65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"28" січня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4058/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.
розглянувши справу №916/4058/25
За позовом: Березівської окружної прокуратури (67300, Одеська область, м. Березівка, вул. Шаховцева, 4, код ЄДРПОУ 0352855225) в інтересах держави в особі Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області (67224, Одеська область, Березівський район, с. Великий Буялик, вул. Преображенська, 118, код ЄДРПОУ 04378416) в особі Південного офісу Держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 40477150)
До відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 42399676); Відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області (67240, Одеська область, Березівський район, сел. Буялик, вул. Центральна, 28А, код ЄДРПОУ 43595414)
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 39113,01грн.
Представники:
від прокуратури: не з'явився
від Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області: не з'явився
від Південного офісу Держаудитслужби: не з'явився
від Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг»: Ковтонюк Ю.А., довіреність
від Відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області: не з'явився
Встановив: В провадженні Господарського суду Одеської області (суддя Степанова Л.В) перебувала справа №916/4058/25 за позовом Березівської окружної прокуратура в інтересах держави в особі Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області в особі Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» та Відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області про визнання недійною додаткову угоду №1 від 07.01.2025 до договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т, укладенгоо між Відділом світи, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», визнання недійною додаткову угоду №2 від 21.05.2025 до договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т, укладеного між відділом світи, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів (безпідставно набуте майно) в сумі 39113,01грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.10.2025р. прийнято справу №916/4058/25 до провадження суддею Д'яченко Т.Г. Підготовче засідання у справі призначено на "24" листопада 2025 р. о 10:40. Запропоновано прокурору та позивачам підготувати та надати до суду і одночасно надіслати відповідачам відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Викликано учасників справи у судове засідання на 24.11.2025р. о 10:40.
Поряд з цим, 16.10.2025р. до суду Південним офісом Держаудитслужби надано пояснення.
23.10.2025р. до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» надійшов відзив на позовну заяву.
06.11.2025р. до суду прокурором надано відповідь на відзив.
06.11.2025р. до суду прокурором надано заяву про зміну предмету позову.
19.11.2025р. до суду Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» надано заперечення.
24.11.2025р. судом, без оформлення окремого документа, було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17 грудня 2025р. о 14:00, із викликом учасників справи у судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.11.2025р. повідомлено учасників справи про судове засідання по розгляду справи по суті, яке відбудеться "17" грудня 2025 р. о 14:00. Викликано представників учасників справи у судове засідання, призначене на 17.12.2025р. о 14:00.
17.12.2025р. судове засідання не відбулося, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2025р. судове засідання по розгляду справи №916/4058/25 по суті призначено (з урахуванням перебування судді у відпустці з 24.12.2025р. по 16.01.2026р.) на "21" січня 2026 р. о 13:30. Викликано представників учасників справи у засідання, призначене на 21.01.2026р. о 13:30.
21.01.2026р. судом було оголошено перерву по розгляду справи по суті до 28.01.2026р. о 13:20, із викликом учасників справи в судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.01.2026р. повідомлено Південний офіс Держаудитслужби про судове засідання, яке відбудеться "28" січня 2026 р. о 13:20.
У судовому засіданні 28.01.2026 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 02.02.2026р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін за час розгляду справи, та представника відповідача у судовому засіданні 28.01.26р, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову, прокурором було зазначено суду, що опрацюванням даних оприлюднених на веб-порталі «Prozorro - публічні закупівлі» встановлено, що за результатами проведення закупівлі без використання електронної системи (Ідентифікатор закупівлі UA-2025-01-07-007284-a) 07.01.2025р. між Відділом освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» укладено договір № 14-8153/24-БО-Т постачання природного газу.
Згідно п.1.1. Договору, Постачальник зобов'язується поставити Споживачу природний газ за ДК 021:2015 код 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ), а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що загальний обсяг (об'єм) закупленого за договором природного газу з січня 2025 по 30.04.2025 складає 95,20000 тис. куб. метрів.
Перегляд та коригування замовлених Споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання Сторонами додаткових угод, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду ( п.2.4. Договору).
Відповідно до пунктів 4.1. Договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином: Ціна природного газу за 1000 куб. м. без ПДВ - 13 658,33 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ - 16 390,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.
Згідно п. 4.2. Договору, у разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов'язковими для Сторін за цим Договором з дати набрання чинності відповідних змін.
Пунктом 4.3. Договору передбачено, що загальна вартість цього Договору на дату укладання становить 1313 275,28 грн, крім того ПДВ - 262 655,05 грн, разом з ПДВ - 1575930,33 грн (один мільйон п'ятсот сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот тридцять грн 33 коп.).
Відповідно до п. 13.3 Договору, усі зміни і доповнення до цього Договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього Договору та підписуються уповноваженими представниками Сторін, крім випадків, зазначених у пунктах 13.4 та 13.5 цього Договору.
Згідно п. 13.7 Договору, підписанням цього Договору Споживач підтверджує, що йому завчасно Постачальником була надана повна інформація і роз'яснення щодо умов цього Договору.
В порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», як вважає прокурор, в день укладення договору - 07.01.2025р., між сторонами підписано додаткову угоду № 1, якою збільшено ціну природного газу за 1000 куб.м до 17052,60 грн, а також збільшено загальну вартість Договору, що склала 1623407,52 грн. Ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13 658,33 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ - 16390,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 501,97 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, - на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 552,167 грн, крім того ПДВ 20% - 110,433 грн, всього з ПДВ - 662,60 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 17052,60 грн.
Окрім того, як пояснює прокурор, пункт 4.3 Розділу 4 Договору викладено в наступній редакції: «Загальна вартість цього Договору на дату укладення становить 1 352 839,60 грн, крім того ПДВ - 270 567,92 грн, разом з ПДВ - 1 623 407,52 грн (один мільйон шістсот двадцять три тисячі чотириста сім грн 52 коп.)". Інші умови договору залишилися незмінними».
Як було зазначено прокурором суду, підставами для укладення додаткової угоди № 1 від 07.01.2025 Сторонами зазначено п. 7 ст. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінетом Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 та набрання чинності з 01.01.2025 постановою НКРЕКП від 30.12.2024 № 2387 «Про встановлення тарифів для ТОВ Оператор ГТС України» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2025-2029 років».
Водночас, за твердженням прокурора, вказані підстави для внесення змін до договору не можна вважати належними та обґрунтованими, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» підписуючи Договір №14-8153/24-БО-Т від 07.01.2025 та погоджуючи його істотні умови, мало можливість пересвідчитись у зміні тарифів на транспортування природного газу, згідно з постановою НКРЕКП від 30.12.2024 № 2387, яка ще з 01.01.2025 набрала чинності та повинно було оцінити можливість виконання зобов'язання щодо поставки природного газу за ціною визначеною у Договорі, а тому підписання того ж дня додаткової угоди № 1 з посиланням на збільшення тарифу, який був відомий і діяв до укладення договору, не може свідчити про дотримання сторонами приписів п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та ч. 7 п. 19 Особливостей.
Також, за доводами прокурора, Додатковою угодою № 1 у порушення вимог ч. 4 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», безпідставно збільшено загальну вартість закупівлі з 1575 930,33 грн. на 1623407,52 грн. Внаслідок укладення додаткової угоди № 1 від 07.01.2025 відбулося безпідставне збільшення ціни за природній газ та відповідно сума безпідставно отриманих коштів ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» складає 39113,01 грн.
Окрім того, під час встановлення окружною прокуратурою у порядку визначеному ст.23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави у суді у вказаних правовідносинах, Сторонами Договору не зважаючи на те, що закінчився строк Договору про постачання природного газу № 14-8153/24-БО-Т від 07.01.2025, щоб приховати протиправне підвищення ціни договору за Додатковою угодою № 1, укладено Додаткову угоду № 2 від 21.05.2025 про внесення змін до п. 2.1. Договору, якою фактично зменшено обсяги закупівлі товару (природного газу) з 95,20000 тис. куб. м. на 78,429 тис. куб м. При цьому ціна на природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи, коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному період з урахуванням ПДВ - залишилися у розмірі, визначеному відповідно до Додаткової угоди №1.
Також, як стверджує прокурор, Додатковою угодою № 2 викладено п. 4.3 Договору в наступній редакції: «Загальна вартість цього Договору становить - 1 114 515,06 грн, крім того ПДВ - 222 903,01 грн, разом з ПДВ - 1 337 418,07 грн». При цьому, як в Додатковій угоді № 2 так і в документах закупівлі відсутня будь-яка інформація про підстави укладення такої додаткової угоди
На підставі викладеного, за посиланням прокурора, укладені Додаткові угоди №1 та №2 до Договору постачання природного газу від 07.01.2025 у порушення ст. 203 ЦК України не відповідають вимогам ст. 632 ЦК України, ст.5, ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України - є підставою для визнання недійсним таких правочинів.
Надаючи пояснення, Південним офісом Держаудитслужби було зазначено суду, що Південний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органам, здійснює свої повноваження відповідно до Положення про Південний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Державної аудиторської служби України від 2 червня 2016 № 23.
Також було зазначено суду, що Південний офіс Держаудитслужби не проводив жодних заходів державного фінансового контролю, які передбачені Законом №2939-ХІІ, щодо дотримання вимог законодавства при укладанні додаткових угод №1 від 07.01.2025 та №2 від 21.05.2025 до Договору про постачання природнього газу від 07.01.2025 №14-8153/24-БО-Т укладеного між відділом освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільскої ради Березівського району Одеської області та Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг», Південний офіс Держаудитслужби позбавлений можливості надати пояснення щодо суті виявленого порушення.
Надаючи відзив, Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» було зазначено суду, що оскільки відбулася зміна тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішніх точок входу і точок виходу в/з газотранспортну (ої) систему (и) на регуляторний період 2025-2029 років, враховуючи положення п.п. 7 п 19 Особливостей та набрання чинності з 01.01.2025 постановою НКРЕКП від 30.12.2024 №2387 «Про встановлення тарифів для ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2025- 2029 років», Сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т.
За твердженнями відповідача, пунктом 4.2. Договору сторони передбачили, що у разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов'язковими для Сторін за цим Договором з дати набрання чинності відповідних змін.
Отже, як зазначає відповідач, із системного аналізу вищезазначених положень законодавства та умов договору слідує, що внесення змін до договору на підставі п.п. 7 п.19 Особливостей є правомірним у разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді.
Надаючи відповідь на відзив, прокурором було зазначено суду, що в порушення вимог законодаства, в день укладення договору - 07.01.2025, між сторонами підписано додаткову угоду № 1, якою збільшено ціну природного газу за 1000 куб.м до 17052,60 грн, а також збільшено загальну вартість Договору, що склала 1623407,52 грн.
Водночас, як стверджу суду прокурор, вказані підстави для внесення змін до договору не можна вважати належними та обґрунтованими, оскільки ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» підписуючи Договір № 14-8153/24-БО-Т від 07.01.2025 та погоджуючи його істотні умови, мало можливість пересвідчитись у зміні тарифів на транспортування природного газу, згідно з постановою НКРЕКП від 30.12.2024 № 2387, яка ще з 01.01.2025 набрала чинності та повинно було оцінити можливість виконання зобов'язання щодо поставки природного газу за ціною, визначеною у Договорі, а тому підписання того ж дня додаткової угоди № 1, з посиланням на збільшення тарифу, який був відомий і діяв до укладення договору, не може свідчити про дотримання сторонами приписів п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та ч. 7 п. 19 Особливостей.
Окрім того, зменшення обсягів закупівлі, допускається законом лише з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника. Проте, при укладені Додаткових угод №№1,2, всупереч вимогам Закону відбулося зменшення обсягів закупівлі (які є істотними умовами договору та передбачені тендерною пропозицією) не з підстав зменшення фактичного обсягу видатків замовника, а у зв'язку з безпідставним збільшенням ціни за товар (природний газ).
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та учасників справи за час розгляду справи, та представника відповідача у судовому засіданні 28.01.2026року, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Південного офісу Держаудитслужби та Одеської обласної ради суд зазначає таке.
За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".
Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).
Отже, з урахуванням вищевикладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
Згідно до ч. 2 ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 по справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.
Зважаючи на викладене, виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих прокурором, та враховуючи, що Великобуялицька сільська рада Березівського району Одеської області не звернулась до суду з позовом, що підтверджує бездіяльність компетентного органу, суд приходить до висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області.
Щодо Південного офісу Державної аудиторської служби суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі", уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері публічних закупівель.
Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику в сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (частин 1 та 3 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі").
Положенням про Державну аудиторську службу України (затвердженим постановою КМУ від 03.02.2016 №43, надалі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення перевірки, моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави в разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно з підпунктами 3, 4, 9 п.4 цього Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави в разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю в разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п.7 Положення).
Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17).
Суд вважає, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики в сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 01.09.2020 у справі №911/1534/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
Отже, судом з'ясовано, що Південним офісом Держаудитслужби не було вжито заходів усунення виявлених прокурором порушень.
При цьому, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який належить до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, суд приходить до висновку, що наданими прокурором доказами підтверджено наявність правомірних підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та Південнего офісу Держаудитслужби.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або відсутність підстав для визнання недійсними зазначених у прохальній частині позовної заяви прокурора додаткових угод, укладених між відповідачами та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 39113,01 грн.
Як з'ясовано судом, 07.01.2025 між Відділом освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» укладено Договір № 14-8153/24-БО-Т постачання природного газу.
Відповідно до п. 4.1. Договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином: Ціна природного газу за 1000 куб. м. без ПДВ - 13 658,33 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ - 16 390,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16553,89 грн.
07.01.2025р., між сторонами підписано Додаткову угоду №1, якою збільшено ціну природного газу за 1000 куб.м до 17 052,60 грн, а також збільшено загальну вартість Договору, що склала 1623407,52 грн.
Також, сторонами укладено Додаткову угоду №2 від 21.05.2025 про внесення змін до п. 2.1. Договору, якою фактично зменшено обсяги закупівлі товару (природного газу) з 95,20000 тис. куб. м. на 78,429 тис. куб м. При цьому, ціна на природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи, коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному період з урахуванням ПДВ залишилися у розмірі визначеному відповідно до Додаткової угоди № 1.
Закон України “Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі», договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Згідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Умовами ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі», умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Відповідно до п. 3-7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102- IX, та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом (далі - Особливості), визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз та з дотриманням вимог, встановлених пунктом 3-8 цього розділу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.
Відповідно до п.п. 7 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, яка набрала чинності 19.10.2022 та діяла станом на час укладення додаткових угод, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: - зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
Судом враховано, що Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 не передбачає внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі», а лише встановлює певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану. (постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №922/2595/23, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23, постанови Верховного Суду у справі №916/747/24 від 06.02.2025).
Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та ст.41 Закону України “Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
В іншому випадку не досягається мета Закону України “Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п'ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".
Отже, вказана норма Закону №922-VIII в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.
Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" №114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон №114-IX), яким Закон №922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.
За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом №114-IX у вказану норму пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.
Правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024р. по справі №922/2321/22.
Також, Верховним Судом було висловлено правову позицію та зазначено, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі №922/433/22, від 01 жовтня 2024 року у справі №918/779/23, від 06 лютого 2025 року у справі № 910/5182/24, від 18 лютого 2025 року у справі №925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів та документів, які існували та передували б укладанню спірних додаткових угод, з підтвердженням відповідної необхідності зміни ціни договору, відповідачами не доведено жодних обставин, які б засвідчували неможливість виконання постачальником умов договору по запропонованій на процедурі закупівлі ціні, також відсутні будь-які докази, що виконання зобов'язань постачальником за ціною, що була узгоджена у договорі, є неможливим, та підвищення ціни було непрогнозованим для постачальника станом на час укладення основного договору.
Законом № 1530-ІХ внесено зміни до Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини п'ятої статті 41 цього Закону в такій редакції: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії".
Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного". Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.
Так, на відміну від норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIIIу редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.
Іншими словами, зміни та доповнення до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.
