30 січня 2026 року
м. Харків
справа № 643/12277/23
провадження № 22-з/818/26/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипчук Н.П.
суддів: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін заяву ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості з аліментів,
Постановою Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 січня 2025 року задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 січня 2025 року змінено. Звільнено ОСОБА_3 від сплати заборгованості за аліментами на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 до 31.05.2022 у розмірі 304 315,25 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви 555,26 грн. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 січня 2025 року задоволено частково. Додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 січня 2025 року змінено в частині суми стягнення на відшкодування витрат на правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на правничу допомогу 34906,44 грн.
09 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просила стягнути з позивача на користь відповідача 40000 грн витрат на правову допомогу та 1288,35 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення у тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Цивільне процесуальне законодавство окреслило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) дійшов висновків, що:
«втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».
Згідно з вимогами статей 137, 141 ЦПК України на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок, що:
«витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».
На підтвердження заявлених витрати на професійну правничу допомогу позивачем подано до суду апеляційної інстанції:
договір про надання правової допомоги договору від 13.12.2023 № 33/2023, укладений між відповідачкою ОСОБА_1 та адвокатом Токаренко Х.О. (а.с. 152-153 т. 4)
договір від 13.12.2023 №1312/2023 про фінансування правової допомоги, за умовами якого ОСОБА_5 взяла на себе зобов'язання сплачувати всі правничі послуги, надані ОСОБА_1 адвокатом Токаренко Х.О. відповідно до умов Договору від 13.12.2023 № 33/2023 (а.с. 154 т. 4).
Додаткову угоду № 8 від 27.02.2025 року до договору про надання правової допомоги від 13.12.2023 № 33/2023 (а.с. 154 зворот т. 4)
Акт приймання передачі виконаних робі та наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 13.12.2023 № 33/2023 (а.с. 155 т. 4)
Платіжні інструкції від 30.06.2025, 11.07.2025, 12.07.2025 року (а.с. 172-174 т 4).
Акт приймання передачі виконаних робіт та наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 13.12.2023 № 33/2023 від 03.12.2025 року.
При визначенні суми відшкодування суд має керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат.
ОСОБА_3 не надав суду аргументованого клопотання про зменшення судових витрат на оплату правничої допомоги.
Розподіляючи витрати, які позивач поніс на професійну правничу допомогу за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що надані позивачем докази підтверджують витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката та є обґрунтованою підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу з іншої сторони за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, адже ці витрати доведено документально, а їх розмір відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Разом з тим, заявлений розмір витрат на правову допомогу підлягає перерахунку, пропорційно задоволеним вимогам.
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в п. 35 Постанови Пленуму Верховного Суду України №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Таким чином, враховуючи норми процесуального права і докази надання правничої допомоги ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а також подання таких доказів у строк, передбачений ст. 141 ЦПК України, приймаючи до уваги обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача понесених останньою витрат на оплату професійної правничої допомоги пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, а саме в розмірі 19312 грн. (40000*48,28%), (позовні вимоги задоволено на 51,75%).
Також відповідачем за подачу апеляційної скарги сплачено 1288,50 грн судового збору, отже пропорційно до задоволених позовних вимог з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 622,08 грн. (1288,50*48,28%).
Ураховуючи викладене, результат розгляду цієї справи, заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та відсутність аргументованих заперечень позивача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 19312 грн. та судовий збір у розмірі 622,08 грн.
Керуючись ст. ст. 137, 270, 381 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Заяву ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 19312 грн. та судовий збір у розмірі 622,08 грн.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова