешт майно, слідчий суддя виходив з того, що майно на яке накладається арешт відповідає критеріям ст.98 КПК України. Так зазначене майно представляє собою мобільні телефони, що є носієм електронної інформації, яке можуть бути доказами щодо розслідування кримінального правопорушення та медичні документація. Зв'язок даного майна із вчиненням злочинів, передбачених ч.3 ст.332 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.
В клопотанні про арешт майна прямо зазначено підставу та мету арешту майна, наведено відповідне обґрунтування, вказано обсяг та вид майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, а також зазначено про відповідність цього майна критеріям ст.98 КПК України.
Як встановлено в судовому засіданні, арешт на вказане майно було накладено з метою забезпечення збереження речових доказів, а з урахуванням особливостей кримінального провадження, предмету досудового розслідування, слідчий суддя дійшов висновку, що такий арешт цілком прийнятним та необхідним, в тому числі і на поточний момент з врахуванням проведення експертних досліджень.
При цьому слідчий суддя також бере до уваги те, що матеріали клопотання не містять достатнього обґрунтування, що потреба в накладенні арешту відпала.
Доводи заявника щодо створення несприятливих обставин для власника, пов'язаних із обмеженням права розпорядження даним майном, не приймаються до уваги, оскільки обмеження права його власності в даному випадку є пропорційними завданням та меті кримінального провадження.
З урахуванням викладеного, оскільки заявником не було доведено, що в подальшому застосуванні арешту на майно відпала потреба, а досудове слідство триває, вважаю необхідним у задоволенні клопотання відмовити.
Таким чином, керуючись ст.174 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №12025160000000380 від 10.04.2025 року - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1