Справа № 641/5780/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/308/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст. 125 КК України
28 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілого - ОСОБА_7 ,
представника потерпілого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Слобідського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2025 року стосовно ОСОБА_9 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12024226180000143 від 16.04.2024 за частиною 2 статті 125 КК України, -
Вироком Слобідського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2025 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Берде с. Кетарфарах Республіки Азербайджан, громадянина Республіки Азербайджан, з повною середньою освітою, одруженого, утриманців не має, не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК України, та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 150 (сто п'ятдесят) годин. Цивільний позов ОСОБА_7 задоволено частково, стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду у розмірі 3545,10 гривень, моральну шкоду у розмірі 15000 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 гривень.
В решті цивільного позову відмовлено.
Згідно вироку, 10.04.2024 року приблизно о 20:20 за адресою: м. Харків, вул. Георгія Тарасенка, 65, на футбольному полі № 10 стадіону «Металіст», між гравцем футбольної команди « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_9 та арбітром футбольного матчу ОСОБА_7 , під час гри у міні-футбол, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, виник словесний конфлікт. В ході конфлікту ОСОБА_9 , діючи умисно, реалізуючи свій кримінально протиправний умисел, направлений на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, підбіг до потерпілого ОСОБА_10 на відстань витягнутої руки та з розбігу наніс йому почергово один удар кулаком лівої руки в область правої щоки та один удар кулаком правої руки в область правого плеча. Внаслідок цього потерпілий ОСОБА_7 впав на лівий бік на газон футбольного поля. В подальшому ОСОБА_9 залишив межі футбольного поля. В результаті вказаних протиправних дій ОСОБА_9 потерпілому ОСОБА_11 спричинено наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, що відповідно до п. 2.3.1а, 2.3.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року, відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6-ти днів, але не більше 3-х тижнів (21 дня), та синці на обличчі, голові, руках, що відповідно до п.п 2.3.26, 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року, відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів. Не погоджуючись із вироком суду, обвинувачений ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду змінити та призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу. Зазначено про проведення розгляду апеляційної скарги в присутності ОСОБА_9 . Апеляційні вимоги обвинувачений мотивує тим, що судом першої інстанції при призначенні покарання за частиною 2 статті 125 КК України безпідставно не застосовано штраф. Судом не в повній мірі враховано поведінку обвинуваченого, який маючи законні підстави для виїзду з України під час війни, навпаки залишився у м. Харків разом із дружиною, добровільно та безкорисно допомагав мешканцям міста під час війни. Працював неофіційно різноробочим. Вважає призначене судом покарання занадто суворим. Обвинувачений ОСОБА_9 будучи належним чином повідомленим про судове засідання, призначене на 28.01.2026, до суду апеляційної інстанції не прибув. Надіслав електронною поштою повідомлення про те, що хворіє та не може прибути до суду, просив призначити іншу дату судового засідання, долучив довідку з ТОВ «Еншуріа Медікал Україна» про те, що він 27.01.2026 звернувся за онлайн-консультацією до лікаря загальної практики, встановлено діагноз: ГРВІ, гострий назофарингіт, непрацездатний з 27.01 по 31.01.2026. Вирішуючи питання щодо можливості проведення апеляційного розгляду за відсутності належним чином повідомленого обвинуваченого, від якого надійшла вищенаведена заява, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 138 КПК України, які визначають, що поважними причинами неприбуття особи на виклик є: затримання, тримання під вартою або відбування покарання; обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я, у зв'язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад; смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; несвоєчасне одержання повістки про виклик; інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик. Наведене у медичній довідці захворювання не можна вважати тяжким та таким, що унеможливлює з'явлення особи на виклик у розумінні статті 138 КПК України. Крім того, колегія суддів приймає до уваги позицію потерпілого та його представника, які зауважили, що потерпілий є військовослужбовцем, та перебуваючи у Богодухівському районі, знайшов можливість, щоб приїхати до суду апеляційної інстанції. Зазначили, що у нього як військовослужбовця, не має можливості, у зв'язку із відкладенням судового засідання, відлучатися зі служби. Враховуючи наведені обставини, думку учасників апеляційного провадження, з огляду на зміст медичної довідки, надісланої обвинуваченим, те, що питання про погіршення його процесуального становища не порушено, колегія суддів вважає можливим проводити апеляційний розгляд за відсутності належним чином повідомленого обвинуваченого, поважність причин неприбуття якого, судом апеляційної інстанції не встановлена. Заслухавши суддю - доповідача, думку прокурора, потерпілого та його представника, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши оскаржуваний вирок, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню, зважаючи на наступне. Висновки суду відносно фактичних обставин справи та кваліфікації дій обвинуваченого апелянтом не заперечуються, у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції на підставі частини 1 статті 404 КПК України переглядає вирок суду в межах апеляційної скарги. Враховуючи, що в апеляційній скарзі обвинувачений лише зазначає про незгоду із призначеним покаранням, суд апеляційної інстанції перевіряє вирок у цій частині. Надаючи оцінку вироку в частині правильності призначення покарання обвинуваченому, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи ОСОБА_9 про можливість призначення йомупокарання у виді штрафу є слушними. Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують. Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому. Суд першої інстанції, визначаючи ОСОБА_9 вид та міру покарання, врахував обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , відповідно до статті 66 КК України, щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , судом не встановлено. Дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_9 встановлено, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, офіційно не працевлаштований, з повною середньою освітою, одружений, за місцем проживання характеризується позитивно. Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є кримінальним проступком, особу винного, наявність обставин, що пом'якшують, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також вимоги статті 50 КК України, думку прокурора, який вважав за доцільне призначення покарання у виді громадських робіт, думку потерпілого щодо міри покарання, суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання у виді громадських робіт в межах санкції частини 2 статті 125 КК України. Разом з цим, суд апеляційної інстанції, вважає, що у даному випадку обвинуваченому ОСОБА_9 можливо призначити більш м'який вид покарання, визначений санкцією частини 2 статті 125 КК України. Колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 2 статті 65 КК України, більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. З мотивувальної частини оскаржуваного вироку не вбачається конкретних обставин, які б свідчили про недостатність призначення обвинуваченому ОСОБА_9 більш м'якого виду покарання, враховуючи, що останній раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, офіційно не працевлаштований, вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав та щиро каявся, що встановлено судом першої інстанції, як обставина, що пом'якшує покарання. За наведених обставин, колегія суддів вважає цілком можливим призначити обвинуваченому штраф, у межах санкції частини 2 статті 125 КК України, що буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним у подальшому кримінальних правопорушень. Відповідно до статті 414 КК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне на підставі пункту 1 частини 1 статті 408 КПК України змінити вирок суду та пом'якшити ОСОБА_9 покарання за частиною 2 статті 125 КК України до штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн, у зв'язку із чим, апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню. Таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення і перевиховання обвинуваченого, буде відповідати принципу індивідуалізації, а також досягненню мети - попередження скоєння ним нових злочинів. Керуючись статтями 405, пунктом 2 частини 1 статті 407, пунктом 1 частини 1 статті 408, 414, 418, 419 КПК України,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 - задовольнити.
Вирок Слобідського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2025 року - змінити.
Пом'якшити ОСОБА_9 призначене йому покарання за частиною 2 статті 125 КК України з громадських робіт на строк 150 (сто п'ятдесят) годин до штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.
В решті вирок Слобідського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: