28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 450/5610/24
провадження № 51-3382км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_7 ,
представника потерпілої ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 , на вирок Львівського апеляційного суду від 03 липня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024140000000880, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Батятичі Кам'янка-Бузького району Львівської області, жителя
АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України(далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 березня
2025 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання
у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати всіма видами транспорту на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і покладено на нього низку обов'язків, згідно з приписами ст. 76 КК, ч. 1 ст. 163 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Вирішено питання щодо: початку строку відбування покарання; заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна; процесуальних витрат; речових доказів.
За встановлених у вироку обставин ОСОБА_9 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом,
що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК), за таких обставин.
Так, ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем, діючи зі злочинною самовпевненістю, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, 11 вересня 2024 року приблизно о 12:40, керуючи автомобілем «Mitsubishi L200», р. н. НОМЕР_1 , та рухаючись ним по автодорозі сполученням «Мукачево-Івано-Франківськ-Рогатин-Львів» 433 км+288 м у с. Давидів Львівського району Львівської області в напрямку до м. Львова у лівій смузі руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, керуючи вказаним транспортним засобом у межах населеного пункту,
де дозволена швидкість руху 50 км/год, рухався з її перевищенням, а саме зі швидкістю 108-117 км/год, чим завідомо поставив себе в таке становище, у якому з моменту, коли мав об'єктивну можливість виявити небезпеку для руху у вигляді автомобіля «SubaruForester», р. н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 який, їдучи в напрямку м. Львова у правій смузі руху, розпочав поворот ліворуч
із подальшим розворотом, не зміг уникнути зіткнення з ним, застосувавши своєчасно екстрене гальмування, хоча мав би таку можливість за умови руху автомобіля з максимально дозволеною швидкістю 50 км/год на цій ділянці дороги, внаслідок чого відбулося зіткнення вказаних транспортних засобів.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_10 отримав: тупу поєднану травму голови і тулуба у вигляді множинних переломів кісток
з ушкодженням внутрішніх органів голови й тулуба, що призвело до набряку головного мозку, гострої кровотечі та смерті.
Вироком Львівського апеляційного суду від 03 липня 2025 року вирок районного суду щодо ОСОБА_9 скасовано в частині призначення покарання та застосування приписів статей 75, 76 КК.
Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_9 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК
у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У решті вирок суду залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду
і призначити новий розгляд у цьому суді.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_9 висновок експертів від 21 листопада 2024 року № КСЕ-19/114-24/23479.
Водночас вказує, що під час судового розгляду в місцевому суді було заявлено клопотання про допит експертів, які проводили цю експертизу, і про проведення повторної експертизи, оскільки, на переконання сторони захисту, експерти неправильно встановили момент зміни напрямку руху автомобілем «Subaru Forester» на смугу руху автомобіля «Mitsubishi L200». Крім того, стверджує, що в ході розрахунку експертами гальмівного шляху «Mitsubishi L200» не зазначено, що в момент ДТП асфальтове покриття дороги було мокрим, що підтверджується протоколом огляду місця події та довідкою з гідрометцентру, яка є в матеріалах кримінального провадження.
Проте суд першої інстанції заявлене клопотання сторони захисту про виклик і допит експертів стосовно вказаного, всупереч приписам ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) відхилив.
Крім того, як наголошує захисник, цей суд не дав оцінки діям водія ОСОБА_10 , який створив аварійну ситуацію, що призвела до ДТП.
Стверджує, що апеляційний суд не тільки не звернув уваги на вказані вище порушення, допущені судом першої інстанції, але й сам допустив аналогічні, оскільки, ухвалюючи вирок, перерахував докази, на які послався місцевий суд
у своєму рішенні, однак не дослідив долученого до апеляційної скарги стороною захисту висновку інженерно-транспортної експертизи від 28 березня 2025 року
№ 0181, не допитав експертів, про що заявляла сторона захисту під час апеляційного розгляду, та не ухвалив рішення стосовно клопотання сторони захисту про проведення фото та автотехнічної експертиз, враховуючи те, що в матеріалах кримінального провадження містяться два висновки експертиз, які відрізняються один від одного.
Так, зазначає, що одночасно з поданням апеляційної скарги за заявою сторони захисту було призначено і проведено інженерно-транспортну експертизу, висновок якої від 28 березня 2025 року № 0181, долучено до апеляційної скарги та надіслано учасникам справи. Цим дослідженням встановлено інший проміжок часу, який минув з моменту виїзду автомобіля під керуванням ОСОБА_10 до моменту ДТП, ніж встановлено експертизою на досудовому слідстві. Крім того, експерт встановив, що, з урахуванням стану дороги, мокрого асфальтового покриття, що підтверджено довідкою з гідрометцентру та протоколом огляду місця події, у ОСОБА_9 була відсутня технічна можливість уникнути ДТП у разі виконання ним вимог пунктів 12.3, 12.4 ПДР. Встановлено також невідповідність дій водія автомобіля «Subaru Forester» вимогам пунктів 10.1, 10.4 ПДР, що перебуває у причинно-наслідковому зв'язку
з настанням ДТП.
На переконання захисника, апеляційний суд залишив поза увагою, що суд першої інстанції, мотивуючи рішення про доведеність винуватості ОСОБА_9 , не з'ясував, хто з водіїв та якими діями створив аварійну ситуацію.
Крім того, як він зазначає, суд апеляційної інстанції безпідставно вказав, що на момент ДТП ОСОБА_9 використовував транспортний засіб у власних цілях поза зоною бойових дій та не виконував обов'язків військової служби, оскільки це твердження не підтверджене жодними доказами і спростовується показаннями підзахисного, наданими ще в суді першої інстанції, щодо причин поїздки до Львівської області.
На думку захисника, апеляційний суд не вжив необхідних заходів для реалізації права засудженого подавати докази, заявляти клопотання про проведення експертиз, тому не забезпечив рівних умов для реалізації процесуальних прав. Такі обставини свідчать про порушення принципів юридичної рівності, змагальності та справедливого судового розгляду.
Підсумовуючи, захисник вказує, що суд апеляційної інстанції не перевірив заявлених доводів сторони захисту, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, викладених в апеляційній скарзі, та результатів інженерно-транспортної експертизи, не дав оцінки даним, що містяться у висновку експертів НДЕКЦ, а зосередився на перерахуванні доказів та висновках, викладених у вироку місцевого суду.
З огляду на викладене вище вважає, що вироки районного й апеляційного судів не відповідають вимогам, передбаченим ст. 370 КПК.
Представник потерпілої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 , подав заперечення, у яких просив касаційну скаргу захисника залишити без задоволення через відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник, надавши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу.
Прокурор, потерпіла та її представник просили відмовити у задоволенні касаційної скарги захисника, а оскаржене судове рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені
в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, відповідно до ст. 438 КПК, є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, вбачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної гл. 31 КПК процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме ст. 370 КПК і статтям 419 або 420 цього Кодексу.
Така перевірка повинна бути зроблена з додержанням усіх вимог чинного законодавства, об'єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне й справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.
За приписами статей 370, 420 КПК вирок апеляційного суду повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому зазначається зміст вироку судупершої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Тобто, у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію, зокрема, у разі залишення скарги без задоволення, зазначити підстави з яких її визнано необґрунтованою. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Однак, апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9 ,
не дотримався наведених законодавчих приписів.
У цьому кримінальному провадженні захисник, не погоджуючись із рішенням місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладеним у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушував питання про скасування вироку районного суду та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_9
на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
В апеляційній скарзі захисник, крім іншого, не погоджувався з висновком експертів
від 21 листопада 2024 року № КСЕ-19/114-24/23479, який місцевий суд поклав
в основу доведення винуватості ОСОБА_9 . Стверджував, що цим висновком встановлено час, який минув з моменту зміни напрямку руху автомобіля «Subaru Forester» до моменту його зіткнення з автомобілем «Mitsubishi L200». Водночас під час визначення моменту зміни напрямку руху автомобіля «Subaru Forester», а саме виконання ним повороту ліворуч, експерти послалися на скріншот кадру № 867 із відповідним показником часу, однак із цього скріншоту не вбачається, що автомобіль «Subaru Forester» здійснює поворот ліворуч або виїжджає на смугу руху водія ОСОБА_9 . З огляду на викладене, просив суд першої інстанції викликати експертів для їх допиту в судовому засіданні з метою надання відповідних роз'яснень. Однак зазначене клопотання, на переконання захисту, було безпідставно відхилено, на що акцентовано увагу в апеляційній скарзі.
У зв'язку з цим захисник під час підготовки апеляційної скарги, з власної ініціативи, отримав ще один висновок експерта від 28 березня 2025 року № 0181.
Цей висновок захисник долучив до апеляційної скарги. Вказував, що у ньому визначено інші результати, відмінні від висновку експерта, отриманого під час досудового слідства, зокрема, щодо моменту зміни напрямку руху автомобілем «Subaru Forester», технічної неможливості водія автомобіля «Mitsubishi L200» уникнути ДТП навіть за умови дотримання ПДР, причини настання ДТП тощо. Стверджував, що отриманий ним висновок експерта спростовує винуватість ОСОБА_9 у ДТП.
Водночас суд апеляційної інстанції у своєму рішенні вказав про те, що долучений стороною захисту до апеляційної скарги висновок експерта, не був предметом дослідження суду апеляційної інстанції, оскільки захисник не заявляв відповідного клопотання про його дослідження, а під час апеляційного розгляду зазначив, що подані документи долучено для відома.
Однак, як убачається з технічного запису судового засідання, у відповідь на запитання суду щодо мети долучення до апеляційної скарги висновку експерта захисник пояснив, що просить його врахувати, а не долучити для відома, як це вказано у вироку апеляційного суду.
Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції мав ретельно з'ясувати дійсну позицію сторони захисту щодо долученого до апеляційної скарги висновку експерта, ураховуючи й те, що на даних цього висновку була побудована вся аргументація апеляційної скарги, тобто уточнити, чи бажає захист, щоб цей висновок був досліджений апеляційним судом, оскільки з контексту наданих захисником пояснень під час апеляційного розгляду вбачається те, що захист бажав щоб цей висновок було враховано під час ухвалення рішення за результатами апеляційного перегляду.
Так, відповідно до приписів ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Суд уже наголошував, що у кримінальних провадженнях, які стосуються ДТП, експертне дослідження може вплинути на остаточне рішення або позначитися
на остаточному рішенні суду. Тому право захисту спростовувати висновки експертів, надані обвинуваченням, за допомогою іншого висновку, наданого захистом, має бути забезпечене судом. Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, суд апеляційної інстанції не зважив на викладене та усупереч приписам ч. 6 ст. 22 КПК не забезпечив стороні захисту можливості обстояти свою позицію під час апеляційного провадження, зокрема, не з'ясувавши належним чином позиції сторони захисту щодо необхідності дослідження висновку експерта.
Крім того, захисник під час апеляційного розгляду просив призначити
інженерно-транспортну експертизу, оскільки, на його переконання, доданим до апеляційної скарги висновком експерта, спростовано дані, отримані за результатами проведення експертизи під час досудового слідства, зокрема, щодо встановлення точного моменту виникнення небезпеки для водія ОСОБА_9 , технічної можливості уникнути зіткнення у разі дотримання засудженим швидкісного режиму на ділянці дороги, де сталася ДТП тощо.
У задоволенні вказаного клопотання апеляційний суд відмовив ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, лише пославшись на його безпідставність.
Так, відповідно до приписів ч. 2 ст. 372 КПК в ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.
Однак, як убачається з технічного запису судового засідання, будь-яких обґрунтованих мотивів щодо відмови у задоволенні клопотання про проведення експертизи апеляційний суд не навів.
Указані вище порушення вимог кримінального процесуального закону, за обставин того, що сторона захисту, посилаючись на власний висновок експерта, послідовно наполягала на неправильності, зокрема, встановлення моменту виникнення небезпеки для водія ОСОБА_9 , а вказані доводи належним чином не були розглянуті апеляційним судом, є істотними й такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Тому, касаційну скаргу захисника необхідно задовольнити частково, а вирок апеляційного суду - скасувати
і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи сторони захисту і ухвалити законне, обґрунтоване
та вмотивоване судове рішення, яке відповідатиме вимогам матеріального
і кримінального процесуального законодавства.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Львівського апеляційного суду від 03 липня 2025 року стосовно ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3