30 січня 2026 року
м. Харків
справа № 638/6125/25
провадження № 22-ц/818/794/26
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк», в особі представника Омельченка Євгена Володимировича на заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 18 серпня 2025 року, ухвалене суддею Токмаковою А.П., -
У червні 2025 АТ «Акцент Банк» звернулось до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №ABH0CT155101711025941310 від 21.03.2024 станом на 07.04.2025 в розмірі 64036,27 грн. та судовий збір - 2422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідач звернулася до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписала Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк».
21.03.2024, будучи клієнтом банку, відповідач уклала з банком кредитний договір №ABH0CT155101711025941310 щодо надання кредиту в розмірі 36100 грн. строком на 36 місяців, тобто до 20.03.2027, зі сплатою процентів у розмірі 85% щорічно.
Банк свій обов'язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору, але відповідач в свою чергу не сплатила своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору, в зв'язку з чим станом на 07.04.2025 має заборгованість в сумі 64036,27 грн., з яких: 35648,76 грн. - за тілом кредиту; 25871,12 грн. - за процентами; 2516,39 грн. - за пенею.
Зазначив, що на цей час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання, заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ «А-Банк».
Заочним рішенням Валківського районного суду Харківської області від 18 серпня 2025 року позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №ABH0CT155101711025941310 від 21.03.2024 станом на 07.04.2025 в розмірі 61519,88 грн. та судовий збір - 2422,40 грн.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду Акціонерне товариство «Акцент-Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог, задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже ЦК України є не спеціальною, а загальною нормою законодавства, спеціальною нормою є Закон України «Про споживче кредитування».
Зазначає, що неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24.01.2024 (оскільки Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набрав чинності 24.12.2023 + 30 днів, тобто до 23.01.2024), а з 24.01.2024 заборона на нарахування неустойки відсутня.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду - залишити без змін.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2516,39 грн. загального залишку заборгованості за пенею.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що зі змісту заяви клієнта №ABH0CT155101711025941310 від 21.03.2024, відповідач звернулася до АТ «Акцент-Банк» з метою отримання кредиту за послугою «Швидка готівка» в сумі 36100 грн. строком на 36 місяців з 21.03.2024 по 20.03.2027 включно з фіксованою процентною ставкою 85% на рік. Номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту 5169155125512036. Погодилася, що ця заява разом з умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «А-Банк» при наданні банківських послуг, таблицею обчислення вартості кредиту, паспортом споживчого кредиту становить кредитний договір. Підписанням цієї заяви відповідач підтвердила, що ознайомлена з умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «А-Банк», таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту, отримала їх примірники, вони їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.
Згідно паспорту споживчого кредиту «Швидка готівка», 21.03.2024 відповідачу надано кредит в сумі 36100 грн. на строк 36 місяців, процентна ставка 85% річних, тип процентної ставки - фіксована, загальні витрати за кредитом - 65820,09 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом - 101920,09 грн., реальна річна процентна ставка - 129,83% річних. Паспортом передбачено порядок повернення кредиту - щомісячними платежами по 2831,13 грн. протягом 36 місяців.
Із меморіального ордеру АТ «А-Банк» №TR.35898891.40737.65455 вiд 21.03.2024, платник ОСОБА_1 , отримувач ПАТ «Акцент-Банк», сума 36100 грн., призначення платежу: Видача кредиту згідно договору №ABH0CT155101711025941310 від 21.03.2024.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №ABH0CT155101711025941310 від 21.03.2024, станом на 07.04.2025 відповідач має заборгованість в сумі 61519,88 грн., з яких: 35648,76 грн. - за тілом кредиту; 25871,12 грн. - за процентами, 2516,39 грн. - заборгованість за пенею.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626,628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Предметом апеляційного розгляду є оскаржуване рішення в частині відмови в задоволені вимог позивача у стягнені пені.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками сторони не оскаржують, а тому рішення в цій частині колегія суддів не перевіряє.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У постанові Верховного Суду від 06.09.2023 року у справі № 910/8349/22 суд виснував щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1)в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2)в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3)у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі № 183/7850/22.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року на території України з 24.02.2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Таким чином, враховуючи зміни, які були внесені в перехідні положення ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у задоволенні позову в частині стягнення із відповідача на користь позивача пені в розмірі 2516,39 грн. необхідно відмовити.
При цьому, апеляційний суд не може погодитися з доводами скаржника про те, що норми ЦК України в питанні нарахування пені є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства Закону України «Про споживче кредитування», оскільки за змістом ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.
Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Так, основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 362/2159/15-ц.
Водночас, як зазначає скаржник у даній справі, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Разом з тим, із системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», про які вказує скаржник, так і п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який застосував суд першої інстанції, відхиляючи відповідні позовні вимоги, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв'язку з іншими обставинами, а саме прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги АТ «Акцент Банк» про стягнення заборгованості за пенею. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду в частині, яка оскаржується, підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк», в особі представника Омельченка Євгена Володимировича - залишити без задоволення.
Заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 18 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна