ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.02.2026Справа № 910/10919/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні
заяву Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Бокатової Таміли Юріївни
про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником
у справі № 910/10919/24
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроснаб Дніпро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Кор"
про стягнення 625 256,68 грн
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Кор"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроснаб Дніпро"
про стягнення 287 456,57 грн
особа яка має заборгованість перед боржником: ОСОБА_1 .
Представники учасників судового процесу: згідно протоколу судового засідання
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду № 910/10919/24 від 07.07.2025, первісний позов задоволено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду № 910/10919/24 від 07.07.2025, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Кор» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроснаб Дніпро» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
04.08.2025 на виконання означених рішень Господарським судом міста Києва видано накази.
16.01.2025 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва Приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Бокатової Таміли Юріївни подано заяву про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 розгляд заяви призначено на 26.01.2026.
20.01.2026 від представника стягувача - Сиромятникова Едуарда Олександровича надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 26.01.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 задоволено заяву представника стягувача - Сиромятникова Едуарда Олександровича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
21.01.2026 приватним виконавцем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи та заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 26.01.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 задоволено заяву приватного виконавця - Бокатової Таміли Юріївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судове засідання 26.01.2026 представники учасників справи не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 розгляд заяви відкладено на 02.02.2026.
У судове засідання 02.02.2026 представники заявника та стягувача з'явились, представники боржника та ОСОБА_1 не з'явились.
Зважаючи на те, що відповідно до ч. 4 ст. 336 ГПК України неявка учасників справи та особи, яка має заборгованість перед боржником, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджають її розгляду, суд вважає за можливе здійснити розгляд заяву за наявними в ній матеріалами.
Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частинами 1 та 4 статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.
Розділом V Господарського процесуального кодексу України визначені процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у господарських справах.
Так, згідно з частиною 1 статті 336 Господарського процесуального кодексу України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
З аналізу зазначеної норми процесуального права вбачається, що предметом дослідження суду, у даному випадку, має бути факт наявності заборгованості, що підтверджується належними доказами, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти на які заявник просить звернути стягнення.
Аналогічна правова позиція щодо предмета дослідження у даній категорії справ висловлена у постановах Верховного Суду у справі № 925/1048/17 від 23.07.2018, у справі № 912/2199/17 від 10.07.2019, у справі № 927/313/18 від 01.08.2019.
Відповідно до сформованої практики Верховного Суду щодо застосування статті 336 ГПК України, викладеної, зокрема, у постановах № 904/2614/23 від 12.01.2026, від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20, від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19, від 12.05.2021 у справі № 910/8613/19, такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.
При цьому за своєю правовою природою положення зазначеної статті не є імперативними, судова дискреція в цьому випадку передбачає повноваження суду обирати між альтернативами підстав відмови або задоволення заяви, кожна з яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з урахуванням усіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19, від 12.05.2021 у справі № 910/8613/19.
В обґрунтування своєї заяви приватний виконавець зазначає, що на виконанні приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання наказів виданих 04.08.2025 Господарським судом міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Кор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроснаб Дніпро" заборгованості у розмірі 600 873,17 грн, пені у розмірі 9 591,86 грн, 3% річних у розмірі 1 572,44 грн, інфляційних втрат у розмірі 13 219,21 грн, витрат по сплаті судового збору в розмірі 7 503,08 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн, яке боржник не виконує, коштів на рахунках боржника не достатньо для виконання рішення суду.
Приватний виконавець зазначає, що під час здійснення зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Бокатовою Тамілою Юріївною було отримано виписку руху коштів по банківському рахунку ТОВ «АГРО-КОР», зі змісту якої вбачається, що товариство надавало ОСОБА_1 безвідсоткову зворотну фінансову допомогу, у загальній сумі 690 000,00 грн, а ОСОБА_1 повернула ТОВ «АГРО-КОР» безвідсоткову зворотну фінансову допомогу у загальному розмірі 51 000,00 грн, а отже ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «АГРО-КОР» у розмірі 639 000,00 грн.
Таким чином, приватний виконавець просить звернути стягнення на грошові кошти у розмірі 639 000,00 грн на рахунках, що належать ОСОБА_1 , яка має заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-КОР», в рахунок задоволення вимог стягувача по зведеному виконавчому провадженню № НОМЕР_1 за наказами №910/10919/24 виданим 04.08.2025 Господарським судом міста Києва
Досліджуючи питання щодо наявності у ТОВ «АГРО-КОР» заборгованості перед боржником, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
На підтвердження факту наявності заборгованості у ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-КОР» до матеріалів справи долучено копії банківських виписок по рахунку ТОВ «АГРО-КОР» про перерахування коштів, з яких вбачається, що при перерахуванні коштів у призначенні платежу вказувався Договір № 17/09 від 17.09.2024, і при цьому заявником не було долучено до матеріалів справи копії означеного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2026, з метою повного та всебічного розгляду заяви, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-КОР» та ОСОБА_1 належним чином засвідчену копію Договору № 17/09 від 17.09.2024.
Однак, вимоги ухвали залишені Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-КОР» та ОСОБА_1 без виконання.
Таким чином, про існування вказаного договору свідчить лише призначення платежу у долучених до заяви банківських виписках по рахунку ТОВ «АГРО-КОР».
Проте, за відсутності вказаного договору, суд позбавлений можливості встановити його зміст, умови, факт його укладення, наявність за ними зобов'язань та їх строки.
Отже, оскільки будь-яке судове рішення про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АГРО-КОР» відсутнє, суд, вирішуючи питання про звернення стягнення на кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, повинен з'ясувати факт беззаперечності такої заборгованості, а саме чи не погашена вказана заборгованість, у разі сплати боржнику грошових коштів, задоволення судом даної заяви може привести до подвійного стягнення суми боргу, що є неприпустимим.
Суд враховує, що спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб'єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент звернення особи із заявою в порядку статті 336 ГПК України боржник мав заборгованість перед кредитором, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначає заявник, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на момент такого звернення (такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25.12.2024 у справі № 902/831/23).
Предметом дослідження під час розгляду заяви відповідно до статті 336 ГПК України має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватись доказами, які відповідають вимогам статей 76-79 ГПК України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які просять звернути стягнення. Стала правова позиція щодо предмета дослідження у цій категорії справ щодо застосування положень статті 336 ГПК України викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № 910/5300/17, постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20, від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17, від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі № 927/313/18, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
За змістом ч. 1 ст. 77 ГПК України допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява N 16404/03) від 19 лютого 2009 року 921, зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії", від 12 липня 1988 року, серія A, N 140, с. 29, пп. 45 - 46, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії", від 9 червня 1998 року, Reports 1998-IV, с. 1462, п. 34).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
При цьому, судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження та оцінки судом.
Водночас, остаточне рішення за результатами розгляду заяви, поданої в порядку, передбаченому статтею 336 ГПК України, має бути прийняте з урахуванням усіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20.
Як вбачається з банківської виписки, спірна фінансова допомога надавалась ОСОБА_1 у період з 29.07.2024 по 06.08.2025 та в той час, накази у даній справі видано 04.08.2025 що свідчить про необґрунтованість доводів заявника про те, що договір укладено з метою уникнення примусового виконання рішення, і при цьому з позовом до суду ТОВ «Агроснаб Дніпро» звернулось 05.09.2024, а отже фінансова допомога, у тому числі, надавалась до моменту як звернення з позовом до суду, так і видачою наказів у даній справі.
Суд також враховує, що матеріали справи не містять, а заявником не надано жодного доказу на підтвердження того, що заборгованості за наданою фінансовою допомогою станом на момент розгляду даної заяви залишається непогашеною і строк з повернення такої заборгованості настав.
Враховуючи положення чинного законодавства та обставини, встановлених судом під час розгляду заяви про звернення стягнення на грошові кошти щодо недоведеності належними і допустимими доказами наявності заборгованості перед боржником (ТОВ «АГРО-КОР») в особи, на грошові кошти якої заявник просить звернути стягнення ( ОСОБА_1 ), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Бокатової Таміли Юріївни про звернення стягнення на грошові кошти в розмірі 639 000,00 грн, які належать ОСОБА_1 , яка має заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-КОР», в рахунок задоволення вимог стягувача по зведеному виконавчому провадженню № НОМЕР_1 за наказами №910/10919/24 виданим 04.08.2025 Господарським судом міста Києва
Керуючись ст. ст. 234, 336 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні заяви Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Бокатової Таміли Юріївни про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником у справі №910/10919/24 відмовити.
Згідно з ч.1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складення повного тексту.
Повний текст ухвали складено: 02.02.2026
Суддя О.А. Грєхова