30 січня 2026 рокусправа № 380/13236/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - період з 07.06.2018 по 29.05.2025 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - період з 07.06.2018 по 29.05.2025 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Водночас, вказує, що відповідачем не проведено з ним своєчасного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено в повному обсязі грошового забезпечення. Також зазначає, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою судді від 21.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що компенсація за затримку розрахунку не може нараховуватись за увесь фактичний строк, а лише в межах 6 місяців, що відповідає новій редакції статті 117 КЗпП України.
Зауважує, що позивач безпідставно об'єднує весь період - з 2018 по 2025 рік - у єдиний блок, не розмежовуючи його на два нормативно-значущі проміжки: перший - з 07.06.2018 по 18.07.2022, що охоплюється попередньою редакцією статті 117 КЗпП України, та другий - з 19.07.2022 по 29.05.2025, який підлягає застосуванню обмеження відповідальності шістьма місяцями.
Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходив військову службу у 2015-2018 роках та перебував на грошовому забезпеченні Військові частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2018 №118 лейтенанта ОСОБА_1 з 06.06.2018 виключено з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вказані вище обставини встановлені у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 22 грудня 2021 року у справі №380/2806/21, а тому в силу вимог ч. 4 ст. 78 КАС України не доказуються при розгляді даної справи.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 у справі №380/2806/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по червень 2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по червень 2018 року. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі №380/2811/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.06.2018 року та частини щорічної основної відпустки за 2018 рік. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.06.2018.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у справі №380/14623/22 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військову частину НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в повному обсязі. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін («базового» місяця) та з урахуванням вже виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаних судових рішень відповідачем виплачено позивачу 30.06.2021, 18.10.2021, 16.04.2021 та 29.05.2025 недоплачену суму грошового забезпечення у розмірі 14616,41 грн, 4070,66 грн, 4524,12 грн та 76276,26 грн відповідно, що підтверджується виписками по рахунку АТ «ПриватБанк».
Позивач вважає, що оскільки виплата грошового забезпечення відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 07.06.2018 по 29.05.2025. Наведене і зумовило позивача звернутися до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Частина 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII зазначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений строком 6 місяців.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 дійшла висновку, що установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 06.06.2018.
На виконання судових рішень остаточний розрахунок з позивачем був проведений лише 29.05.2025, що підтверджується випискою по картці, наявною в матеріалах справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.
Таким чином, оскільки грошове забезпечення не виплачене позивачу в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, останній має право на виплату середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц було зроблено правовий висновок, згідно з яким з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зазначив таке: «Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд також враховує правову позицію, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, згідно з якою обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (№ в ЄДРСР 87952206) (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
Таким чином, враховуючи обов'язковість вищевикладених висновків Верховного Суду щодо критеріїв зменшення розміру відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає, що незважаючи на те, що спірні правовідносини виникли та тривали у період дії статті 117 КЗпП України в редакції як до 19 липня 2022 року, так і після, в обох випадках для вирішення даної справи необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (№ в ЄДРСР 87952206) (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Згідно з карткою особового рахунку позивача за 2018 рік, у квітні 2018 року розмір його грошового забезпечення становив 348,03 грн, у травні 2018 року - 1446,96 грн.
Кількість календарних днів у травні-червні 2018 року становила 61 день.
Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 29,42 грн (348,03 грн + 1446,96 грн) / 61 день.
Період затримки розрахунку при звільненні згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, повинен обчислюватись за період з 07.06.2018 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) до 19.07.2022 (дата внесення змін до статті 117 КЗпП України), а також з 19.07.2022 по 19.01.2023 (за 6 місяців в редакції статті 117 КЗпП України з 19.07.2022).
Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні з позивачем становить 1687 днів (1503 дні + 184 дні).
Отже, сума, середнього заробітку позивача за весь час розрахунку при звільнені, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 29,42 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 1687 (кількість днів затримки розрахунку) = 49631,54 грн.
При цьому, суд також враховує, що спірна сума є меншою, аніж виплачена позивачу 30.06.2021, 18.10.2021, 16.04.2021 та 29.05.2025 заборгованість по грошовому забезпеченню у розмірі 14616,41 грн, 4070,66 грн, 4524,12 грн та 76276,26 грн відповідно.
З огляду на співмірність суми середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені зі встановленим розміром заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 49631,54 грн.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, то суд, з урахуванням п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 49631 (сорок дев'ять тисяч шістсот тридцять одну) грн 54 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна