Єдиний унікальний номер 646/3172/25
Номер провадження 22-ц/818/1185/26
29 січня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ'янського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2025 року в складі судді Благої І.С. по справі № 646/3172/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_2 з 16 вересня 2023 року перебувають у шлюбі, наразі фактично шлюбно-сімейні відносини подружжя і ведення спільного господарства припинені.
Вказала, що після укладення шлюбу її батько ОСОБА_4 подарував їй гроші на купівлю автомобіля, який у подальшому був придбаний і зареєстрований за ОСОБА_2 .
У травні 2024 року вона звернулась до суду з позовом про поділ майна подружжя, та у ході цієї справи їй стало відомо, що 29 квітня 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали в електронній формі договір №3245/2024/4514888 купівлі-продажу автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , без її згоди як другого з подружжя за символічною ціною 48 000,00 грн, тоді як автомобіль був придбаний за 5000,00 доларів США.
Зазначила, що вона оскаржила до суду договір-купівлі продажу автомобіля, та рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року у справі № 759/18877/24 було визнано недійсним вищевказаний правочин. Судом встановлено очевидний факт недобросовісності відповідачів, які розуміли, що спірне авто знаходилось на праві спільної сумісної власності подружжя, але вирішили позбавити її законного права на спільне користування майном та умисно зазначили у договорі фіктивну занижену ціну, щоб у подальшому наполягати на компенсації в 24 000,00 грн.
Крім того, за її заявою було відкрито кримінальне провадження №12024226170000341 з попередньою кваліфікацією ч.1 ст.190 КК України. У зв'язку з неналежним розслідуванням цього кримінального провадження вона двічі зверталася до слідчого судді зі скаргами.
Усі зазначені обставини та дії відповідачів, які носять завідомо злочинний характер, значним чином спричиняють їй душевних страждань. Відповідач ОСОБА_2 фактично вкрав спільний автотранспортний засіб подружжя, продав його своїй родичці за фіктивну суму, позбавивши її можливості користуватись цим майном. Відповідачі змусили її звертатись до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя та з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, а також до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення. Її неодноразово допитували у якості свідка, що виходить за межі її повсякденного життя. Також вона була змушена весь цей час користуватися громадським транспортом, що значно ускладнило їй пошук роботи, внаслідок чого вона працевлаштувалась лише у грудні 2024 року. Викладене спричинило їй стрес та змусило змінити звичний життєвий уклад.
Вважала, що з урахуванням характеру шкоди, її морального та матеріального стану, очевидності вини відповідачів, які своїми діями позбавили її засобу для пересування, змусили звертатися з численними судовими позовами, скаргами, клопотаннями, постійно їздити до правоохоронних органів, справедливим розміром відшкодування моральної шкоди є сума 100 000,00 грн.
Просила стягнути з відповідачів солідарно 100 000,00 грн моральної шкоди, по 50 000,00 грн з кожного.
10 липня 2025 року від представника відповідачки ОСОБА_3 адвоката Ломакіна Е.В. надійшли пояснення, в яких він вказав, що позивачкою не доведено спричинення їй моральних страждань діями відповідачів, а звернення до суду та правоохоронних органів є її правом.
Поданий представником ОСОБА_2 відзив на позовну заяву залишено без розгляду ухвалою Основ'янського районного суду м. Харкова від 11 липня 2025 року.
Рішенням Основ'янського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди.
На вказане судове рішення 23 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона не заперечує презумпції спільності майна подружжя щодо спірного автомобіля, однак наполягає на його поділі між подружжям, адже наразі фактично ним користується лише ОСОБА_2 . На момент відкриття провадження по справі № 646/5155/24 про поділ майна подружжя вона не знала про відчуження автомобіля. Жоден з відповідачів не заперечував факт їх родинних зв'язків, а зазначення ними у договорі купівлі-продажу автомобіля заниженої ціни є очевидним поза розумним сумнівом для будь-якої людини. У рішенні Основ'янського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2025 року у справі № 646/5155/24 про поділ майна подружжя той самий склад суду дійшов висновку, що ефективним способом захисту в даному випадку є надання одному з подружжя грошової компенсації за його частку у вартості спільного майна та залишення цього майна у власності іншого з подружжя. Вона не могла довести суду факт користування громадським транспортом, адже у м. Харкові він безкоштовний. Відсутність посвідчення водія не свідчить про відсутність у неї потреби і можливості користуватись спірним авто. ОСОБА_2 порушує її права на спільне використання автомобіля, не дає можливості його оцінити у експерта, шляхом обману продав його родичу та штучно знецінив у договорі купівлі-продажу, який в подальшому визнано судом недійсним. Наявність недобросовісних дій з боку відповідачів є очевидною, і дана обставина встановлена у справі № 759/18877/24 про визнання договору недійсним.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду на з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 29 січня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси учасників справи.
ОСОБА_1 , представником ОСОБА_2 адвокатом Михайловим Н.С., представником ОСОБА_3 адвокатом Ломакіним Е.В. отримано в електронних кабінетах 03 грудня 2025 року (а.с. 145-147).
Повістка на ім'я ОСОБА_3 повернута на адресу апеляційного суду з відміткою від 13 грудня 2025 року «відмова адресата», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 150-151).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 вересня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб.
У період перебування подружжя в шлюбі, 02 листопада 2023 року, на ім'я ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль марки "VOLKSWAGEN PASSAT", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .
29 квітня 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали електронний договір купівлі-продажу транспортного засобу №3245/2024/4514888, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язується передати у власність ОСОБА_3 транспортний засіб марки "VOLKSWAGEN PASSAT", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN-номер: НОМЕР_2 , зареєстрований за ним підрозділом МВС 02 листопада 2023 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . Згідно з п.3.1 договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 48 000,00 грн (а.с. 8-9).
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просила поділити між сторонами автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN-номер: НОМЕР_2 , що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за сторонами право власності на (одну другу) вказаного автомобіля.
30 липня 2024 року до ЄРДР за № 12024226170000341 на підставі ухвали слідчого судді від 25 липня 2024 року внесено відомості про кримінальне провадження за ч. 1 ст. 190 КК України за заявою ОСОБА_1 про те, що 02 травня 2024 року невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа транспортним засобом "VOLKSWAGEN PASSAT", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN-номер: НОМЕР_2 , синього кольору (а.с. 5, 19).
Вказане кримінальне провадження триває, ОСОБА_1 подавала у ньому скарги та клопотання (а.с. 13-15). Ухвалою слідчого судді Червонозаводського району м. Харкова від 27 березня 2025 року у справі № 646/2478/25 задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов'язано дізнавача ВП № 1 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12 березня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024226170000341 (а.с. 20).
У грудні 2024 року ОСОБА_1 працевлаштувалась до ТОВ «Декор Груп», що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 09 квітня 2025 року (а.с. 6-7)
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року у справі №759/18877/24 за позовом ОСОБА_1 визнано недійсним договір купівлі-продажу автотранспортного засобу марки "VOLKSWAGEN PASSAT", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN-номер: НОМЕР_2 , укладений 29 квітня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за №3245/2024/4514888.
Рішення суду мотивовано тим, що спірний договір купівлі-продажу, який стосується цінного майна і виходить за межі дрібного побутового, укладено без згоди ОСОБА_1 як другої з подружжя.
Рішенням Основ'янського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2025 року у справі № 646/5155/24 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ майна подружжя через неефективність обраного способу захисту. Рішення суду не набрало законної сили, на нього подано апеляційну скаргу.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
За змістом статті 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державних реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Частиною 2 статті 216 ЦК України передбачено, що якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб .
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.
Тобто суди, при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди мають з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань та їх причинно-наслідковий зв'язок з обставинами, на які позивач вказує як на підставу спричинення йому моральної шкоди, ступень вини заподіювача, яких саме моральних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов'язані з ним витрати та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного спору.
Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.
Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачкою не надано належних доказів на підтвердження наявності підстав для відшкодування їй моральної шкоди.
Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилалась на факт завдання їй моральної шкоди діями відповідачів, які уклали між собою договір купівлі-продажу автомобіля, що належить їм з ОСОБА_2 як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, без її згоди, за заниженою ціною, позбавивши її законного права на спільне користування майном та змусивши її звертатися за захистом своїх прав до суду та правоохоронних органів.
Однак, при розгляді справи не було встановлено ознак винної протиправної поведінки відповідачів, що спричинила б моральну шкоду позивачці.
Оскільки автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, звернення до суду з вимогами про його поділ є правом позивачки, та саме по собі пред'явлення позову про поділ майна подружжя не свідчить про завдання їй моральної шкоди.
Договір купівлі-продажу транспортного засобу від 29 квітня 2024 року між відповідачами визнано недійсним з підстав відсутності згоди ОСОБА_1 на його укладення, при цьому добросовісність дій відповідачів не була предметом оцінки суду.
Із позовом про поділ майна подружжя ОСОБА_1 звернулась, не обґрунтовуючи свої вимоги укладенням між відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу, тобто її посилання на те, що вона була змушена звертатись до суду у справі про поділ майна подружжя через дії відповідачів, є безпідставними.
Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, на цей час порушене оспорюваним договором право позивачки поновлене за наслідками визнання правочину недійсним.
Спір між сторонами виник з правовідносин щодо здійснення прав володіння та користування спільним майном подружжя. З врахуванням правового режиму цього майна та недосягнення сторонами домовленості щодо користування спільним автомобілем, відсутні підстави стверджувати, що знаходження майна в одного із співвласників, який теж має право здійснювати усі правомочності власника, має наслідком заподіяння моральної шкоди іншому із співвласників.
Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 686/25061/16-ц, провадження № 61-32414св18.
Звернення позивачки до органів поліції із заявою про вчинення відповідачем правопорушення без встановлення його вини у вчиненні такого правопорушення у встановленому законом порядку не може свідчити про доведеність вини відповідача у заподіянні їй моральної шкоди.
Щодо посилання ОСОБА_1 на моральну шкоду у зв'язку з неналежним здійсненням досудового розслідування та необхідністю звернення зі скаргами на дії уповноважених органів, то ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не можуть бути відповідальними за дії чи бездіяльність правоохоронних органів, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні, та не є належними відповідачами за такими вимогами.
ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів, що внаслідок дій відповідачів вона зазнала страждань, що є підставою для відшкодування їй моральної шкоди. При цьому, колегія суддів виходить з того, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для покладення на відповідачів обов'язку з відшкодування позивачці моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду не спростовують, зводяться до незгоди з оцінкою доказів та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає та її звільнено від сплати судового збору ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року, підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Основ'янського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 02 лютого 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина