Справа № 420/32619/25
29 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 155950024403 від 18.07.2025 року про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 11.07.2025 року (з моменту звернення).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що факт існування інвалідності у доньки ОСОБА_2 належним чином підтверджений, відсутність окремих документів пов'язана виключно з їх втратою внаслідок воєнних дій на території Донецької області, що не може бути підставою для відмови у призначенні дострокової пенсії за віком. У зв'язку із вищезазначеним, та наявністю підстав для призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ОСОБА_1 , звернулася до відділу обслуговування №7 (сервісного центру) управління Пенсійного фонду України в Одеській області (м. Ізмаїл) із заявою від 11.07.2025 року, яка зареєстрована за № 3146 про призначення пенсії за віком. Проте, рішенням № 155950024403 від 18.07.2025 року відмовлено у призначенні пенсії. Визначальним є факт встановлення інвалідності дитині у відповідному віці до досягнення 6 років та факт виховання її (дитини-інваліда) матір'ю до цього віку. Донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю 1А групи з дитинства, безстроково та інвалідність вперше була надана у лютому 1995 року тобто у віці 11 місяців. Отже, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано інвалідність дитинства у віці 11 місяців, до досягнення шестирічного віку, а тому позивач має право на призначення дострокової пенсії за віком.
Ухвалою від 26.09.2025 року адміністративний позов залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою від 13.10.2025 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача вказав, що підставою звернення до суду та предметом спору в даній справі є рішення про відмову в призначенні пенсії за віком матері інваліда з дитинства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.07.2023 №155950024403. Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області не приймалось рішення по суті заяви Позивача, відтак відповідальним за опрацювання заяви Позивача, розгляду документів та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду, яким прийнято рішення. Таким чином, Головним управлінням не було порушено права Позивача, рішення про відмову у призначенні пенсії Головним управлінням не розглядалось. Крім того, за наданими документами та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на час звернення 11.07.2025, загальний стаж особи склав 24 роки 5 місяців 8 днів. До страхового стажу Позивача не враховано стаж по трудовій книжці, оскільки не коректно внесено запис про зміну прізвища (вказано тільки № свідоцтва про шлюб), а свідоцтво про шлюб не надано. Крім того, відповідач звертає увагу, що до заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 не було додано довідки, яка підтверджує настання інвалідності у дитини до 6 річного віку.
Від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзив на позовну заяву не надійшов.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
11.07.2025 року ОСОБА_1 звернулась до пенсійного фонду із заявою про призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява про призначення пенсії була передана до розгляду ГУ ПФУ в Дніпропетровській області області за екстериторіальним принципом.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №155950024403 від 18.07.2025 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю довідки, що підтверджує настання інвалідності у дитини до 6 річного віку.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991№ 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(далі Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Пункт 3 Розділу Прикінцеві положення Закону № 1058-IV передбачає, що матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Аналогічні приписи містяться і у статті 17 Закону № 1788-ХІІ, відповідно до якої жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).
За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.
Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні » (далі Закон №875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до статті 2 Закону №875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Стаття 3 Закону №875-ХІІ визначає, що інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Інвалідність дитині встановлюється лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я за результатами проведеної медико-соціальної експертизи дитини у порядку, визначеному законодавством.
Окрім цього Закон України від 06.10.2005 №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон №2961-IV), згідно його преамбули, визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.
Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону №2961-IV, яка визначає терміни, які вживаються у цьому Законі: дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.
Абзац 3 статті 1 Закону №2961-IV визначає, що інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до частини 12 статті 7 Закону №2961-IV Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1) встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини 1 статті 115 Закону).
Пункти 2.17, 2.18 Порядку №22-1 визначають, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі № 21-133а14 висловив обґрунтовану позицію про те, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття «інвалід з дитинства» як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 досягнула віку 50 років та має страховий стаж не менше 15 років. Вказана обставина відповідачами не заперечується.
Матеріалами справи також підтверджується, що позивач є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю 1А групи з дитинства, інвалідність встановлена безстроково.
Згідно листа комунального некомерційного підприємства «Ізмаїльський міський центр ПМСД» від 11.10.2024 року № 558, відповідно до медичної карти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діагноз дитячий церебральний параліч - подвійна геміплегія встановлений вперше у віці 11 місяців - 20.02.1995 року, що підтверджується висновком комісії (ВКК) дитячої поліклініки м. Торецьк (Дзержинськ) Донецької області про призначення допомоги інваліду з дитинства відповідно до наказу Міністерства охорони України № 175 від 05.12.1991 року «Про перелік медичних показань та порядку видачі медичних висновків дітям-інвалідам з дитинства віком до 16 років». Повторно комісією надані висновки: ВКК б/н від 27.02.1997 про призначення допомоги інваліда з дитинства, ВКК № 5 від 02.03.1999 про оформлення соціальної допомоги строком на 2 роки, ВКК № 10 від 22.05.2001 року про оформлення соціальної допомоги строком на 2 роки, ВКК № 13 від 01.07.2003 року про переоформлення соціальної допомоги строком на 5 років, ВКК № 11 від 17.06.2008 року про переоформлення соціальної допомоги строком на 18 років.
Наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що позивач має право на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у рішенні №155950024403 від 18.07.2025 року на ненадання довідки, що підтверджує настання інвалідності у дитини до 6 річного віку, оскільки відсутність у позивача можливості надати відповідну довідку внаслідок знаходження документів на тимчасово непідконтрольній українській владі території, не позбавляє позивача права на отримання пенсії.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23 січня 2018 року у справі № 583/392/17, від 30 жовтня 2018 року у справі №234/3038/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 360/1628/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 235/2773/17 та від 04 березня 2020 року у справі № 235/2008/17, від 08 квітня 2020 року у справі №242/1568/17.
Відтак, суд дійшов висновку, що рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155950024403 від 18.07.2025 року про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Обираючи спосіб захисту прав позивачки, суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Крім того, Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 дійшов подібного висновку та вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічної думки дотримується Верховний суд у постанові від 09.05.2024 у справі №580/3690/23.
Суд бере до уваги, що заяви позивача про призначення пенсії розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності.
Отже, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Враховуючи, що відповідачами не наведено інших специфічних доводів неможливості призначення позивачу пенсії, аніж досліджених під час розгляду справи, суд вважає, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 11.07.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням висновку суду про задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 155950024403 від 18.07.2025 року про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 11.07.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень, двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.ст.295-297 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.