2 лютого 2026 року м. Чернівці справа № 727/12659/25
провадження №22-ц/822/129/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Перепелюк І. Б.
суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.
секретар Черновська А.К.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівців від 12 листопада 2025 року в цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 , заінтересовані особи : Перший відділ державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління, ОСОБА_1 (стягувач) на дії (бездіяльність) державного виконавця, визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 звернулася до суду з скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця.
Просила визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 26 серпня 2025 року про прийняття до виконання ухвали Шевченківського районного суду м.Чернівців від 06 лютого 2025 року по цивільній справі № 727/13656/24 та відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1; визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 22 вересня 2025 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних; зобов'язати державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівців від 30 жовтня 2025 року скаргу залишено без розгляду, оскільки представник ОСОБА_2 - адвокат Морозова О.В. подала відповідну заяву.
05 листопада 2025 року до суду надійшла заява представника стягувача у виконавчому провадженні НОМЕР_1 ОСОБА_1 - адвоката Якименка М.М. про ухвалення додаткового рішення у справі № 727/12659/25 (провадження № 4-с/727/12/25) щодо стягнення з ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених, але ще несплачених ОСОБА_1 в сумі 16 667 грн., в обґрунтування якої зазначено наступне.
Скарга ОСОБА_2 необґрунтована по суті та безпідставна, подана всупереч положенням ст.449 ЦПК України з пропуском десятиденного строку та не містить клопотання про його поновлення. Викладені в скарзі твердження є хибними та такими, які слід розцінювати як зловживання скаржницею своїми процесуальними правами. Крім того, представником скаржниці було подано заяву про відкладення розгляду справи, що зумовило його затягнення. Також адвокат ОСОБА_1 звернув увагу суду на те, що ОСОБА_2 зухвало не виконує судове рішення, в межах виконання якого нею була подана скарга.
Отже, наведене, на думку адвоката, є підставою для стягнення з ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу навіть у разі подання нею заяви про залишення скарги без розгляду згідно з вимогами ч.5 ст.142 ЦПК України, які підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137, ч.8 ст.141 ЦПК України)
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівців від 12 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 на дії/бездіяльність державного виконавця.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівців від 12 листопада 2025 року та задовольнити його заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнути з ОСОБА_2 на його користь 16 667 грн. витрат на правничу допомогу.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд дійшов висновку, що заявниця нібито не зловживала процесуальними правами, дії заявниці були обґрунтованими, підстав для застосування ч. 5 ст. 142 ЦПК України немає, тому питання про компенсацію витрат на правничу допомогу не підлягає вирішенню.
З таким мотивуванням суду апелянт не погоджується, оскільки ухвала постановлена із неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з неповним дослідженням обставин, з ігноруванням доказів, без оцінки ключових правових позицій Верховного Суду, з порушенням принципів змагальності, пропорційності, добросовісності та заборони зловживання правами.
Частина 5 ст. 142 ЦПК України визначає що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Суд першої інстанції фактично ототожнив необґрунтовані дії із доведеним, систематичним, умисним та свідомим зловживанням. Це помилка суду, що суперечить системному тлумаченню норм, практиці Верховного Суду, меті ст. 142 ЦПК.
У заяві про надання доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення» ОСОБА_1 наголошував на тому, що сама скарга ОСОБА_2 є необґрунтованою і безпідставною, що детально було описано у поданих запереченнях, більш того, ОСОБА_2 зухвало не виконує судове рішення, в межах виконання якого була подана скарга.
Скарга ОСОБА_2 була подана з порушенням закону і з очевидними ознаками необґрунтованості. Скарга подана з пропуском строку (ст. 449 ЦПК).
Суд проігнорував принцип справедливості, пропорційності та процесуальної економії, у даному випадку апелянт був змушений замовити правничу допомогу, адвокат виконав значний обсяг робіт, позивачка своїми діями викликала ці витрати, а потім після ознайомленням з клопотанням про застосування заходів процесуального примусу, відмовилася від скарги. Вважає, що понесені витрати часу, коштів та процесуальної енергії повинні бути компенсовані.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до суду з скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівців від 30 жовтня 2025 року скаргу залишено без розгляду, оскільки представник ОСОБА_2 - адвокат Морозова О.В. подала відповідну заяву.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції не встановив факту зловживання процесуальними правами зі сторони скаржниці ОСОБА_2 , а також не встановлено підстав для визнання її дій необґрунтованими, оскільки звернення зі скаргою направлено на захист її прав як сторони виконавчого провадження, які, як вважає заявниця, були порушені державним виконавцем під час виконання судового рішення, отже не може свідчити про зловживання нею своїми процесуальними правами та вважатися необґрунтованим і тягнути за собою обов'язок відшкодувати понесені ОСОБА_1 витрати.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
ЦПК України містить норми щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення судового рішення (частина друга статті 141 ЦПК України) та у випадках, коли вимоги позивача судом по суті не розглядалися, але справа провадженням закінчується у зв'язку із закриттям такого чи залишенням справи без розгляду (стаття 142 ЦПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
За змістом ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Виходячи із положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які доводять зловживання процесуальними правами.
Згідно ч. 6 ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з роз'яснень, викладених в п. 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», що у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. При цьому, саме по собі пред'явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.
Для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише в випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року у справі №921/811/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 924/341/22.
ЦПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. «Необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.
Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19).
Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Виходячи із системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20).
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16 (провадження № 61-24189св18), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20).
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16, зазначено, що саме собою подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі №741/1681/17 (провадження № 61-48179св18) Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв'язку із закриттям провадження у справі, вказав, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (частина п'ята статті 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме собою звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача під час звернення до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Аналізуючи викладені норми закону, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Апеляційним судом встановлено, що у даній справі скаржник ОСОБА_2 03.10.2025 року звернулася в суд зі скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця.
Просила визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 26 серпня 2025 року про прийняття до виконання ухвали Шевченківського районного суду м.Чернівців від 06 лютого 2025 року по цивільній справі № 727/13656/24 та відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1; визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 22 вересня 2025 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних; зобов'язати державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м.Чернівців Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите щодо ОСОБА_2 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівців від 03 жовтня 2025 року відкрито провадження у вказаній справі. (а.с.23).
13 жовтня 2025 року до суду першої інстанції через систему «Електронний суд» надійшло заперечення на скаргу, підписане представником адвокатом Якименко М.М., в якому заявник вказав попередній орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. (а.с.28-33).
30.10.2025 року Морозова О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала до суду заяву в якій просила скаргу на дії (діяльність) державного виконавця залишити без розгляду.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці 30 жовтня 2025 року скаргу ОСОБА_2 , заінтересовані особи : Перший відділ державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління, ОСОБА_1 (стягувач) на дії (бездіяльність) державного виконавця, визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії, залишено без розгляду.
На підставі ст.ст.76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
У даній справі скаргу було залишено без розгляду, однак само по собі постановлення ухвали про залишення скарги без розгляду не свідчить про необґрунтованість дій скаржника, так як звернення до суду є його диспозитивним правом, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, яке не містить обмежень в його реалізації і є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Колегія суддів бере до уваги, що розгляд справи по суті не розпочався, з моменту звернення до суду із скаргою та залишенням скарги без розгляду минув короткий термін.
Враховуючи вищенаведене, відсутні підстави для покладення на ОСОБА_2 витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, оскільки звернення скаржника до суду за захистом порушеного права, а також інші дії скаржника, пов'язані з реалізацією її процесуальних прав, не можуть свідчити про зловживання своїми процесуальними правами, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок відшкодувати понесені ОСОБА_1 витрати.
Зазначеного апелянтом не спростовано.
З огляду на відсутність доказів про необґрунтовані дії скаржника, апеляційний суд вважає безпідставними вимоги заяви про компенсацію витрат в порядку ч. 5 ст. 142 ЦПК України.
Доводи апелянта є аналогічними тим доводами, які були викладені в заяві та перевірялися судом першої інстанції, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб'єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.
Ухвала суду першої інстанції від 12 листопада 2025 року відповідає нормам процесуального права.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівців від 12 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 2 лютого 2026 року.
Судді І.Б. Перепелюк
Н.К. Височанська
І.Н. Лисак