Проте пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII як у редакції, викладеній Законом №114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом №1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Водночас положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.
Філологічне тлумачення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII унормовано на рівні не більше 10 %.
До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.
Отже, норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.
Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII.
Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIIIне стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
(Правовий висновок викладено у Постанові ВП Верховного Суду від 21.11.2025р. справа № 920/19/24).
На спростування доводів відповідача, суд зазначає, що Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 надано висновок, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним і тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом.
Суд зауважує відповідачу, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку беручи участь у процедурі публічних закупівель, Товариство оцінює та приймає пов'язані з цим ризики, планує свої дії та здійснює комерційний розрахунок своєї цінової пропозиції з урахуванням особливостей публічних закупівель. Підписуючи договір з визначеною ціною, Товариство мало врахувати його умови й об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе.
Суд зазначає, що оскільки зміна тарифів відбулася і була відома відповідачу до підписання договору, то це не може вважатися підставою для внесення змін до договору, позаяк зміни тарифів з моменту укладення договору до моменту укладення оскаржуваних додаткових угод не відбулося.
Отже, як з'ясовано судом, укладаючи 07.01.2025 Договір №14-8153/24-БО-Т постачання природного газу сторонами було узгоджено ціну та відповідні обсяги природного газу та укладаючи у подальшому додаткову угоду № 1 від 07.01.2025р. до Договору було підвищено ціну (тарифу) за одиницю товару та безпідставно зменшено обсяги закупівлі природного газу з очікуваних 95,200000 тис. куб.м. на 78,429 тис. куб. м., укладаючи додаткову угоду № 2 від 21.05.2025р. до Договору.
Дослідивши обставини спору, суд приходить до висновку, що відбулось збільшення ціни товару та обсягу за купівлі природного газу, шляхом укладання додаткових угод, що суперечить ст. 41 Закону України “Про закупівлю».
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог прокурора у даній частині та визнання недійсними додаткових угод.
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За матеріалами справи судом з'ясовано, що внаслідок укладення додаткової угоди №1 від 07.01.2025 відбулося безпідставне збільшення ціни за природній газ та відповідно сума безпідставно отриманих коштів ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» складає 39113,01 грн., у зв'язку з чим сума надмірно сплачених грошових коштів становить підлягає стягненню.
Приймаючи до уваги, що спірні додаткові угоди визнанні судом недійсними та оскільки зазначені додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, грошові кошти в сумі 39113,01 грн є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов'язаний їх повернути. (див. пункти 71, 72, 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Результатом процесу мотивування судового рішення є формування обґрунтованих висновків у справі та прийняття одного з встановлених процесуальним законом рішень (повне або часткове задоволення позову, відмова у задоволенні позову).
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. покладаються на Відділ освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4844,80 грн. на Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг».
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Березівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області в особі Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» та Відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 39113,01грн. - задовольнити повністю.
2.Визнати недійсною Додаткову угоду №1 від 07.01.2025 до Договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т, укладеного між Відділом світи, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 43595414) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (код ЄДРПОУ 42399676).
3.Визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 21.05.2025 до Договору про постачання природного газу №14-8153/24-БО-Т, укладеного між відділом світи, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 43595414) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (код ЄДРПОУ 42399676).
4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (реквізити) на користь Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378416, поштова адреса: 67224, Одеська область, Березівський район, с. Великий Буялик, вул. Преображенська, 118, отримувач коштів ГУК в Одеській обл/ с. Великий Буялик/24060300 код ЄДРПОУ 37607526, банк отримувача - Державне казначейство України, номер рахунку UA408999980314000544000015630, код доходу «інші надходження») безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти (безпідставно набуте майно) в сумі 39113 (тридцять дев'ять тисяч сто тринадцять) грн. 01 коп.
5.Стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області (67240, Одеська область, Березівський район, сел. Буялик, вул. Центральна, 28А, код ЄДРПОУ 43595414) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3; ЄДРПОУ 03528552) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
6.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 42399676) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3; ЄДРПОУ 03528552) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн. 80 коп.
Повне рішення складено 02 лютого 2026 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко