Справа № 610/372/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/197/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст. 119 КК України
28 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілої - ОСОБА_7 ,
представника потерпілої - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
захисника - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 на вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 08 травня 2025 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 119 КК України у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12024221080000583 від 12.09.2024, -
Вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 08 травня 2025 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженця м. Харків; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ; громадянина України; з професійною освітою; на час злочину - молодшого інспектора відділу охорони державної установи «Диканівська виправна колонія (№ 12)», старшого сержанта внутрішньої служби; на цей час безробітного; розлученого, має двох неповнолітніх дітей; рнокпп НОМЕР_1 ; раніше не судимого, визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 119 КК України, призначено йому покарання - 3 роки обмеження волі. Початок строку відбування покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі. Згідно вироку, відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. ОСОБА_9 , вступаючи до лав органів Державної кримінально-виконавчої служби України, присягнув вірно служити Українському народу, дотримуватися норм Конституції та законів України, бути чесним, гуманним, сумлінним і дисциплінованим, зберігати державну та іншу охоронювану законом таємницю, з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов 'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина, всіляко сприяти зміцненню правопорядку. Таким чином, станом на 12.09.2024 ОСОБА_9 був працівником правоохоронного органу. Відповідно до вимог статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. 12 вересня 2024 року, приблизно о 18 годині 45 хвилин, за адресою: Харківська область, Ізюмський район, м. Балаклія, вул. Перемоги, буд. 181, поблизу магазину «Фаворит», ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті неприязні та словесного конфлікту, не маючи умислу на умисне вбивство та спричинення тяжких тілесних ушкоджень, проявивши злочинну недбалість, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків для життя та здоров 'я, хоча за конкретних обставин повинен був і міг їх передбачити, якби діяв з більшою обачністю, руками штовхнув ОСОБА_12 в область плечей, у результаті чого той не втримав рівновагу та впав на землю з висоти власного зросту, вдарившись при цьому правою частиною голови об поверхню землі, що мала суцільне тверде кам'яне покриття, після чого настала його смерть на місці події. Згідно з висновком судово-медичної експертизи трупу ОСОБА_12 виявлені наступні прижиттєві тілесні ушкодження: голови: закрита черепно-мозкова травма у вигляді крововиливу у м'які тканини голови в лобно-скроневій ділянці справа, лінійний перелом скронево-потиличної кістки, крововилив під тверду мозкову оболонку в скроневій ділянці справа, крововиливи в м'які мозкові оболонки в лобній ділянці справа. Вищевказані тілесні ушкодження за ступенем тяжкості в сукупності носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя та знаходяться в причинному зв'язку з настанням смерті. Причиною смерті ОСОБА_12 став перелом кісток черепу у вигляді травматичного внутрішньочерепного крововиливу внаслідок закритої черепно-мозкової травми голови. Не погоджуючись із вироком суду прокурор та захисник обвинуваченого подали апеляційні скарги. Прокурор просить вирок суду скасувати, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого, внаслідок його м'якості, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 1 статті 119 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років обмеження волі. Судом не було враховано, що обвинувачений, будучи представником правоохоронного органу, вчинив злочин, внаслідок чого настала смерть особи, що є непоправним наслідком. Обвинувачений обіцяв, однак протягом 8 місяців після поховання до відшкодування шкоди не приступив, реальних кроків для свого працевлаштування для компенсації родині загиблого, не зробив. Протягом судових засідань обвинувачений з вибаченнями, примиренням до потерпілої не звертався, що свідчить про його байдужість. Судом встановлено обставиною, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння. Прокурор вважає, що судом призначене занадто м'яке покарання. Захисник обвинуваченого просить вирок суду змінити шляхом пом'якшення призначеного покарання. В обгрунтування апеляційних вимог зазначає, що за місцем роботи обвинувачений характеризувався позитивно. Після подій 12.09.2024 був звільнений зі служби та залишився безробітним. Наміри працевлаштуватися були безуспішними, тому він зареєструвався у центрі зайнятості. ОСОБА_9 правову кваліфікацію інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі. Одночасно захисник вважає, що суд, призначаючи покарання обвинуваченому, не надав належної оцінки обставинам, при яких обвинувачений штовхнув чи відштовхнув ОСОБА_12 , враховуючи, що ОСОБА_12 був значно вищий та більший від ОСОБА_9 . При цьому, обвинувачений повністю визнав обставини за обвинувальним актом. Одразу після звільнення з роботи, отримані кошти обвинувачений передав потерпілій, з того часу інших виплат, крім виплат з перебування у центрі зайнятості, не отримував. Обвинувачений має на утриманні двох неповнолітніх дітей, що судом не було враховано. ОСОБА_9 не відмовився сплачувати потерпілій моральну шкоду. Вважає призначене обвинуваченому покарання занадто суворим. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, думку прокурора, потерпілої та її представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника та підтримали апеляційну скаргу прокурора, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши оскаржуваний вирок, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, зважаючи на наступне. Висновки суду відносно фактичних обставин справи та кваліфікації дій обвинуваченого апелянтом не заперечуються, у зв'язку із чим, суд апеляційної інстанції на підставі частини 1 статті 404 КПК України переглядає вирок суду в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції зазначає, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні розглянуто в порядку частини 3 статті 349 КПК України. Відповідно до матеріалів, обвинуваченому роз'яснені положення частини 3 статті 349 КПК України та неможливість оскарження в апеляційному порядку тих обставин, які не досліджувалися судом першої інстанції. Під час апеляційного розгляду обвинувачений не заперечував встановлених судом першої інстанції обставин, що викладені у вироку. З урахуванням наведеного, апеляційні доводи захисника обвинуваченого про те, що суд, призначаючи покарання, не надав належної оцінки обставинам при яких ОСОБА_9 «штовхнув» потерпілого чи «відштовхнув», є безпідставними. Надаючи оцінку вироку в частині правильності призначення покарання обвинуваченому, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявність пом'якшуючої та обтяжуючої покарання обставини, дані про особу обвинуваченого, наслідки вчиненого. З оскаржуваного вироку вбачається, що обвинувачений раніше не судимий, на час злочину - молодший інспектор відділу охорони державної установи «Диканівська виправна колонія (№ 12)», старший сержант внутрішньої служби, де зарекомендував себе виключно з позитивного боку. Звільнений 13.09.2024 за власним бажанням; з 23.09.2024 як безробітний на обліку у центрі зайнятості; відбуваючи адміністративне стягнення у вигляді суспільно-корисних робіт на строк 120 годин з 20.03.2024 по 09.04.2024 в цілому зарекомендував себе позитивно; не перебуває на обліках у нарколога, психіатра; розлучений, має двох неповнолітніх дітей 2010 та 2013 р.н. З його слів одна дитина проживає разом з ним та її матір'ю, а інша окремо з матір'ю. Згідно досудової доповіді органу пробації ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства та окремих осіб оцінюються як середні, можливе виправлення без ізоляції від суспільства. Під час досудового розслідування і в суді обвинувачений винуватим себе у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, що свідчить про надання допомоги у встановленні обставин справи, що на підставі статті 66 КК України, суд першої інстанції визнав обставиною, що пом'якшує покарання. Обставиною, що обтяжує покарання, є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння. З урахуванням даних, що характеризують особу обвинуваченого, суд першої інстанції призначив останньому покаранню в межах санкції частини 1 статті 119 КК України, з чим погоджується колегія суддів. В апеляційній скарзі прокурора порушено питання про збільшення обвинуваченому міри покарання у виді обмеження волі. При цьому, стороною обвинувачення не наведено переконливих доводів на обгрунтування того, чому покарання у виді обмеження волі на строк три роки є недостатнім та явно несправедливим, враховуючи дані, що характеризують обвинуваченого. Крім того, під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_9 з 14.10.2025 призваний за мобілізацією до військової частини НОМЕР_2 . Встановлена обставина спростовує апеляційні доводи прокурора про те, що обвинувачений не зробив реальних кроків для працевлаштування для відшкодування шкоди родині загиблого. Під час апеляційного розгляду сторони підтвердили, що обвинувачений відшкодував 10000 гривень на поховання. ОСОБА_9 при цьому, повідомив, він підходив до потерпілої не один раз, йому ніхто не відкривав, оскільки він небажаний гість в дворі потерпілих. Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений, що не виключає можливості для потерпілої звернутися з цивільним позовом про відшкодування заподіяної шкоди у порядку цивільного судочинства. Призначення винній особі певного виду та розміру покарання є виключно дискреційним повноваженням суду, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема і ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Колегія суддів вважає слушними доводи прокурора про те, що внаслідок вчинення злочину настали непоправні наслідки у вигляді смерті особи, що неможливо виправити шляхом відшкодування шкоди у матеріальному еквіваленті. Поряд з цим, судом першої інстанції призначене обвинуваченому покарання, яке встановлено санкцією частини 1 статті 119 КК України, тобто той вид та міру покарання, яке визначено законодавцем за вбивство, вчинене через необережність. Прокурором не наведено виключних обставин, які не були враховані судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_9 покарання. Необгрунтованим є посилання прокурора на відсутність обставин, що пом'якшують покарання, оскільки згідно вироку суд першої інстанції такою обставиною визнав визнання вини, надання допомоги у встановленні обставин справи. Відповідно до частини 2 статті 66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Щодо апеляційних доводів захисника про необхідність пом'якшення обвинуваченому покарання, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_9 покарання у повній мірі враховано дані про особу обвинуваченого, в тому числі, наявність у нього двох неповнолітніх дітей, на що звертає увагу захисник. Однак, враховуючи, що внаслідок дій обвинуваченого настала смерть потерпілого, вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння, судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для призначення обвинуваченому більш м'якого виду покарання із застосуванням статті 69 або звільнення обвинуваченого із випробуванням на підставі статті 75 КК України. Позитивна характеристика обвинуваченого, надання ним допомоги потерпілій на поховання її чоловіка, визнання вини у вчиненому, не є достатніми та істотними обставинами для пом'якшення покарання, з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення та його наслідків. Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому. Як вбачається з вироку, суд першої інстанції з урахуванням положень статтей 50, 65 КК України, призначив той вид покарання, який є співмірним з тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення, його наслідками та відповідає особі обвинуваченого. З огляду на негативні та незворотні наслідки, які мають місце у виді смерті людини внаслідок вчинення злочину, а також позицію потерпілої, яка втратила чоловіка, колегія суддів вважає, що призначення винному більш м'якого покарання, ніж передбачено законом або звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку не буде відповідати принципам справедливості, індивідуалізації призначення покарання та не сприятиме виправленню засудженого й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. У зв'язку з наведеним, суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції мотивованими, а вимоги апеляційних скарг як захисника, так і прокурора такими, що не підлягають задоволенню. Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені статтею 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 405, пунктом 1 частини 1 статті 407, 418, 419 КПК України,-
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 та прокурора - залишити без задоволення. Вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 08 травня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: