Єдиний унікальний номер 641/4748/24
Номер провадження 22-ц/818/1039/26
29 січня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2025 року в складі судді Шевченко Г.С. по справі № 645/4550/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у АДРЕСА_1 .
Заява мотивована тим, 21 березня 2023 року між ним та Класичним приватним університетом» укладено договір про підготовку аспіранта № 3000, предметом якого, є навчання в аспірантурі закладу за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування».
Між тим, із запровадженням Міністерством освіти і науки України перевірки дотримання закладами вищої освіти та здобувачами вищої освіти на третьому (освітньо-науковому) рівні чинного законодавства та нормативного-правових актів Міністерства освіти і науки України, Класичний приватний університет наразі позбавлений технічної можливості формувати довідки про здобувачів вищої освіти за даними ЄДЕБО відповідно до форми, визначеної Додатком 9 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до Повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 № 99/1546 від 24 червня 2025 року за результатами розгляду його заяви комісія ухвалила рішення про відмову у відстрочку під час мобілізації на особливий період.
Вказував, що неможливість навчального закладу сформувати довідку в ЄДЕБО не може позбавляти його права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просив встановити юридичний факт, а саме, що він має статус здобувача вищої освіти на третьому освітньо-науковому рівні освіти та з 21 березня 2023 року зарахований до аспірантури Класичного приватного університету і дійсно навчається на другому курсі (денна форма навчання) за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування», Дата завершення здобуття освіти -22 березня 2027 року, не порушує послідовності навчання.
Ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2025 року провадження по справі за заявою ОСОБА_1 закрито.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги про встановлення перебування на третьому освітньо-науковому рівні освіти пов'язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права на звільнення в разі мобілізації на військову службу, у зв'язку з чим таки вимоги не пов'язані з будь-якими цивільними права та обов'язками, а підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
На вказане судове рішення 09 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - Браташ Ольга Олександрівна до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду
Апеляційна скарга мотивована тим, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.
Факт здобувача вищої освіти на третьому освітньо-науковому рівні освіти підтверджено належними доказами.
Посилався на висновки Верховного Суду у постанові від 2 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, відповідно до яких встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації здійснюється безпосередньо судом.
Вказував, що законодавець передбачив установлення факту здобувача вищої освіти на третьому освітньо-науковому рівні освіти як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
Неможливість навчального закладу сформувати довідку в ЄДЕБО не може позбавляти заявника права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Вказував, що якщо факт навчання, який надає право на відстрочку (наприклад, здобуття наступного рівня освіти), не може бути підтверджений іншими документами, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення такого юридичного факту для подальших юридичних наслідків реалізації права на відстрочку.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 29 січня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
ОСОБА_1 - повернуто на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 4, а.с. 99-100);
Адвокатом Браташ Ольгою Олександрівною, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано в електронному кабінеті 29 жовтня 2025 року (т. 4, а.с. 98);
ІНФОРМАЦІЯ_1 отримано в електронному кабінеті 29 жовтня 2025 року (т. 4, а.с. 97).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам виснує, що в цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такими ж критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суд повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, закриває провадження в ній (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц(провадження № 14-505цс19), від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року в справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19)).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник просив встановити факт перебування на третьому освітньо-науковому рівні освіти, оскільки за відсутності вказаних відомостей він позбавлений можливості реалізувати право на відстрочку.
Матеріали справи свідчать, що протоколом від 24 червня 2025 року № 99 ОСОБА_1 відмовлено у відстрочці під час мобілізації на особливий період у зв'язку з відсутністю довідки про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти Ф9 (а.с.11).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
За п. 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 16 травня 2024 року № 560 Здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період подають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, за формою згідно з додатком 9.
Таким чином, законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здобуття освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», про встановлення якого просить заявник, у зв'язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.
Суд застосовує норми права з урахуванням принципу розумності та справедливості. У цьому контексті судова колегія зазначає, що законодавець аналогічним чином унормував позасудовий порядок встановлення факту перебування на навчанні на третьому освітньо-науковому рівні освіти у чинному законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації.
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту, ОСОБА_1 фактично не погоджується з відсутністю його права на відстрочку, його вимоги пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, від чого в подальшому залежить виникнення у нього прав та обов'язків, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Судова колегія враховує правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні його певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.
Недопустимим є ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза його межами передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим (правовий висновок, викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19).
Так само і у цій справі правова мета звернення заявника до суду з такою вимогою полягає у наданні йому певного правового статусу, який буде мати презюмований характер для певного центру комплектування та соціальної підтримки, що є недопустимим та суперечить інституту встановлення судом юридичних фактів.
Відтак, оскільки розгляд заяви ОСОБА_1 віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про закриття провадження, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Висновки Верховного Суду у постанові від 2 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, на які посилається апелянт в обґрунтування заяви, не є релевантними до вказаної справи, оскільки предметом касаційного перегляду були вимоги про встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини.
Доводи ОСОБА_1 про неможливість реалізувати право на відстрочку в іншому порядку є необґрунтованими, оскільки обставини неможливості оформлення довідки про здобувача освіти, що формується в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою згідно з додатком 9, можуть бути предметом розгляду іншого судового провадження в порядку адміністративного судочинства.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірені доводи сторін та дана їм належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до положень статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, в тому числі на правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 02 лютого 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина